36350 (587947), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Процес інтеграції України до Європейського Союзу і вступ до Світової організації торгівлі передбачають комплексне реформування національного законодавства у сфері комерційної діяльності та конкуренції. Вказане означає, що вдосконалення окремо взятих інститутів цивільного права (наприклад, інституту промислової власності) не матиме бажаного результату, оскільки відповідні положення законодавства повинні розглядатись також у розрізі конкурентного права66.
Вказане є особливо актуальним у контексті ліцензійних договорів на використання торговельної марки, адже суб'єкт виключних прав на торговельну марку за рахунок повноважень, котрі надає йому свідоцтво, може регулювати кількісно, якісно і територіально обіг маркованих товарів і не тільки тих, що належать йому на праві власності, а й тих, власником яких є ліцензіат. З цього приводу доречною є думка В. Базилевича, який вказував: забезпечуючи штучну диференціацію товарів і послуг, засоби їх індивідуалізації уможливлюють зростання монопольної влади окремих товаровиробників, що сприяє збільшенню їх доходів67.
Важливо звернути увагу, що конкурентному праву Європейського Союзу притаманний принцип визнання дій, які можуть призвести до обмеження чи викривлення конкуренції у межах Співтовариства, несумісних з правилами спільного ринку (статті 81 (1), 82 (1) та 87 (2) Договору про заснування Європейського Співтовариства від 25.03.1957 р.) і, відтак, їх заборони. Зазначені положення доцільно визнати кращою комерційною практикою і вважати звичаями ділового обороту, тобто джерелом національного права. Викладений підхід обґрунтований у тому числі й тим, що у такому разі відбуватиметься поступове наближення національного законодавства до європейських правових стандартів. Приклади зазначеного вже мають місце в сучасному українському нормотворенні.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 81 Договору про заснування Європейського Співтовариства недобросовісними слід вважати умови договорів, які (а) прямо чи опосередковано встановлюють ціни на купівлю або продаж, чи будь-які інші торговельні умови; (b) обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток або інвестиції; (с) розподіляють ринки чи джерела постачання; (d) застосовують неоднакові умови в еквівалентних правочинах з іншими торговельними сторонами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції; (e) обумовлюють укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торговельними звичаями, не пов'язані з предметом даних договорів.
Викладені вище умови відображені в національному законодавстві, а саме у ч. 2 ст. 6 Закону «Про захист економічної конкуренції» 68 (далі — Закон № 2210-14), яка визначає антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.
Фактично торговельна марка, як комерціалізований об'єкт інтелектуальної власності, є об'єктом узгоджених дій суб'єктів господарювання, оскільки використовується вже принаймні двома господарюючими суб'єктами як засіб проти змішування з конкурентами. Так, відповідно до ст. 9 вказаного Закону № 2210-14 узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності у контексті ліцензійних договорів не підпадають під кваліфікацію антиконкурентних узгоджених дій, котрі забороняються законом у тій частині, у якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, котрій передається право, якщо ці обмеження не виходять за межі законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності. З аналізу ч. 2 зазначеної статті випливає, що не виходять за межі прав, зазначених у ч. 1 цієї статті, обмеження стосовно обсягу прав, які передаються, строку та території дії дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу виробництва69.
Питання про обсяги виробництва потребують додаткового законодавчого регулювання, актуальність якого чітко виявляється у контексті ліцензійного договору на використання торговельної марки. У свою чергу слід звернути увагу на те, що обмеження стосовно обсягу прав (виду ліцензії), строку, території, виду діяльності, сфери використання виступають звичайними умовами для таких договорів, виходячи зі змісту ч. З ст. 1109 ЦК України.
Так, встановлення мінімального обсягу виробництва товарів, маркованих об'єктом ліцензійного договору, випливає з припису абз. З ч. 4 ст. 18 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» про те, що використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва. Звідси, умова про мінімальний обсяг маркованої продукції (який буде достатнім для визнання факту такого використання) є справедливою, оскільки випливає з правового статусу ліцензіара.
При цьому, вбачається неправильним при тлумаченні ч. 2 ст. 9 Закону № 2210-Ш робити висновок від протилежного щодо неможливості встановлення максимального обсягу товарів, які маркуються торговельною маркою.
Іншими словами, ліцензійний договір на використання торговельної марки може також містити умову про максимальний обсяг маркованих товарів. Допустимість такого висновку непрямо випливає з невиключності переліку, наведеного у ч. З ст. 1109 ЦК України, щодо сфери використання об'єкта інтелектуальної власності, а також зі змісту ч. 8 вказаної статті, положення якої має застосовуватись за аналогією до ліцензійного договору на використання торговельної марки. Згідно з цитованою нормою, якщо у ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.
Дію ліцензійного договору може бути припинено за взаємною згодою сторін або за рішенням суду. Сторони, які мають намір достроково припинити дію ліцензійного договору, укладають угоду про дострокове припинення ліцензійного договору і на підставі цього подають до Держдепартаменту підписану ними заяву про внесення змін до реєстру ліцензійних договорів у зв’язку з достроковим припиненням дії ліцензійного договору. Розгляд документів та внесення змін відбувається протягом двох місяців від дати надходження заяви70.
Договір може бути визнано недійним на підставі рішення суду, ініціатором якого можуть виступити ті самі суб’єкти, що в інших видах договорів (сторони договору, державні органи).
Відомості про внесення змін до ліцензійного договору, визнання його недійсним або дострокове припинення його дії підлягають обов’язковій реєстрації в бюлетені „Промислова власність”.
Із метою захистити майнові права та інтереси інтелектуальної власності різних об’єктів договорів у сфері інтелектуальної власності уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові форми ліцензійних договорів.
2.3 Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності
Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності - це договір, за яким одна сторона (творець — письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК України).
Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.
Положення ст. 1112 ЦК України визначають коло суб'єктів, способи та умови які виникають при укладенні договору про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Визначення авторського договору замовлення наведено у ч. 6 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права». За авторським договором замовлення автор зобов’язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Договором може передбачатися виплата замовником авторові авансу як частини авторської винагороди. Крім цього, в ч. 2 ст. 33 Закону зазначено, що авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи в інший спосіб. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. № 7271.
Договір про створення на замовлення і використання твору належить до змішаних договорів, адже в ньому містяться елементи двох типів договорів: договору підряду (статті 837, 854 ЦК України) і ліцензійного договору (статті 1109—1111 ЦК України). На підставі цього договору бажано окремо виплачувати два види авторської винагороди: за створення твору і за його використання. Тариф авторської винагороди за створення твору може встановлюватись, наприклад, із розрахунку вартості однієї сторінки певного формату або виходячи в вартості певної кількості друкованих знаків у творі, або залежно від кількості реалізованих примірників твору.
Виплата (окремо) двох видів винагороди пов'язана з тим, що з авторської винагороди за використання твору не нараховуються та не утримуються страхові внески до Пенсійного фонду України і фондів соціального страхування (у зв'язку з відсутністю фактично виконаної роботи). На відміну від винагороди за створення твору, при виплаті якої не передбачено звільнення від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України
Визначення ціни договору досить складний процес. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1185 затверджено Національний стандарт № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності"72.
Національний стандарт N 4 (далі — Стандарт) є обов’язковим для застосування суб’єктами оціночної діяльності під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності, а також особами, які здійснюють відповідно до законодавства рецензування звітів про оцінку. Стандарт може застосовуватись для визначення розміру збитків, завданих у зв’язку з неправомірним використанням об’єктів права інтелектуальної власності (п. 1) .
Для проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності застосовуються такі методичні підходи: дохідний, порівняльний, витратний (п. 8).
Оскільки йдеться про створення об'єкта інтелектуальної власності, то творець за загальним правилом зобов'язаний виконати замовлення особисто.
Цей договір не зовсім вписується в систему розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, оскільки спочатку необхідно створити результат творчої діяльності. У зв'язку з цим інколи постає питання, чи не буде це розпорядженням майновими правами на ще не створений об'єкт інтелектуальної власності73.
Так у справі № 2- 136/07, яка розглядалася Кіровським районним судом м. Кіровограду за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Обласного комунального виробничого підприємства „Дніпро-Кіровоград" про порушення прав власників патенту, стягнення винагороди та моральної шкоди, позивачі звернулися до суду з позовом, в якому зазначили, що 30 січня 2002 року комісією відповідача здійснено випробування нового Українського хлоратора ХТ-2 авторів та власників патенту на винахід-позивачів. Результати випробування показали високі якості і технічні можливості нового винаходу. 30.01.2002 року вказаний апарат для хлорування води було впроваджено на Дніпровській водопровідній станції в технологію очистки води. За довідкою начальника відповідача річний економічний ефект від впровадження Українського хлоратора ХТ-2 складає 120354,8 грн., а термін окупності визначено в 1 місяць. Після отриманого відгуку відповідач отримав підставу для укладання ліцензійного договору з власником патенту, але до цього часу від укладання ліцензійного договору ухиляється, протиправно використовуючи належну їм інтелектуальну власність без їхньої згоди. Виходячи з щорічного економічного ефекту в розмірі 120354,8 грн. за період з 30.01.2002 року по 30.01.2006 року їм завдано шкоди в розмірі 481419,2 грн., які просили стягнути з відповідача на свою користь. Порушенням їх прав та законних інтересів завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні права інтелектуальної власності, порушенні нормальних життєвих зв'язків через тяжкий матеріальний стан, неможливість продовження активного творчого громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, різким погіршенням Стану здоров» я. Просили суд стягнути з відповідача 100000 моральної шкоди. Крім того, просили суд зобов’язати відповідача укласти з ними ліцензійний договір на п'ятий рік використання Українського хлоратора ХТ-2 до закінчення строку чинності патенту. Під час знаходження справи в провадженні суду позовні вимоги неодноразово змінювали. Остаточно визначившись з позовними вимогами, просили суд зобов`язати відповідача виплатити на їхню користь матеріальну шкоду в розмірі 584081 гри. за період використання Українського хлоратора ХТ-2 -4 роки 10 місяців 7 днів та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Представник відповідача позов не визнав і пояснив суду, що між ОКВП „Дніпро-Кіровоград" та Кіровоградським державним технічним університетом ІНФОРМАЦІЯ_1року укладено Договір НОМЕР_1.102 про створення науково-технічної продукції, за яким проводились роботи по удосконаленню, проведенню випробувань, впровадженню з документальним оформленням можливості експлуатації Українського хлоратора ХТ-2 конструкції ОСОБА_1. на Дніпровській водопровідній станції. Договір на впровадження в технологічний процес вказаного пристрою не укладався. Договір НОМЕР_1.102 повинен був виконуватись поетапно. Умовами Договору НОМЕР_1.102 було передбачено виконання семи етапів робіт із чітко визначеними строками для виконання. При виконанні кожного етапу робіт складається проміжний акт здачі-приймання етапу. Приймання та оцінка наукової продукції здійснювалась відповідно до Технічного завдання на виконання науково-дослідних робіт від ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Остаточний термін здачі робіт закінчувався 31.12.2003 року. В результаті виконання Договору було виконано лише 2 етапи та складено 2 проміжних акти здачі-приймання етапів від 02.05.2002 року та від 02.07.2002 року. По першому етапу проведено збір вихідних даних, виготовлено експериментальний зразок та проведено контроль за монтажем експериментального зразка; по другому етапу проведено випробування експериментального зразка на режимах на оброблено вихідні дані. Впровадження в технологічний процес Українського хлоратора ХТ-„ було передбачено шостим етапом робіт, який так і не було виконано. Для введення Українського хлоратора ХТ-2 у технологічний процес необхідне проектне рішення, яке б повністю відповідало вимогам правил ПБХ-93 та пройшло відповідну експертизу. Позивачі жодного разу не звертались з вимогою про повернення належного їм хлоратора, проти чого підприємство не заперечує.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
