73747 (589311), страница 4
Текст из файла (страница 4)
В історичних поглядах П.Куліша проглядається виразна тенденція до злиття «вальтерскоттівського» (історіографічного) і «гоголівського» (фольклорно-поетичного) типів художнього історизму, що означало не просто конкретно історичний підхід до аналізу фактів історії, а й естетичне осмислення і концептуальний їх виклад у тісному поєднанні з творчою фантазією автора у відтворенні історичного духу, колориту.
Пантелеймона Куліша цікавили не тільки справжні, конкретні історичні події і факти, а, головним чином, відображення і спосіб їх відтворення в народнопоетичній творчості, в свідомості народу.32
В епоху романтизму, що був також своєрідною відповіддю на прискорення попереднього суспільного розвитку, ломку старих феодальних порядків, народ як головний суб'єкт історичного життя з усім притаманним йому комплексом уявлень, звичаїв, культури і мови опиняється в центрі всіх форм суспільної свідомості, стає головною рушійною силою і таким же аргументом у боротьбі пригноблених націй за самостійне існування. Саме на цьому тлі й відбувається процес поєднання в творчості П.Куліша історії, етнографії, фольклористики, літератури із суспільно-політичною концепцією вільного розвитку етносу33.
За свідченням самого П.Куліша, саме збірники українських народних пісень М.Максимовича пробудили в ньому справжнє синівське почуття до України, зумовили зовсім новий напрям у його діяльності, надихнули на працю: збирати, вивчати фольклорно-етнографічні матеріали з метою не дати їм загинути в історичній пам'яті народу, донести до широкого загалу забуту славу діянь дідів і прадідів наших.
Безпосереднє знайомство П.Куліша з українським побутом і народною творчістю, різні матеріали, зібрані ним, послужили джерелом його творчої праці. В критичній літературі неодноразово висловлювалась думка про те, ніби звернення П.Куліша до історії України, її побуту пояснювалось виключно відгуком на той інтерес до фольклорних й етнографічних матеріалів, який панував у той час у літературних і суспільних колах. Таке пояснення є слушним тільки частково.
Ґрунтовне ознайомлення П.Куліша з тогочасними історіографічними джерелами («Історія Русів», «Історія Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, «Літописне повіствування про Малу Росію» О. Рігельмана, географічний опис Чернігівського намісництва О.Шафонського) переконало письменника в тому, що історичні джерела порівняно з народнопоетичною творчістю є надто однобічними, черствими і прозаїчними. Інтерес П.Куліша до історії розвивався в дусі того фольклорного романтизму, цінність для якого мали не стільки достовірні історичні деталі й події в їх соціально-політичній сутності, скільки самий «дух» епохи, народний погляд на події, народна психологія. Мандруючи по селах, юний Куліш з душевним хвилюванням натрапляв у спогадах сучасників на релікти й пояснення життя минулих поколінь.
«Тут етнографія зливалась для мене в одну науку з історією, а історія розвінчувалась у своїх етнографічних наслідках, – писав Куліш. – Наші кабінетні люди, повторюючи один другого, кажуть, що в Малоросії не зосталось майже ніяких пам'яток старовини, та сам народ – такий пам'ятник свого минулого життя, котре краще будь-якого твору мистецтва вводить нас у пізнання того, як він існував до теперішнього моменту. Потрібно тільки вдивитися в моральний його образ, котрого розсіяні риси збирає і пояснює для нас етнографія.» 34
Пильну увагу П.Куліша привертали до себе не самі по собі фольклор та етнографія. Його найбільше цікавило народне життя: «Легенди про історичні особи і події, уникаючи точних дат і фактів, – писав він, – тим не менше цікаві для історика-етнографа, як щире вираження способу думок народу і погляду його на свою власну історію. Не взявши до уваги того й іншого, ми не проникнемо в найтаємничіші причини історичних явищ в Малоросії і, відтворюючи події народного життя, будемо, так би мовити, ковзатися по поверхні. Кожний, хто хоч скільки-небудь знайомий з історією Південно-Руського племені, згодиться, що записані мною легенди і повір'я в багатьох місцях більше чи менше суперечать тим поняттям про тутешній народ, котрі він склав у своїй голові (свідомості) за творами літописців і істориків.» 35
Чим глибше вивчав П.Куліш історичні джерела, тим відчутніше й наполегливіше його думка зверталась до народу, його побуту, поезії. Деякі історичні джерела засвідчували, що народ мовби стоїть осторонь своєї історії, дивиться на неї, як на щось, «що відбувається поза ним.»
Становленню такого типу історизму П.Куліша (зокрема, теорії «споконвічного демократизму»), крім уважного вивчення самих фактів історії України, сприяло також знайомство з ідеями німецької філософії другої половини XVIII – початку XIX століття, передусім, з філософською концепцією Г.Е.Лессінга, Й.Гердера, Е.Канта, Й.Г.Фіхте: «Для Лессінга, –писав Е.Л. Радлов, – історія була вихованням людства через одкровення; Гердер бачив в історії природний процес, в якому у ряді народів і у зміні часів здійснюється ідея людства; Кант дивився на історію як на боротьбу злого і доброго начал, боротьбу, в якій добре начало повинно перемогти; Фіхте бачив в історії боротьбу віри і знання, боротьбу, яка визначає форми політичного і суспільного ладу.» 36
Наведені думки певною мірою узгоджуються з історичним мисленням П.Куліша, його концепцією України. Прагнучи науково осмислити історичну роль народних мас в історії, П.Куліш насамперед ставив питання про автентичність і достовірність історичних джерел: у них не повинно бути суб'єктивного тлумачення подій. Джерелом, яке найбільше засвідчує ідентичність, П.Куліш вважав словесну народну творчість. Народні пісні постають як літопис минулих подій, а картини народного побуту, внутрішньої історії подають неповторне уявлення народу про самого себе і навколишнє середовище, становлячи чи не найповажніший предмет філософського дослідження. З об'єкта історичного дослідження народна поезія перетворюється на об'єкт народознавства. В цьому плані з найбільших авторитетів для П.Куліша був й Г. Гердер.
Прекрасно володіючи різноманітним етнографічним матеріалом і добре знаючи історію свого народу, П.Куліш не прагне до точного етнографічного опису, археологічного нагромадження деталей, найголовніше для нього – створити єдину художню картину, вражаючими образами примусити читача відчути історичну атмосферу, в якій жили і змагались наші предки. Життя народу письменник змальовує з любов'ю, захопленням і співчуттям.
Створення в 40-х роках ХІХ ст. історичного роману «Чорна рада» було значною подією в історії української літератури. Цей твір засвідчив, що український народ має свою давню і гідну пошани історію, велику культуру.
Події, змальовані в тексті, відбуваються в скорому часі після возз’єднання України з Росією. На Україні розгортається складна політична боротьба за владу, що призводить до Чорної ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто наказного гетьмана Сомка, а замість нього обрано Івана Брюховецького. У раді, крім козацької старшини, брали участь запорожці, селяни, міщани («чернь») – тому її названо чорною.
Українська історія є трагічно багатою на численні приклади громадянських конфліктів, кривавих міжусобиць, пошуків «внутрішнього ворога», коли суспільство ділили на «своїх» і «чужих», еліту, що має дане Богом право керувати, та «голодранців». Наслідки таких розколів української громади завжди були воістину страшні. Руйнувалися підвалини державності, не в останню чергу внаслідок безмежного соціального розшарування, витоптувалися крихкі паростки громадянського суспільства, катастрофічно знижувалась «вартість» людського життя.
Саме ці думки Куліш розкриває у 14 та 15 розділах «Чорної ради», де через літературні образи гетьманів, старшин, а також запорожців розповідає події, які відбулися у Ніжині, на зловісній Чорній раді.37
Події, що відбулися в середині червня 1663 року в Ніжині на Чернігівщині, мають бути й предметом уважного вивчення нових поколінь українців, що цікавляться своєю історією та відчувають себе громадянами своєї Вітчизни, і виключно актуальним моральним уроком. У ті дні там була скликана знаменита Чорна рада, зауважимо, рада виборна: метою її було обрати нового постійного гетьмана Лівобережної України з двох реальних претендентів на цю посаду: Якима Сомка та Івана Брюховецького, за участю представників десятків тисяч «чорного», незаможного люду — селян, міщан, бідних козаків та іншої «голоти». Активними дійовими особами цієї історичної драми були, звичайно ж, і провідники козацької старшини на чолі з тим же Якимом Сомком, котрий був тоді «наказним» (тобто виконуючим обов’язки) гетьманом, і маси запорозького низового козацтва, і, нарешті, посол московського царя Олексія Михайловича, царський окольничий князь Гагін із чималим загоном війська. Подивимось, як відбувалися вибори в Ніжині, результати яких ще більше загострили суспільну кризу доби Руїни та визначили майбутній розвиток подій в Україні.
Отже, яким же було історичне тло драми, що розігралась у Ніжині в червні 1663 року. Як ми вже зазначали вище, невдовзі після смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657 рік) в Україні розпочалась складна політична боротьба за владу (за посаду гетьмана послідовно змагались Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Яким Сомко, Іван Брюховецький, згодом — Петро Дорошенко). Але варто мати на увазі, що, окрім політичної «складової» (боротьба точилася між прихильниками «західної», тобто пропольської, та промосковської орієнтації; трагічно мало було поборників орієнтації проукраїнської), катастрофічні події Руїни мали ще й складову соціальну. Увесь час поглиблювалась прірва між заможними козаками (як сказав Куліш: «тяжко грошовитими», або кармазинниками, і основною масою народу (селянство, міщанство, незаможне козацтво). Ці люди пам’ятали про обіцянки Хмельницького дати не тільки національну та духовно-релігійну свободу, але й землю, й волю. А реально кількісно невеликий прошарок козацької старшини, зосередивши у своїх руках політичну владу й майже всю власність, виконувати оці обіцянки зовсім не збирався. Це багато в чому й пояснює перебіг подальших подій.38
Важливе місце в романі відведено показу бідноти — селянства, міщан, козацької голоти. Зрештою, саме ці верстви суспільства, «чернь», і визначають наслідки чорної ради — обрання гетьманом Івана Брюховецького. Біднота в романі виступає загальною масою, хоч і активно діючою. Її представники показані тільки як епізодичні персонажі, вони не індивідуалізовані. Проте з окремих сцен, епізодів, з того, як змальовує П. Куліш їхню поведінку, дії, їхні розмови, виступає узагальнений образ народу як «черні», не здатної усвідомити загальнонародні інтереси, готової до стихійного бунту, грабіжництва, нерозумних вчинків.
Ось як описує Куліш народ, що зібрався на раду: «Виїхали на узлiссє, аж людська юрма усе поле вкрила, а найбiльш чернь мужики. Мужики ж i мiщане валять купами, а козацтво йде лавою пiд мiсто. А пiд мiстом розiп'ято царський намет i московське вiйсько з боярами стало. З правого боку суне з своєю стороною Брюховецький, а з лiвого Сомкове вiйсько виступає. Тiлько ж за тими купами люду мало що можна було й розгледiти. Хiба по корогвах можна було розпiзнати, де запорожцi, а де городовi. У запорожцiв на бiлих корогвах тiлько червонi хрести, а в городових орли i всяке мальованнє з золотом. Гомiн чинивсь по полю скрiзь такий, мов пiдступає орда. Одно конем їде, друге пiхом; той у кармазинах, а тiї в личаках та в семрягах. Поперед себе звелiв Гвинтовка їхати чотирьом козакам, а то б i не протовпивсь до намету…» 39(с. 127).
У 1660 – 1661 роках став явним процес руйнування раніше єдиної та централізованої гетьманської влади. Правобережна Україна визнала своїм гетьманом Павла Тетерю (цей регіон загалом залишався сферою впливу Польщі), а за посаду гетьмана Лівобережної України розпочалася запекла боротьба. Наказним гетьманом став Яким Сомко, родич Богдана Хмельницького (брат його дружини), представник «статечної», найбільш заможної частини козацтва. В політичному плані Сомко (як й інший «претендент на булаву», ніжинський полковник Василь Золотаренко), безперечно, орієнтувався на Росію, проте водночас був і прихильником широкої автономії України. Але не це відіграло фатальну роль у долі цих двох яскравих представників тодішньої козацької верхівки. Згубним і для їхньої кар’єри, і для життя стало інше, а саме — становий егоїзм.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
