73376 (589281), страница 8
Текст из файла (страница 8)
Я Злагоду й Достаток
Я б краще одного створив,
Ніж погубив десяток
В поетичній спадщині Р.Бернса багато сатир малої форми (епіграм, епітафій, експромтів). Однак вони не були перекладені на українську мову аж до 1956 року. Говорячи про якийсь один конкретний факт, поет вдається до широких узагальнень і піддає нищівній критиці політичних діячів Шотландії.
Слід відзначити, що перекладачеві необхідно відтворити легкість, гармонійність епіграм, їх несподіване спрямування, дотепність. Природа цього жанру вимагає, щоб іронія, гумор та сарказм допомогли викрити соціальне зло. Не можна вимагати від перекладача буквальної текстуальної близькості до оригіналу, і слід вважати закономірність втрату чогось неістотного, внесення змін або доповнень, зроблених для того, щоб читач краще зрозумів зміст.
Розглянемо переклади малих сатир Р.Бернса під таким кутом зору. Кожний з перекладів дещо по-різному сприймає поетичний світ першотвору. В епіграмі Бернса "Кредо бідняка" говориться про те, що бідарі політично безправні і що вони це розуміють. Переклад В.Мисика не має текстуальної близькості до оригіналу, але в ньому відтворено його зміст, дошкульний сарказм
Як хочеш політиком бути,
Не треба ні бачить, ні чути:
За тебе хай бачить і чує,
Хто панує
В. Мисик вільно переставляє рядки в епіграмах ("Епітафія крикливому полемістові"), випускає ті з них, які не дуже впливають на зміст ("На Е. Тернера), викладає зміст одного рядка першотвору в два, а один відкидає («Епітафія Віллі»), іноді він замінює образ оригіналу еквівалентним («Епітафія чоловікові, який завжди слухався жінки», «Підлабузник»).
У малій сатиричній формі стислість становить одну з головних позитивних ознак. І цілком закономірним слід вважати те, що замість складних речень оригіналу у перекладах з'являються більш короткі, які виражають аналогічну думку.
В.Мисик знаходить вдалі лаконічні еквівалентні заміни:
Дива з твоїх виходять рук,
Творець. Хто б розглядав…
Чому в оцей тяжкий сундук
Так мало ти поклав?
(«Про череп Голдіса»)
Здебільшого В.Мисик надає інтонації великого знання. У нього вона майже ніколи не скупа, що часто буває характерно для перекладачів, не знайомих з живою мовою.
Наприклад, в "Епіграмі", що іронізує з марнославної людини, яка і в пеклі хоче здобути високе місце, інтонація, як і в першотворі, багата та гнучка:
Потрапивши у пекло, він сатані кива,
Щоб той свою корону йому віддав.
- Овва!
Корону недотепі? Цього ще нехватало!
Хоч злоби в тебе досить, та розуму замало!
У перекладі «Поміщикові» удавану схвильованість автора, ущипливу іронію відтворено за допомогою уривчастої, питальної та окличної інтонації:
А що, як би душі самій
Оживи він дозволив?
Тоді б… тоді, о пане мій,
Ти б не воскрес ніколи!
Отже, в основному В.Мисик зберігає єдність змісту і форми, виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону, характеру сатир Бернса.
В. Мисик зробив і кілька перекладів ліричних творів Р.Бернса. Відомо, що Р. Бернс збирав усну народну творчість, уважно її вивчав і надавав великого значення орієнтації на народні зразки. Він творчо переосмислив народні сюжети, традиційні образи, відбив у своїх поезіях споконвічні прагнення та мрії шотландця-селянина. Багато його віршів мають фольклорне джерело, а в ті, які не мають, владно вплітаються в фольклорні елементи, властиві різним поетичним жанрам і формам народної поезії.
В. Мисик широко використовує в своїх перекладах можливості українського фольклору, зокрема лірики. У творах Р. Бернса людина переносить свої переживання на природу і розмовляє зі стихіями, світилами, рослинами, тваринами. Це допомагає поетові розкрити зміст пісні, її психологічну суть. Перекладач майстерно відтворює цю особливість Бернсового стилю.
Ліричний герой страждає. Його кохана вмерла. Він просить природу бути завжди квітучою там, де він востаннє обняв Мері:
Ви темні зарості й ліси,
потоки, круги й доли –
цвітіть, шуміть – і хай сніги
вас не гнітять ніколи
(«Горянка Мері»)
Не може юнак заспокоїтись: кохана пішла від нього. Життя скінчилося:
Як тихо, нічко, ти ідеш
Холодна, як могила!
А як летіла ти, коли
Була зо мною мила!
Велика проблема для перекладача – відтворити колорит твору. Є в українців такі етнографічно-побутові реалії, які збігаються з шотландськими або дуже близькі до них. Символ дівоцтва, наприклад, в Шотландії, як і на Україні, – стрічка, яку носять на голові. І тому з повним правом перекладач використовує цю деталь українського вбрання.
Дівчина, чекаючи свого коханого, каже:
Ці стьожки дві, цей дар його
я в косу заплету свою,
я їх носитиму всі дні
для того, хто в чужім краю
Епітети інтимної лірики Р.Бернса цілком оригінальні, хоча й виросли на народнопісенній основі.
Р. Бернс порівнює любов із сонцем, запашними квітами, чарівним весняним ранком. Завдяки цьому повніше розкривається глибина почуття. Часом уся його пісня побудована на метафоричності. Переклад тропів оригінала – не самоціль, а засіб відтворення цілого, всієї поезії. В.Мисик здебільшого зберігає Бернсові тропи, іноді вводить додаткові, які не суперечать оригіналові.
У «Плачі горянської вдови» жінка побивається за чоловіком, який загинув у визвольній боротьбі за незалежність Шотландії. З ним загинули і надії на радісне життя. А коли жив коханий, не було жінки, щасливішої від неї. В.Мисик дає таке яскраве порівняння:
І щастя квітнуло, як мак,
У мене на дворі.
Загальний емоційний тон пісні "Ти пішов од мене, Джеммі" виражає сум, тугу та образу. Дівчина дорікає своєму коханому, який залишив її, і згадує, як він присягався, що лише смерть могла б їх розлучити.
Епітети перекладу, як і в оригіналі, підсилюють обвинувачення Джеммі в зрадливості та викривають його лицемірство:
Де твоя палка клятьба,
Слово де вогненне?
В.Мисик насправді майстерно переклав твори Р. Бернса великої форми «Зимову ніч», «Вельзевулове посланіє», "На загибель лісу коло «Дремленрігу», «Двох собак», які викривають соціальну несправедливість в суспільстві. В епіграмах, експромтах, епітафіях він відтворив Бернсові дошкульність, дотепність, у ліричних піснях – зберіг їх поетичність та задушевність.
Перекладач не тільки точно передав зміст першотвору, а й доніс до читача красу їх форми.
2.4 Микола Лукаш і його переклади Роберта Бернса
Проблема цілісного осмислення творчої спадщини Миколи Лукаша відчувається як насущна необхідність і обов’язкова умова повноцінного існування сучасної української культури. "В історії українського художнього перекладу Миколі Лукашеві належить місце особливе, виняткове. Вимовиш оці слова – перекладач, художній переклад, – і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так, ніби в його імені самі ці терміни персоніфікувалися. Перекладач такого діапазону – рідкісне явище не лише в українській, а і в будь-якій іншій літературі", – так висловися старший його товариш, найбільший побратим по перу Григорій Кочур.
Лукашеві переклади легко відзначаються з-поміж інших насамперед вільним, невимушеним, органічним звучанням, відсутністю всякої штучності, багатою, соковитою мовою. Відчувається незглибима любов і повага до зневажуваної упродовж тривалого часу української мови, прагнення відродити її первісну красу, показати її могутність і глибинність. Своїми перекладами М.Лукаш намагався перемогти стилістичні традиції, які обмежували введення просторіччя, розмовних елементів, діалектизмів у тканину художнього твору. Він рішуче використовує всі ресурси рідної мови. Для нього слова, подані в словниках з позначкою "застаріле", "архаїчне", книжне, "розмовне", "діалектне", не є другосортними, віджилими. Використання цих слів разом з численними поетизмами, неологізмами робить мову перекладу барвистою, соковитою, допомагає досягти адекватності перекладу. Вводячи всі ці елементи у мовну тканину своїх перекладів, Лукаш не ставив за мету передати кожен просторічний чи діалектний вислів оригіналу відповідно просторіччям чи діалектом перекладу, а вводив їх там, де підказувало мовне чуття, де вони набували особливо колоритного звучання, допомагали стилістично рівноцінно відтворити оригінал.
Ще однією особливістю перекладацького почерку М.Лукаша є вміння знаходити в себе, на рідному ґрунті, спільне з іншими народами у звичаях, побуту, одязі, мотивах фольклору і навіть історії.
Глибоко знаючи український фольклор, М.Лукаш легко знаходив паралелі й між відомими образами, сюжетами, взятими з української народнопісенної творчості та наявними у творах Роберта Бернса. На це сам вказував неодноразово: "Читаєш – і дивуєшся: як же часто збігаються теми, фрази, навіть ритмічні ходи у Бернса і в українському фольклорі. Багато образів, персонажів прямо перегукуються з українськими піснями. Тут і сварлива жінка, і веселий пияк-чоловік, і гостра на язичок дівчина, і її заповзятий залицяльник" [54; 151]. Очевидно, саме тому переклади з Бернса так органічно перегукуються з українськими народними піснями. Зокрема, на пісенних традиціях побудовані переклади "Білий мельник, білий", "Чи підеш за мене", "Новина", "Ой, коли б я не женився", "Обійняв, сказав, "прощай".
Перекладач черпає з українського фольклору образи, порівняння, звертання, майстерно знаходить відповідники, пересаджуючи таким чином фольклорну стихію Бернса на український ґрунт. Саме з фольклору взято такі формули як «голубе мій сизий», «ой ненечко-ненько»
Ой ненечко-ненько,
Як жити сумненько
Мені молоденькій,
Із дідом старим!
(«Лихая година із дідом старим»)
Чи такий портрет дівчини:
В неї очі – зорі серед ночі,
В неї коси – золоті розчоси,
В неї личко із лілей і лала,
У дівчини, що постелю слала…
(«Пригода»)
Звідти і «рум'янеє личко» та «вустоньки на меду» (172), «хороший вид» і «пригожий стан» (176),"кінь вороний" (173) і "буйні ріки" (166). Такі напівцитати з українського фольклору аналогічні образним формулам – кліше, які використовував Р.Бернс з рідної народної творчості. М.Лукаш навіть сам називає українські пісні, слова з яких ужито в його перекладах. Наприклад, у «Пригоді» дівчина називає юнака гультяєм
«Не руш мене, юначе-гультяю,
Чи не знаєш доброго звичаю!
Коли мене ти по правді любиш,
То віночка мого не погубиш!»
В українській пісні «Дівчинонька по гриби ходила» героїня, заблукавши в лісі, просить козака вивести її на дорогу і теж називає його гультяєм: «Козаче-гультяю, Виведь мене з зеленого гаю". А про золоте волосся М. Лукаш говорить «коси – золоті розчоси» (179), як у пісні «Тихо тихо Дунай воду несе". І сам же перекладач називає цей прийом використання лексики українських пісень не калькуванням, а напівцитатою»
Фольклорна домінанта Лукашевих перекладів, окрім того, що допомагає передати стиль оригіналу, вносить певні протиріччя в тканину твору. Адже фольклор міцно пов'язаний з національною специфікою, і використання елементів народнопісенної поетики часто викликає близькі українцям асоціації, які є небажаними для перекладу, призводить до розмивання національного колориту першотвору, стирання іншомовних реалій.
Затемнення національної своєрідності оригіналу спостерігаємо й у випадках відтворення семантики іншомовних реалій. Тут Лукаш часто вдається до методу уподібнення, який зумовив появу великої кількості українських реалій у перекладі. Ось приклади: шотландський плаский берет замінив гуцульською кресанею; шотландські реалії – топоніми – українськими верховина і поділля; англійський шилінг й іспанський ескудо у перекладі стали таляром. Наприклад, його переклади: «Моє серце в верховині», «Хлопець-верховинець», «Ой дівчино-бережанко», «Плач удови верховинки».
Моє серце в верховині і душа моя,
Моя дума в верховині соколом буя,
Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,
Моє серце в верховині, де б не був я сам.
Будь здорова, верховино, любий рідний край,
Честі й слави батьківщина, вольності розмай!
Хоч іду я на чужину, повернуся знов,
Моє серце в верховині і моя любов.
(«Моє серце в верховині»)
Ой дівчино-бережанко,
Чи тобі мене не жалко?
Посміхнись,
Як колись,
Знов до мене пригорнись!
(«Ой дівчино-бережанко»)
Молодчага з молодчаг
Бравий хлопець-верховинець,
Плед він носить на плечах,
Бравий верховинець.
У кресані голубій
Бравий хлопець-верховинець,
Вірний дівчині своїй
Бравий верховинець
«Чуєш в горах грім гармат,
Ти, коханка подолянко?
Зве до бою нас сурма,
Люба подолянко!
(«Хлопець-верховинець»)
Така українізація реалій, що є складовою частиною перекладацького стилю М. Лукаша, надає творам виразного українського звучання, тому не завжди є доречною з національно-культурного погляду, оскільки вносить у твір чужий національний колорит, затемнюючи національну своєрідність оригіналу.
Здебільшого перекладач не йде на пряме перелицьовування, внаслідок чого виникає незвичайний сплав чужого й свого. Так, шотландські ячмінні коржі відтворено як пироги ячні:
Ой смачні, смачні
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
