73767 (589313), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Новий голос відразу відрізнявся оригінальністю. Він був різкий, рішучий, правдивий. Він розповідав про життя незвичайне і маловідоме. В той час в англійській літературі з'явилися екзотичні теми. Кіплінга помітили не тільки тому, що він почав одним з перших і навіть раніше багатьох, а також тому, що він висвітлював екзотику, підкреслюючи її непомітність. Він писав про злидні туземного існування і вузьколобість колоніальної адміністрації, він відкривав прозу дивного і привабливого нібито життя. Письменник творив, не уникаючи кольорів місцевого колориту, ступаючи в тінь тропічних лісів, спостерігаючи невідомі джунглі, місцевий побут і незвичайних тварин. "Железный" Кіплінг зберігає властиву йому вірність ідеям і намагається в усьому слідувати реальному ходу життя: "Эта правдоподобность, - підкреслював О.І.Купрін, - достоверность рассказа и составляет ту тайну очарования, которая приковывает к книгам Киплинга" [15, 234].
Письменник подавав читачам не тонкі вигадки, як у "Острові скарбів" Стівенсона; він різким тоном, який не терпить заперечень, повідомляв на правах очевидця про "чудовий" індійський край все, що вважав за потрібне. Р.Кіплінг представляв галасливі східні ринки, особливості моралі і, не затримуючись при цьому в рамках картинної етнографічної новизни, брався за суть справи. "Он начинает, - писав О.І.Купрін, - повествование так просто, так небрежно и даже иногда так сухо, как будто вы давным-давно знаете этих людей, и эти причудливые условия жизни, как будто сегодня Киплинг продолжает вам рассказывать о том, что вы сами видели и слышали вчера".
Рік, два - і Д.Р.Кіплінга знають уже всі чотири мільйони англійців, які живуть в Індії. І швидше всього - не одна людина за її межами. Оповідання і поезія Р.Кіплінга – це поки що провінційна література. Проте найбільш проникливим читачам – а до них належала і сім'я письменника і він сам, прекрасно знаючий собі ціну, - було зрозуміло, що пройде небагато часу - і його слава пошириться світом. Пізніше люди дивувалися тому, як спокійно Р.Кіплінг сприйняв свій літературний злет в Англії. Він же завжди знав, що по-іншому й бути не могло.
Якою б захоплюючою не була драматична історія письменника, справжнім героєм є не він, а сама Індія, "моя Индия", яка від того, що була далеко, ставала ще більше бажаною. Безглуздо було б говорити про добровільний від'їзд Кіплінга з Індії. Він же не Джойс, який добровільно покинув Ірландію. Він - англієць, і батьківщина його – Англія. І все ж таки вигнання було. Більше того, не виключено, що цей не за віком розвинутий юнак відчув у свої двадцять років, що потрібно їхати до Індії: щоб писати про цю свою батьківщину, необхідно знаходитись від неї на відстані.
"Интересно бы узнать, какого рода писатель мог бы получиться из Киплинга, родись он в Англии, и годы формирования провел бы в Лондоне, а не в Бомбее и Лахоре, - пише англійський критик, - а может и не писатель, но офицер медицинской службы, хирург скорей всего..." І містер Кей продовжує: "конечно, без Индии он был бы совершенно иным. Её народ, климат, звуки, ароматы... даже ритмы и точки зрения" [14, 19], - все це принесло ранню славу його оповіданням.
Індія сформувала Р.Кіплінга, розбудила його талант, виліпила з нього художника. Зустріч з багатогранною країною, де конкіскадорська енергія Заходу зустрічалася з нерухливістю і непроникливістю Сходу, де острівки європейської цивілізації губилися в морі давньої і загадкової культури, де спліталися разом злидні, забобони та висока духовність і де людина щохвилини піддавалася тяжким моральним і фізичним випробуванням, стала вирішальною для становлення літературного дару Д.Р.Кіплінга.
Кіплінг і Індія... Вони були створені один для одного. Не тільки тому, що Індія подарувала Кіплінгу безцінний матеріал, і не тільки тому, що створила його як письменника. Індія стала його музою, джерелом натхнення на все життя. Індія навчила його не тільки слухати і запам'ятовувати. Індія, відкриваючи свої таємниці, вчила його любити, думати, відчувати. Індія вплинула і на його філософію. У цій країні поєднались дві культури - "Захід і Схід". Схід здавався екзотичним: чужа природа, дивні моральні цінності, незрозумілі звичаї, аж ніяк не європейський побут. А на межі століття, яка завжди стає особливим часом в історії культури і всієї цивілізації, потреба в екзотиці чомусь стала найбільше відчуватися в Європі. Європейська публіка зачитувалась Стівенсоном і Хаггардом. Але екзотика Р.Кіплінга була особливою. Він намагався зробити неможливе: ввести екзотику в рамки фізіологічного нарису, який в свою чергу, перетворився ще й в сюжетну новелу.
Кожен з названих компонентів зрозумілий, у кожного своє існування в літературі. Але чи можливий синтез? Р.Кіплінг довів - можливий. Дійсно, звернувшись до матеріалу, який традиційно вважався непридатним для літератури, Кіплінг дуже розумно вирішив це питання: з однієї сторони, його розповідач всього-на-всього репортер, з іншої - цей репортер, зважаючи на свою літературну компетентність, передовіряє розповідь якомусь безпосередньому учаснику події. І разом з цим другим голосом в прозу проникає живе слово вулиці. Це слово буває навмисно незрозумілим. Нерідко, спеціально у тексті, з'являються географічні назви, які європейцю й вимовити буває важко: „Однажды, получив отпуск, он в Аллахабаде был посвящен в Сат-Бхаи; он знал „Песню ящерицы" людей санси и видел пляску халь-е-хак - религиозный канкан самого необычайного жанра. А уж если человек знает, какие люди пляшут халь-е-хак, как пляшут, когда и где, - он знает кое-что, чем можно гордиться" [24, 30]. Якщо говорити мовою літературних категорій, то Р.Кіплінг широко вживав говір, просту манеру розповіді. Іншими словами, він свідомо використовував літературну форму, зорієнтовану на усну мову розповідача.
Репортер Кіплінг, стаючи письменником Кіплінгом, свято слідував двом правилам: писати, думати, відчувати так, як ніби ти герой, а також передавати словами свіжість запахів, шурхіт листя, злидні.
Ефект від цієї прози був приголомшливий для його сучасників. До речі, він залишається таким і до сьогоднішнього дня. Тому що ця свідома простота вражає: "Так и кажется, что тебя вдруг потянули за рукав на улице, остановили и принялись что-то рассказывать. Причем говорят запросто, пересыпая речь жаргонными словечками, нисколько не смущаясь тем обстоятельством, что ты-то не уроженец этих мест и можешь не все понять" [24, 13]. З літературної точки зору ця проза доволі складна і витончена, тому що подібна простота дається не тільки вродженим талантом, але й жорстким тренуванням. Простота стала своєрідним естетичним параметром кіплінговської прози. Недаремно це поняття було винесено в назву збірника „Прості оповідання з гір". Проста манера викладу лише підкреслювала незвичайні для англійської та індійської публіки теми - вигнання з батьківщини, туга за домом, самотність серед людей чужої землі.
Індія зачитувалась Р.Кіплінгом. Можливо вперше вона впізнала себе в такій повноті і правді в його оповіданнях. Твори письменника виходили величезними тиражами, дешеві видання Кіплінга продавали на вокзалах.
І так він опинився в Англії. Англо-індійське населення привезло Кіплінга на батьківщину в "саквояжі". Нічого подібного Англія ніколи не читала. І стиль, і зміст - все було зухвале, нове. Діалектизми, інтонації мюзік-холлу, які письменник вживав не заради комічного ефекту, а маючи віру, що вони оживлять його твори. А життя – це солдатські будні, любовні історії, напої, бійки, відпустки, походи, сонце, холера. Проте не про сонце і холеру писав він. Кіплінг писав про свободу, моральні обов'язки, принциповість, залежність цивілізації від волі звичайних людей, - іншими словами, про звичайні, філософські проблеми.
Кіплінг став національним письменником. Влада була готова дарувати йому будь-які нагороди. Він же вперто відмовлявся від заохочень влади, приймаючи лише академічні лаври. По-перше, він не хотів приймати нагороду від влади, зв'язуючи себе таким чином з якоюсь партією. По-друге, він, не отримавши систематичної університетської освіти, жадав академічного визнання. В 1907 році він погодився на Нобелівську премію.
Очевидно, не має сенсу говорити, за що Кіплінгу присудили цю нагороду - за всю творчість, за новаторство. Потрібно також зазначити, що найсильнішою стороною цього письменника були оповідання, новели, і, звичайно, поезія. Безперечно, кіплінговське оповідання – це віха в історії світової літератури.
Отже, Кіплінг був дійсно досить відданий індійській культурі. В цьому розумінні він був сформований англо-індійцем, що допомогло йому стати самобутнім письменником.
2.2 Новаторство та особливості літературної манери Р.Кіплінга
Горький, Луначарський, Бунін, Купрін,... коло читачів доводять, що Д.Р.Кіплінг був дуже талановитим письменником.
Що ж це був за талант?
Звичайно, і був талант в тому, як Кіплінг зображав багато огидних для нас ситуацій і характерів. І в тому теплі, з яким він говорив про просту "маленьку людину", яка страждає, але йде до своєї мети. Талановитий Р.Кіплінг і як невтомний і різнобічний розповідач, і як глибоко оригінальний художник. Проте не ці риси таланту привертають увагу до його творчості.
Талант дійсного, хоча й суперечливого художника, перш за все, полягає в більшій чи меншій мірі правдивості. Хоча Кіплінг і приховував багато деталей тієї правди, яку мав можливість бачити, хоч він і ховався від кричущої правди за сухими, діловими описами, але у ряді випадків - і дуже важливих - він говорить цю правду, хоча інколи не до кінця. В будь-якому випадку він давав її відчути.
Коли заходить мова про Д.Р.Кіплінга, прийнято згадувати його вірш:
Запад есть Запад, а Восток есть Восток, и с мест они не сойдут,пока не предстанет Небо с Землей на страшный господень суд...
Зазвичай, на цьому цитата обривається. Але ж Кіплінг продовжує:
Но нет востока, и Запада нет, что - племя, родина, род,если сильный с сильным лицом к лицу у края земли встает [19, 11].
Так, у житті сходяться сильний з сильним. І не тільки у цьому вірші, але й у багатьох інших творах письменника, де сила кольорової людини демонструється як така ж вроджена риса, як і сила білої. "Сильні" індійці нерідко стають героями Кіплінга, і це також важлива частина тієї правди, яку він показав у своїх творах. Яким би джингоїстом не був письменник, проте його індійці - великий народ, який володіє великою душею, і з такою характеристикою він з'являється в літературі кінця XIX ст. саме у Р.Кіплінга. Вищесказані віршовані рядки нітрохи не зменшують значення Сходу. Навпаки, на протязі всього свого життя і творчості "железный Редьярд" намагався усвідомити значення Сходу, примусити себе дивитися на світ очима індійців. Ці рядки швидше говорять про дві системи цінностей -східної і західної. Ззовні складається враження, що Кіплінгу ближчий динамічний Захід: тому що його ідеал – дія, рух вперед. Але у всій творчості Кіплінга є таємниця, другий план. Його дуже важко помітити, тому що цей письменник нас обманює, примушуючи повірити, що його позиція - та, що з барабанним боєм звучить у віршах. Побачити справжнього Кіплінга заважає маска, яку він так довго формував, що вона майже приросла до його обличчя. Потрібні чималі зусилля читачів, щоб відділити її від справжнього обличчя. І що ж ми побачимо? Обличчя, спотворене болем знань, обличчя злякане, нервове, неспокійну душу. Знаючи, яка безодня відчаю криється в його серці, Кіплінг забороняв собі будь-яку інтроспекцію, але інколи вона все ж таки проникає в слова, які ніби-то випадково сказані.
Звичайно, Кіплінг був містиком. Він знав, що кожна річ має другий, а то й третій план існування. Але про це було важко здогадатися, читаючи його чіткі і виразні фрази: "В пакете Триджего обнаружил половинку сломанного браслета, кроваво красный цветок дака, щепотку бхусы, то есть соломенной трухи и одиннадцять орешков кардамона. Пакет был свого рода письмом, но не бестактным и компрометирующим, а тонким и зашифрованным любовным посланием" [24, 34].
Про містицизм письменника говорить його розуміння таїнства творчості: "Он не любил рассказывать свои профессиональные секреты. Говоря о том, как надо писать, предпочитал рассуждать о сортах бумаги и отточенности перьев. Но иногда всё же проговаривался: творчество - тайна, художнику нашептывает слова Демон и нет смысла ему противиться. Напротив, надо затаив дыхание, слушать его шепот, переводить его знаки в слова" [26, 17].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
