64671 (589102), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Виконавців цих пісень називають ко\л`ад`н`ік’і (всі н.п.) ко\л`ад`н`ек’і (н.п. 2). Статево-віковий склад колядників різноманітний: колядувати ходять окремо дорослі і діти, змішані групи, часто окремо чоловічі і жіночі групи. Діти ходять (\б’егайут`) переважно вранці, а дорослі – увечері. Цей обряд проходить у три етапи:

1. надвірні чи підвіконні пісні, в яких просять дозволу колядувати. Вони містять вступні формули: \пане гос\подар`у, доз\вол`т`е кол`адо\ват` (всі н.п.); позвол`т`е коледо\ват` (н.п. 8); доз\вол`т`е кол`а\ди кол`адо\ват`(н.п. 1-3).

2. колядування в хаті чи під вікном;

3. обдарування колядників.

Колядки, які виконували групи дорослих, у своїй композиційній будові в основному складаються зі вступу, величання і вимоги (прохання) винагороди та кінцівки (по коляді). Як зазначив В. Пропп: „Вимога подарунка – у жодному разі не жебрацтво і не злидарство. Це владна вимога послуги за послугу” .Дар, дарування як один з універсальних засобів регулювання стосунків всередині соціуму містить у собі уявлення про благо (добро) і є матеріалізацією цього добра. Момент обдаровування (винагороди) колядників у відповідь на їхні побажання є основним структуротворчим елементом календарного обходу. Змістовну основу колядування складає ідея дарообміну, тобто виділення обрядової страви для сакральних гостей („божественних посланців”) з розрахунку на їх допомогу і опіку. Колядників намагалися обдарувати якнайщедріше, але з-поміж різноманітності продуктів найбільш традиційним даром був обрядовий святочний хліб („щедрівний хліб”). Залежно від того, добре чи погано обдаровували господарі колядників, ті зичили їм добро чи проклинали [Рикман 1983: 74].

Дар – один із універсальних способів регулювання відносин між людиною, потойбічними силами і світом природи. Дар криє в собі уявлення про благо (щось добре) і є його матеріалізацією. Він сприймається не як втрата, а як заклад майбутнього прибутку і є знаком встановлення певних відносин між тим, кому дарують, і тим , хто дарує (реалізація опозиції давати: брати).

Обдаровуючи, дають гар\буз`ік’і, го\р`ехі, кан\ф’ети, коzба\су, х\л`еб, \йаблока, шо бу\ло, zс`е да\вал`і. Дари забирав маха\ноша (н.п. 1,3), а \пот`ім. ус`е д`е\л`іл`і.

За свідченням більшості інформаторів колядувати дозволяли всім: а ска\зати шо н`е, не \можна, т\реба шоб розре\шили кол`а\довати (н.п. 8); ну це ж г\рех н`е \мона от\казоват` (н.п. 10); отв’е\чал`і розре\шайомо, н`е з\найу шоб н`е розре\шали, вс`е за\ходили і розр`е\шали (н.п. 9). Рідко, але траплялось, що господар не дозволяв колядувати. Тоді в говірці с. Словечно проклинали: св’а\те рожд`ест\во, шоб \вашу \хату і \с`ен`і роз`н`ес\ло.

Залишки культу родючості можна вбачати і в переодяганні колядників: в тварин (козу, коня), птахів (півень); вимазування обличчя сажею. Так, наприклад, птах – форма прояву аграрного культу, він є посередником між світом живих і мертвих, до яких вона має донести прохання про урожай та благополуччя. Вимащення обличчя сажею – персоніфікація духів померлих [Пашина 1995: 75].

Отже, занепад первіснообщинного ладу, можливо, привів до зміни функції колядкової обрядовості, яка поступово перестає служити кликанню померлих. Люди звертаються до слова, пісні, оскільки вірять, що вступаючи в новий рік, вони допоможуть забезпечити їм добробут і благополуччя. Із зростанням людської свідомості ця аграрномагічна функція також згасає, а на зміну їй приходить величальна. Об’єктом величання в колядках і щедрівках стає переважно селянська родина, її члени, їх життя і праця, врода й характери.

Проаналізувавши обрядові дії, які відбувались під час Свят-вечора і Різдва, виділяємо їх вербальні компоненти та їх семантичні коди:

а) назви виконавців обряду – \пан гос\подар (‘хазяїн дому’), ко\л`ад`н`ік’і (всі н.п.) ко\л`ад`н`ек’і (н.п. 2) (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею колядкою в переддень Різдва’); ко\за, в’едм’ед`, \п’ев’ен` – ‘переодягнені колядники’, м’ехо\ноша (‘хлопець, який носить мішок для подарунків, що дають господарі колядникам’);

б) назви свят обрядового комплексу – Б’една кут`\йа (н.п. 1,2,3,4,8), Го\лодна кут`\йа (н.п. 7), \Посна ку\т`а (н.п. 1,2,3,7,8,9,10), \Перша ку\т`а (всі н.п.) Св’а\тиt \в’ечор, \Кол`а\да (н.п. 1,3) – вечір перед Різдвом; Розд\во (н.п. 1,2,3,4,5,6,10), Рож:ест\во (н.п. 8,9), Рожд`ест\во (н.п. 9) (‘свято 7 січня);

в) назви реалій обряду – \д`едух ко\лос`йа (н.п. 1,2), боро\да (н.п. 4,7,9,10), сно\пок (н.п. 5), ко\л`адка (н.п. 8) – ‘різдвяний сніп’, зв’ез\да (‘атрибут колядних обходів’), \м’ех (н.п.1,3,4) (‘сніп соломи, який розстеляли на підлозі’), кут`\йа (всі н.п.) (‘ритуальна страва святочного періоду’), уз\вар (‘напій із сушених плодів яблук і груш’), \в’ерх ку\т`\йе (‘верхня частина обрядової страви’), \в’ен`ік, об\руч (‘обід діжі’), \пук \с`ена (‘жмут сіна’);

г) назви обрядових ритуальних дій – кол`адо\ва\т` (н.п. 1-3) коледоват` (н.п. 5,7) (‘обходити будинки в переддень Різдва, виконуючи обрядові пісні – колядки’), но\с`іт` в’е\ч’еру (‘носити обрядову їжу рідним або хрещеним батькам’)‚ в’е\ч’ерат`(всі н.п.) (‘споживати обрядову їжу напередодні Різдва’), пер`еод`е\вац:а (‘переодягатись’), зап\рошуват` го\с`т`еt (‘ритуальне запрошення душ померлих родичів на вечерю’), но\с`іт` зв’ез\ду (‘обходити будинки із зіркою напередодні Різдва’);

д) назви міфологічних персонажів – \дух’і, по\мерлийе, \род`іч’і, д`е\ди – ‘померлі родичі’, мо\роз (‘міфологічний персонаж. якого закликали в хату на Багату кутю’), \дол`а(н.п. 1,3) (‘міфологічний персонаж, як уособлення щастя і добробуту людини’).

Новий рік за старим стилем – свято Щедрого вечора. Це свято повязане з давно минулим етапом розвитку людської цивілізації з культом Місяця. Власне, це свято народження Місяця, який мав назву Уаціля, що пізніше перейшло в сучасну – Василя .Прямою вказівкою на звязок із космогонічним уявленнями давніх українців є ліплені пироги, обрядова щедро вечірня страва. Точними вказівками є і щедрівки, у яких славиться господар, його багатство тощо, оскільки Місяць керує небесною й земною водою, від нього залежить родючість хлібів і худоби [Ярещенко 2003: 357].

Вечір напередодні Старого Нового року в досліджуваних говірках називають ш\чедриĭ \в’ечор, ба\гата кут`\йа (н.п. 1-3) або ба\гата кут`а. Інформатори пояснюють таку назву не великою кількістю страв, а тим, що ст\рави го\тов’іл`і \жирнийе, \ситнийе, а н`е \поснийе, за\тим во\на нази\валаса ба\гата. Ці ж вербальні одиниці використовували, коли говорили про обрядову страву – кут`\йу. Її вживали з молоком, а \мат`і мог\ла \к’інут` ту\ди і о\р`ех’і, \м’ед, \мак, а з\варена во\на бу\ла на \масл`і; тому й називали ба\гата кут`\йа, ш\чедра.

Це обрядова їжа мала здатність впливати на все те, з чим вона контактувала, сприяти родючості. Тому люди, накриваючи стіл скатертиною, клали під неї час\ник по кут\ках – це оберіг від злих духів; \с`ено або со\лому – в сіні ховається доля худоби; г\роши, щоб у сім’ї був матеріальний достаток.

По закінченню святкової вечері відбуваються різноманітні ворожіння господарів, пов’язані переважно з прогнозами аграрного і сімейного характеру: В них присутні ключові семантичні ознаки невербальних елементів, які в системі різдвяних свят як частини народної культури відбивають традиційні уявлення нашого народу про світ і, як правило, корелюються, вступаючи в бінарні опозиції:

• господиня виймала стеблини з-під скатертини і за їх розміром визначали, кому судився довгий вік, а кому короткий (реалізація опозицій довгий: короткий, доля: недоля, життя: смерть);

• господар або господиня ішли у хлів годувати худобу і спостерігали, куди корова стоїть головою: якщо на схід, то теля народиться вранці, якщо на захід – увечері (реалізація опозиції схід: захід, ранок: вечір); якщо вона повернута на північ – чекай приплоду вночі, а на південь – вдень (реалізація опозиції ніч: день);

• родина чекала першого гостя, бо за народним повір’ям, коли до хати в цей вечір першим зайде чоловік, а ще краще – хлопчик, то ця господа буде щасливою. Жінка віщувала нещастя (чоловік: жінка як втілення опозиції щастя: нещастя). Хлопчик вважався посланником добрих духів та бога – Сонця;

• господарі вірили, що якщо першим до хати зайде чоловік, то корова приведе бичка, коли ж прийде жінка – то теличку (як реалізація опозиції жіночий: чоловічий);

• яскраві зірки на небі в Щедрий вечір пророкують добрий урожай, а затьмарені – неврожай (реалізація опозицій світло: тьма, урожай: неврожай, добробут: злидні);

• сніг на новий рік віщує великий урожай лісових грибів та ягід, а коли снігу майже не випало – буде неврожай (реалізація опозиції багато: мало, добробут: злидні);

• господиня під час варіння куті ворожила таким чином: якщо зварена кутя піднімалася над горщиком – виходила з верхом, це віщувало урожай сіна і зернових, протилежний результат – злидні в господі (реалізація опозицій верх: низ, повний: порожній, добробут: злидні);

• члени сім’ї прогнозували погоду на цілий рік за погожим днем на Різдво (реалізація опозиції погода: негода) – ґрунтується на магії подібності.

Наведений матеріал демонструє набір бінарних опозицій, які є конкретнішими реалізаціями головного протиставлення позитивного: негативного щодо впливу на колектив чи людину, зумовленого прагматичними установками колективу. Тож ця головна опозиція, у конкретних умовах реалізуючись у серії часткових опозицій, зокрема доля: недоля, довгий: короткий, життя: смерть, ранок: вечір, день: ніч, щастя: нещастя, чоловік: жінка, світлий: темний, урожай: неврожай, багато: мало, добробут: злидні, верх: низ, повний: порожній, погода: негода, формує текст зимових календарних обрядів – систему різнопланових невербальних одиниць та їх номінацію.

Ще й досі на обстеженій території дотримуються звичаю від Різдва до Нового року н`е в’і\нос`іт` с\м’ет`:е з \хати (всі н.п.), а збирати його на купу і потім підсипати під дерева, щоб родив сад. Ці магічні дії спрямовані на те, щоб магічними засобами вплинути на весняне цвітіння дерев і забезпечити рясний урожай фруктів. У своїй основі цей культ має сільськогосподарське значення. Наші предки одухотворяли всю природу і вважали, що духи люблять дерева і живуть на них. В поховально-поминальних обрядах поліщуків ця заборона була пов’язана з тим, щоб не вимести з хати душі покійника, яка ще певний період після похорону перебуває у хаті. Не підмітати хати певний час і тоді, як провели когось у далеку дорогу, щоб не змести його слідів. Звідси стає зрозумілим і заборона підмітати хату і виносити сміття під час святих вечорів [Кутельмах 1997: 203].

Вранці 14 січня малі діти поси\пайут`, зас`е\вайут`, пос`е\вайут` (всі н.п). Досить архаїчною виявляється і функція хлопчиків – підлітків в обряді святкового засівання. Вона полягала у розсіванні, обсипанні зерном у хаті під час обходів дворів рано-вранці в перший день Нового року (день св. Василя). Посипання було прерогативою хлопчиків, тоді як щедрували і колядували діти обох статей, але переважно дівчата. Така регламентованість статі пос`е\вал`н`іков пов’язана з магією першого дня та з народним уявленням про полазника – першого відвідувача. Хлопчик символізував чоловіче начало, яке не тільки в українській, але і в багатьох інших культурних традиціях виступало як позитивне, продукуюче, на противагу жіночому – негативному (пор. бінарні опозиції в народній культурі: чоловіче : жіноче; верх : низ; лівий : правий, добробут : злидні та ін.). На ceмąнтичному, символічному рівні обрядів використовували такі якості дитячо-підліткової групи як ритуальна чистота (недозріла енергія). Обрядові функції дітей та підлітків мали застосування в обрядах, пов’язаних з магією очищення, стимуляції та оберегу, тобто виявляли опосередкований зв’язок з обрядами родючості та обрядами репродуктивного характеру.

Отже, враховуючи весь комплекс обрядово-звичаєвих різдвяних свят, маємо підставу твердити наявність поминальних традицій у зимовому обрядовому циклі поліщуків. Цей цикл має двочастинну структуру – зустріч і проводи. Вивчення проблеми дозволяє виділити дві основні функції ритуалів обходу: прихід душ померлих у свої домівки, щоб отримати спеціально приготовлену їжу і принести благополуччя дому і господарям (колядування і щедрування ввечері); прихід з метою вигнання і очищення дому після перебування в ньому померлих (новорічне ранкове посипання).

Аналіз основних зимових обрядів показав, що їх об’єднує в єдине ціле саме поминальний характер: майже все різноманіття обрядових форм, заборон і повір’їв групується навколо наступних етапів:

1. приготування до зустрічі з незвичайними гостями (приготування обрядової їжі);

2. запрошення їх до столу (звичай залишати вільне місце, не прибирати їжу після вечері);

3. прихід переодягнених колядників (обдарування як акт годування);

4. проводи та очищення дому.

2.1.1 Обряд запрошення міфологічного персонажа на Багату вечерю у говірках Овруцького р-ну Житомирської області

В реальній ритуально-магічній практиці не існує єдиного для всієї етнічної традиції типу обряду, оскілки у різних діалектних мікрозонах один і той самий обряд існує у різних варіантах. Часом деякі народні обряди здаються дивними та нелогічними. Але дослідник традиційної народної культури повинен дати пояснення їм і вказати на їх місце в системі народних обрядів, оскільки те незрозуміле без сумніву є результатом історичного розвитку життя народу, його світогляду. Те, що нам здається дивним сьогодні, було цілком природним і логічним для наших предків у давнину.

Характеристики

Список файлов ВКР