42536 (588235), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Вплив синонімії на закономірний розвиток літературознавчої термінології має свої особливості і дозволяє визначити якість цього розвитку.

Уніфікація термінологічної системи вимагає відбору того терміна, який найбільше відповідає позначуваному поняттю. Однак, в умовах єдиного інформаційного простору, під впливом рівнодіючих тенденцій – максимальної відповідності структурі національної мови і тенденції до інтернаціоналізації – це складний процес. Деякі синонімічні терміни настільки увійшли у літературознавчу термінологічну систему, що говорити про впорядкованість останньої шляхом усунення одного з синонімічних термінів – означає ігнорувати закономірності розвитку мови. Не можна не враховувати і різних джерел формування термінів.

На сьогодні за природою походження синонімічних рядів літературознавчої термінології можна виділити такі групи:

1) пари слів, одне з яких інтернаціональне або запозичене, а інше автохтонне: версифікація – віршування, приспів – рефрен, алегорія – іносказання та ін.;

2) обидва запозичення з різних мов: епіграф – мотто, катехреза – оксиморон, афереза – гіатус і под.;

3) синонімічні номінати автохтонного творення: билини – старини, скоромовка – спотиканка, веснянки – гаївки тощо;

4) пари слів (словосполучень), одне з яких запозичене, інше – автохтонне, що має міжнародний або запозичений елемент з різним ступенем адаптації його в українській мові: готичні романи – романи жахів, монографія – монографічна праця, анакруза – затакт та ін.

Більшість понять та їх номінацій з відомих на те причин було запозичено літературознавчою термінологією з іншомовного середовища. Проте двохсот-літня тенденція вітчизняних термінологів до націоналізації терміносистем уможливлює деференціацію синонімічних пар за їх джерелами виникнення, найчисленнішою з яких є група «іншомовний термін – автохтонний термін».

Основний принцип таких утворень – спроба точного перекладу запозиченої термінолексеми (ономатопея – звуконаслідування, білінгвізм – двомовність, акцент – наголос), більшість з яких є абсолютними синонімами (пор.: грецьк. onomatopeia – звуконаслідування; лат. аccentus – наголос). Це зумовлене прагненням до точності терміноодиниці і її незалежності від контексту.

Проте не завжди націоналізація терміносистеми відбувається через точний переклад запозиченого терміна. Інколи в цьому процесі бере участь лексична синонімія (пари полісиндетон – багатосполучниковість, асиндетон – безсполучниковість). Так, грецьк. syndeton в перекладі на українську мову – зв’язне, має ідеографічний синонім сполучуване, що взяв участь у творенні власне українського терміна і при термінологізації втратив своє стилістичне забарвлення.

Таким чином, прагнення до більш точної передачі поняття на базі ресурсів рідної мови залежить і від особливостей мови-творця, з якої термінологічна одиниця запозичується.

Крім наведених термінолексем, джерелом яких є загальновживана лексика, українській літературознавчій термінології, як і будь-якій іншій терміносистемі, властива авторська неологізація (відповідниками чужомовним номінативним одиницям виступають українські терміни-неологізми). Наприклад, віртуозну віршову форму паліндром (автохтонний синонім перевертень) І. Величковський називав «раком літеральним» . Це словосполучення термінологізувалося актом вторинної номінації і пізніше, втративши залежне слово, перейшло в однослівний термін, пор.: паліндром – перевертень – рак.

Проте неологізми творяться не лише вітчизняними словотворчими засобами, пор.: зіткнення – анадиплозис – акромонограма і под. Остання термінолексема наведеного синонімічного ряду (грецьк. akros – зверхній, зовнішній; monо – один; gramma – риска, знак, напис) була запропонована О. Квятковським, але термінологи рідко фіксують її у літературознавчих словниках.

Інколи при перекладі терміна лінгвісти-термінологи створюють автохтонний варіант, використовуючи специфічні словотворчі моделі, що дозволяє нехтувати однією з основ іншомовного слова: віршування – версифікація (лат. versus – вірш, facio – роблю). Афіксальна морфема – уванн – слугує для позначення узагальненої дії, продукту дії, тому у вживанні дієслівної основи немає потреби.

Не меншу специфіку відбивають терміни-синоніми іншомовного походження, що увійшли у вжиток в українській літературознавчій термінології. Через повну або часткову їх транслітерацію такі одиниці широко представлені варіантами латинської або грецької першооснови: ауто – ауту, віланела – віланель, гекзаметр – гексаметр, анадиплосис – анадиплозис, дисфемізм – дифемізм, хоку (хокку) – хайку.

Так, віланела – віланель варіанти різномовного походження (фр. villanel-le; лат. villanus), чи ауто–ауту – кальки з іспанської та португальської мов. Українська наукова мова з іншомовного середовища запозичила їх синонімічною парою.

Інакше з парами гекзаметр – гекзаметр, анадиплосис – анадиплосис, що мають грецьку етимологічну природу. Утворення варіантів відбулося вже на

вітчизняному ґрунті – грецька літера S етимологічно відповідала українським з, с: anadiplosis. У другому випадку спостерігаємо дисимілятивний процес: гексаметр (hexametr) – гекзаметр.

Терміноодиниця дисфемізм українською термінологією була запозичена з іспанської (dusfemismo). Випадання глухого приголосного перед іншим глухим приголосним одного й того ж способу творення (с, ф – фрикативні) властиве українській мові: дисфемізм – дифемізм.

Синоніми у термінології на рівні варіантності – явище специфічне. Терміни – варіанти позначають як правило, тотожні поняття (одне поняття), але мають певні видозміни на рівні афіксації: затекст – підтекст (контекстуальні синонімічні префікси), коректа – коректура (усічена форма + флексія а – калька), циклічні поеми – киклічні поеми (грецьк. kyklos – коло, синонім – цикл; переклад – калька), самототожність письменника – самтожність письменника (усічення складів), віреле – ле (фр. основи virrer – lei; нехтування першою основою); чи у назвах літературних творів, пам’ятках києворуського письменства (Городиське євангеліє – Бучацьке євангеліє, «Послання оріян хозарам » – «Рукопис Войнича », «Олександрія » – «Чин Олександра » – «Роман про Олександра » тощо).

Найдавнішими утвореннями, на нашу думку, є синонімічні ряди автохтонного походження, що виникли на ґрунті лексичної синонімії, а згодом термінологізувалися: бандурист – кобзар, мандрівні сюжети – «бродячі сюжети» , голосіння – тужіння, веснянки – гаївки та ін.

Синоніми посвята – присвята ототожнюються поняттям за допомогою близьких за семантикою префіксів (аналогічно вимисел – домисел), а пари повторення – повтор, думка – дума мають різницю у наявності / відсутності суфіксів.

Різницю між термінами однієї синонімічної пари вбачаємо у різних категоріальних формах субстантивованих лексем: наперсник – наперсниця (категорія роду), величання – звеличання (форми категорії виду дієслів) тощо.

Термінофонд немислимий без іменних терміноодиниць. Однак практика показує, що процес субстантивації слів як шлях поповнення термінології, спричинений різним ступенем їх термінологізації, хоча й вимагає повної втрати первинних категоріальних особливостей: билини – старини (віддієслівний іменник – відприкметниковий іменник).

Націоналізація термінолексики інколи не завершується точним або наближеним перекладом запозиченого терміна, а виражається власне українською терміносполукою з різним ступенем адаптації її складових (міжнародних або чужомовних елементів): локальний колорит – місцевий колорит, жіноча рима – паракситонна рима, антиутопія – негативна утопія тощо.

Синонімічні пари літературознавчої термінології представляють окремі різновиди синонімічних відповідностей:

1. «слово – слово»: ескіз – зарисовка, етюд – студія, зіткнення – конкатенація тощо;

2. «словосполучення – словосполучення»: готичні романи – романи жахів, дискриптивна поема – описова поема, вольність поетична – ліцензія

поетична (двокомпонентні), історико-культурна школа – культурно – історична школа, психологічний метод у літературознавстві – психо-логічний напрям у літературознавстві (багатокомпонентні) та ін.;

1. » слово – словосполучення»: буколіка – буколістична поезія, метр – віршовий розмір, діалог – діалогічна мова, класика – класична література та под.

Серед способів словотворення однослівних термінів-синонімів виділяємо наступні:

• суфіксальний (повтор – повторення);

• префіксальний (величання – звеличання);

• суфіксально – префіксальний (дар – обдарованість);

• основоскладання (дистих – двовірш);

• словоскладання (пейзаж – крайобраз).

Синонімічні пари термінів-словосполучень літературознавчої термінології у більшості представлені типовими словотворчими моделями: квалітативне віршування – якісне віршування, вірш прозою поезія в прозі. Інколи синонімом до терміносполуки виступає номінативна одиниця, утворена сполученням двох іменників семантично і стилістично рівноправних: пейзажна лірика – лірика-пейзаж, не виключені й варіації у коренях: менніппова сатира – менніппова сатура.

У синонімічних парах структури «слово – словосполучення» в однослівній назві означуване слово компенсується граматично навантаженою флексією: гліконівський вірш – гліконей, (– ей – парадигма ч.р., одн., Н.в.), основоскладанням: житійна література – агіографія (грецьк. hagios – святий, grapho – пишу), безафіксальним словотворенням: блатна мова – блат, заумна мова – заум, чи префіксально-суфіксальним способом словотворення: назва твору – заголовок.

На відміну від однослівного терміна, термін-словосполучення є більш конкретною номінацією, оскільки «словосполучення – це перший ступінь у конкретизації лексичних значень слів «[75,87].

Атрибутом у термінологічних словосполученнях-синонімах можуть виступати відносні прикметники: авантюрний роман – пригодницький роман, оповите римування – кільцеве римування, віршовий рядок – вірш, якісні: стиль новий – стиль сучасний, чисте мистецтво – мистецтво для мистецтва, «кривий ямб » – хоріямб, і присвійні: жіноча рима – паракситонна рима, авторський переклад – автопереклад, чоловіча рима – окситонна рима. У складі термінологічних словосполучень якісні прикметники не виступають у формах ступенів порівняння, не вказують безпосередньо на якість, а виражають лише загальну, уже сталу, незмінну ознаку.

Атрибути у термінологічних сполуках можуть виражатися складними прикметниками, наприклад: історико-культурна школа – культурно-історична школа, порівняльно-історичний метод – компаративізм тощо.

Окремі прості терміносполуки утворюються за моделлю: «іменник у Н.в. + іменник у непрямому відмінку»: комедія масок – комедія дельарте, поезія в прозі – вірш прозою. Інколи стрижневий компонент одного з синонімів може бути виражений віддієслівним іменником: спадкоємність у літературі – традиції у літературі. Трапляються випадки творення термінологічних словосполучень на основі ускладнених компонентів у вигляді прикладки: вірш-пейзаж – пейзажна лірика.

Моделям, в яких залежне слово виражається іменником у непрямому відмінку, притаманне використання форм орудного, родового і місцевого відмінків: поезія в прозі – вірш прозою, мистецтво для мистецтва – штука для штуки, романи жахів – готичні романи, інструментовка вірша – звукова інструментовка. У склад словосполучень входять і прийменники разом з іменниками у непрямих відмінках, але їх кількість незначна.

Те, що літературознавчим термінам-словосполученням, які вступають у синонімічні відношення, не притаманна модель: «іменник у Н.в. + іменник у З.в.», підтверджує факт існування такого виду зв’язку, як слабке керування, пор.: реституція тексту – реконструкція тексту, назва твору – заголовок, лінгвістика тексту – транслінгвістика.

Словосполученням-синонімам, у яких атрибутом виступає прикметник, властиве узгодження, напр.: менніппова сатира – меніппова сатура, двоголосе слово – двоголосся, гліконівський вірш – гліконей тощо; для три-, чотирикомпонентних – поширене узгодження: українська література ХХ століття – новітня українська література, здогадна мова – невласне-пряма мова, де залежні компоненти вважаються складеним словом.

Трикомпонентним словосполученням іноді властиві два типи підрядного зв’язку: узгодження і слабке керування (напр.: «переносне значення слова » – троп). Специфічним для таких синонімічних утворень є слабке керування і повне узгодження відповідно, як от: фігура поетичної мови – поетична фігура, мистецтво для мистецтво – чисте мистецтво.

У термінологічних словосполученнях літературознавчої термінології з узгодженням нерідко на першому місці знаходиться головне слово, що називає лексичне значення поняття, а ознака залежного з часом приглушується, пор.: адресат ліричний – ти ліричне, метод художній – метод творчий.

Характеристики

Список файлов ВКР