73376 (589281), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Велике місце в ліриці Бернса поряд з темою кохання займає тема дружби. Особливого розвитку ця тема набула під час другого періоду творчості поета, але вже в 1788 р. ним була написана відома всьому світу пісня "Багато років тому", в якій оспівується сувора і міцна чоловіча дружба. В своїх піснях Бернс проголошує право людини на земне кохання, земні радощі, земне щастя. Він оспівує кохання і дружбу як високі, чисті і благородні почуття, властиві лише простому народу, далекому від користолюбних прагнень пануючих класів. В любовній ліриці Бернса вперше з'являється тема чесної бідності, вільної та непідкупної.
Характерною особливістю пісень Бернса, успадкованою поетом від фольклору, є оптимістичність, що базується на вірі в людину, в її сили та можливості.
З поглибленням змісту творів Бернса зростає і його поетична майстерність. Бернс постає перед нами в своїх піснях як поет-реаліст, видатний майстер психологічної характеристики. Жанр пісні був шкалою, в якій розвивалось і удосконалювалась художня майстерність Роберта Бернса, й захоплення цим жанром позначилось на всій творчій спадщині великого поета.
Соціальна загостреність інтимної лірики Роберта Бернса, реалістичність образів, глибина психологічних характеристик і досконалість художньої форми стали ще виразнішими в його творах інших жанрів.
Визначне місце в поезії Бернса 1773-1789р.р. посідають твори сатиричного характеру.
На початку 1786р. поет пише свою відому сатиричну поему "Два собаки", в якій, майстерно використовуючи улюблений в фольклорі всіх країн жанр тваринного епосу, втілює гнівне й нещадне викриття суспільства в форму діалогу обох собак. В сатирі Бернс зображує сучасне йому суспільство поділеним на два клани. Використовуючи метод протиставлення, поет порівнює їх спосіб життя по кількох лініях – корисній праці і матеріальній забезпеченості, ставленню до політичного та суспільного життя країни, проведенню вільного часу, моральному задоволенню, що припадає на долю тих або інших. Для прикладу поет бере з життя знатного землевласника і селян-орендарів, але він неодноразово підкреслює узагальнююче значення цих образів. "Його честь", власник титулів, земель та вугільних копалень веде життя бездіяльне, сите, безтурботне. Чоловіки пиячать, розпусничають, програють в карти великі багатства; жінки, які зовні здаються втіленням благородства та чистоти, насправді сполучають в собі чорта і повію. І все це марнотратство забезпечується непомірною орендною платою, прибутками з вугільних копалень, непосильними податками на селян. Та Бернс не обмежується викриттям суті пануючих класів. Поет викриває їх політичну неспроможність, цілковиту відсутність у них патріотичних почуттів.
Коли селянський пес Люат висловлює думку, що хоч би та частина народних грошей, яка йде на утримання парламентської групи, приносила користь, бо витрачається на "благо Англії", його четвероногий собрат Цезар, господарський собака, зустрічає цю заяву злим сміхом:
На благо Англії? Ах, друже,
Боюсь, що їм про те байдуже!
Прем’єри крутять ними всяк,
Підказують їм "ні" чи "так",
А ті у карти тільки грають
Та в оперету учащають …
Пристрасна викривальна сила цих рядків, що демонструють нікчемність правителів, які менш за все турбуються про добробут країни, займаючись своїми дрібними й брудними справами, вражає нас і зараз, через 220 років після їх написання.
Зовсім іншим постає перед нами трудовий шотландський люд. В той час як землевласник розкошує і нудиться з неробства, наймити-орендарі зранку до ночі орють, сіють, жнуть, риють зрошувальні канави і водовідливи, працюють в каменоломнях і вугільних кар’єрах, сплачуючи силою та здоров'ям за кожний шматок хліба. Невтомні руки селянина – його єдиний скарб, і якщо він захворіє або втратить землю, вся його родина буде приречена на злидні, що межують з голодною смертю. Щоб уникнути цієї страшної долі, селяни змушені мовчки терпіти жорстокість, несправедливість і знущання хазяїв та управителів, не насмілюючись протестувати навіть тоді, коли у одного з них крадуть останні копійки, а у другого забирають политу кров'ю та потом ділянку – бо закони завжди на стороні панів.
І все ж таки, незважаючи на тяжку працю селянина, нужденне життя і постійну загрозу втрати земельної ділянки, яка є єдиним засобом існування для нього самого і його родини, Бернс заявляє, що доля селянина краща за безтурботне життя багатіїв. Так, каже поет, праця селянина тяжка і виснажлива і його на кожному кроці чекають голод та злидні, але боротьба з труднощами загартувала його, і не лише сам селянин сміливо дивиться вперед, але й діти його виростають мужніми і стійкими.
Праця висвітлює життя людини, надає їй змісту й ціни. Праця виховує в людині мужність, стійкість, чесність і благородство, згуртовує людей, зв’язує їх міцними узами дружби і товаришування. Незрівнянно смачнішим здається шматок хліба, добутого працею, і набагато більше радості приносить година заслуженого відпочинку, – в цій всепереможній силі праці і вбачає щастя трудового народу Роберт Бернс.
Не так плугатар: нивку зоре –
І вже забув про лихо й горе;
А праля, дівчина сільська,
Не знає, що то за тоска!
(«Два собаки»)
Говорячи про сатиричні вірші Роберта Бернса, неможливо обминути його твори, спрямовані проти пуританської церкви. Вперше антирелігійна тема з'являється в творчості Бернса в 1781р. Порушуючи закони релігії, поет визнає за людиною право судити вчинки Бога і навіть вважає можливим глузувати з нього.
З 1784 р. в антирелігійній поезії Бернса все голосніше звучать соціальні мотиви. Від розгляду окремих догматів релігії поет переходить до показу тієї дійсності, яку вона захищає і виправдовує за допомогою цих догматів. Поет виступає не лише проти церкви та її служителів взагалі, а й проти конкретних її представників, з якими йому доводилося зустрічатися у повсякденному житті, і на повний голос називає їх прізвища у своїх творах. Рік у рік він викриває найбільш впливових і славетних проповідників Ейра. Найбільш цікавим з цих творів є "Святий ярмарок", сатира на релігійні зібрання сучасних йому фарисеїв.
Викриттю ханжей та лицемірів Бернс присвячує такі твори, як Посланіє Мак-Месу, "Посланіє молодому другу", "Звернення до Великих праведників". В своїх сатирах поет показує, як серед мас шотландського селянства піднімається протест проти засилля церковників, проти їхньої бездушної моралі та лицемірних проповідей. Він показує, що покора, богобоязливість, сліпа послушність та інші "чесноти", які насаджувались церковниками, несумісні з людською гідністю. Любов до свого народу, пристрасне бажання полегшити життя простих трудівників, допомогти їм звільнитися від пут лицемірства визначили важливе місце сатиричної тематики в творчості Роберта Бернса й надали його сатирам особливої життєвості, гостроти й сили.
Але основною темою творчості Бернса 1773-1789р.р. була тема громадсько-політична. Поет-патріот натхненно оспівує історичне минуле та національні традиції рідного краю. Він з гордістю згадує героїчні подвиги шотландських борців за незалежність, захоплюється незламною волелюбністю свого народу. Твори Бернса пройняті впевненістю в тому, що Шотландія знову буде вільною. Все своє життя Бернс усвідомлював себе народним поетом, покликаним служити своїй батьківщині.
Полум’яним патріотичним гімном є балада "Джон Ячмінне зерно" (1782), в якій поет прославляє рідний народ, майстерно використовуючи для цього улюблений образ шотландського фольклору. Жорстокі й віроломні королі заорюють Джона Ячмінне зерно у землю, а коли він вибивається з-під землі, зрізають під корінець, молотять, віють, кидають у вогонь, розтирають між жорнами. Але Джон Ячмінне зерно продовжує жити і сповнювати мужністю серця знедолених. Описуючи підлу змову королів, що поклялися згубити Джона Ячмінне зерно, Бернс в алегоричній формі зображає героїчне минуле шотландського народу і висловлює тверду певність в справедливості його багатовікової боротьби. Тяжкі випробування, що припали на долю шотландського народу, не зламали його, а загартували, виховали в ньому якості, що забезпечать йому перемогу у вирішальному бою – ця думка поета пронизує алегоричні образи балади і є її провідною темою.
Запоруку перемоги Бернс бачить в єдності і згуртованості шотландців, в їх вірності національно-визвольним традиціям. Про це свідчить кінцева строфа балади. Звертаючись до шотландського народу, поет говорить:
Нехай же кожний піднесе
За Джона келих свій,
Щоб рід його не припинявсь
В Шотландії старій!
(Балада «Джон Ячмінне зерно»)
Позитивному началу, що знайшло своє відображення в образі благородного і мужнього Джона Ячмінне зерно, в баладі протистоїть негативне начало, яке поет не випадково втілює в образах трьох королів. Королі в баладі Бернса могутні, гордовиті, віроломні. Вони бояться Джона і ненавидять його, і в своїй ненависті вони злобні й жорстокі, підлі й підступні. І все ж таки їм не вдається перемогти і підкорити Джона. В боротьбі королів з Джоном поет відобразив постійне прагнення влади придушити в народі поривання до свободи й незалежності. Балада "Джон Ячмінне зерно" стала одним з найулюбленіших творів шотландського народу. Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в неминучість його перемоги, що проймає її наскрізь, роблять цей твір одним з кращих у спадщині великого поета.
Полум’яний патріотизм Роберта Бернса був основною рушійною силою всієї його творчості. Бернс натхненно оспівує не лише історичне минуле Шотландії, а й її чудову природу. Він певен, що лише той, хто любить і знає свою батьківщину, може стати справжнім поетом і висловлює готовність віддати всі блага життя за високу насолоду, якої зазнає поет відкриваючи для себе і для інших красу рідного краю.
Охоплений пристрасним бажанням стати справжнім поетом, Бернс багато думає про те, які якості є необхідними для поета, і приходить до висновку, що селянське походження і брак регулярної освіти не можуть бути перепоною. Живий, гострий розум, природність і знання життя народу – ось якості, які Бернс вважає необхідними для справжнього поета, і ми не можемо не захоплюватись його проникливістю, його глибоким розумінням суті справжньої майстерності.
Найбільш повне відображення естетична програма Роберта Бернса знайшла в алегоричній поемі "Видіння". Поет вимагає від поезії ідейності й реалізму. Поетичну творчість він розглядає перш за все, як патріотичне служіння батьківщині. Зображення рідної країни, її природи, її народу, її героїчних традицій – ось як розуміє Бернс завдання поета. Поезія для нього не забава, не іграшка для багатьох нероб, він певен в тому, що поезія потрібна трудящому люду, як потрібне йому вміння обробляти землю, вигодовувати худобу, як потрібний йому відпочинок після довгого трудового дня, як потрібне кохання. Бернс каже: "Звання шотландського поета – моя найбільша гордість, заслуговувати його надалі – моє найбільш честолюбне бажання. Шотландія і шотландська історія – теми, на які я тільки і міг би бажати складати пісні.
В січні 1785р. Бернс пише Лист до Деві, поета-побратима, в якому знаходить вихід обурення поета з приводу того, що блага життя поділяються без найменшої уваги до гідності людей: той, хто заслуговує щастя й достатків, живе в жахливій бідності, а мерзотники й дурні, ні на що не придатні, не знають, куди гроші дівати. Поет висловлює певність в тому, що справжнє щастя – це не гроші, не почесті, не блискуча кар’єра, навіть не знання:
Не титули і не герби,
Не банків лондонських скарби –
Зарука щастя й миру;
Ні, не гонитва за добром,
Не книги й докторський диплом
Дають утіху щиру …
Він твердо вірить в те, що бідняки, приречені на тяжку працю і злидні, щасливі від безчесних і безсердечних багатіїв:
Ти думаєш, таким, як ми,
Що в полі трудяться до тьми,
Приречені на злидні,
Дається з неба менше втіх,
Ніж гордим лордам, для яких
Ми й погляду не гідні?
Поглянь, як часто їх пиха
Створіння любить божі,
І як до бешкету й гріха
Штовхають їх розкоші!
Кожним рядком свого твору Роберт Бернс стверджує безперечну моральну вищість бідняка над багатими неробами, оспівує його особисту гідність, доброту, людяність.
Тема викриття соціальної несправедливості набуває дальшого розвитку в таких творах Бернса, як посланія Джону Лепреку "Посланіє молодому другу", – "Ніщо", "Два собаки", "Веселі жебраки", «Звернення Вельзевула».
В 1785 р. Роберт Бернс пише один з своїх найвидатніших творів – кантату "Веселі жебраки". Наприкінці ХVIII ст., внаслідок загарбування Шотландії Англією і докорінної перебудови економіки аграрної до того країни, було розорено десятки тисяч шотландських трудівників-селян, орендарів, дрібних ремісників. В Шотландії панували злидні і голод, вибухали голодні бунти. Катастрофічно збільшувалась армія безпритульних бродяг, що блукали по країні, шукаючи праці й хліба.
«Веселі жебраки» – гнівний обвинувальний акт проти суспільного ладу, який прирікав тисячі людей не безробіття, голод, жебрацтво. Воднораз це – величний гімн простому бідному люду, що в найтяжчих умовах зберігає життєрадісність, душевне благородство, почуття власної гідності і більш за все шанує свободу, незалежність і любов до рідної країни.
Кантата "Веселі жебраки" – дуже своєрідний твір більш драматичного, ніж ліро-епічного жанру. Вона складається з ряду пісень, кожному з яких виконує певний персонаж. Пісні об’єднуються речитативом, що зображує місце дії, діючих осіб, їх вчинки. Характеристика перса нажів передається через їх власні слова, дії, взаємовідносини. І хоча "Веселі жебраки" не є драмою в її класичній формі, найбільш сильними в цьому творі є саме драматичні елементи.
Сюжет кантати дуже простий: кілька бродяг-жебраків збираються в дешевому шинку і, попиваючи пиво й віски, жартують, сваряться, співають пісні. В персонажах кантати знайшли своє художнє втілення тисячі знедолених шотландського люду. І все ж таки в злиднях і нещастях вони зберегли свою людську гідність і світлий народний оптимізм. Пісні являють собою маленькі поетичні оповідання, в кожному з яких більш або менш докладно зображується життєвий шлях виконавця і його ставлення до свого суспільного стану.
Бернсовій кантаті, яка майстерно відтворює розгульну та безладну атмосферу гулянки жебраків, властиве тісне переплетіння серйозного й смішного, трагічного і комічного, уїдливого сарказму і доброзичливого гумору, громадського та особистого. Заключна пісня кантати немовби об’єднує, підсумовує зміст і характерні риси попередніх пісень. Тут найчіткіше відбито соціально-політичні мотиви твору – різку й нещадну критику сучасного поетові суспільства, його установ, моралі, законів; проголошення свободи як неодмінної умови людського щастя; ствердження високої гідності простої людини, в які умови би умови життя вона не була поставлена, і нарешті, заклик до боротьби за свободу і незалежність:
К бісу всіх закону друзів!
Воле радісна, живи!
Всі суди – для боягузів,
Для попів стоять церкви!
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
