12516-1 (588095), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Формування такого суспільства створює передумови для побудови демократичного устрою та утвердження позитивних, реальних і потенційних, безпосередніх і опосередкованих, абсолютних і відносних, політичних, соціальних, моральних, естетичних, наукових, християнських цінностей і блокування негативних тенденцій. Беручи до уваги рівень розвитку і організації, саморганізації адресата, незалежно від рівня організації суспільних відносин розрізняють загальнолюдські, загальнонаціональні, народні, сімейні, колективні, особистісні цінності.
Під час побудови системи виховання доцільно враховувати різні вектори державотворення та їх вплив на основну галузь державотворення і розвитку інтелектуального потенціалу нації – освіту. В демократичній основі чільне місце посідає громадянин, особистість, творча особистість. Тому дивною є тенденція насадження нам поняття рівня мислення в площині пересічного педагога, пересічного студента, пересічного жителя.
Складається небезпідставне враження про тенденцію трансформування представників гордого європейського народу в бездумних біороботів, наймитів та кріпаків. Тому доцільно в аспекті побудови системи виховання з наукової, політичної, соціально – економічної, духовної точок зору визначити, як відбувається “зазначена “різанина” – по горизонталі чи по вертикалі і який життєво необхідний орган чи ступінь мислення особистості відсікається на рівні індивідууму, сім’ї, колективу, закладів освіти, регіону, держави, європейського та міжнародного співтовариств”.¹
Ми поставлені перед вибором і утвердженням демократичних і “нових” цінностей, що приводять до проти дії між двома світоглядами. Перший спрямований на збереження духовних начал особистості, народу та побудову демократичного суспільства. Другий породжує трансформацію (суспільства і особистості), що утверджує реалії “кривих дзеркал”, насаджує супермодерне і нищить класичне, створює основу для неоколоніалізму і знедолення особистості та держави, а також побудови резервації в центрі Європи. Це утверджується за рахунок чужого капіталу і руйнування існуючих робочих місць, підсилюється українськими “цензорами і крикунами”, внаслідок доларового диригування “новотворців”. Опорними тезами для них слугують: орієнтація вибору в площинах чорного і білого, все змінності, вседозволеності. Зазначені елементи, сприяють формуванню психологічного тиску, особливо на дітей шкільного віку, сприяють їхній зневірі в суті і необхідності життя.
Як свідчить практика, розвиток цінностей в другій площині, що зафіксовані в людській біомасі на енергетичному та біохімічному рівнях, призводить до духовних, психічних і соціальних катаклізмів.
З урахуванням об’єктивних та суб’єктивних умов виникає потреба побудови нової системи виховання в площині поєднання освіти, культури, духовності із збереженням ціннісних орієнтацій та критеріїв. Тому завдання системи виховання полягає в тому, щоб її учасники могли безболісно і повноцінно включитися в складну, а часто і в суперечливу систему стосунків між людьми, колективами, державами, що залежить від їхнього вміння самостійно мислити.
Система виховання забезпечується виконанням цілей освіти і розглядається як гарант демократичності суспільного устрою та державотворення і служить ефективним засобом, за допомогою якого попереднє покоління і держава формують людей за власними аналогами.
Побудова ж демократичного суспільства базується на національній ідеї, любові до Вітчизни, класичній культурі і спрямовується в площині Я-концепції особистості, громадянина, патріота України. Тому до системи понять, які повинен глибоко знати педагог, формуючий в учнів громадянські якості, слід віднести поняття “національна ідея, національний ідеал, національна ідеологія, національні інтереси та інші“.
В загальному плані національна ідея – це духовна першооснова, джерело особистісного розвитку людини; соціально – психологічний механізм інтеграції соціальних груп; джерело суспільного поступу того чи іншого етносу, його державотворчої енергії; механізм врівноваження та гармонізації життєдіяльності народів, що населяють певний географічний простір і мають єдину історико – політичну долю і орієнтацію на майбутнє. Це складний національно – політичний, морально – етнічний і психологічний феномен народного життя, його менталітету, це теорія і практика життя народу за період його національно – визвольних змагань, це історія його існування.¹
У вужчому і конкретному значенні національна ідея – це відображення нацією свого місця на планеті та перспектив власного подальшого розвитку. Для світового українства такою ідеєю є розбудова самостійної, соборної та незалежної Української держави, що й проголошено в Декларації про державний суверенітет України та в Акті незалежності України. Вона досить міцна, бо дозрівала протягом століть. До речі, боротьба за національну ідею, як вважають багато американських дослідників – рушійна сила історії.
Протягом тривалого історичного періоду українці пересвідчились, як негативно впливає на їхнє буття відсутність власної незалежної держави. Ця обставина призводила до асиміляції і денаціоналізації українців.
Гіркий досвід зробив їхню національну ідею цілком істинною та масовою.
Національна ідея підказує етносу, як треба жити, чому жити треба саме так, а не інакше, що і як слід робити з урахуванням близької і віддаленої перспективи, тобто вона виконує орієнтувальну, організаційну та мотиваційну функції в життєдіяльності етносу.
Оскільки в національній ідеї не тільки фіксується реальне державне буття нації але й обґрунтовується, яким воно повинно стати в майбутньому, це пов’язує її з національним ідеалом. Національний ідеал – образ досконалого державного буття. Саме в національному ідеалі абстрактна і узагальнена національна ідея набуває конкретної форми.
В розбудові держави значну роль відіграють і національні цінності – як соціально-матеріальні (демократія, гуманізм, свобода, добробут, соціальний захист тощо), так і духовно-культурні (принципи, погляди, моральні норми, традиції), які сповідує дана нація. Здебільшого вони мають загальнолюдській характер, хоча й багато в чому специфічні, бо залежать від світосприймання, світорозуміння та інших особливостей нації.
Національна ідеологія – це система політичних, правових, філософських, етнічних, релігійних ідей, ідеалів, поглядів, які відображають ставлення нації крізь призму власних інтересів до навколишнього світу.
Як системне утворення, національна ідеологія відрізняється від національної ідеї та національного ідеалу тим, що включає в себе такі компоненти, які хоча і мають національну забарвленість, але не є пріоритетними і винятковими.
Національні інтереси – це узагальнений вираз актуальних потреб певної національної спільноти. Національні інтереси формуються на основі інтересів громадян і соціальних груп, але не зводяться до них, чи навіть до їх суми в процесі взаємодії громадян і соціальних груп відбувається формування інтересів національної спільноти в цілому.¹
В умовах незалежності національні інтереси українства модифікувались в державні. З огляду на це виникла проблема їх оптимального співвідношення з інтересами особистими, які не завжди збігаються з першими. Їх поєднання можливе завдяки суспільним інтересам. Вони витягають громадянина з кола егоїстичних інтересів, залучаючи його до широкої спільної діяльності.
Як бачимо, національні цінності відіграють велику роль в процесі виховання майбутніх громадян.
Громадянство передбачає насамперед правову належність особи до конкретної держави, що визначає сукупність прав, свобод та обов’язків особистості і забезпечує їх правовий захист як в середині країни, так і за її межами.
Завдання демократичної держави полягають в тому, щоб створити умови для формування виваженої громадянської позиції, громадянської думки, як цілеспрямовано під впливом державних інститутів, так і волевиявленням особистості чи колективу, народу, духовна сфера якого включає таку систему цінностей та ціннісних орієнтацій: утвердження в між людських стосунках гуманних начал – доброти, справедливості, толерантності, щирості, сумлінності, власної гідності, взаємоповаги, відповідальності, принциповості і негативного ставлення до фальші, цинізму та лицемірства.
Треба виховувати у майбутніх громадян вміння робити власні об’єктивні оцінки, щодо різних життєвих явищ та подій, щодо самих людей та сенсу життя і завдяки цьому протистояти механічному та експансивному нав’язуванню ззовні готових, часто сумнівного змісту і походження еталонів та орієнтирів. Важливим є також виховання свідомого і відповідального ставлення до прав та обов’язків громадян відповідно до державного законодавства. Активна протидія правовому нігілізму. Повага до Конституції, державних символів та їх активний захист від будь – яких посягань з боку несвідомих членів суспільства. Отже головне в державі, на чому базується її існування, розвиток і подальший поступ – це закони, з яких найважливішим є Конституція – своєрідна модель державної та суспільної системи України.
Основи громадянизації (у найпростішому значенні її можна розуміти як громадянську освіту дорослого населення і громадянське виховання дітей і молоді) закладено в Основному Законі, насамперед Конституція озброює громадян сукупністю систематизованих знань про правові основи українського державного життя, сприяє формуванню конституційної свідомості (правосвідомості), що означає здатність співвідносити свої дії і вчинки з Основним Законом. До структури такої свідомості входять ті знання, які забезпечують адаптацію до громадянської життєдіяльності за нових українських умов. Без цих знань громадянин іде непрямим шляхом. Саме глибоке засвоєння головних понять, категорій, положень Основного Закону України формує конституційно – правову свідомість громадян. Для виховної роботи з майбутніми громадянами особливо важливим є підкреслення неперехідного значення Конституції України, завдяки якій, як довгостроковому правовому документу, зростає патріотизм і висока громадянська відповідальність, дисципліна і згуртованість, прагнення зберігати спокій у суспільстві, тобто те, що спонтанно перетворює населення на активних громадян, а територію – на державу.
Демократична держава, якою повинна настати Україна, про що і записано в Конституції, ґрунтується на визнанні громадянина, як найвищої цінності, як суверенної особистості, котра повністю розпоряджається плодами своєї праці, користується найширшими правами і свободами, на забезпеченні рівних можливостей для всіх, як основи соціальної справедливості.
Отже, другим, якщо не першим, центральним поняттям в Конституції є громадянин і дуже важливо щоб діти це чітко усвідомили.
Для громадянського виховання учнів важливим також є засвоєння ними статей Конституції, які містять ідейно – політичні засади українського державотворення, що правда педагоги при цьому матимуть певні труднощі, оскільки зараз навчально – виховний процес в школі деідеологізований та деполітизований, тобто звільнений від ідейно – політичних догм. І хоча в Україні згідно ст. 15 Конституції, обов’язкової ідеології не повинно бути, однак ідеологічні засади суспільного життя, в тому числі і громадянського виховання учнів, закладені в самій Конституції, законодавчих актах і урядових документах, в яких обґрунтовано зміст, принципи, форми, методи та шляхи формування громадянських якостей школярів. Те саме і щодо деполітизації громадянського виховання. Демократизація суспільства без політичної активності, громадянської позиції його членів не може бути повною, оскільки в людей укорінюється байдужість до всього, що відбувається в країні і вони перетворюються на слухняних виконавців владних структур, тих самих гвинтиків, яких загвинчують туди, куди потрібно владі. А це завдає шкоди і демократії, і самій особистості, породжуючи, зокрема, рецидиви “шлункової ідеології”.
Лише політична грамотність, політична свідомість і мислення, політична культура загалом стимулюють громадянську активність, роблять кожного громадянина не пасивним спостерігачем подій, які відбуваються в країні і світі, але й їх активним учасником. Довести це до свідомості зростаючого покоління є одним з першочергових завдань вітчизняної педагогіки. Особливо важливо в процесі навчання підкреслювати, що права та обов’язки громадян тісно пов’язані між собою; необхідно зазначити: якщо людина пересвідчується, що держава не формально, а насправді стоїть на сторожі її прав та свобод, домагається їх неухильної реалізації, то на основі свого конституційного мислення, вона діалектично починає вважати цінностями і свої громадянські обов’язки. Це означає, що громадянин позитивно сприймає і права держави, і її вимоги до нього, і санкції, якщо ці вимоги ним не виконуються.
До щойно розглянутих понять, категорій, положень Конституції, що є основою громадянського виховання учнівської молоді, тісно прилягають такі поняття, як державотворення, суверенітет, незалежність, самовизначення., громадянське суспільство, гідність, честь, громадянська злагода та багато інших. Сутність їх повинен не лише глибоко засвоїти кожен учень, а й правильно інтерпретувати, відповідно до реальних процесів українського державотворення в сучасних умовах.¹
Дуже важливо також донести до свідомості учнів того, що досконале знання Конституції України, інших законів, своїх громадянських прав та свобод, не означає, що громадянин, як то кажуть уже відбувся. Насправді і злодій, який перебуває у в’язниці, який відмінно знає закон, права та обов’язки, також громадяни; і той самий бомж теж є громадянин. Через це йдеться про узагальнений, ідеальний образ українського громадянина – високо свідомого, високоморального, активного, з розвиненим почуттям власного обов’язку і відповідальності перед державою і самим собою, з внутрішньою потребою самовіддано служити Батьківщині. Такого громадянина необхідно виховувати з кожного учня, адже лише високо свідомі громадяни і палкі патріоти можуть збудувати насправді вільну, незалежну, демократичну, процвітаючу Українську Державу.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
