35435 (587808), страница 17

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 17)

Міжнародні уніфіковані правила є зведенням міжнародних звичаїв. В міжнародному праві систематизацією міжнародних звичаїв займається, зокрема, Міжнародна торгівельна палата (МТП). Для банківської діяльності найбільш важливими серед них є:

– Уніфіковані правила по інкасо (публікація МТП 1995 р. № 522);

– Уніфіковані правила для міжбанківського рамбурсування по документарних акредитивах (публікація МТП 1995 р. № 525);

– Форс-мажорні обставини (публікація МТП 1985 р. № 421 (Е));

– Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (публікація МТП 1993 р. № 500), а також ці ж Правила для електронного використання разом з новою практикою (публікація МТП 2001 р. № 500/2 і № 5000/3);

– Уніфіковані правила по договірних гарантіях (публікація МТП 1978 р. № 325);

– Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу (публікація МТП 1992 р. № 458);

– Уніфіковані правила проведення телетрасміссійного обміну торговими даними (публікація МТП 1992 р. № 452);

– Міжнародна практика резервних зобов’язань (публікація МТП 1998 р. № 590) тощо.

Водночас міжнародні уніфіковані правила, на відміну від звичаїв, мають писаний характер, можуть застосовуватися як обов’язкові правила в передбачених законодавством випадках. Крім того, враховуючи писаний характер таких правил, сторони можуть домовлятися про їх застосування шляхом посилання на ці правила в договорі, внаслідок чого вони будуть обов’язковими для сторін.

Під міжнародними банківськими стандартами в широкому розумінні розуміють також аудиторські та бухгалтерські стандарти, що розробляють міжнародні аудиторські та бухгалтерські організації. Особливого значення набувають міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФО), що їх розробляє Комітет з міжнародних стандартах фінансової звітності (КМСФО). Можна згадати такі стандарти, як МСФО № 30 „Розкриття інформації у фінансовій звітності банків та аналогічних фінансових інститутів”, МСФО № 39 „Фінансові інструменти: призначення та оцінка” тощо.

Стандарти, що їх виробляє Міжнародна організація по стандартизації (МСО), стосуються переважно автоматизованих та електронних систем, що використовуються в банківській діяльності, а також документів, що в них застосовуються. Наприклад, ІСО-77810 „Ідентифікаційні картки – фізичні характеристики”, ІСО-7812 „Ідентифікаційні картки – система нумерації та процедура реєстрації ідентифікаторів емітентів”.

Особливе місце серед інших міжнародних правових актів займають документи Базельського комітету з банківського нагляду Банку міжнародних розрахунків (м. Базель, Швейцарія). Значну кількість актів українського законодавства було уніфіковано відповідно до документів Базельського комітету, в першу чергу – відповідно до Базельських основних принципів ефективного банківського нагляду – публікація № 30 від 1997 р. Можна також назвати Базельську угоду щодо зближення систем банківського регулювання у відношення зміни капіталу та стандартів, що поширюються на капітал, публікація № 4 від 1988 р.; Принципи управління ризиками при електронних банківських послугах, публікація № 82 від 2001 р.; Принципи управління кредитними ризиками, публікація № 75 від 2000 р.; Принципи управління ризиками процентних ставок, публікація № 29 від 1997 р.; Мінімальні стандарти нагляду за міжнародними банківськими групами та їх трансграничними установами, публікація № 10 від 1992 р.¹⁶¹

До наступної групи джерел банківського права належать локальні акти банківських установ. Доктор юридичних наук О.Г. Мурашин, досліджуючи місце актів прямого народовладдя у правовій системі, водночас визначив деякі загальні вимоги до локальної підсистеми регулювання, що можуть бути застосовані й у контексті локальних актів у сфері банківської діяльності: легітимність; функціональна повнота; внутрішня узгодженість; конструктивна операціональність, тобто наявність у локального механізму адекватних процедур і регламентів.¹⁶² Локальні нормативно-правові акти – це акти, дію яких обмежено межами однієї або кількох організацій.

Відповідно до чинного законодавства, передусім, Законів “Про банки і банківську діяльність” і “Про господарські товариства” банки створюються у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, а також кооперативних банків. Отже, всі вони є статутними установами. Тобто свою діяльність банки повинні здійснювати на підставі затверджених і зареєстрованих у встановленому законодавством порядку статутів. Такі статути є локальними актами для банківських установ, які нормативно визначають цілі та предмет діяльності конкретного банку, від яких відхилятися без зміни статуту заборонено. Фактично, статут визначає межі спеціальної правоздатності банківської установи як юридичної особи.

Ст. 16 Закону “Про банки і банківську діяльність” зазначає перелік інформації, яка повинна обов'язково міститися в статуті банку. Якщо статут не відповідатиме чинному законодавству, Національний банк України як орган державного управління, що має виключні повноваження в сфері державної реєстрації банківських установ, повинен відмовити в державній реєстрації. Саме в статуті визначатиметься перелік банківських операцій, якими збирається займатися банк. У статуті буде також вирішено, до якого виду належить банк (державний, кооперативний або комерційний (хоча з останньої редакції Закону “Про банки і банківську діяльність” випало таке поняття, як “комерційний” банк). У межах статуту також визначатиметься, працюватиме банк як універсальний або спеціалізований.¹⁶³

Ще одним локальним актом у сфері діяльності банківських установ є банківська ліцензія, яка, власно, є дозволом Національного банку на здійснення банківської діяльності. Будь-який банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні в здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України (ст. 19 Закону “Про банки і банківську діяльність”).

Згідно з Положенням НБУ від 06.05.1998 р. “Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій” передбачалося 30 видів банківських операцій, які потребують отримання банківських ліцензій. Відповідно до нової редакції Закону „Про банки і банківську діяльність” кількість ліцензованих операцій значно зменшилася; деякі з них потребують отримання письмового дозволу НБУ (зокрема, перевезення валютних цінностей та інкасація коштів, довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами, операції з валютними цінностями, емісія власних цінних паперів тощо).

Наприклад, згідно з п. 2.1. Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій¹⁶⁴, на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

– приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

– відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

– розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.¹⁶⁵

Встановлення зазначеного спрощеного режиму ліцензування є позитивним зрушенням і дозволяє мінімізувати забюрократизованість у відносинах між центробанком і банківським сектором держави.

До локальних актів банківських установ належать також акти, що встановлюють правила обслуговування клієнтів (положення про кредитування, правила відкриття та ведення рахунків). Зокрема, як приклад зазначеного локального акту можна назвати договір про відкриття і ведення депозитного рахунку, який укладається між банком та клієнтом і є обов`язковим для виконання для обох сторін. Особливістю цього договору є те, що його умови розробляє банк, а клієнт лише погоджується з ними, підписуючи такий договір. У цивільному праві такі договори дістали назву договорів приєднання.

Наступну групу локальних актів становлять положення про окремі служби всередині самої банківської установи – положення про юридичну службу, положення про відділ кредитування (або кредитний комітет), положення про ревізійну комісію тощо. До локальних актів слід також віднести нормативні акти, які визначають статус філій та представництв банківських установ. Такі положення визначають правовий статус філії або представництва банку, визначають межі їх компетенції та питання взаємовідносин між самим банком та відокремленим підрозділом. Г.А. Тосунян, А.Ю. Вікулін та А.М. Екмалян відносять до джерел банківського права також акти союзів і асоціацій кредитних організацій та акти Конституційного Суду РФ.¹⁶⁶

Щодо першого виду, то банківське законодавство України передбачає створення банківських об’єднань, в тому числі банківських корпорацій, банківських та фінансових холдингових груп та банківських спілок і асоціацій. Однак у законодавстві немає вказівки щодо конкретних видів нормативно-правових актів, які можуть приймати зазначені суб’єкти банківських правовідносин.

Також, відповідно до ст. 13 зазначеного закону, з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Такі неприбуткові об’єднання наділені компетенцією приймати акти, однак вони не можуть бути обов’язковими для членів банківських асоціацій (спілок), оскільки останні є договірними об’єднаннями банків і не мають права втручатися у діяльність банків – членів асоціації (спілки).

Отже, зазначені акти банківських об’єднань можна розглядати в якості джерела банківського права, однак вони мають досить обмежене поле дії (фактично, їх можуть розглядати як локальні) – в межах правовідносин, що виникають між учасниками (членами) банківського об’єднання.

Водночас неприбуткові банківські об’єднання можуть впливати на процес законотворчої діяльності шляхом розробки проектів законодавчих актів, що регулюють відносини в сфері банківської діяльності, а також пропозицій з удосконаленню чинного законодавства та подання таких пропозицій до суб’єктів законодавчої ініціативи, які безпосередньо зможуть їх заявити в парламенті. Як приклад можна навести роботу Асоціації „Київський Банківський Союз” (КБС), до якої вже влітку 2002 р. входило 38 фінансово-кредитних установ країни¹⁶⁷ або Українську національну іпотечну асоціацію, що була створена у 2002 р. за участю 20 банків та ряду інвестиційних і юридичних компаній, Президентом якої був обраний колишній міністр фінансів України І. Мітюков.¹⁶⁸

Щодо актів Конституційного Суду України як джерела банківського права, то слід зазначити таке. Головним завданням Конституційного Суду відповідно до ст. 147 Конституції України та Закону „Про Конституційний Суд України” є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України. На виконання цього завдання Конституційний Суд вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Як уже зазначалося, Конституційний Суд не розглядає справи щодо конституційності правових актів НБУ (ст. 150 Конституції України, ст. 13 Закону „Про Конституційний Суд України”). До його компетенції належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

1) законів та інших правових актів Верховної Ради України;

2) актів Президента України;

3) актів Кабінету Міністрів України;

4) правових актів Верховної Ради АРК, а також офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

За зверненням Президента України або уряду Конституційний Суд України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносять до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість

Рішення та висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов’язковими для виконання. Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду тягнуть за собою відповідальність за законом.¹⁶⁹ Тож можна погодитися з думкою Б.С. Ебзєєва про те, що всі рішення Конституційного Суду є джерелами права і мають матеріально-правову силу закону.¹⁷⁰ Тобто, певною мірою, акти Конституційного Суду України можна віднести до джерел банківського права на рівні законодавчих актів, що регулюють загальні засади банківської діяльності.

У банківській діяльності також певне місце займають банківські правила та звичаї. Зазвичай, вони не закріплюються на рівні правового акту, і пов'язані із турботою банку щодо забезпечення інтересів його клієнтів. Банківська практика, вироблена в економічно розвинених країнах, закріплює банківські правила і звичаї в певні умовні акти, які називають стандартами банківської діяльності, що передбачають мінімальний обсяг і якість послуг, яким повинна відповідати діяльність усіх банків. Такі стандарти притаманні для законодавства Канади, Великобританії, Японії. Вони, переважно, стосуються визначення строків надання послуг, розгляду скарг клієнтів, виплати відсотків, обміну валюти, видачі гарантій тощо.

Характеристики

Список файлов ВКР