36977 (587989), страница 12

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 12)

5. Межі є властивістю права власності в об’єктивному розумінні, юридичною характеристикою його статичного стану, яким окреслюється широке коло можливостей власника, але з додержанням певних приписів діяти відповідним чином, що мають загальний характер і діють відносно всіх власників.

Обмеженнями є зовнішній вплив на суб’єктивне право власності конкретної особи, що втілюється у відповідні правовідносини з її участю, тягне за собою стиснення, зменшення можливостей здійснення власником своїх повноважень і полягає у конкретних приписах власнику здійснити певні дії або утримуватися від певних дій.

6. В законодавстві України та наукових дослідженнях відсутній єдиний підхід щодо обмежень та обтяжень права власності, які мають як схожості, так і розбіжності. Їх схожість полягає в тому, що вони: а) стосуються суб’єктивного права власності; б) звужують можливості власника щодо здійснення своїх повноважень на власний розсуд; в) почасти збігаються підстави їх встановлення, якою є насамперед договір. Розбіжності обумовлені тим, що обтяженнями є додатковий тягар для власника, а відтак ними є такі ускладнення для нього, які залежать від його права і являють собою додаткові права інших осіб на його річ (сервітути, емфітевзис, суперфіцій, права з договорів оренди, найму тощо). Обмеження ж не припускають прав інших осіб на річ власника, але він з їх встановленням не в змозі взагалі здійснити свої правомочності. Таке становище складається при накладенні арешту на його майно або забороні відчуження. В наукових дослідженнях категорії “обмеження” та “обтяження” права власності аналізуються як єдине поняття - обмеження права власності.

7. Змішування в законодавстві України понять обмежень та обтяжень права власності має бути усуненим внесенням відповідних змін у закони України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». В цих законах терміни «обтяження» стосовно заборони відчуження та арешту потребують заміни на «обмеження», і відповідно термін «обмеження» стосовно сервітутів, договорів оренди, управління майном, комісії тощо – на «обтяження».

8. Метою меж права власності є охорона прав і законних інтересів усіх осіб і суспільства в цілому від недобросовісних дій власника. Метою встановлення обмежень є забезпечення інтересів та прав конкретних осіб.

9. Підстави встановлення меж та обмежень права власності є різними. Межі права власності можуть визначатися лише в законі, оскільки тільки закон надає позитивне регулювання відносинам власності (Конституція України, ЦК, ЗУ «Про власність», ЖК України). Обмеження права власності можуть встановлюватися підзаконними нормативно-правовими актами, актами органів місцевого самоврядування, актами нотаріусів, судовим рішенням, договором.

10. Обмеження права власності існують на подвійному рівні правовідносин: вони виникають з певних підстав і втілюються в окремі правовідносини, які, в свою чергу, й впливають на зміст правовідносин власності. Так, сервітут є речовим правом, що існує у відповідних речових правовідносинах, і одночасно впливає на право власності, звужуючи його.

11. З огляду на те, що правомочностями власника є володіння, користування та розпоряджання, він може обмежуватися як у кожному з трьох своїх правомочностей, так і в їх комбінаціях (наприклад, у володінні та користуванні), а також у всіх цих правомочностях. Відтак, до обмеження права власності слід віднести його примусове припинення (вилучення майна або викуп), оскільки в цьому разі відстунє здійснення власником на власний розсуд одного з правомочностей – вільного розпоряджання своїм майном. В таких випадках власник вже не здійснює свої правомочності на власний розсуд, це не залежить цілком від його волі.

12. Обмеження як звуження суб’єктивного права власності мають такі напрямки: а) обтяження (заборона відчуження майна, арешт), які впливають на право власника щодо розпоряджання майном; б) примусове обмежене користування майном власника іншими особами; в) примусове припинення права власності як обмеження в вільному розпоряджанні своїм майном.

13. Способами встановлення меж та обмежень права власності є заборони, приписи і зобов'язування. Встановленням меж права власності є заборона здійснювати дії з метою заподіяння шкоди іншій особі; зловживати правом в інших формах; використовувати право власності з метою обмеження конкуренції; зловживати домінуючим становищем на ринку тощо. Право власності обмежується, наприклад, забороною відчуження майна власника. Заборони формулюються у вигляді приписів (жорстких або орієнтовних).

14. Обов'язки мають не тільки всі інші особи відносно власника, як то припускає конструкція абсолютного права, а й сам власник внаслідок установлення його обов’язків. Обов’язки власника можуть мати як загальний характер без його вступу до конкретних правовідносин («власність зобов’язує»), так і зумовлюватися правовідносинами власника з конкретними особами (при сервітутах та інших речових правах).

15. Обмежують право власності й призупинення як тимчасова неможливість власника здійснювати свої правомочності. До них належать загальні зупинення дії права (наприклад, мораторій) та конкретні заборони на використання певними особами своїх правомочностей (наприклад, при переданні майна в оренду користування ним вже здійснюватиме орендар, а не власник, який призупиняє здійснення цієї правомочності).

16. Слід відрізняти:

а) найбільш вагомий ступінь стиснення власника (при накладенні на його майно арешту; запровадженні притримання майна власника як способу забезпечення виконання ним зобов’язань; при таких способах примусового припинення права власності, як націоналізація, реквізиція, конфіскація, примусовий викуп у власника його майна у зв’язку з суспільною необхідністю, а також у разі банкрутства власника);

б) стиснення середнього ступеня, які можна поділити на три групи:

• при встановленні на майно власника таких інших речових прав, як емфітевзис, суперфіцій, а також внаслідок укладення ним договорів найму (оренди), доручення, комісії, управління майном, довічного утримання та ін.;

• при заставі (іпотеці) власником свого майна та у випадках накладення на нього заборони відчуження;

- при закріпленні власником свого майна за юридичною особою на праві господарського відання або оперативного управління;

в) мінімальним стисненням власника буде: встановлення сервітутів на його майно; діяльність власника у спеціальних економічних зонах або спеціальному режимі інвестиційної діяльності, а також при правовому режимі спільної власності; залежно від виду діяльності власника, що вимагає додержання ним відповідних заборон, встановлених законодавством; перебування його у корпоративних відносинах.

17. Межі права власності можуть бути класифіковані залежно від: 1) розуміння самого права власності як природного і як позитивного права; 2) мети їхнього встановлення - в публічному або приватному інтересі; 3) сфери законодавчого регулювання; 4) юридичної чинності приписів; 5) правового режиму права власності; 6) певних об'єктів права власності; 7) суб'єктів, на яких поширюються ці межі.

Обмеження права власності мають класифікуватися залежно від: 1) джерела, яким вони встановлюються; 2) наявності або відсутності волі власника; 3) юридичної чинності приписів; 4) обсягу можливостей власника по здійсненню своїх правомочностей; 5) правовідносин, в яких вони реалізуються.

Розділ 2. Межі та обмеження права власності, обумовлені Речовими, договірними та корпоративними правовідносинами

2.1 Межі та обмеження права власності, обумовлені речовими правовідносинами

У підрозділі 1.1 роботи наведені класифікації меж та обмежень права власності за різними правовими підставами. З метою всеаспектного аналізу цих категорій провадитимемо їх дослідження в залежності від виникнення відповідних правовідносин, в яких перебуває власник. Такий критерій надасть змогу врахувати всі тонкощі меж та обмежень в їх численних проявах, зазначених у наведених класифікаціях, оскільки лише перебування у певних правовідносинах фіксує стан тих чи інших можливостей власника стосовно свого майна.

Зі встановленням на майно власника іншого речового права виникають обмеження права власності (речові обмеження). Надамо їх аналіз за такими напрямами: 1) визначення переліку інших речових прав; 2) їх загальної характеристики; 3) розгляду кожного з інших речових прав.

Перелік інших речових прав, на відміну від зобов'язальних, передбачено безпосередньо законом (ст. 396 ЦК), який до них відносить: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Проте це не свідчить, що їх перелік є вичерпним, оскільки в ч. 2 ст. 395 ЦК вказується на можливість встановлення законом й інших їх видів. Однак, як слушно відмічається в літературі, на свій розсуд особи не мають права встановлювати нові різновиди речових прав, на відміну від учасника зобов’язальних правовідносин, який може вступати в правочини і не передбачені законом [112] ²¹⁹.

Права на чужі речі традиційно піддавалися різній теоретичній систематизації. Так, І.А. Покровський виділяв три основні групи таких прав: 1) права користування чужими речами (сервітут, право забудови і емфітевзис); 2) права на одержання відомої цінності з чужої речі (заставне право); 3) права на придбання відомої речі (право переважної купівлі і деякі види сервітутів, що передбачали придбання права власності на плоди від використовуваного майна) [151] ²²⁰ .

Що стосується сучасних досліджень інших речових прав, то, наприклад, Є. Баринова до них відносить як пойменовані в законі як речові (сервітути та інші), так і не пойменовані як такі у законі: право користування житловим приміщенням членами родини його власника; оренда; найм житлового приміщення; безоплатне користування (позичка); всяке інше користування чужим майном [14] ²²¹. Отже, до наведеного переліку не ввійшли право заставоутримувача на предмет застави і право управителя чужим майном (або, як часто вживають, термін «довірчого управителя») відносно майна, переданого в управління.

Л. Щенникова, крім того, як «особливе речове право», що має всі риси такого (право слідування, абсолютний захист) і обтяжує майно, розглядає заставу [225] ²²².

О.А. Підопригора [215] ²²³, В.Л. Яроцький, М.В. Домашенко [216] ²²⁴ вказують на заставу та притримання, які є речовими способами забезпечення виконання зобов’язань, внаслідок чого за цими способами у заставодержателя та кредитора, який притримував річ боржника, виникають певні права на чужу річ. Відтак, право заставодержателя на предмет застави вони вважають речовим правом [109; 23] ^{225 226}.

В.Л. Яроцький та М.В. Домашенко [216] ²²⁷ вказують також на речову природу прав господарського відання, оперативного управління та оперативного використання майна (ст.ст. 136-138 ГК [37] ).

Виникають й такі складні ситуації, коли право власності обмежується подвійно, наприклад, коли встановлюється сервітут на житловий будинок, зданий власником у найм за договором [14] ²²⁸.

Отже, виникнення низки суб'єктивних прав інших осіб (таких, як сервітут, емфітевзис тощо) стосовно майна власника одночасно обмежує право власності останнього. Тому такі права й одержали назву «права на чужу річ (майно)», тобто права на річ, що належить іншій особі на праві власності. В подальшому терміни «інші речові права» та «права на чужу річ (майно)» будемо вживати як тотожні.

В той же час у науковій літературі обґрунтовано підхід, відповідно до якого права на чужу річ не є обмеженнями права власності. Такий підхід зустрічаємо в роботах Д.І. Мейера [135] ²²⁹, Г.Ф. Шершеневича [221] ²³⁰. На неприпустимість змішування обмежень і прав інших осіб на річ власника вказував В.І. Сінайський. За його зауваженням, обмеження права власності, хоча дають можливість третім особам здійснювати так чи інакше своє панування над річчю власника, але це панування не є їхнім цивільним правом, їхнім майном [172] ²³¹.

Втім, така позиція є суперечливою і не відповідає повною мірою сутності відносин, що складаються внаслідок виникнення на майно власника прав інших осіб. Це наглядно демонструється й подальшими розсудами того ж Д.М. Мейера, який слушно відмічав, що в деяких випадках користування чужою річчю є настільки істотним для особи, що воно немовби необхідне для доповнення її права власності [135] ²³². Д.М. Мейеру вторить І.А. Покровський, який настільки надає значення іншим речовим правам, що вказує на те, що одним правом власності може задовольнитися лише найпримітивніший економічний побут [150] ²³³. Ю.С. Гамбаров звертав увагу й на інший бік співвідношення обмежень права власності з самим цим правом, вказуючи, що вони не лише його обмежують, а й консервують та охороняють, завдяки чому власник набуває можливості різнобічного впливу на свою річ і завдяки цьому ж уникає можливості продажу її тоді, коли б він мусив неминуче його здійснити [32] ²³⁴. У публікаціях останніх років висловлена точка зору про можливість обмеження права власності тільки речовими правами [108] ²³⁵.

Відтак, право на чужу річ поповнює можливості його суб’єкта (носія іншого речового права на річ власника) з одночасним зменшенням можливостей власника щодо вільного, на свій розсуд володіння, користування та розпоряджання своєю річчю. Тому права на чужі речі є окремими правами, що включаються до складу майна відповідних суб’єктів, яким вони належать. Це означає, що такі суб’єкти можуть вказувати, що до складу їх майна входять як певні речі, так і права на чужі речі (наприклад, сервітути, емфітевзис, суперфіцій). І це не суперечить, а навпаки, відповідає поняттю майна як речей, майнових прав та майнових обов’язків.

Отже, слід зазначити таке. По-перше, перелік інших речових прав не є вичерпним. По-друге, інші речові права, зазначені у Розділі II Книги третьої ЦК, йменуються правами на чуже майно, чим підкреслюється їхній вплив на обмеження права власності. Іноді їх називають й обмеженими речовими правами [216]²³⁶. Однак цей наголос робиться задля вказівки на їх обмеженість порівняно з правом власності. По-третє, крім позначених у ст. 395 ЦК, існують й інші види речових прав, але вони мають визначатися лише на рівні закону. По-четверте, інші речові права поділяються на ті, що прямо позначені як такі в законі (володіння, сервітути, емфітевзис, суперфіцій), так і такі, відносно яких в законі безпосередньо не вказується на їх речовий характер, але він виводиться з їх юридичної природи. Це застава, притримання, які відносили до речових прав як дореволюційні (І.А. Покровський та ін.), так і відносять сучасні (О.А. Підопригора, Л. Щенникова та ін.) правники. По-п’яте, речова природа вбачається й у суто договірних правах (право орендаря, наймача) на зразок із правом застави та притримання. Однак це твердження має досить спірний характер і характеристику зазначених прав доцільніше навести у наступному підрозділі, де містяться договірні обмеження права власності. По-шосте, всі із зазначених прав в тому чи іншому ступені обмежують право власності і розглядатимуться саме в такому їх ракурсі. По-сьоме, права господарського відання, оперативного управління та оперативного використання майна в цій роботі не аналізуватимуться, оскільки вони залишаються за межами цивілістичної спеціалізації.

Призначення іншого речового права полягає у його встановленні для забезпечення можливості управомоченій особі користуватися чужою річчю. Внаслідок цього виникає право на чужу річ, яке є правом речовим, і користування річчю є здійсненням цього права [135] ²³⁷. Інші речові права (за винятком застави, якщо її все-такі віднести до таких) встановлюються для того, щоб надати особі можливість використовувати властивості речі, право власності на яку належить іншій особі (тобто користуватися чужою річчю). У користуванні річчю і полягає сенс існування всіх речових прав. Якщо у праві власності користування становить лише одну з доступних його власникові правомочностей, то, виходячи з найменувань видів прав на чуже майно, передбачених ЦК, яким вони поділяються на право володіння та права користування чужим майном, зміст останніх має вичерпуватися користуванням. Однак це далеко не так.

Характеристики

Список файлов ВКР