66035 (589113), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

У разі отримання негативних результатів хоча б по одному з показників випробування з метою сертифікації припиняються, інформація про негативні результати подається заявнику та органу із сертифікації продукції, який скасовує заявку.

Повторні випробування можна провести тільки після подання нової заявки та надання органу із сертифікації продукції переконливих доказів проведення підприємством коригувальних заходів щодо усунення причин, що спричинили невідповідність.

Зразки продукції, що пройшли випробування з метою сертифікації, зокрема, руйнівні, залишаються власністю заявника. Порядок списання, утилізації й повернення зразків та зберігання зразків-свідків повинен бути регламентований документацією органу.

З метою державного нагляду за додержання стандартів, норм і правил зразки приймаються згідно акту відбору, складеному інспектором ВСт.

Випробування зразків, які відібрані працівниками Управління у справах захисту прав споживачів проводяться випробувальною лабораторією ДП «Рівнестандартметрологія» на підставі акта відбору.

Випробування, які проводяться за договорами з підприємствами, підприємцями та фізичними особами, здійснюються на підставі акту приймання зразків.

Підставою для приймання зразків згідно довгострокових договорів (або разових гарантійних листів) із замовниками (підприємствами-виробниками, підприємствами-споживачами, приватними особами) є акт відбору або приймання, який складається уповноваженими особами представника замовника.

Зразки, які надійшли на випробування і виконуються з оформленням договору реєструються у журналі з поміткою "Д".

Схема приймання зразків на випробування наведена на рисунку 1.15.

Рисунок 1.15 – Схема приймання зразків на випробування.

При цьому складається Договір на проведення випробувань, узгоджується вартість проведення відповідних випробувань, оформлюється акт приймання зразків на випробування .

За результатами випробувань видається протокол випробувань.

Після закінчення випробувань лабораторію складає акт здачі-приймання робіт, виконаних за договором та акт про утилізацію зразка-свідка (якщо зразок під час зберігання втратив якість) або розписку про повернення залишків зразка.

1.7.7 Звітування про результати

Результати кожного випробування чи серії випробування, проваджених лабораторією, повідомляються точно, чітко, недвозначно та об’єктивно й згідно з усіма відповідними інструкціями, що містяться у методах провадження випробування.

Результати реєструють у протоколах випробувань і містять: необхідну інформацію для замовника, а також всю інформацію, яка вимагається для виконання цього методу.

Кожен протокол випробувань повинен містити, принаймні, таку інформацію, якщо тільки у лабораторії немає серйозних причин не робити цього:

а) назву документа "Протокол випробувань";

б) назву та адресу лабораторії, а також місце проведення випробувань за адресою лабораторії;

в) однозначну ідентифікацію протоколу випробувань (наприклад, серійний номер), а також ідентифікацію на кожній сторінці з тим, щоб забезпечити визнання сторінки як частини протоколу випробувань;

г) назву та адресу замовника;

д) опис, стан та недвозначну ідентифікацію товару, що пройшов випробування;

е) дату одержання виробу, що підлягає випробуванню, якщо це істотно для результатів випробування;

є) посилання на план та методи відбирання зразків, що використовуються лабораторією;

ж) результати випробування із зазначенням одиниць вимірювання;

з) ім’я, посаду, підпис або еквівалентну ідентифікацію особи, що затвердила протокол випробувань;

і) якщо необхідно, замітку на те, що результати випробувань стосуються тільки зразків, що пройшли випробування.

Зміни у протоколах випробувань після їх, видавання повинні проводитись тільки у вигляді додаткового документа або додаткового передавання даних і містити формулювання: "Доповнення до протоколу випробувань" та ін.

Форма протоколу наведена у додатку Д [10, 16, 20].

Висновок до розділу 1

Какао-порошок, поряд з какао-маслом і тертим какао, відіграє важливу роль у виробництві кондитерських виробів, у тому числі у виробництві шоколаду, молочної й шоколадної глазурі, мас праліне, начинки для вафель і прошарку для печива, у виробництві пряників й цукрового печива, а також широко використовується у виготовленні кремово-збивних мас і кремів для обробки тортів і тістечок, обсипки цукерок, при виробництві жирової глазурі та ін. Але основне призначення какао-порошку приготування какао-напою.

Основною сировиною для виробництва какао-порошку є какао-боби – насіння плодів какао-дерева, що виростає в тропічних районах земної кулі.

Основними постачальниками какао-бобів є Південна Америка й острови Вест-Індії, країни Західної Африки, Бразилія, Малайзія, Нова Гвінея, Кот Д'Івуар (Берег Слонової Кістки).

Технологічний процес отримання какао-порошку є дуже складним і енергоємним, потребує використання значних потужностей. Тому його виготовляють зазвичай у місцях збору какао-бобів та в країнах, що мають відповідні технічні ресурси. Дотримання умов технологічного процесу відіграє важливу роль в одержанні якісного продукту. Контроль якості відбувається на всіх етапах виробництва.

Нормативним документом, що нормує органолептичні, фізико-хімічні показники та показники безпечності (вміст токсичних елементів у какао-порошку та мікробіологічні показники) є ДСТУ4391:2005 «Какао-порошок. Загальні технічні умови».

При проведенні контролю якості і безпечності какао-порошку у випробувальній лабораторії використовуються всі необхідні засоби вимірювальної техніки та випробувальне обладнання, що наведені в нормативних документах. Лабораторія акредитована за вимогами ДСТУ ISO/ІЕС 17025-2001.

Розділ ІІ. Товарознавча експертиза какао-порошку

2.1 Органолептичні методи дослідження якості какао-порошку

Органолептичні показники какао-порошку проводяться відповідно до ГОСТ 5897-90 «Изделия кондитерские. Методы определения органолептических показателей качества, размеров, массы нетто и составных частей».

Апаратура.

Ваги лабораторні загального призначення 4-го класу точності з найбільшою межею зважування до 2 кг; термометр рідинний скляний з діапазоном вимірювання 0 – 100ºС; стакани; ложка металічна або пластмасова; циліндри зливні 1–5, 1–100, 3–100.

Проведення аналізу.

Органолептичні показники якості у відповідності до вимог нормативно-технічній документації на даний вид продукції визначають шляхом перевірки об’єднаної проби продукту.

Для визначення смаку і аромату какао-порошку до наважки 4 г досліджуваного продукту додають 6 г цукру та близько 5 см³ води, добре розмішують і доливають 95 см³ киплячої води чи натурального молока. Потім знов перемішують, охолоджують до 45–50ºС та пробують напій на смак [1].

2.2 Фізико-хімічні методи дослідження якості какао-порошку

2.2.1 Визначення масової частки вологи

Визначення масової частки вологи в какао-порошку проводять за ГОСТ 5900-73 «Изделия кондитерские. Методы определения влаги и сухих веществ».

Суть методу полягає в висушуванні наважки какао-порошку при певній температурі та обчислення втрати ваги по відношенню до наважки.

Апаратура, матеріали та реактиви.

Ваги лабораторні загального призначення 3-го класу точності з найбільшою межею зважування до 1 кг; шафа сушильна електрична з контактним або технічним терморегулятором; ексикатор; стаканчики для зважування; бюкси алюмінієві; палички скляні оплавлені з кінців довжиною, що не перешкоджає щільному закриванню бюкс кришкою; кальцій хлористий; мірний циліндр місткістю 250 см³; розчин соляної кислоти масовою часткою 20%; папір лакмусовий.

Проведення дослідження.

Не більше 5 г підготовленого досліджуваного какао-порошку зважують з похибкою не більше 0,01 г та попередньо підготовлену бюксу з паличкою.

Відкриті бюкси з наважками поміщають в сушильну шафу, на рівні та навколо кульки термометра, нагріту до температури 130 2ºС. При внесенні бюкс в шафу температура в ньому трохи знижується, тому відлік часу висушування проводять з того моменту, коли термометр покаже 130ºС.

Висушування какао-порошку триває 50 хв.

Після закінчення висушування бюкси з наважками нещільно закривають кришками, поміщують в ексикатор на 30 хв., потім, щільно закривши бюкси кришками зважують.

Масову частку вологи (Х) в процентах обчислюють за формулою:

(2.1)

де, т – маса бюкси з наважкою після висушування, г;

т₁ – маса бюкси з наважкою до висушування, г;

т₂ – маса наважки продукту, г.

Результати паралельних досліджень обчислюють до другого десяткового знаку та заокруглюють до першого десяткового знаку.

За остаточний результат аналізу приймають середнє арифметичне результатів двох паралельних досліджень.

Допустима розбіжність між паралельними дослідженнями не повинна перевищувати 0,3%, при виконанні в різних лабораторіях – 0,5%.

Допустима абсолютна похибка вимірювань становить 0,5% за довірчої ймовірності (Р = 0,95) [4].

2.2.2 Визначення масової частки жиру какао-порошку рефрактометричним методом

Визначення масової частки жиру какао-порошку проводять відповідно до ГОСТ 5899-85 «Изделия кондитерские. Методы определения массовой доли жира» (за пунктом 3).

Метод базується на вилученні жиру із наважки монобром - чи монохлорнафталіном та визначення показника заломлення розчинника та розчину жиру.

Апаратура, матеріали та реактиви.

Ваги лабораторні загального призначення 2-го класу точності з найбільшою межею зважування до 200 г; Рефрактометр універсальний (УРЛ) з граничним показником заломлення до 1,7; шафа сушильна електрична з контактним або технічним терморегулятором; термометр ртутний скляний лабораторний; годинник пісочний на 1, 2, 3 хв.; ексикатор; пікнометр типу ПЖ2 з горловиною діаметром 6 мм місткістю 25, 50 см³; піпетки виконання 1 або 4, 2-го класу точності місткістю 2 см³; стакани скляні місткістю 50 см³; лійки скляні діаметром не більше 40 мм; папір фільтрувальний лабораторний; ступка фарфорова діаметром не більше 70 мм з товкачем або чаша випарна 1, 2 або 3; колба конічна з притертою пробкою номінальною місткістю 25, 50, 100 см³; розчинник α-бромнафталін (монобромнафталін) з показником заломлення близько 1,66 або α-хлорнафталін (монохлорнафталін) з показником заломлення близько 1,63; спирт етиловий технічний; ефір етиловий (зневоднений); ефір петролейний.

Проведення дослідження.

Наважку досліджуваного продукту зважують з похибкою не більше 0,001г.

Наважку поміщують у фарфорову ступку або фарфорову чашку, розтирають товкачем 2–3 хв., потім доливають 2 см³ розчиннику попередньо відкаліброваною піпеткою та знову все розтирають протягом 3 хв., фільтрують вміст через паперовий фільтр в маленький стаканчик або в інший лабораторний посуд. Фільтрат перемішують скляною паличкою. Дві краплі фільтрату поміщають на призму рефрактометра при температурі 20,0 0,1ºС та відраховують показник заломлення.

Показник заломлення визначають не менше трьох разів. За остаточний результат приймають середнє арифметичне результатів вимірювань.

Для запобігання випаровування розчинника тривалість фільтрації та визначення показника заломлення повинна бути не більше 30 хв.

Якщо визначення показника заломлення проводилось не при 20ºС, то слід внести поправку.

Масову часту жиру (Х) в процентах визначають за формулою:

, (2.2)

де, – об’єм розчинника взятий для вивільнення жиру, см³;

– густина жиру при 20ºС, кг/м³;

П_р – показник заломлення розчинника;

П_рж – показник заломлення розчину жиру в розчиннику;

П_ж – показник заломлення жиру;

т – маса наважки продукту, г.

Масову частку жиру (Х) в процентах в перерахунку на суху речовину обчислюють за формулою:

, (2.3)

де, W – масова частка вологи в досліджуваному продукті, %.

Характеристики

Список файлов ВКР