64699 (589103), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

У хліві, стайні утримували худобу та коней. Стіни робили в закидку і обмащували глиною. Обгороджений плотом простір перед хлівом був місцем денного перебування худоби. Розміри будівель обумовлювалися заможністю господаря, кількістю голів худоби та коней. Складний рельєф подністровської зони Поділля обумовив вертикальний розвиток господарських будівель – розміщення їх у двох рівнях. На нижньому рівні розташовували приміщення для худоби, а на вищому для снопів, зерна, сіна (клуня, комора).²

Шопи (шури) всюди на Поділлі мали так звані «заїзди» або «піднакати» - вигороджене трьома стінками і накрите спільним дахом місце, де господар ставив воза. Також перед шопою городили місце і для худоби та звану «обору». Вхід до шопи намагались зорієнтувати по сонцю, щоб обора прогрівалась і худобі було тепліше.³

Літні кухні в кінці ХІХ ст. були характерною ознакою забудови двору лише у крайніх південних районах Поділля. Більш широко вони почали будуватися лише в другій половині ХХ ст. і стали невід’ємним атрибутом всього житлового комплексу.

Як уже говорилося до «малих архітектурних форм» віднесено вулики, криниці та огорожі.¹⁹

В ХІХ на початку ХХ ст. виробництвом меду займалися на Україні нечисленні господарі, вважаючи це заняття допоміжним при землеробстві. Вулики в цей час робилися з суцільних видовбаних з середини дерев’яних колод («бортів»). Зверху покривали солом’яним дашком. На початку ХІХ ст. вже почали з’являтися рамкові вулики, чотирикутні в плані, з каркасною конструкцією стін.

З давніх – давен особливою повагою в народі користувалася криниця, що дарувала чисту прохолодну воду. Найдавнішим типом криниць були копанки, стінки яких викладали камінням або дерев’яним зрубом. Крім того з каменю біля криниці з нього роблять вимостки. Крім простого настилу можна зустріти величезні плити з отворами для стікання води. Якщо ж криниця збудована вище, то до неї ведуть східці з суцільних кам’яних блоків. Іноді зустрічаються великі кам’яні жолоби для водопою худоби, видовбані в масивній глибі вапняку.¹

У наш час ці стародавні форми криниць повсюдно замінюються так званими румбовими криницями, що викладені з формованих цементних кілець.

Матеріал, з якого робили огорожу, та її форми значною мірою створювали виразність сприйняття сільської забудови того чи іншого району Поділля. Впорядковану садибу завжди оточував тин. На більшій частині території України він був плетений, нерідко дуже якісний і міцний. Добрий господар завжди дбав про нього, що відбилося у примовці: «яка хата – такий тин, який батько – такий син». Якщо тин був плетений з лози, то його називали ліса, якщо ж з хмизу – пліт.²

В заможних господарствах, особливо на початку ХХ ст., тини зводилися з дерев’яних дощок у закидку на стовпах – паркани. Вони були досить високі й накривалися зверху дошками.

У деяких районах Поділля традиційним матеріалом для огорож був камінь.³ В селах з неспокійним рельєфом переважно роблять кам’яний підмурок берега до рівня дороги чи ділянки землі. У деяких садибах такий підмурок закінчувався дерев’яною огорожею. В рівнинних селах роблять суцільні кам’яні мури, інколи їх ²⁰висота досягала до 3 метрів.¹ Завдяки застосуванню каменю при будівництві огорож подільське село набуває своєрідних архітектурно-художніх рис.

Не менш важливого складового впорядкування садиби служили ворота, які на Поділлі набували форми майже тріумфальної арки. Це була брама з дашком; двохстулковими ворітьми з однією або двома хвіртками, що влаштовувались поряд із головним проїздом.

Загалом господарські будівлі двору незалежно від функцій, які вони виконують, відігравали дуже важливу роль у економічному стані сільського господарства селянина. Заможні селяни мали різноманітні за призначенням просторі господарські будівлі із якісного матеріалу, а для бідніших селянських верств характерна мінімальна кількість будівель і застосування дешевших матеріалів.

Розділ ІІІ. Декоративне оформлення та художнє оздоблення житла

З давніх часів, користуючись найдоступнішими природними матеріалами, селяни намагалися прикрасити свою оселю, надати їй затишку, привабливості. У багатьох селах Поділля певно не знайдеться двох будинків цілком однакових кожен конструює і прикрашає його по – своєму, виявляючи при цьому свою творчу індивідуальність.

Народна творчість в архітектурі сільського житла пройшла досить різноманітні і своєрідні шляхи розвитку. Вони тісно пов’язалися з побутом народу і завжди обумовлюються конкретними історичними, соціально-економічними та природно географічними умовами. В ХІХ – на початку ХХ ст. в народній архітектурі Поділля і всієї України склалися стійкі композиційні прийоми, певна архітектурно – композиційна система.

У межах цих усталених архітектурно – композиційних систем, своєрідних, «типових проектів», народні майстри різноманітними засобами декорування зуміли досягти яскравої локальної своєрідності у вирішенні архітектури житла різних історико – етнографічних районів України.

Локальність сільського житла Поділля, його архітектури виявлялась не так в основних типологічних ознаках, скільки у вторинних – пропорційному співвідношенню висоти стін і даху, у художніх прийомах колористичного або пластичного декорування.¹

Як уже зазначалось, саме застосування у будівництві різноманітних місцевих, а значить, дешевих будівельних матеріалів сприяло створенню неповторного вигляду подільського села в ХІХ – на початку ХХ ст. хоча на Поділлі будували хати з суцільного дерева, в засобах художнього оздоблення воно не відігравало помітної ролі. Тоді як глина переважала, як будівельний матеріал, так і матеріал для декоративного оформлення та художнього оздоблення.

Однією з характерних особливостей українського народного житла взагалі.

Подільського, зокрема, є його мальовничість. Спосіб прикрашувати житло малюнками має багатовікову історію. Ще первісна людина зображувала живих істот та геометричні фігури на стінах печери, яка правила їй за житло. Як свідчать археологічні матеріали, знайдені на території сучасної України, стіни жител білилися і мали червоні прикраси. Глиняні житла трипільців були орнаментовані поліхромним розписом. Стіни з внутрішнього боку; долівка, поріг та передній виступ основи орнаментувались чорним монохромним розписом, а зовнішні стіни білим.¹

Феноменом української хати є малювання на стінах, печі, сволоці та стелі. Малювали як ззовні, так і в середині. В митих хатах малювали стіни, стелю, сволок.

Дуже розвинуте хатнє малювання на Поділлі, особливо у його південних та східних районах.² В ньому мудро поєднувались практична доцільність та естетична цінність.

Як правило хати розмальовували молоді дівчата та жінки. Використовували для цього нескладне приладдя та нехитрі фарби. Малювали пензлями, які робили «з пса, кішки, курки» тощо. Основним матеріалом для кольорових обмазок, підводок, розписів були глини. Це яскраво жовта глина різних відтінків: червона, синя, зелена, чорний глей, жовту глину перепалювали також на червону. Для цього виробляли маленькі «балабушки» і клали в «грань» (жар). Потім їх товкли, терли та «розпускали» у воді. Червоний колір мав різні відтінки. Дуже перепалена глина – темно-червоний, менше перепалена – яскраво-червоний.³ Крім цього, використовувалися соки рослин, відвари та мінеральні фарби.

Зелений колір робили з соку дерези «повію» чи гарбуза. Часто для чорного використовували сажу. Мінеральні фарби продавались на початку ХХ ст. на базарі. Наприклад, у Могилеві були поширені: синій колір – фарба мінеральна в порошку (ультрамарин), зелений – фарба мінеральна ( зелень темна ), червоногарячий - фарба мінеральна в порошку (умбра), цеглистий – фарба ²¹мінеральна, (сурик); фарба мінеральна в порошку кольору бордо (бакан темний), фарба мінеральна в порошку жовтого кольору (крон), фарба мінеральна в порошку бузково-рожевого кольору (бакан з крейдою); фарба мінеральна в порошку червоного кольору (бакан світлий). Вони по деяких селах витісняли фарби рослинного походження або використовувалися поряд з ними.¹

Традиційними для Поділля були прийоми оздоблення стін поліхромним розписом – як житлового будинку, так і господарських будівель. У цих розписах втілювалися естетичні уявлення народу, стихійне прагнення до гармонії з життєвим середовищем. Якщо композиційно хата була підпорядкована загальній забудові двору, то за своїм колоритом вона виділялась. Народні художники залишали площину стіни хати білою, білий колір яскраво виділявся на фоні зелені, що оточувала хату. Ці білі стіни практично не декорувалися зеленим кольором. Так само, як і хата білими лишались маленькі курники, вони лише інколи мали кольорову підводку. Великі площі стін господарських будівель тонувались і декоративно розписувались рослинними мотивами або білими цятками. Поліхромне оздоблення споруд було стриманим у північно-східній частині і контрастно насиченим у південно-західній частині Поділля.²

Зовні подільська хата, як правило, білилася з трьох сторін. «Затильна» стіна мастилася жовтою, червоною, чорною, сивуватою глинами, залежно від місцевих традицій. Дуже часто білий колір з причілків наче завертає на «затилля». Ширина цієї смуги від 10 сантиметрів до 1 метра. Білий колір від темного міг відділятися вертикальними кольоровими смугами: червоними, чорними, жовтими, синіми. Були села, де на «затильній» стіні білу смугу лишали і попід стріхою, обводки тоді мали вигляд рамки.³

У зовнішньому розписі селянського житла різних районів Поділля загальнопоширеним був фриз (піддашок). Мальований фриз як правило огинав ²²хату. Малюнок фриза на чільній стіні хати був багатшим і декоративнішим, а ніж на причілках. Виняток робився, якщо хата стояла причілком до вулиці. У композиції малюнка подільських фризів, на відміну від Придніпров’я, переважав вазонний тип орнаменту, який розташовувався, на певному тоні. Він міг бути зроблений з:

- комбінації крапок з іншими елементами: зигзаг з крапок, розетка, крапкове окантування квітки, вазона або розетки, кольоровими лініями;

- окремих кольорових крапок, лінії крапок, площі заповненої крапками;

- комбінації елементів, що утворювали зигзаг з вазонів, з гілок вазонів у поєднанні з гірляндами;

- поодиноких квіток, вазонів, розеток.¹

Важливим елементом в оздоблені подільських будівель були підводки. Вони використовувалися для підсилення виразності деталей в середині та ззовні хати.

Важливе місце відводилося призьбі. Так як вона охороняла нижню частину стіни від негоди, а також використовувалася для різних господарських потреб, то була жовтого, червоного, чорного чи сірого кольорів.² Обов’язковим елементом при цьому була підводка, яка розділяла призьбу і стіну. Вона проводилась у вигляді однієї чи двох смуг, теж різних кольорів – червоного, синього, чорного ширина їх в середньому від 2 до 10 см.

Свої особливості мало також пофарбування навколо вікон, які обводились однією чи декількома яскравими смугами. При цьому вони не зливалися з білою стіною, а ставали виразними, здавались більшими та підкреслювали декоративність будівлі. Також підводками обов’язково відокремлювалася стіна від долівки «землі» яка, як правило, жовтуватий чи зеленуватий колір.³

У середині хати основна увага зосереджувалась на декорі печі. В цьому проявились давні традиції та роль, яку вона відігравала в сімейно-побутових обрядах. Цей цікавий елемент народного побуту пройшов складний шлях свого ²³розвитку – від розпису підворок окремих частин однією фарбою до складних поліхромних; орнаментально рослинних і тваринних композицій.

В печі підкреслювалася кожна деталь: карнизи, челюсті, припічок, лежанка та ін. На Поділлі характерним для оформлення печі був фриз із квіток, під ним у центрі головної стіни калина, малювали у двох нішах вазон з квіткою, букети або вази з квітами без центрального стебла з симетрично розложеними на всій площі гілками та квітами. Також досить часто вживався поліхромний ліпний орнамент з мотивами кола чи двох центральних кіл.¹ Челюсті печі які швидко чорніли, мастили червоною чи жовтою глиною. При обводці челюстей часто робили «клинчики», що символізували вогонь. «Климчики» - це підводка з одним або декількома загостреними клинцями, симетрично розміщеними обабіч челюстей.²

«Затула» до печі якщо вона була не з дошок, а обмазана з глини, теж білилася чи фарбувалася у темний колір, і на ній часто виконували, наприклад, стилізований букет чи просто кривульки.

Підводками виділялися стовпчики під лавами, «постіллю», мисником. Інколи підводки поєднувалися з такими давніми елементами, як «курячі лапи». Вони мають вигляд пташиних ніжок, які складаються з трьох ліній у вигляді тризубця.³ Який зміст селяни вкладали; коли їх малювали, невідомо але і цей елемент зустрічається у мистецтві багатьох народів.

Звичайно, хату розписували самі жінки, «хто як умів», але на селі була одна чи декілька майстринь, які задавали тон. Їх запрошували багатші селяни або ті, що зовсім не могли малювати. Платили за це в основному харчами. Починаючи малювати, фарби розводили всі відразу, кожна окремо з окремою щіточкою. Розводились фарби на молоці, на яйці, на клейстері з житнього хліба. Всі розписи робилися від руки, імпровізовано. Спочатку виконували чорний чи синій розвід, а потім малювали більші квіти, потім менші та листя, яке було завжди одного кольору.¹ Для розпису використовували всі вільні площини, а особливу увагу ²⁴надавали чистій хаті та печі. По комену між вікнами малювали «букети» чи «вазони».

В музеї народної архітектури та побуту України, знаходиться хата перевезена із с. Яришів Могилівського району Вінницької області. Розписи на ній виконала у 1975 році сімдесятирічна майстриня із с. Слобода Яришівська А. Кондратюк. На стінах та печі помальовані «букети» з барвінку, тої, волошок біля окремих з них дрібні пташки «зозульки». Вікна, сволок оздоблені фризом «винограду», який дуже любили малювати селянки.

На Поділлі крім стін та стелі малювали також «землю» (долівку). Попід лавами, столом були зірки, а посередині – «гратки», «квітки». У характері декоративних розписів яскраво простежується єдність з іншими видами орнаментального мистецтва Поділля – вишивкою, ткацтвом, керамікою. Це обумовлено спільною матеріальною основою походження всіх видів народного мистецтва, безпосереднім їх зв’язком з працею та побутом народу сталістю кращих національних традицій, які живуть у народі. Провідна роль у декоративних розписах Поділля кінця ХІХ – початку ХХ ст. належить рослинним мотивам, що позначились на їх назвах: «рожа», «ружі», «мак», «голівка», «соняхи», «дубове листя», «акація», «перчичка», «барвінок», «купчак», «маківка», «горицвіт», «синьоцвіт», «кукіль», «яблуко», «вишні», «косиці» та ін. Аналогічні назви вживались в подільські вишивці ( «купчак», «дубове листя», «сливочки», «хмелики», тощо) та кераміці ( «квітка», «косиця», «виноград», «сливочки», «сосонка» та ін.).² Проте значно менше уваги у мотивах декоративних розписів Поділля приділено елементам тваринного світу.

Характеристики

Список файлов ВКР