73770 (589315), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Хай ти сто разів споганив себе каяттям,
Ці ворота не є ворота безнадії,
Хай ти сто разів (знову покаявся),
Хай там що з тобою – прийди.
Те, що Румі вдався до турецької мови, свідчило про потребу писати суфійські повчання та лірику мовою того народу, до котрого проповідники несуть свою віру. Фактично це були перші турецькі поетичні твори , які написав освічений поет на теренах нової батьківщини .
Румі визнав Шамса своїм духовним батьком, завдяки своїй любові до вчителя він почав писати твори і присвячував їх йому. Декотрі вірші Румі підписував Шамс (арабською «шамс» означає сонце) а весь диван назвав «Дивані Шамс уль-Гакаїк». (збірник істин сонця). Одного дня Мевляна почув такі слова: «Ти вже достатньо зрілий, синок. Ти як той лев, якому немає рівних в науках, в мудрості, в знанні традицій. Давай, вперед! Іди, наповняй людські душі милістю, милосердям, чистотою, життям; відроджуй духовно мертвих своєю власною любов’ю.»
Через деякий час Мевляна отримав звістку про смерть друга. На згадку про товариша Мевляна організував дервішський орден, ритуал якого в алегоріях відтворювали вчення Шамса. Через те, що послідовники називали Румі терміном Мевляна (наш добродій) , то й орден отримав ймення Мевлеві («той , що причетний до мевляни»).
Ритуал цього ордену дуже цікавий – це зікр, який полягає в тому, що дервіші стають згідно з розташуванням планет та зірок і починають крутитися, ніби повторюють рух планет навколо сонця. І орден, і зікр дожили до наших днів
Суфізм
Суфізм – одне з найбільших парадоксальних явищ релігійної культури Сходу. І водночас – одне із найстійкіших.
Суфізм – одна з багатьох містичних течій ісламської думки, що виникла у VIII столітті в Ірані та Сирії, як реакція на деякі положення ісламу, що жорстоко регламентували духовне життя людини, а згодом охопила увесь світ. Суфізм почав формуватися серед благочестивих та інколи аскетично налаштованих мусульман, які рахували лише виконання законів ісламу (шаріату) недостатнім аби пізнати Бога.
Хоча інші дослідники вважають , що суфізм формувався з багатьох джерел, серед яких, окрім ісламської ідеології, виділяється й антична та християнська, неоплатонізм, гностицизм, зороастризм, тобто суфізм – як спосіб мислення відомий людству із давніх давен .
«Суфізм – шлях до істини, єдиним засобом пересування на якому є любов. Метод суфізму полягає в тому , щоб дивитись тільки в одному напрямку. А його єдина ціль – Бог.» Так говорить шейх Джоват Нурбахш, голова суфійського ордену Німатуллахі. Класичне перське джерело з суфізму зазначає : «Той суфій, хто для себе «помер» , і живе лише істиною, уникаючи усіх людських пут.»
В середовищі таких людей виникла ідея духовної школи, або шляху. Духовний шлях суфія – шлях до Бога, кінцевою метою якого є безпосереднє пізнання істини. Якщо шаріат – це був перший етап містичного шляху, тарікат – другий. То хакікат (істина) – третій , кінцевий; мета суфіїв. Тобто сутність суфізму – любов до Бога і містичне возз’єднання людської душі з Всевишнім , яке досягається шляхом не тільки дотриманням шаріату (загально мусульманського релігійного закону) але і духовним очищенням.
Щоб служити Богу, необхідно служити людині, тобто бути в світі; потрібно «бути в світі, але не від світу.»Як говорить один з відомих наставників шляху Бахаадін Накшбанд (1389) : «Усамітнення в суспільстві, мандрівка по батьківщині; зовні з людьми, всередині з Богом.»
Бог в цій концепції – зв’язаний з людиною і живе в святому святих її серця. Кожна людина якими б не були її переконання є носієм вищого духовного початку. Будь-яка релігія для суфія – лиш один із багатьох шляхів до Бога. «Коли Я і Ти не розділяється , що таке мечеть, церква, синагога чи храм шанувальника вогню? (Шабістарі). Віротерпимість і повага до різних релігій завжди були характерною рисою суфізму.
Метелик не відрізняє
Спалахнувши в полум’ї кохання:
Де горить вогонь мечеті ,
Де – монастиря огні .
Із-за специфічного способу пізнання Бога неможливо бути впевненим в тому , чи пізнана істина. Але логічно було б думати , що всі будуть до цього прагнути, адже іскра Божої присутності закладена в кожній людині. Чому ж не усі люди ідуть шляхом вдосконалення? Суфійські мислителі уявляють собі цей шлях таким чином. Неосвічена людина, яка зайнята повсякденними клопотами і корисними намірами, забуває про свою приналежність до Бога. Їй потрібно проявити силу волі над собою, щоб звільнитися від власного егоїзму, від прив’язаності до світських благ і пізнати своє істинне «Я». М.Т.Степанянц показує, що з точки зору суфізму по суті кожна людина має такий потенціал, але не кожен в глибині своєї душі є готовим зробити якісь кроки в цьому напрямку, і що різниця між простою людиною і мудрецем якраз полягає в мірі їхньої готовності зробити свій вибір на користь істини . Наприклад, Аль Халладж рахував мудрецем того, хто «має власний факел», тобто того хто не потребує ані повчань, ані порад на рахунок вибору, який потрібно зробити.
Суфізм розглядає проблему вільного вибору, але вирішує її якось непослідовно. З однієї сторони для суфізму характерний фаталізм, як і для більшості течій в ісламі: тобто людина не є самостійною реальністю, а лише один з проявів Божої сутності, значить вона не господар своєї долі. А з іншого боку, послідовникам суфізму важливо відстояти ідею незалежності волі, щоб обґрунтувати необхідність активної участі людини в реалізації Божого промислу. Румі пояснював поєднання фаталізму із виявленням волі людини так , що Бог створивши людину певним чином, накреслив кордони її можливостей, в межах яких наштовхує її на виконання певних дій. Наприклад, якщо у людини є руки, значить Бог хоче, щоб вона працювала. І це знак, який Всевишній дав людині. І тут не потрібно бути фаталістом , вважав Румі. Потрібно самому робити ту справу для якої Господь приготував людину.
Правильно себе поводити означає зробити свій вибір на користь істинного шляху. Поєднання фаталізму із волевиявленням дозволило суфізму допустити можливість вибору для людини між добром і злом, істиною і неправдою.
Бог якби дозволяє випробуванню прийти в життя людини , і по словам Румі виходить , що саме людина має право вибирати між добром і злом, які існують до її вибору і незалежно від нього.
Вклади в її (людини) руку меч,
І звільни її від безпорадності
Для того, щоб побачити ким стане:
Воїном чи грабіжником.
Цим також суфізм відрізнявся від традиційного ісламу. Посилаючись на Коран, у якому стверджується, що зло походить від людини, тоді як добро – від Аллаха. Послідовники суфізму вважають , що гріховність людини саме в тому, що вона не справляється зі світськими спокусами і не має достатньо великого бажання навернути себе на істинний шлях. Адже чого би був вартий вибір, якби не було спокус?
Таким чином, суфізм визнає, що шлях до удосконалення відкритий для кожного, але фактично здатні його подолати не всі .
Суфізмом були розроблені методи для досягнення духовного очищення. Перший етап шляху є власне, психотерапевтичним. Це спроба виправити найбільш грубі помилки в роботі психіки і більш проінформувати учня про себе самого. Підсвідомі пориви душі були під великою увагою наставників шляху. Серед методів, що використовували суфії, був й аналіз сновидінь. Другий етап шляху мав справи вже з більш тонкішими матеріями. Суфії рахують, що звичайна людина веде життя, яке подібне на сон. Вона не в змозі зосередитися на Бозі, її думки розлітаються, вона підвладна примітивним бажанням свого «Я». Як тільки людина перестає пам’ятати про реальність, тобто духовну сторону життя, вона одразу ж занурюється в звичайне існування з всіма його беззмістовними тривогами і марними надіями, які нікуди не приведуть.
Суфій і тасаввуф
Персидське слово «дервіш» ( по-арабськи «факір» ) – це синонім поняття «суфій». Воно означає «вбогий». Мова тут не йде про відсутність грошей – і бідність , і багатство для суфія рівноцінні. Дервіш іде по шляху духовної бідності: він убогий, так як він трудиться для Бога. Служіння Богу сприймається суфієм не заради нагороди в неземному світі і не із-за страху пекельних страждань. Єдина спрага суфія – це істина. «Якщо я служу Тобі тому, що боюся пекла ,то кинь мене до пекла. Якщо я служу Тобі в надії на рай, то залиш мене без раю.» (Рабійа) . Для зрілого суфія Бог – це не суддя, а друг, адже в справжній любові немає страху. Та досконалість і радість , яку релігія обіцяє віруючим у потойбічному житті , дервіш випробовує в цій :
Я – учень Майстра священного вогню,
То ж не сердься проповіднику на мене.
Цього він вже досяг у цьому світі,
Що лиш в майбутньому готується мені.
Досконала людина стає дзеркалом , що відображає реальність, не викривлюючи її . Досягнувши повного розчинення в Бозі, суфій може сміло сказати «Я є істина» (тобто «Я є Бог»)
Хоча існують розбіжності щодо самого терміну «суфій». На думку учених, слово походить від арабського «тасаввуф» , що означає «той ,хто очищує себе». А.Кримський вважав , що слово походить від арабського «суф» - вовна , груба вовняна тканина, з якої виготовлявся одяг суфіїв – хирка. Суфійська хирка переходила у спадок від наставника до найгіднішого духовного сина. Така передача хирки, яка нерідко нараховувала до сотні років, і складалася з одних латок - символ, що виявляє передачу духовної влади.
ЗІКР
Шлях до здобутку Божої істини, відкриттів, відчуттів триває все життя суфія, і веде його по цьому шляху складний обряд, що отримав назву ,,зікр’’, тобто була розроблена методика підтримання «пробудження». Одним із аспектів цього методу є техніка постійного нагадування імені Бога. Ця техніка зовсім не подібна до молитов , які практикують християнські подвижники . Компонентами суфійського методу пізнання є медитація , контроль за диханням , особлива техніка споглядання і роздумів , спеціальні рухи тіла , зафіксовані позиції , та інше. В перекладі з арабської це слово значить «нагадування» , «згадування» , «пам'ять». Основою обряду є повторення імені Аллаха - в різних кількостях і відношеннях , в різній послідовності , в русі або нерухомості , як встановлено членами того чи іншого суфійського братства чи ордену, як їх ще називають. Необхідність зікру прийшла з Корану (33:41) і повторяється в багатьох сурах : в сурі 2 (аят 153), 7 (аят 205), 13 (аят 28).
«О! Ті ,що увірували! Згадуйте Аллаха часто і прославляйте його зранку і ввечері». Основним мотивом , яким керувались учасники зікру була любов до Бога . З виникненням в кінці XII-XIVстоліттях суфійських братств був розроблений ритуал зікру . Шейх (керівник суфійського братства) складав учням його правила. А саме організатором релігійного обряду був халіф (послідовник) - представник шейха.
Головною формулою зікру були слова: «Ла-іллах-ілл-Аллах» ( «Немає Бога крім Аллаха»). Усі суфії у всьому світі проговорюють її багаторазово і кожного дня.
Ось як це роблять члени братства Німатуллахи . Суфій сидить,або схрестивши ноги , або на п’ятах , поклавши праву руку на ліве стегно , а лівою рукою охопивши праве зап’ястя . І ця поза не є випадковою , - в ній руки і ноги утворюють «Ла» - це заперечена частка в арабській мові - так суфій показує не існування свого «Я» на шляху до Всевишнього . Його руки в цій позиції означають ножиці , що символізує зречення свого «я» , відмову від пристрасті до свого обмеженого земного існування. Під словом «іллах» суфій описує головою і шиєю півколо в правий бік . Цим рухом він виражає відмова від «того що не є Богом» . Зі словами «ілл-Аллах» суфій здійснює такий же рух в лівий бік і це означає існування вічної , всеосяжної , необхідної реальності Бога . Багатократне ритмічне повторення цих рухів і проголошення слів , що мають містичний характер і вводить суфія в необхідний йому стан…
По іншому проходить зікр у суфіїв кадірійського тарікату (орден Кадірійа ) . Це голосне радіння , хвала Богу , що супроводжується колективними рухами , що ведуть людей в стан релігійного екстазу. Групи суфіїв цього напрямку звичайно збираються в чиємусь домі чи в дворі. Вони встають щільно один до одного тісним колом. Рахується що простір всередині кола зразу стає святим місцем., куди спускається «барана» - Божа мудрість. Дзвінким голосом за вказівкою керівника обряду один із суфіїв протяжно і повільно говорить «Ла-ілла-ілл-Аллах», решта повторюють за ним. Від того хто заспівує залежить багато – він задає тон , його голос повинен викликати в учасників обряду самозабуття , що веде до духовного блаженства. Розхитуючись на місці , в такт пісні учасники зікру плескають в долоні . Повільним кроком починають повільний рух по колу, що супроводжується ритмічним плесканням в долоні. Цей рух поступово переходить в біг, а біг все прискорюється. При цьому всі дружно в єдиному ритмі повторюють словосполучення «уллох-уллох».
Під час бігу , який весь час прискорюється , крім цих словосполучень промовляються й інші, які хвалять добрі справи шейха , його святість і зв'язок з Божественним духом . Виконуючи цей зікр, його учасники, по їх власних свідченнях , повністю відрікаються від свого «Я», від земних проблем і хвилювань; їх душі наповнюються містичним передчуттям невідомого стану і серця ніби стають м’якими під проміннями Божого світла. Завершується обряд довгою молитвою-зверненням до Аллаха , в якій всі просять Бога щоб Він дарував шейху право спасіння і заступництва в день страшного суду; прощення гріхів померлим родичам і близьким; про те щоб остеріг тих, хто молиться проти неправедних доріг .
Частина послідовників кадірійського шляху частково перемінили стиль зікру, доповнивши його музикою: у зікрі використовують барабан, скрипку, та інші інструменти.
Задовго до цих суфіїв музику в зікр ввів Джалаладдін Румі, оскільки він рахував, що немає кращого від музики засобу для досягнення миру і гармонії всередині себе самих. Адже музика – вища насолода, її вплив незрівняний , вона вказує шлях до Бога.
Музика ввійшла в ритуал зікру не зразу і не просто. Хоча в Корані немає заборони на музику, проте в ісламі про неї велись серйозні суперечки. В Хадісах (оповідання про життя Мухамеда та його вислови ) музика ввійшла в розділ «харам» - тобто заборонено. А спів ніколи і ніхто не забороняв. Врешті решт факіри – законодавці прийшли до такого висновку : цілком допустимо слухати музичні інструменти, якщо вони не використовуються для розваг і якщо це не призведе розум до гріховності.
Суперечки суперечками, а музика незалежно від них поступово узаконилась як необхідний елемент зікру. І музика, і спів в зікрах різних братств звучить по-різному.
В багатьох орденах регулярний зікр виконувався колективно, обов’язково по п’ятницях і в умисно помічені дні мусульманського календаря. Він починається з обов’язкової молитви, в якій можуть бути різні прийоми.
СВІТОГЛЯД РУМІ.
Як і всі суфійські вчителі, Румі частково пристосовує це послання до того ж оточення, в якому він працює. Повідомляється, що він ввів танці і кругові рухи в якості вправ для своїх учнів із-за флегматичності населення Конії. В своїй системі навчання Румі використовував пояснення і інтелектуальні вправи, роздуми і медитацію, діяльність і бездіяльність. Поєднання духовної активності дервішів, що обертаються навколо себе в танці з рухами тіла, під акомпанемент сопілки, є результатом особливого методу , винайденого для того , щоб допомогти шукачу досягнути гармонії з містичною хвилею і з її допомогою змінити себе.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
