73747 (589311), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Я – піонер з сокирою важкою.¹⁰

Тут письменник трохи лукавив – він був першорядним поетом і надто суб’єктивним, але неординарним істориком.

Пантелеймон Куліш увійшов в історію нового українського письменства як один із засновників літературної критики. Він наголошував на тому, що українська література повинна правдиво відображати насамперед національну самобутність форми буття рідного народу.

Свого часу Віктор Петров так охарактеризував митця: «Куліш завжди був резонер, а тому іноді й прихильник педантичної абстрактності, він був те, що звуть – ідеолог, людина системи й розрахунків, людина формул і тез.» ¹¹

Але ця оцінка надто категорична. Маргінальність особистості Куліша зумовлена тогочасною дійсністю, яка й спонукала його піднятися над цим суперечливим світом класових пристрастей, політичних орієнтацій, культурологічних спрямувань і прагнути загальнолюдських духовних цінностей.

Що ж, Куліш і за життя не претендував на однозначно позитивну оцінку своєї багатогранної літературної і наукової діяльності. Та коли він обстоював якусь ідею, то захищав її до кінця, не шкодуючи ні сили, ні полемічної пристрасті. Головне ж полягає у тому, що визначальним стимулом власної подвижницької праці письменник завжди вважав збереження національних традицій, розвиток української мови й культури, утвердження почуття національної самосвідомості, наповнення духовного арсеналу нації культурними здобутками світової цивілізації. Він осуджував національне безпам’ятство і панегіричне уславлення свого історичного минулого, виступав проти соціального і національного гноблення, закликав до морального самовдосконалення і духовного очищення.

Проза в творчій спадщині П. Куліша займає провідне місце, зокрема одним із головних здобутків Куліша-прозаїка є проза історична. У творчості письменника, як автора історичного роману та оповідань, переконливо представлено історичну ходу часу, людину й суспільство в історії, в її драматичних колізіях і складній проблематиці. Унаслідок багатьох обставин історична тема цих творів була темою України: домінантний інтерес зосереджено на національному історичному розвиткові, на особистості в ролі активного суб'єкта української історії.

В епічній прозі літературну творчість П.Куліш розпочав з опрацювання українських народних казок і фантастичних переказів. Пантелеймон Куліш як письменник дебютував 1840 року, коли в альманасі Михайла Максимовича «Киевлянин» опублікував свої «Малороссийские разсказы», написані ще 1839 року – саме цю дату вказує автор. Це два оповідання – «О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став» та «О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зелёной неделе». Критика зустріла молодого прозаїка прихильно.

1841 року у тому ж «Киевлянине» опубліковано «повість за народними переказами» «Огненный змей» (написану ще 1840 року). Це перша спроба твору більшого за обсягом серед масиву тогочасної української фольклорно-фантастичної прози. І спроба, треба сказати, вдала.

1843 року в «Москвитянине» надруковано оповідання-казку «Коваль Захарко» (підписано криптонімом П.К). Питання авторства не викликає сумнівів – характерною є манера оповіді, місце дії. До того ж згадка про коваля Захарка є у повісті «Огненний змій».

Саме ці чотири твори і належать до ранньої фольклорно-фантастичної прози П.Куліша.

Характерним прийомом для П.Куліша є введення окремих легенд та переказів у художню тканину творів нефантастичних. Наприклад, у написаному 1842 р. романі «Михайло Чарнишенко», який вийшов у світ 1843 р., вміщено колоритні народні оповідання про чортову повитуху, а також використано мотив сили батьківського прокляття, характерний для фольклорної фантастичної прози та дум. У повісті «Алексей Однорог» письменник використовує топонімічну вставну легенду про кручу над гирлом Ольжиного тору. Особливе сюжетотворче значення має і легенда про золоторогих турів та князя мисливця, яка є кульмінаційним моментом оповідання-ідилії «Орися». П.Куліш написав також дві казки: «Циган» та «Пів півника», у яких фантастичного елемента нема.

Крім цього, Куліш написав такі оповідання, як «Орися», «Дівоче серце», «Гордовита пара». Також із прозових творів варто відзначити такі його гумористичні оповідання, як «Циган», «Сива кобила», «Пан мурло», « Малоросійські анекдоти», історичні оповідання «Мартин Гак», «Брати», «Січові гості», роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія 80 літ назад» та інші.

Дуже прихильно ставився Куліш до досвіду світової літератури і культури, нерідко переносячи на український ґрунт принципи сюжетної побудови «Одіссей» Гомера, роману В.Скотта «Уеверлі, або шістдесят років тому.» Особливо виразно поетика історичного роману В.Скотта проглядається в соціально – історичному романі «Чорна рада». У цій «Хроніці 1663 року» Куліш відтворив відомі історичні події, які відбувалися у Ніжині 1663 року.

На думку А. Б. Гуляка, найвизначнішим художнім твором письменника, що знаменував собою піднесення української прози на новий, вищий рівень, є «Чорна рада» –історичний роман – хроніка в канонічному розумінні жанру і новаторський – у художньому¹².

Я. І. Дзира у вступі підготовленого ним видання «Літопис Самовидця» стверджує, що роман Куліша ґрунтується на одній з найвидатніших історико-літературних пам'яток і водночас на найдостовірнішому історичному джерелі XVII ст. – «Літописі Самовидця» ¹³, про що й сам признався в епілозі. Листування його з О. Бодянським, Я. Головацьким, О.Кістяківським, М. Костомаровим, російським істориком М. Погодіним, власником рукопису Самійла Величка, свідчить, що молодий дослідник розшукав списки літописів, переписував їх, популяризував опубліковані видання, зокрема й «Літопис Самовидця», дав йому назву, навіть допоміг виявити його автора, а ним, як згодом підтвердили дослідники, був генеральний підскарбій, стародубський священик Роман Ракушка-Романовський. (1622 - 1702 рр.).

У 1928 році найавторитетніший дослідник літопису Граб'янки М.Зеров аргументовано довів, що прототипом одного з головних героїв «Чорної ради» полковника Івана Шрама послужив козацький полковник Іван Попович, зображений Р. Ракушкою-Романовським.

Про те, що сюжет «Чорної ради» запозичено з «літопису Самовидця», у 20-30-х роках, коли вперше в Україні з'явилося вісім видань роману, не забували нагадати й літературознавці М.Драй-Хмара, С.Єфремов, Є.Кирилюк, В.Петров, М.Петровський та інші. Творчість П.Куліша, його громадська, культурницька, видавнича діяльність високо оцінена літературознавством. Іван Франко у праці «Михайло Грабовський, його критичні листи і політична поезія», розглядаючи творчу діяльність П.Куліша, зупинився на її значення в українській літературі і визначив, що письменник є корифеєм української літератури, фундатором національної свідомості.¹⁴

М. Жулинський, досліджуючи життєвий і творчий шлях П.Куліша, у праці «Із забуття – в безсмертя», розкрив аспект значення внутрішнього світу письменника, його думки про людське серце, про місце людини на землі, що на нашу думку, дає можливість краще зрозуміти підґрунтя творів письменника.¹⁵

На думку Яценка М.П., творчість П.Куліша становить інтерес із точки зору використання образу автора – оповідача.¹⁶

Монографія Д.Дорошенко «Пантелеймон Куліш» складається з двох основних частин. В першій подається огляд життя і діяльності П. Куліша. У свою чергу, цю частину поділено на п'ять розділів, відповідно виділеним періодам життя П.Куліша. В другій частині Д.Дорошенко подає «Огляд важніших літературних і наукових творів П.Куліша». Цю частину поділено на десять, розділів, кожен з яких присвячено окремим ділянкам творчості П.Куліша. Так, перед читачем постає поет-лірик і поет-епік, драматург, повістяр, критик, історик, публіцист, етнограф, перекладач Біблії та європейських класиків. Окрему увагу дослідником приділено ґенезі поглядів П.Куліша на українську історію, культуру та окремих українських діячів. Наукова цінність полягає праці, що монографія повно висвітлила тему і на свій час була одинокою в українській науковій літературі, що повністю обіймала життя та діяльність П.Куліша.¹⁷

Аналіз роману «Чорна рада» зроблений Миколою Зеровим у статті «Куліш: «Чорна рада», де детально розкриває нам зміст назви цього роману, дає огляд реальних історичних подій, на основі яких був написаний роман, тим самим дає можливість краще зрозуміти перетворення цих подій у роману П. Куліша «Чорна рада».¹⁸

Найдовершенішим прозовим твором П.Куліша, класичним здобутком української літератури є історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року», як правильно вважає Є. Нахлік, і доводить це у монографії «Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, мислитель».¹⁹

У статті «Концепція української духовності у творчості П.Куліша» виданої у збірнику статей і доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції, в контексті загальноєвропейських літературних традицій розглядаються основні тенденції мистецької еволюції письменника, починаючи від ранніх оповідань і закінчуючи творами останніх десятиліть. Визначаються чинники, що сприяли активному використанню у творчості Куліша форм та образної системи англійських митців: В.Шекспіра, Дж.Байрона, В.Скотта, Ч.Діккенса.²⁰

Стаття «Концепція «природної людини» Ж.-Ж.Руссо і «хуторська філософія» П.Куліша» розкриває літературні зв’язки філософії романтизму Куліша, його бачення «природної людини», в співставленні з філософією Руссо.²¹

В статті «Пантелеймон Куліш» навчального посібника «Історія української літератури XIX століття» за редакцією академіка М. Г. Жулинського розглянуто літературний процес в Україні 60-90-х років XIX ст. Проаналізовано розвиток реалістичних і натуралістичних тенденцій, особливо виокремлено літературний портрет П. Куліша.²²

В вступній статті Миколи Жулинського «У праці каторжній, в трагічній самоті (Пантелеймон Куліш)», що поміщена в книзі П. Куліш «Твори» (видання 1989 р.) подано основні біографічні моменти життя письменника, а також головну увагу приділено відображенню світогляду та життєвого шляху П. Куліша в його поетичній творчості.²³

О. Гончар в статті «Роман «Чорна рада» П. Куліша» оцінює Пантелеймона Куліша як одного з найактивніших діячів українського суспільно-культурного руху 40-90-х років XIX ст. Автором осмислюється постать П.Куліша як автора першого українського роману, він аналізує вклад Куліша в розбудову української культури й літератури, в утвердження загальнолюдських гуманістичних цінностей.²⁴

Із публікацій останніх років треба виділити статтю Ігоря Сюндюкова «Український бунт Чорна рада 1663 року як зловісний «апофеоз» Руїни». Тут автор аналізує історичне тло роману П. Куліша, зв’язок подій роману із реальними історичними подіями. І. Сюндюков не шукає прямих аналогій і з сучасністю, хоча певні паралелі наведені. Доречно йдеться в статті і про загальні моральні цінності, які хотів донести до нас П. Куліш.²⁵

Також цікавою є аналітична стаття Кравченко В.О. «Пантелеймон Куліш – автор першого українського історичного роману», у якій осмислюється постать П.Куліша як автора першого українського роману, співставляються думки відомих літературознавців про внесок письменника в розбудову жанру. Вказано тут і на новаторство проблематики твору.²⁶

На сучасному етапі українського літературознавства учені все частіше звертаються до вивчення творчої спадщини П. Куліша, осмислення його ролі в розвитку національної літератури. Протягом останнього десятиліття визначено головні напрямки вивчення творчості письменника: системний об’єктивний аналіз творчості, критичний перегляд доробку науковців попередніх років, новітня інтерпретація художніх творів, осмислення й актуалізація історіософських поглядів Куліша, введення в науковий обіг нових текстів (художніх, епістолярних, мемуарних), накопичення, верифікація та систематизація фактографічного матеріалу. Оскільки в радянські часи творчість письменника не вивчалася, то цілком зрозумілим стає великий інтерес до неї, який з’явився з часів незалежності України. Оскільки ще залишилися не вивченими деякі аспекти і теми, пов’язані із постаттю письменника, то тема дипломної роботи є актуальною.

Мета роботи – розкрити ідейний зміст, проблематику, образи роману «Чорна рада» П.Куліша, головну увагу зосередити на відображенні української нації, на рисах менталітету українців, що виявляються у творі.

Поставлена мета обумовила вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

• проаналізувати проблематику роману під кутом зору досліджуваної проблеми та історіософії письменника;

• проаналізувати особливості осмислення проблем національної історії у романі «Чорна рада»;

• дати характеристику черні та образів персонажів твору «Чорна рада», як носіїв українського менталітету.

Об'єкт дослідження – текст роману «Чорна рада» П.Куліша

Предмет дослідження – проблема української нації означеного твору.

Джерельною базою для написання цієї дипломної роботи послужили: художні тексти – проза П.Куліша, науково – критична література про письменника, а також науково – теоретичні праці, пов’язані з розвитком романтизму в українській літературі та характеристикою українського менталітету.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань у дослідженні використано: системного, описового методів, методу аналізу художнього тексту, а також прийоми образного та ідейно-естетичного аналізу творів письменника.

Розділ 1. Проблематика роману П. Куліша «Чорна рада»

Пантелеймон Куліш був яскравим представником української інтелігенції, могутні зусилля якого спрямовувалися на піднесення самосвідомості та національної гідності народу збагачення його культури і науки, утвердження життєздатності і права української мови засобами культурницького поступу, був Пантелеймон Куліш. Свою місію П. Куліш вбачав у тому, щоб підняти українську націю із духовного занепаду і виховати українську людину. Саме духовністю й одухотвореністю, гарячковим пошуком істини позначений життєвий і творчий шлях письменника.

Характеристики

Список файлов ВКР