Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

У структурному типі «словосполучення – словосполучення» допускається варіант, утворений прийомом інверсії (образна аналогія – аналогія образна).

Таким чином, спосіб найменування спеціальних понять шляхом залучення до термінолексики номінативних одиниць різних видів синонімічних відповідностей належить до традиційних і зберігає свою високу продуктивність у сучасній українській науковій мові.

Літературознавча термінологічна синонімія представлена моделями номінативних одиниць, які характеризуються подібними словотворчими і морфологічними ознаками, що і загальновживана лексика літературної мови. І все ж таки виділяємо окремі особливості творення термінів-синонімів, властивих лише літературознавчій терміносистемі (тип узгодження у словосполученнях слабке керування, незначна кількість у терміносполуках прийменників разом з іменниками у непрямих відмінках, субстантивація дієслівних і прикметникових форм, повна або часткова націоналізація і транслітерація іншомовних слів тощо).

2.2 Основні риси синонімічних відношень між термінами літературознавства

Найточніша передача наукового поняття – одна з основних вимог до терміна. На відміну від загальновживаного слова, що виражає загальні уявлення або побутові поняття, термін реалізує своє значення у повному обсязі лише в умовах спеціальної комунікації.

Певний час вважалося, що синонімія у термінології – явище неприроднє, а якщо факти синонімії термінів підтверджувались, то кваліфікувались як небажані, хоча мали місце спроби пояснення існування термінів-синонімів у функціонально-стилістичному аспекті [20,85].

На сьогодні синонімія у термінології сприймається не тільки як «негативна неуникненість при становленні статуса терміна» [2,9–10], але й, за думкою багатьох науковців, продовжує існувати в оформлених терміносистемах як природнє явище. Синонімія також здобуває статус повноправного виду відношень у сфері фіксації термінів (А. Крижанківська, А. Шнирельман та ін.).

Синонімічні відношення у ряді терміносистем, зокрема в гуманітарних, – явище ймовірне і, на думку термінознавця Б. Михайлишина, не завжди шкідливе [44,3]. Мотивується це прагненням уникнути повторів, а також найбільш точно і повно відобразити поняття, що і призводить до існування термінів-синоні-мів.

Синонімія, як повний або частковий збіг значень двох або кілька слів, у термінології має свою специфіку «функціональної комунікативної діяльності за своїм лексичним і семантичним складом» [44,7], простою чи складною структурою.

Результати семного аналізу термінів, їх частиномовного походження, дозволяють визначити поняття «тотожність значень» як повний збіг їх вищезгаданих характеристик і «близькість значень», що прогнозує неповний семантичний збіг і частиномовну похідність. Такий підхід у розумінні синонімічних зв’язків лежить в основі кваліфікації термінів на дублети (абсолютні, повні, ідентичні, яких у літературознавчій терміносистемі близько 24%) і семантичні синоніми (термін Б. Михайлишина) (неповні, ідеографічні, квазісиноніми та ін. –76%).

Недостатність традиційного визначення синонімічних зв’язків шляхом співставлення значень термінів зі словесними дефініціями вважаємо суттєвою підставою для наголошення на функціональній сфері при вивчені термінів-си-нонімів. Функціональна сфера уможливлює двоєдність термінів як «професійних знаків (план змісту) і понять (план вираження)» [44,8].

Подібний аспект дослідження термінологічної синонімії має свої особливості, пов’язаний з їх вживанням у наукових текстах різної складності.

В українській літературознавчій термінології як системі з визначеними типами парадигматичних взаємозв’язків між її елементами синонімічна організація прийнятна на рівні взаємовідношень термінів-дублетів.

Природну дублетність розуміємо як наявність ідентичних у лексико-семантичному і граматичному плані корелятів, котрі ввійшли до складу українського термінофонду при наявності «різнонаправлених і різночасових тенденцій у процесі його формування» [44,8]. Семантична ідентичність, однаковий словотворчий і словосполучниковий діапазон – важливі вимоги, що мають місце у досліджені термінів-дублетів, і це підтверджується можливістю їх повної взаємозаміни на функціональному рівні, пор.: живопис – малярство, бандурист – кобзар, сонет – магістрал тощо.

Дублетність термінів-словосполучень (терміносполучень – Б. Михайлишин) – явище більш складне у літературознавчій термінології, ніж однослівних термінів, і певною мірою пов’язане зі стилістикою наукового тексту, його функціональними параметрами (напр.: мандрівні сюжети – «бродячі сюжети» , квалітативне віршування – якісне віршування, авантюрний роман – пригодницький роман тощо).

Семантичним синонімам, яких у літературознавчій термінології значно більше, ніж дублетів, притаманний цілий ряд розбіжностей: від різних семантико-граматичних відмінностей до стилістичного й емоційного акцентування синонімічних корелятів, їх функціонального навантаження в текстах. Семантичні терміни-синоніми як слова, так і терміносполучення – мають певні відмінності хоча б за одним компонентом їх семного складу (без порушення предметно-логічної основи їх значень) або ж на словотворчому чи сполучневому рівнях (напр.: інструментовка вірша – звукова інструментовка, здогадна мова – невласне-пряма мова, ономатопея – звуковідтворення).

Спостереження доводять, що вживання семантичних термінів-синонімів зумовлене:

– бажанням уникнути надмірних повторів одних і тих же лексем;

– неоднаковою науковою строгістю текстів, що передвизначає вибір термінів різної понятійності й розповсюдженості. Важливу роль тут відіграє прагнення передати у випадку необхідності національні, історичні та інші особливості тексту;

– наявність у наукових текстах лексем з емоційно-естетичним і суб’єктив – ним відношенням до викладених фактів і мало відчутних конотативних нашарувань, від яких, за словами Т. Панько, «термін у контексті не завжди вільний» [55,90].

Функціональні можливості неповних термінів-синонімів значно більші, ніж дублетних. Досліджуючи подібну проблему, Є. Мягкова зазначає: «кожний член такого ряду (синонімічного) виконує свої індивідуальні функції у процесі професійного спілкування, не ускладнює його, а робить більш чітким. Тому синонімія у термінології не може розглядатися як недолік «[47,1].

Семантичні терміни-синоніми, диференціюючись за функціональними відмінностями, поділяються на такі групи:

1. синоніми у функції заміщення;

2. синоніми у функції тлумачення;

3. синоніми у функції кваліфікативності.

У функції заміщення (близько 46%) знаходяться перш за все однозначні терміни, які, не володіючи суттєвою семантичною різницею, характеризуються різними словотворчими потенціями, і поділяються на три формально диференційні підгрупи:

а) у тлумаченні обох членів яких беруть участь терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, напр.: Відродження – Ренесанс, пейзаж – край-образ, герой – персонаж і под.;

б) у тлумачені одного з подібних семантів бере участь його термін-синонім (восьмивірш – октава – сициліана, паліндром – перевертень – «рак літеральний» – рак, конфлікт – колізія тощо);

в) у тлумачені яких терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, участі не беруть (образ – персонаж, течія – напрямок, інтермедія – інтерлюдія та ін.).

Певна частина термінів у функції заміщення представлена різноструктурними терміносполученнями: стилістична фігура – фігура поетичної мови, новітня українська література – українська література ХХ століття, кільцеве римування – оповите римування тощо.

Одним із важливих критеріїв розмежування термінів-синонімів у функції заміщення і тлумачення слід вважати різний ступінь їх зрозумілості, мотивації, вживаності, семантичної прозорості тощо.

Значна частина синонімічних кореляцій у функції тлумачення (приблизно 27%) – це терміни-слова і терміни-словосполучення. Їх використання в основному залежить від спеціального призначення тексту, коли залежно від стилю представлена собою діалектична єдність «то слово, то сполучення виступає на перший план» [70, 162–163], напр.: агіографія – житійна література, віршове закінчення – клаузула, діалог – діологічна мова та ін.

Конотативний підбір мовних засобів найбільш ефективно здійснює синонімічна кореляція – «разючий прийом, що відстояв себе в узуальному плані, – на думку Т. Винокура, – заснований на зіставленні слів, які вступають у контекстно зумовлені синонімічні відношення» [9,152].

Особливість термінів, що мають конотативне забарвлення (близько 30%), полягає перш за все у комплексному характері їх вивчення, що передбачає врахування історичної, культурної, естетичної та інших специфік.

Ряд термінів здобуває позитивні чи негативні конотативні відтінки шляхом приєднання прагматичних маркерів або індикаторів, що надають термінам ознаку професійності.

Таким чином, терміни-синоніми у функції кваліфікативності це терміни, що мають крім денотативних компонентів конотативні співзначення. Останні знаходимо і в межах одного слова (бібліоман – бібліофіл, акмеїзм – адамізм, етюд – студія), і у так званих індикаторах або маркерах (вірш-пейзаж – пейзажна лірика, байковий вірш – свобідний вірш – вольний вірш).

Отже, синонімічність у межах літературознавчої термінології вважаємо особливим видом лексико-семантичних відношень. Причинами існування термінів-синонімів виступають як внутрішньолінгвістичні, так і позамовні фактори. Актуалізація одного з критеріїв визначення однозначності (логіко-граматичного або комунікативно-прагматичного) дає можливість розрізняти серед номінатів дублети і семантичні синоніми, а останні диференціювати залежно від функцій (заміщення, тлумачення, кваліфікативності).

Таким чином, всебічний аналіз синонімічних рядів доводить, що:

• явище синонімії у галузі літературознавчої термінологічної лексики характеризується особливостями, зумовленими специфікою позначуваних наукових понять;

• відмінності між синонімічними термінами можуть набувати функціональної цінності й підтримувати співіснування синонімічних термінів у терміносистемі;

• вживання термінів-синонімів у потоці української наукової мови підпорядковане принципу комунікативної доцільності;

• словотворчі моделі різних видів синонімічних відповідностей і шляхів виникнення подібні до будови загальновживаних слів української літературної мови, проте відбивають загальноприйняті норми творення термінологічних одиниць.

3. Термінологічна синонімія: проблематика явища і діяльність вчителя-словесника (на досвіді роботі в 5–11 класах

3.1 Методична робота в школі на уроках української мови при вивчені явищ термінологічної і лексичної синонімії

Прагнення термінологів забезпечити виразність, лаконічність, поліфункціональність номінативної одиниці в терміносистемі таке ж суттєве й водночас проблемне, як спроби домогтися повної логічної унормованості всієї лексики української мови в її комунікативному аспекті. У зв’язку з цим вважаємо доцільним при формуванні у дитини словникового запасу загальновживаної лексики не цуратися термінологічної (специфічної, вузькоспеціальної). У час інтенсивного науково-технічного прогресу, удосконалення інформаційного простору це є необхідним і потребує змістовної та багатоспектральної роботи.

При диференціації термінів за їх комунікативним потенціалом можна виділити два їх типи: 1) номінативна одиниця, що не визначається (її значення не виражається за допомогою несинонімічних засобів мови). Це той випадок, коли поняття і значення терміна засвоюється у процесі оволодіння мовою (напр.: зміст – очевидно, що у всякому повідомленні є певний зміст); 2) номінативна одиниця, що засвоюється через поняття, яке їй логічно відповідне (або ж штучно прикріплення термінологом) і вимагає пояснення через компенсуючі засоби мови (напр.: танка – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти – та семи-складових рядків). Зрозуміло, що вивчення термінів першого типу можливе з раннього дитинства й не потребує великих зусиль.

У формуванні словникового запасу досить важливий і адаптаційний період першачків. Перебуваючи певний час у школі, діти підсвідомо поповнюють свою лексику поняттями атрибутів навчання (підручник, парта, перерва тощо). Поступове засвоєння термінологічної лексики другого типу дасть кращі резуль-тати, якщо безпосередню участь у цьому процесі бере вчитель (наприклад, при засвоєнні слів на зразок цифра, число, знак рівності та ін.).

Розмежування терміна і загальновживаного слова відбувається під час вивчення лексикології у 6 класі. Основна мета – досягнення позитивних результатів при виокремленні загальновживаного слова, професійної лексичної одиниці і терміна (хоча деякі автори підручників для 6 класу професійне слово і термін взагалі не розмежовують, або виділяють термін у складі професійної лексики як номінацію наукових понять, що «широко використовуються у текстах наукового стилю мовлення» [62,24]).

Дослідник – мовознавець А.М. Камчатнов у своїх працях дає таке визначення терміна: «…слово, відносно якого можна з повною ясністю сказати, яке поняття ним позначається. Інакше кажучи, терміну можна дати визначення. Поки термін не визначений, він лишається словом з більш чи менш ясним понятійним змістом» [23, 41].

Характеристики

Список файлов ВКР