43414 (588329), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Одним з найпоширеніших видів тропа є метафора
У лінгвістику метафора прийшла з риторики, де вона розцінювався як засіб образотворчого мовлення й естетики. Давньогрецький філософ і вчений Аристотель - перший, хто розглянув у своїх працях поняття метафори. У класичній риториці метафора була представлена в основному як відхилення від норми - перенесення імені одного предмета на іншій. Ціль даного перенесення - або заповнити лексичну лакуну (номінативна функція), або "прикрасити" мовлення, переконати (головна мета риторичного мовлення).
Далі проблема метафори вийшла з ведення риторики й перемістилася в лінгвістику. Так з'явилася порівняльна концепція метафори. Відповідно до цієї версії метафора - це образотворче переосмислення "звичайного" найменування. Метафора представлялася як сховане порівняння [78,c.258].
Теорія порівняння стверджувала, що метафоричне висловлення пов'язане з порівнянням двох або більше об'єктів.
Пізніше в 19-20 столітті з виникненням семантичної теорії мови порівняльна точка зору зазнала серйозної критики. Головними опонентами цієї точки зору були Дж.Серль і М.Блек. Дж.Серль стверджував, що метафора пов'язана з вербальною опозицією або взаємодією двох семантичних змістів - а саме, метафорично вжитого вираження й навколишнього буквального контексту [11,c.207]. М. Блек був одним з перших, хто чітко обґрунтував наступне положення: "У ряді випадків було б більш правильно казати, що метафора саме створює, а не виражає подібність". У відповідь порівняльної теорії метафори М.Блек, а за ним і багато інших дослідників, зайнялися розробкою так називаної теорії семантичної взаємодії. Вони також відзначали, що метафора не розкриває подібність, а скоріше створює його. Вона розкриває подібність між речами, які до цього нікому не спадало на думку порівнювати [16,c.77].
В 20 столітті на тлі розвитку нових напрямків метафора стає для лінгвістики в цілому деяким об'єднуючим феноменом, дослідження якого кладе початок розвитку когнітивної науки. Однак до останніх десятиліть 20 століття, коли проблема статусу метафори в концептуальній теорії стала привертати особливу увагу лінгвістів, дослідження на цей рахунок носили випадковий характер і не виділялися в окремі обґрунтовані теорії. Детальному розгляду метафори як способу мислення в рамках когнітивної лінгвістики присвячена робота Э. Макормака "Когнітивна теорія метафори", у якій він дає визначення метафорі як якомусь пізнавальному процесу.
За Э. Макормаком причиною виникнення метафори є зіставлення семантичних концептів, у значній мірі непорівнянних, людським розумом шляхом певних організованих операцій [68,c.109]. З одного боку, метафора припускає наявність подібності між властивостями її семантичних референтів, оскільки вона повинна бути зрозуміла, а з іншого боку - відмінності між ними, тому що метафора покликана створити якийсь новий зміст. Постановка питання про концептуальну метафору дала поштовх дослідженням у сфері розумових процесів людини. Це навело дослідників на те, що метафора - це насамперед вербалізований прийом мислення про світ. Даною проблематикою займалися такі лінгвісти 70-х - 80-х років як А. Хілі, Р. Харіс, А. Ортоні, Р. Рейнолде й багато інших. Найбільше чітко концептуальна теорія метафори сформульована у Дж. Лакофа й М. Джонсона [27,c.89]. Вони описали концептуальну метафору як перетинання знань про одну концептуальну галузь в іншій концептуальній галузі.
У художньому творі образність може бути виявлена не тільки на рівні окремого слова, але й словосполучення, речення, строфи, абзацу й навіть цілого тексту. Засобами створення такої образності є метафори, символи, алегорії й деякі інші тропи, наприклад:
Jetzt war auch ihr Gesicht im Licht, es lief über die Schultern und die Brust, gelb, wie der Schein von Wachskerzen…
Світло збігало по плечах і грудям, жовте, як полум'я воскової свічі....
Образність завжди відрізняється індивідуальністю й втілюється в першу чергу в образному слові. Тому деякі сучасні дослідники тексту, наприклад, А.Б. Анікіна, пропонують слово вважати «найменшою семантичною одиницею художнього тексту, у якій концентрується особистий зміст, неповторні індивідуальні особливості бачення миру й відбиття його художником».
В.Г. Гак, характеризуючи емоційні контексти, пропонує розрізняти мовне вираження емоцій і повідомлення про них, при цьому останнє поділяє на зображення й опис [16,c.66-69].
Звичайно, цей поділ досить умовний, однак він допомагає в систематизації мовних уявлень емоцій.
Мовне вираження емоцій оформляється емоційно-оцінною лексикою й експресивним синтаксисом: емотивні речення, реприза, стилістичні повтори, парцеляція й інше [29,c.105].
Опис емоцій досягається використанням у мові дієслів почуттів і відносин (любити, подобатися). Найбільшу варіативність, і отже можливості, одержує зображення емоцій через опис поводження й зовнішнього вигляду людини. Виходячи з того, що емоції неминуче впливають на фізіологію людини, у текстах можна виділити три основних компоненти опису героя, які зображують його емоційне стани:
1) мовлення, характеристика мовлення як діяльності;
2) опис зовнішності / зміни зовнішності;
3) опис рухів, жестів.
Аналіз мовлення з метою характеристики емоційного стану героя представляється цілком логічним й доступним, оскільки зміна у фізіологічному стані через емоції торкається в першу чергу мовних органів, (як пасивних, так і активних).
У мовленні нам важко або часом буває неможливо сховати хвилювання, роздратування, гнів або радість [42,c.44-49].
Метафоричні дієслова мовлення можна розділити на дві групи:
1) дієслова, що вводять мовлення,
2) дієслова, що характеризують безпосередньо мовлення.
Перша група базується на метафоричному концепті: Мовлення - голос тварини (дикого, домашнього), рідше голос птаха.
Найбільшу частотність мають дієслова: (auf)heulen, (an)brüllen, (an)knurren, brummen, zischen, zwitschern, schnurren.
Даний метафоричний концепт дозволяє сформувати слуховий образ за допомогою конкретних звуків, видаваних звичайно тваринами й у певній ситуації приписуваних людині.
На основі цих асоціацій виділяються два основних метафоричних значення дієслів: інтенсивність звучання, нетипова для нормального емоційного стану й оцінний компонент, частіше – агресивність.
Інтенсивність ступеня емоційної напруги, зображеного дієслівною метафорою, що вводить мовлення, нерідко підкреслює контекст. Наприклад:
Darauf ri? er sich den Mantel von den Schultern und zischte:” Setzen!” Die Klasse setzte sich.
У контексті даний метафоричний опис інших дій героя, а також безмовне підпорядкування класу його вимозі. Друга група метафоричних дієслів характеризує безпосередньо мовлення, її організацію, її плин і базується на ряді асоціацій зі стихією, насамперед з водою [45,c.68].
Метафоричний концепт Мова - Вода формує слуховий образ на основі конкретних звуків при бігу води: плавний плин, стихійний, дзюркіт і ін.
Порівняєте метафоричні дієслова: fließen, fluten, rieseln, sich ergie?en, hervorsprudeln, murmeln і ін.
Асоціації метафоричного концепту дозволяють виділити метафоричні значення інтенсивності, спрямованості, плавності, наспівності, що відповідають певним емоційним станам, і значення близькості, зацікавленості спостерігача / автора до суб'єкта мовлення, оскільки новий слуховий образ не має найчастіше сили голосу і його сприйняття можливо тільки в безпосередній близькості [14,c.58].
Наприклад:
Sie blieb in einer kriegischen Haltung stehen, mit einer Hand den Stuhl erfaßt, gestikulierte mit der anderen und hielt eine Rede, eine leidenschaftlich bewegte Rede, die unaufhaltsam hervorsprudelte.
У рамках даної роботи ми зупиняємося на метафоризацфії в романі Е. Ремарка, визначення яких, зрозуміло, досить важливо й цікаво [34,c.56-59].
У мові художніх творів Е.М. Ремарка досить часті випадки представлення негативних рис персонажів за допомогою метафори.
Наприклад, у наступному контексті експресивне заперечення виражається за допомогою метафори „Plattbrett“/дошка, з метою експресивного представлення байдужості, егоїзму й злого характеру людини:
…eine dürre Frau, die einen Hals wie ein Truthahn hatte... Aber dieses unfruchtbare Plättbrett da draußen lebt. Wird wahrscheinlich steinalt zum Ärger der Mitmenschen .
…худа жінка із шиєю, як в індички. … А от ця марна гладильна дошка живе й, імовірно, доживе до найглибшої старості. До великої прикрості ближніх.
Розповсюдженим образним художнім засобом у текстах романів письменника виступає й порівняння, що передається різними способами з використанням одиниць різних рівнів мови: синтаксичного, морфологічного й лексичного [35,c.66].
Так, наприклад, морфологічний рівень у романі найчастіше утворять ступені порівняння прикметників, синтаксичний рівень створюють групи порівняння й складнопідрядні речення з певними сполучниками, лексичний рівень утвориться складними прикметниками. Способи вираження порівняння можуть бути як експліцитними, так і імпліцитними [42,c.698]. У якості головного формального розходження метафори й порівняння в німецькій і українській мовах є відсутність розгорнутої структури й сполучного елемента, сполучника «wie, als/як». Елемент, що зв'язує об'єкти, що вподібнюють, наголошує на частковому характері подібності порівнюваних об'єктів і тим самим перешкоджає ствердженню повної взаємозамінності понять. Установлюване відношення аналогії є не що інше, як відношення слабкої еквівалентності, що поєднує об'єкти, які характеризуються малим ступенем подібності», наприклад:
«Ich koche den Kindern gerade etwas, fand sie hier wie Mäuse in der Falle. Bernstein ist im Krankenhaus».
Мають місце й випадки спільного функціонування стверджувальних і негативних засобів з вигуками, контактне функціонування яких зустрічається в прямій і невласно-прямій мові [52,c.33-36].
Вигуки, що виражають заперечення й негативну оцінку, лайки й лайок (Donnerwetter!/Чорт забери, Kruziturken!/Чорт візьми, verdammt/прокляття й ін.) переважають над стверджувальними.
Учасники мовного акту, що використають подібні язикові одиниці, явно переживають сильні негативні емоції, наприклад:
Der Korridor unserer Pension war hell.
«Verdammt, » sagte ich, «Was ist denn da los? Warte mal einen
У даному прикладі пан, не приховуючи свого розпачу verdammt/прокляття, зазнає найсильніших негативних емоцій. Навіть невеликих розмірів контекст дозволяє розпізнати причину негативної емоції мовця [44,c.59]. Основну емотивну функцію в репліці вигук виконує без підтримки номінативного висловлення. Чисельність вигуків, що виражають позитивну (стверджувальну) оцінку, у текстах Е.М. Ремарка набагато менше [12,c.34]. Комунікативна функція таких вигуків – вираження всіляких позитивних емоцій радості, захвату, приємного подиву, задоволення, наприклад: hei, hurra, o lala, mein Kind, mein Söhnchen, Mann, Kumpel і ін.
Вираження іронії лексичними засобами безпосередньо пов'язане з експресивно-образним і емоційно-оцінним уживанням мовних одиниць [38,c.78].
В основі цього вживання лежить принцип семантичної двоплановості, що створюється узуальними й оказиональними, прямими й переносними значеннями.
У результаті іронічної трансформації семантики слова між узуальними й оказиональними значеннями виникають відносини невідповідності, протиріччя, які породжують імплікацію певного змісту, що є авторською суб'єктивною оцінкою предметів і явищ дійсності, що і є механізмом створення іронії [56,c.77].
Художній діалог у творах Е.М. Ремарка виявляє ряд функцій, які не властиві розмовному діалогічному мовленню, спонтанному діалогу, і виступає у вигляді специфічного фрагмента художнього твору, безпосередньо беручи участь у розвитку сюжетної лінії, тобто має композиційну функцію, служить реалізації авторської настанови й інтенції, рішенню стилістичних завдань і, особливо, створенню мовного портрета героїв твору.
3.4 Гра слів
Полісемія слова не заважає мовцям розуміти один одного. У мовному акті щораз реалізується якесь одне зі значень багатозначного слова, використається один з його семантичних варіантів.
Навколишній мовний контекст і сама ситуація спілкування знімають полісемію й досить ясно вказують, яке зі значень мається на увазі: «простора аудиторія» і «вимоглива аудиторія»; «тихий вечір» і «підемо на вечір»; «фотографія — її хобі», «фотографія зім'ялася» і «фотографія закрита на обід» або вигук «справжній ведмідь!», вимовлене дитиною, що вперше потрапила в зоопарк, і такий же вигук, вимовлений (правда, з іншою інтонацією) людиною, якій у юрбі наступили на ногу [37,c.99].
Лише іноді зустрічаються - або спеціально створюються заради комічного ефекту - випадки, у яких мовне оточення слова й ситуація виявляються недостатніми для зняття полісемії, і тоді виникає або ненавмисне непорозуміння, або каламбур - свідома гра слів, побудована на можливості їхнього двоякого розуміння. Нормально ж навіть невеликого контексту буває досить, щоб виключити всі сторонні для даного випадку значення й у такий спосіб на мить перетворити багатозначне «слово мови» в однозначно використовуване «слово в мовленні» [48,c.106].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
