35435 (587808), страница 15

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 15)

Щодо регулювання банківських відносин актами Президента України, то слід погодитися із цими твердженням, однак зауважити, що з 1999 р., коли припинили діяти перехідні положення Конституції України, акти Президента отримали більш концептуальне спрямування. Як приклад можна навести Указ Президента України „Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” від 14 липня 2000р. № 891/2000, в якому глава держави визначив шляхи реформування банківського законодавства та завдання центробанку для зміцнення банківської системи України, підвищення її ролі у процесах економічних перетворень, поліпшення правових та організаційних умов її функціонування.¹⁴³

Слід зазначити про акти Президента, відповідно до яких здійснюється процедура призначення та зняття з посади членів Ради НБУ. Такі повноваження на що Президент дістав за Конституцією України та Законом „Про Національний банк України”. Наділений зазначеною компетенцією, Президент має можливість впливати на грошово-кредитну політику, що здійснюється центробанком держави начебто на незалежних засадах. Відповідно до ст. 7 Закону України „Про банки і банківську діяльність” Президент України призначає сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідного Указу.

Характеризуючи акти Президента (укази та розпорядження), слід зазначити, що вони не повинні суперечити Конституції та законам України і мають пріоритетне значення щодо інших підзаконних актів. Такі акти приймає Президент України в межах своїх повноважень, що визначені ст. 106 Конституції, і не можуть бути передані іншим особам або органам. Однак нормотворча компетенція глави держави є вужчою, порівняно, наприклад, із компетенцією Президента РФ, який уповноважений приймати укази не лише на підставі законів, а й за їх відсутності (ст. 80 Конституції РФ). Це так зване делеговане законодавство означає обов’язок Президента РФ у разі відсутності закону приймати нормативні правові акти для забезпечення норм Конституції до прийняття федеральних законів.¹⁴⁴

Щодо актів Кабінету Міністрів України як джерела банківського права, то їх слід розглядати з урахуванням таких особливостей. Згідно зі ст. 116 Конституції України уряд забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики тощо; розробляє програми економічного розвитку України. Відповідно до ст. 117 Конституції уряд в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Однак відповідно до ст. 52 Закону України „Про Національний банк України” центральний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Згідно зі ст. 53 Закону не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених цим Законом. Отже, можна зробити висновок, що у разі прийняття урядом акту, який суперечитиме виконанню центробанком своїх завдань в сфері забезпечення стабільності національної валюти, останній має право не виконувати таке розпорядження уряду. Такі повноваження центробанку є однією з істотних ознак його незалежності.

Викликає подив позиція О.О. Качана, який у навчальному посібнику “Банківське право” поряд із законами України, указами Президента України, постановами ВРУ, зазначає, що до складу джерел банківського права слід віднести також закони та постанови Автономної Республіки Крим, положення та інструкції фінансово-кредитних органів (Міністерства фінансів України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації).¹⁴⁵ Слід зауважити, що це твердження викликає певні сумніви.

Передусім, йдеться про незалежний статус Національного банку України, який, відповідно до Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, що є обов`язковими для суб`єктів банківських правовідносин. Крім того, відповідно до норм, закладених ст. 53 Закону, “не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених цим Законом”.

Якщо базуватися на цій нормі, то незрозуміло, яким чином органи законодавчої чи виконавчої влади АРК, або Міністерство фінансів України, або Державна податкова служба України можуть видавати нормативні акти, обов`язкові для виконання Національним банком України, якщо останній є виключно підзвітним Верховній Раді України, і не розглядається взагалі як підконтрольний комусь орган. Або автор має на увазі спільні акти уряду та центробанку (тоді їх саме так і слід зазначати в переліку джерел), або він має на увазі норми права, встановлені тією самою ДПА в сфері контролю за нарахуванням і справлянням податків (тоді це норми не банківського права, а податкового – просто учасниками податкових відносин є банківські установи). Однак не можна будь-які відносини, де беруть участь банки, відносини до банківських відносин. Якщо банк орендує приміщення або закупає офісне обладнання для забезпечення власної діяльності, то такі відносини регулюватимуться нормами цивільного та господарського права, а не банківського.

Щодо актів автономії, то слід зазначити таке. Україна є унітарною державою і має дворівневу банківську систему (як, зокрема, і бюджетну). Згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Згідно з ч. 2 ст. 135 Конституції України нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів АРК не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання. В ст. 137 Конституції України, де визначаються питання, з яких АРК здійснює нормативне регулювання, жодні відносини в сфері банківської діяльності не зазначаються. Навпаки, в п. 4 ст. 138 Конституції України закріплено, що розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК здійснюється на основі єдиної податкової та бюджетної політики України. Отже, АРК не наділена спеціальними повноваженнями в сфері регулювання банківських відносин.

Слід зазначити, що і в державах з федеративним устроєм компетенція окремих суб’єктів федерації саме в сфері банківської діяльності має певні обмеження. Наприклад, як зазначає Н.М. Бородіна, територіальні установи Банку Росії не повинні підпорядковуватися та звітувати навіть представницьким органам влади суб’єктів РФ та муніципальних утворень, на відміну від Центрального банку РФ, який підзвітний Державній Думі РФ.¹⁴⁶ Далі автор зазначає, що „в умовах різкого підвищення в останнє десятиріччя самостійності республік у складі РФ, представницькі органи влади деяких з них робили спроби різною мірою закріпити в своїх правових актах незалежність національних банків, що перебувають на їх територіях, від Центрального банку РФ та підпорядкування їх республіканським органам державної влади, а також наділити їх повноваженнями, що є непритаманними територіальним підрозділам Банку Росії”. Автор говорить про недопустимість такого положення, і з ним можна повністю погодитися, оскільки такі дії впливають на загальний курс грошово-кредитної політики, яку проводить центральний банк, і, відповідно, на стабільність національної валюти.

Не є зрозумілим також твердження О.О. Качана, який зазначає, що “серед джерел банківського права, окрім традиційних нормативних актів, слід назвати і банківське правове мислення, яке базується на економіко-фінансових потребах банківської діяльності та формує оцінку ефективності та об`єктивності правових норм і в значній мірі коригує загальні ділові звичаї країни”. В теорії держави та права немає такого джерела галузі права або галузі законодавства як “правове мислення”. Це ані норма права, ані стаття нормативно–правового акту. Яким чином правове мислення, що “базується на економіко-фінансових потребах”, яке є суто суб`єктивним явищем, можна розглядати як правове джерело? Далі розглядатимемо банківські звичаї, але це жодним разом не можна віднести до “банківського правового мислення”.

Конституція, закони, декрети уряду та укази Президента належать до законодавчих актів, а разом із іншими нормативно-правовими актами – до актів законодавства. Слід також зазначити, що поряд із вертикальною ієрархією нормативно-правових актів, які розглядаються, слід говорити і про наявність горизонтальної ієрархії. Науковці відносять до основних правил горизонтальної ієрархії такі:

– пріоритет кодексів над іншими законами;

– пріоритет Цивільного Кодексу над іншими кодексами і законами в частині цивільного права;

– пріоритет нового нормативно-правового акту над раніше прийнятим. У разі колізії між нормативно-правовими актами, що мають однакову юридичну силу, і якщо жоден з них не суперечить акту з більш високою юридичною силою, діють положення акту, прийнятого пізніше;

– пріоритет програмних законів над іншими законами (якщо такі закони передбачені національним законодавством. Зокрема, відповідно до ст. 104 Конституції РБ програмний закон – це закон, що приймається в силу Конституції з питань про основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики, про воєнну доктрину);¹⁴⁷

– пріоритет нормативно-правового акту, прийнятого органом, спеціально уповноваженим на прийняття такого акту;

– пріоритет спеціального закону над загальним (загальні правила слід розглядати як субсидіарні, тобто які застосовуються у разі, якщо спеціальні правила не передбачають певного рішення).

Розглядаючи джерела банківського права, обов`язково слід зупинитися на нормативних актах центрального банку. Відповідно до ст. 56 Закону України “Про Національний банк України” НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Ще у 1995 р. проф. Павлодський Е.А. зазначав, що для правового регулювання економічної сфери важливе значення має розвиток банківського законодавства.¹⁴⁸ Зрозуміло, що його позиція не втратила актуальності й на сучасному етапі. В Україні й досі відсутня ціла низка необхідних законів, які повинні регулювати відносини в сфері банківської діяльності. Йдеться про закони, які визначатимуть правовий режим основних банківських операцій – кредитування, в тому числі іпотечного та споживчого, валютних операцій, безготівкових розрахунків тощо. На відміну від Франції, США, Японії Україна в сфері законодавчого регулювання пішла дещо іншим шляхом і включила до Закону „Про банки і банківську діяльність” не лише правові засади функціонування банківських установ на території України, порядок здійснення банківських операцій, а й порядок створення, реєстрації, ліцензування діяльності, реорганізації та ліквідації банків, в тому числі шляхом банкрутства.

У НБУ періодично виникає ситуація, коли прийняття спеціального банківського законодавства запізнюється, натомість існує правовий вакуум, в якому центробанку не залишається робити нічого іншого, як заповнювати такий вакуум своїми нормативно-правовими актами. Фактично, така ситуація примушує НБУ розвивати свою нормотворчу діяльність з питань, що входять до його компетенції, однак які ще не врегульовані законодавством. Це, в свою чергу, часто спричиняє невдоволення банківських установ, які змушені виконувати приписи центробанку, оскільки вони є обов’язковими, якщо прийняті в межах його компетенції. Однак той фактор, що компетенцію центробанку не завжди чітко виписано, на практиці породжує проблеми щодо можливості визначення межі її перевищення. З іншого боку, прийняття нової редакції Закону „Про банки і банківську діяльність” дозволило врегулювати багато прогалин, що існували в законодавчому полі, та зняти напругу у відносинах між різними ланками банківської системи.

Прийняття рамкового Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” чітко обмежило компетенцію НБУ суто елементами банківської системи, виключивши з його поля діяльності позабанківські кредитно-фінансові установи. Слід зазначити, що центробанк сам був зацікавлений у відповідних діях законодавця, оскільки не вбачає доцільності та не має наявних можливостей для здійснення якісного регулювання і нагляду за діяльністю кредитно-фінансових установ крім банків. Тим більше, що в перспективі Україна має реальні підстави сформувати достатньо сильний і незалежний ринок позичкових капіталів саме з представників небанківського кредитно-фінансового сектору.

Г.А. Тосунян зазначає, що монополізм у будь-якій сфері діяльності рано чи пізно призводить до стагнації, а відсутність конкуренції завжди позбавляє стимулів до вдосконалення. „В сфері управління монополізм – це сприятливий ґрунт для безконтрольності та суб’єктивізму, можливість прийняття будь-якого рішення незалежно від того, обґрунтовано воно чи ні, правильне чи помилкове”¹⁴⁹. З таким висновком можна, загалом, погодитися. Часто комерційні банки, незадоволені рішеннями НБУ, посилаються саме на монопольне становище центробанку. Однак слід зауважити таке. По-перше, НБУ в Україні ще тільки набирає досвіду (зокрема і його юридичні служби), і має суб’єктивне право на помилку, якщо він її в подальшому може виправити. По-друге, будь-яке регулювання, особливо коли йдеться про участь держави в цьому процесі, викликає незадоволення осіб, на яких спрямовано дію регулюючих заходів. Це є об’єктивним явищем.

Як зазначають науковці, досліджуючи питання організації та діяльності соціальних систем, „навколишнє організаційне середовище може впливати... до такої ступені, що відбувається ліквідація системи, розпад її елементів”.¹⁵⁰ Як негативні чинники називають, в тому числі, податкову політику, фінансове регулювання, зміни в законодавстві тощо та інші чинники, що відносяться до навколишнього середовища.

Характеристики

Список файлов ВКР