42536 (588235), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Назва рымаръ, подібно до муляр (первісно мураръ) або лицар (вихідна форма рыцаръ) зазнала дисиміляції. Ця форма дещо затіняє етимологічну прозорість слова, натомість додаючи йому милозвучності. Подібне нехтування давньоруськими варіантами спричинене також змінами фонетичними, стилістичними, семантичними, словотворчими. Це наявність невластивих новій українській літературній мові суфіксів (-щик), фонетичні історичні чергування – о-, – е- у закритих складах з -і-, перехід з стилістично нейтрального до урочистого тощо.

Аналогію наводимо у літературознавчій термінології з номінативною одиницею повість. У києворуській літературі повістю називали будь – яку об’єктивну розповідь про життєві та історичні події, вона була близькою до літопису («Повість минулих літ»), апокрифів («Повість про Варлаама і Йоасафа»).

Сьогодні повість – це епічний твір (рідше – віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням.

Деякі терміни давньоруського творення на сучасному етапі змінили слова локального вжитку, тобто нерідко джерелом поповнення є діалектні лексеми. Іноді, навпаки, діалектизм з часом поступається запозиченій термінологізованій або загальновживаній лексичній одиниці, пор.: рядца – будовникъ – будівник.

Також давніші терміни зазнали зміни через асимілятивні процеси: розписка [росписка], у складах: мрамор – мармур, протетичні в-, г– : вугляр та ін. Юридична термінологія ХІ – ХІІ ст. фіксує термін наhзд, невживаний на сьогодні, що має омонімічну лексему у групі жаргонізмів і функціонує як одиниця молодіжного сленгу.

Серед багатьох синонімів помічаємо загальновживані слова, що термінологізувалися, внаслідок чого отримали термінологічне значення, яке розвилося на базі головного слова. Таке розширення значення загальновживаного слова вважається «продуктивним способом поповнення спеціальних назв» [59, 125–126].

Лексичне значення загальновживаного слова або збігається з новим термінологічним значенням, або спеціалізується внаслідок різних видів перенесення основного значення, тобто відбувається так звана вторинна номінація, наприклад: регрес – напрямок розвитку від вищого до нижчого, рух назад, занепад, деградація (загальнолітературне слово) і регрес – вимога повернути сплачену суму, яка пред’являє одна особа іншій (соціально-економічний термін).

Різні верстви населення серед синонімів обирають той варіант, який найбільш відповідає їхньому рівню освіченості, зрозуміліший для вживання: трьох синонімічних найменувань гасло, девіз, лозунг перший і третій частіше можна почути з вуст старшого покоління, девіз вживає переважно молодь.

Деякі, здавалося б узвичаєні терміни, вимагають певної корекції, що пов’язано передусім з сповіданням традиційних норм, специфічних для слов’янських мов. Так, у сучасній сакральній термінології зустрічаємо варіацію патріярх, що паралельно існує з термінолексемою патріарх, подібно анатема – анафема. Цей випадок розглядаємо як спробу наближення запозиченої лексеми до орфоепічної та орфографічної моделі, традиційної для історичних основ давньоруської мови (невластива лексема з початковим а (арх) усувається через йотацію цього голосного, непритаманність приголосного фрикативного [ф] компенсується приголосним проривним [т]).

Факт термінологізації слів як результату вторинної номінації вкотре доводить вплив загальновживаної лексики (побутивізмів – Л. Полюга [59,125–126]) на формування нових номінацій терміносистеми. До уваги не береться запозичений термін, а на основі поняття створюється автохтонний варіант (пор.: ікло собаче – кальцит). Словосполучення у процесах вторинної номінації нерідко служать для утворення термінів-фразеологізмів, що у багатьох випадках пов'язується з історичними фактами (танець святого Вітта, Городиське (Бучацьке) євангеліє тощо).

У більшості випадках такі типи відношень у термінологічній синонімії є повними (абсолютними). Термінологами ще виділяються неповні відношення між синонімічними парами термінів. Синоніми-побутивізми, що термінологізуються, можуть нести лексико-експресивне забарвлення, заперечене природою терміна. Тому крім позитивної сторони явище синонімії у термінології вносить негативні моменти. Неповних лексем-відповідників слід уникати й поповнювати терміносистему тими, що якнайповніше передають суть стилістично скомпонованих понять, зможуть утворювати ряд похідних термінів.

1.2 Роль словесних і несловесних засобів на позначення наукових понять при творенні термінів-дублетів

Існування термінів-синонімів на формальному рівні – явище, що майже не викликає певних протиріч у терміносистемі, як правило, це є повні відношення між синонімами. Згадані термінолексеми творяться не за морфологічними, орфографічними чи лексико-семантичними нормами, а словотворчими, є сталими синонімами на позначення одного й того ж поняття.

Деякі форми притаманні певній терміносистемі і рідко можуть виступати на позначення понять в іншій. За формами ми розрізняємо несловесні та словесні типи термінологічних синонімів.

Несловесні форми термінів – синонімів рідко зустрічаються саме у літературознавчій термінології, а більшою мірою притаманні математичній, біологічній, хімічній, подекуди музичній, суспільно-політичній. Порівняно зі словами та словосполученнями, невербальні термінологічні засоби досліджені помітно менше. У сфері функціонування несловесні назви дуже активні.

Частина термінів, складових синонімічних пар, є найменнями-символами, відомими вже школярам: V – швидкість, S – простір, t – час, Н₂О, NaCl, ДНК, РНК тощо. Більшість мовознавців вважає, що такі види позначень є економними і зручними у використані.

Широко застосовує несловесні форми суспільно-політична термінологія. На сьогодні це є найбільш загромаджена подібними утвореннями терміносистема, оскільки основним джерелом творення абревіатурних засобів є саме суспільство. (СДПУ(0) – Соціал-демократична партія України (об’єднана), СПУ – Спілка письменників України тощо). Такі синонімічні ряди, на нашу думку, є типовими для термінознавства.

Символічно навантажені поняття у математичній, біологічній, медичній термінології стали невід’ємними елементами функціонування цих систем наукової мови. Таке явище саме тут є найповніш вмотивованим і цілком відповідає їхній природі. Скажімо, було б нісенітницею формулювати хімічне рівняння словесними засобами (напр.: вода плюс хлорид натрію дорівнює оксид натрію плюс хлор плюс двовалентний водень, що випаровується), чи розписувати у математиці визначення швидкості таким чином: швидкість дорівнює відстані, поділеній на час. Доречніше відображення понять символами-дублетами (літерами різних алфавітів, цифрами, знаками): H₂O + NaCl = NaO Cl + H₂ тa

V = S/t

Б . Михайлишин зазначає, що окремі позначення «настільки вузько спеці-альні, що передусім літери, а також небуквені символи (F – руйнівне навантаження, M – коефіцієнт Пуассана, а – абсолютна поперечна деформація тощо) стають зрозумілими хіба що у конкретному вузькогалузевому тексті» [43,155].

Основним недоліком таких синонімічних рядів є те, що лексико-семантичне значення може пояснювати лише словесний дублет (за умови, що символічне зображення терміна специфічне для певного кола науковців і рідко вживане загалом). За цими якостями несловесні засоби дехто з термінологів не відносить до термінів. Але, попри всі протиріччя, вони є безпосередньо рівноправними компонентами у термінолексиці й не шкодять прагненню термінознавства до точності й виразності номінантно-понятійних відношень, а, навпаки, виступаючи абсолютними відповідниками, дають змогу більшому розширенню функціональної діяльності наукової мови.

Серед словесних засобів виділяємо однокомпонентні і багатокомпонентні форми, які виступають за типами міжкатегоріальних і внутрішньо-категоріальних стосунків декількома різновидами синонімічних відповідностей.

За результатом паралельного існування повної і короткої форм розрізняємо:

1. «слово-словосполучення»: раритет – букіністична література, заголовок – назва твору, мімезис – теорія наслідування та ін.;

2. «словосполучення – словосполучення»: паракситонна рима – жіноча рима, власна мова – пряма мова, епізодична постать – епізодична фігура тощо;

3. «повна форма терміна – коротка форма терміна»: заумна мова – заум, двоголосе слово – двоголосся, авторський переклад – автопереклад та ін.

Лексикалізовані словосполучення, як відомо, реалізують існуючу в мові тенденцію до розгорнутого вираження думки.

Наявність значної кількості термінів-словосполучень пояснюється потребою номінації складних понять, точної їх дефініції. Другою загальномовною закономірністю, котра яскраво виявляється при лінгвістичному дослідженні термінології, є «закон скорочення надлишкової частини комунікативних повідомлень» [3,105].

Явище синонімії виявляється на рівні синхронічного існування двох варіативних найменувань. Це пояснюється прагненням короткості терміна як особливого виду мовного знака, пор.: надвартість – додаткова вартість, тембр звуку – звучність, райошний вірш – райошник.

В інших випадках можливе звуження або розширення значення синоніма, напр.: райошний вірш – якісна характеристика вірша, а райошник входить у

віршований розмір, вказуючи на особливості його побудови.

До словесних засобів також відносимо функціонування синонімів на рівні варіантності. Терміни-варіанти позначають тотожні поняття, але мають певні видозміни на рівні афіксації: затекст – підтекст, вимисел – домисел, посвята присвята. Вони мають ідентичні і неідентичні значення (терміни з нульовим суфіксом можуть позначати крім значення процесу ще й значення результату): повтор – повторення, коректа – коректура, розрив – розривання.

Наведені терміни різняться префіксами, наявністю /відсутністю суфіксів, але поняття, яке вони позначають, є незмінним. Тут немалу роль відіграє лексично навантажений корінь. При заміні кореня синонімічні відношення розриватимуться і не відповідатимуть природі синонімічних рядів на формальному рівні.

У синонімічних відношеннях «слово – словосполучення» один з компонентів може не відповідати своєю лексичною скомпонованістю дублету, але на понятійному рівні бути абсолютним відповідником. Ми маємо на увазі фразеологічні словосполучення (або ж словосполучення метафоричного /переносного / значення). Таких форм порівняно мало: танка – «коротка пісня », гангрена – «антонів вогонь », склероз – «зла пам’ять » та ін. Фразеологічні словосполучення є досить продуктивними, адже на їх базі творяться оказіоналізми, які позначають ті чи інші явища суспільного життя. Лексична стійкість і нерозбіжність між компонентами фразеологізмів вже говорить про те, що мова створила доцільне найменування на позначення поняття, а можливість утворювати похідні терміни виправдовує наявність синонімічних рядів у терміносистемі.

Як показує практика, у термінології синонімія досить широко представлена, що говорить про вагомий вплив цього різновиду парадигматичних відношень на розвиток наукової мови. Синонімію у термінології можна вважати закономірним і не завжди шкідливим явищем, яке дозволяє регулювати рівень відповідності терміна поняттю, і створює сприятливі умови для стилістичного оформлення текстів, що несуть наукову інформацію.

2. Специфіка синонімії у літературознавчій термінології

2.1 Шляхи виникнення і структура синонімічних рядів у літературознавчій термінології

Розвиток літературознавчої термінології безпосередньо пов’язаний з розвитком вітчизняного літературного процесу, який завжди у процесі еволюційного росту вимагав безперервного унормування термінологічної лексики. Термінознавство цікавить спеціальна діюча лексика, що позначає поняття літературознавства і функціонує у творах українських критиків (І. Франко, М. Коцюбинська, Р. Гром’як, Г. Сивокінь, М. Наєнко та ін.). Важливі свідчення про ранній етап життя окремих слів, що називають літературні поняття, містяться у працях з історії та теорії літератури, історичної лексикології, історії української літературної мови (М. Білецький, І. Огієнко, С. Єфремов, М. Жовтобрюх,

В. Чапленко, Д. Чижевський, Ю. Шевельов, Ф. Прокопович, І. Качуровський тощо).

Проте час зародження літературознавчої термінології, етапи її початкового розвитку ми не можемо однозначно пов’язати з певним історичним етапом нової української літератури, бо процеси номінації окремих понять у літературознавстві сягають періоду існування Давньої Русі.

Подібна позиція дозволяє нам всебічно розглянути шляхи поповнення і формування терміносистеми, найменування понять як засобами чужомовних запозичень, так і утвореннями на власне українському ґрунті, широту функціо-нальної спроможності термінолексем, зміну дефініцій тощо.

Характеристики

Список файлов ВКР