35432 (587807), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Тією чи іншою мірою дану проблему досліджували і наші сучасники. Оскільки вони не мали на меті досліджувати саме проблему правового становища заміжньої жінки — перед ними стояло інше завдання, а обійти цю тему вони не могли, то і мови, про глибину дослідження правового становища заміжньої жінки, бути не може. Це такі вчені як, П. Галанза94, К. Федоров95, З. Черниловський96, О. Жидков і Н. Крашенинникова97, О. Омельченко98, К. Батир99, О. Шевченко100, М. Чельцов-Бебутов101‚ Б. Тищик102, П. Музиченко103‚ Є. Харитонов104‚ колектив авторів‚ які працювали над історією держави і права України: Я. Тацій‚ О. Святоцький‚ В. Гончаренко‚ О. Копиленко‚ М. Страхов‚ А. Рогожин‚ В. Румянцев‚ І. Сафронова‚ Л. Зайцев‚ В. Єрмалаєв‚ Б. Тищик‚ В. Кульчицький‚ О. Ярмиш‚ М. Панов.105. Перераховані вище автори підручників — провідні вчені в галузі держави і права зарубіжних країн — докладно розглядають історичні процеси розвитку складної системи державних і юридичних установ стародавнього, середньовічного, нового і новітнього світу.
Іноземні автори — M. Weber106, R. Voisin107, R. Bartsch108, Р. Neubecker109, I. Kohler110, Ed. Wester-marck111, I. Marguardt112 — також звертали свою увагу на вивчення правового становища заміжньої жінки, удаючись до систематичного викладу всієї історії зародження і зростання цивільної особистості заміжньої жінки.
Над питаннями шлюбних форм, у стародавньому Римі і взагалі над питаннями подружньої влади чоловіка, працювали такі іноземні вчені, як:
W. Laouiaye113, Q. Basset-Mazerat114, C. Bader115, P. Besset116, K. Labbe117,
V. Martin118, D. Rein119, S. Schulin120, Ed. Holder121, C. Salkowski122, F. Girard-Mayer123, G. May124, Fd. Cug125.
На відміну від існуючої величезної кількості історико-правової літератури минулих років присвяченої цій актуальній проблемі‚ кількість літератури‚ яка б належала перу наших сучасних дослідників‚ на жаль‚ є незначною. Дана тема вивчалася в пізнавальній площині й у силу цього автор бачить прогалини з точки зору практичного вивчення правового становища заміжньої жінки із стародавнього до новітнього часу, тим більше, що український законодавець знаходиться в процесі законотворчого становлення незалежної, правової держави Україна і тому потреба вивчення цієї проблеми очевидна.
Розділ ІІ. Історико-правові погляди на форми шлюбу
Свого часу А. Бебель стверджував: «Жінка є перша людська істота, яка потрапила в рабство. Жінка стала рабинею ще тоді, коли рабів ще не існува-ло» 126.
Св. Августин мав свою точку зору на це питання: «Якби Бог призначив жінці бути господинею чоловіка, він створив би її з голови, якби — рабою, то створив би з ноги: але оскільки Він призначив їй бути подругою і рівною чоловікові, то створив з ребра» 127.
На підтвердження слів Св. Августина наведемо статтю з законів Ману (Древня Індія). У главі III статті 56 говориться: «Де жінки шануються, там боги радуються; але де не шануються, там усі ритуальні дії марні» 128.
Хочеться закінчити ці міркування про права жінки словами російського письменника Л. Толстого, який говорив, що жінки, як цариці, тримають у полоні рабства і важкої праці дев’ять десятих роду людського. А усе від того, що їх принизили, позбавили їх рівних прав з чоловіками.
Перед нами висловлювання творчих людей, що суперечать одне одному. Одні стверджують, що саме жінка стала першою рабинею, натякаючи на дружину Адама Єву, а інші стверджують, що її тому і зробили з ребра, щоб вона була рівною чоловіку.
Щоб визначитися в цій важливій проблемі‚ звернемося до законодавців минулих епох і років з метою дослідити правове становище заміжньої жінки минулих цивілізацій і більш близьких до нас часів.
Сім’я починається з шлюбу. Тут доречно навести поняття про шлюб у римлян, яке допоможе нам зрозуміти деякі особливості з правового становища заміжньої жінки періоду‚ який досліджується. Римляни останніх часів язичництва виробили настільки досконалий погляд на шлюб, що він є гідним схвалення з погляду християнської релігії і сьогодення. Шлюб за цим поняттям був статевим союзом, істотною метою якого було дітонародження‚ але вище нього стояла мета того повного єднання між чоловіком і жінкою, що так вірно виражена у словах: так будуть двоє однією плоттю129. Шлюб визнавався тоді спілкуванням не лише фізичним‚ але також духовним, розумовим, моральним, релігійним. Усе це і хотів сказати Модестин у своєму відомому визначенні (D. 23. 2.1): nuptiae sunt conjunctio maris et feminae, consortium omnis vitae, divini et humani juris communicatio130.
Оскільки заміжня жінка є складовою частиною сім’ї, то що таке сім’я? Сім’я — це суспільство в мініатюрі, від цілісності якого залежить безпека усього суспільства, тому розгляд прав жінки ми і почнемо з сімейного права, в якому вона (жінка) завжди відігравала одну із самих помітних ролей.
«Сім’я, — говорив Морган, — активний початок; вона ніколи не залишається незмінною, а переходить від нижчої форми до вищої, у міру того як суспільство розвивається від нижчого ступеня до вищого. Навпаки, системи споріднення пасивні; лише через довгі проміжки часу вони реєструють прогрес, досягнутий за цей час сім’єю, і зазнають радикальних змін лише тоді, коли сім’я вже радикально змінилася» 131.
Якими є ознаки сім’ї? Яку роль сім’я відіграє у суспільстві? Ці питання намагалися вирішити мислителі всіх епох, починаючи із самої давнини. Сім’ю, її походження і сутність вивчають багато наук: соціологія, політична соціологія, психологія, педагогіка, демографія, право, етика, політологія, історія та ін. У літературі можна знайти різні визначення сім’ї. Але будь-яке визначення сім’ї, з погляду будь-якої окремої науки, буде неповним. Не претендуючи на абсолютну точність і вичерпну достатність, скажемо, що сім’я — це соціальне об’єднання, члени якого пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. По суті сім’я становить систему відносин між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, засновану на шлюбі чи кровному спорідненні‚ і яка має історично визначену організацію. Її основні ознаки: а) шлюбні або кровно родинні зв’язки між усіма її членами; б) спільне проживання в одному приміщенні, в) загальний сімейний бюджет132.
Очевидно‚ це занадто сучасна мірка‚ з якою не можна йти до чужого монастиря, але для того, щоб мати хоч якісь орієнтири‚ будемо мати ці слова на увазі.
Грецький світ з його прекрасно ідеальним розумінням життя богів і людей, із властивою йому жвавістю і грацією, з його багатими політичними установами і дивовижними скарбами мистецтва, загинув безповоротно.
Римське суспільство з його невтомною доблестю, суворою величчю і переможним пануванням, перетворився на руїни; і після нього вже більше не виникала універсальна монархія, яка, як Рим, мала би право на таку назву і подавання.
Один лише світ східний продовжував існувати у своєму первісному вигляді, опирався плину століть і зберігся в незмінному своєму стані релігійного, політичного і шлюбного життя до нинішніх днів. У цьому стані застою Схід знав і знає тільки те, що тільки один, а не декілька чи навіть багато — повинен бути вільним. Вищий принцип всесвітньої історії, — свобода, що розвивається, таким чином, зупинилася тут на своїй нижчій стадії, тобто на свободі одного. Цим, разом з тим, пояснюються соціальні відносини між мешканцями сходу: рабство й абсолютне підпорядкування: то жінки чоловікові, то, навпаки, чоловіка жінці, бо цей один вільний індивід може також бути і жінкою; у такий спосіб відбувалися поліандрія і безправ’я чоловіка.
Так писав про Схід у 1885 році вчений Йосип Унгер133. Що це є найнижча і ганебна форма шлюбу, якщо взагалі тут може йтися про шлюб, визнано було мислячими людьми всіх часів; так, чоловік, сама організація якого призначає його до діяльності і творчості, робиться тут сліпим знаряддям у руках жінки, що заправляє і панує над усіма відносинами суспільного і сімейного життя за власною сваволею.
Ця форма полігамії і виняткове панування жінки, що випливає з неї, набуло переваги у деяких народностей Сходу. Уже стародавні часто розповідають про плем’я Амазонок, що, складаючись винятково з жінок, входило в зносини з чоловіками сусідніх народів лише з метою розмноження і з числа народжених у такий спосіб дітей залишало тільки дівчаток, а хлопчиків відсилало до їх батьків. Може бути, розповідь про те плем’я, три покоління якого були в Африці й Азії розбиті і знищені Геркулесом, належить більше до царини байки, але наявним є той факт, що і до нині існують приклади таких держав жінок.
Так‚ за одностайними розповідями багатьох мандрівників на Малабарському березі, особливо між Найорами, панує поліандрія і гінекократія (панування жінки)134. У них існує правило, що тільки одні королеви можуть сидіти на престолі і що тільки дочки їхні можуть успадковувати престол, тим часом як сини повинні обмежуватися положенням простих підданих. Так само одні дочки мають право на спадщину померлих приватних осіб135. Вони вибирають собі за своїм бажанням чоловіків для виробництва дітей і, як наприклад, у королівстві Аттінге, складають із самих найчудовіших і квітучих юнаків гареми136. Однаковий з цим порядок колись панував на Ладронських і Маріанських островах, на яких жінки поводилися зі своїми чоловіками, як із простими рабами, із самою жорстокою суворістю. Взагалі, у східній Азії на противагу західній переважає многомужество137. Так‚ наприклад, у Тібеті старший брат вибирає дружину для всіх членів родини чоловічої статі. Точно так у Канді на Цейлоні в кожнім сімействі існує тільки одна дружина, і діти належать усім.
Страх перед подібним гидким поводженням і перед постійним рабством утримує більшу частину чоловіків від одруження; вони воліють купити собі на спільний рахунок дівчину, передавати її для взаємного користування і мати над нею права пана і власника; і в такий спосіб поліандрія в багатьох народів, переходила в полігінію, тому що там виникали матримоніальні гуртки, у яких усі чоловіки були хазяями всіх жінок.
Там‚ де‚ таким чином‚ єдино вільним є чоловік, там жінка йому абсолютно підлегла і цілком ним подавлена‚ її життя і смерть у його руках — він велить, вона безмовно підкоряється, він не працює, вона творить і трудиться‚ і навіть такі найсуворіші заняття, як‚ наприклад‚ польові, виконуються жінками. Ця форма полігамії,— сама звичайна у східних народів. Жінка, яка тут є ніщо інше, як річ, купується, і між тим як у більш развинутій Індії вважається ганьбою, коли батько хоче отримати зі шлюбу своєї дочки безпосередню вигоду, у неісторичних народів, батьки дивляться на своїх дочок, як на засіб збільшити своє майно. Корови, бики, вівці, свині, горілка, служать платою за жінок. Тому у таких народів дочки, як предмет купівлі, не одержують ніякого приданого, за допомогою якого вони могли б стати повноправними і особистостями, що володіють. Навпаки, наречений повинен здобути собі прихильність батька й у такий спосіб індієць у Гвіані, татарин у Мінгрелії і негр в Африці подають батькові всяку послугу для того, щоб замість цього одержати собі дружину в безумовне і необмежене користування. Що при таких відносинах не може бути і мови про гідне людське поводження з жінкою, зрозуміло само по собі. Так‚ наприклад, чоловіки переривають з жінками під час вагітності всякі зносини, виганяють їх з наметів й у той момент, коли страждаючі жінки найбільше мають потребу в ніжному догляді, чоловіки поводяться з ними із самою нелюдською суворістю138. Навіть у тих народів, що вимагають зовнішньої ознаки невинності у своїх наречених, як‚ наприклад‚ євреї, жінка, що виявилася незайманою, все одно не користується більш гуманним поводженням, тому що така вимога, продукт марнославства і хтивості, позбавлена усякого вищого морального мотиву‚ і чоловік після тільки що укладеного шлюбу знову-таки поводиться з дружиною з презирством і байдужістю.
Інші народи не звертають уваги на непорочність своїх наречених, а навпаки, як деякі негритянські племена, вважають навіть достоїнством жінки, якщо вона знаходилася раніше в інтимних стосунках з багатьма чоловіками. Такі народи, за звичай, позичають один одному своїх дружин і вважають боргом гостинності пропонувати прибулому подорожанину своїх дружин, навіть дочок, для вільного користування.
Перелюбство жінок у східних народів карається різним чином, і між тим як американський індієць з Півночі без усякого наслідку починає бити свою дружину чи відкушує їй носа, щоб зробити її назавжди виродком і спотворити, у Мінгрелії, навпаки, ображений чоловік мириться зі звабником за пеню в дві або три свині, що потім і з’їдаються на спільній веселій гулянці.
Про зраду чоловіків тут, як всюди, де панує полігамія, не може бути і мови, тому що чоловік вільний і вільний у задоволенні всякої примхи і всякого потягу. Таким чином, на Сході всюди, як у домашньому‚ так і в суспільному житті, вільна лише одна сторона, будь це чоловік чи жінка.
Вивчення історії сім’ї починається з 1861 р., коли вийшла у світ робота Бахофена «Материнське право» 139. Автор висунув у цій роботі наступні положення: 1) у людей спочатку існували нічим не обмежені статеві відносини, які він позначає невдалим виразом «гетеризм»; 2) такі відносини виключають усяку можливість достовірно установити батька, і тому походження можна було визначати лише по жіночій лінії — відповідно до материнського права, як спочатку це і було у всіх народів стародавності; 3) унаслідок цього жінки як матері, як єдині достовірно відомі батьки молодого покоління користалися високим ступенем поваги і пошани, що доходила, на думку Бахофена, до повного панування жінок (гінекократії); 4) перехід до одношлюбності, за якого жінка належала винятково одному чоловіку, таїв у собі порушення найдавнішої релігійної заповіді (тобто фактично порушення споконвічного права інших чоловіків на цю жінку), порушення, яке вимагало спокути чи допускалося за умови викупу, що полягало в тому, що жінка протягом певного часу повинна була віддаватися стороннім.
Докази цих положень Бахофен знаходить у численних, з винятковою старанністю зібраних цитатах із класичної літератури стародавності. Розвиток від «гетеризму» до моногамії і від материнського права до батьківського відбувається, на його думку,— зокрема у греків,— внаслідок подальшого розвитку релігійних уявлень, внаслідок запровадження нових божеств, представників нових поглядів, у традиційну групу богів, що уособлювала старі погляди, так що останні усе більш і більш відтискуються на задній план першими. Таким чином, не розвиток дійсних умов життя людей, а релігійне відображення цих умов у головах тих же людей викликало, по Бахофену, історичні зміни у взаємному суспільному становищі чоловіка і жінки. Відповідно до цього Бахофен тлумачить «Орестею» Есхіла як драматичне зображення боротьби між материнським правом, що гине, і виникаючим і перемагаючим у героїчну епоху батьківським правом. Заради свого коханця Егіста, Клітемнестра вбила свого чоловіка Агамемнона, що повернувся з Троянської війни; але Орест, син її й Агамемнона, помщається за вбивство батька, вбиваючи свою матір. За це його переслідують Ерінії140‚ демонічні охоронниці материнського права, за яким вбивство матері — найтяжчий, нічим не спокутуваний злочин. Але Аполлон, який через свого оракула спонукав Ореста зробити цю справу, і Афіна, яку прикликають на суддю,— обидва божества, що представляють тут новий порядок, заснований на батьківському праві,— захищають Ореста; Афіна вислуховує обидві сторони‚ увесь предмет суперечки стисло виражений у дебатах, що відбуваються між Орестом і Ерініями. Орест посилається на те, що Клітемнестра зробила подвійне злодіяння, убивши свого чоловіка і разом з тим його батька. Чому ж Ерінії переслідують його, а не переслідували її, набагато більш винну? Відповідь разюча: «З чоловіком, нею убитим, вона в кровному спорідненні не була» 141.
Убивство людини, що не знаходиться в кровному спорідненні, навіть коли він чоловік жінки, що його убила, може бути спокутувано, Ерінії воно анітрохи не стосується; їх справа — переслідувати убивство лише серед родичів по крові, і отут, відповідно до материнського права, найтяжчим і нічим не спокутуваним є убивство матері. Але ось у ролі захисника Ореста виступає Аполлон; Афіна ставить питання на голосування членів ареопагу — афінських присяжних; голоси діляться порівну — за виправдання і за осуд; тоді, Афіна як голова подає свій голос за Ореста і оголошує його виправданим. Батьківське право здобуло перемогу над материнським, «боги молодшого покоління», як називають їх самі Ерінії, перемагають Ерінії, і зрештою останні теж погоджуються взяти на себе нові обов’язки, перейшовши на службу новому порядку.
Це нове, але цілком вірне тлумачення «Орестеї» являє собою одне з найчудовіших і кращих місць у всій книзі Бахофена, але воно в той же час доводить, що Бахофен щонайменше так само вірить в Ерінії, Аполлона й Афіну, як у свій час Есхіл; а саме — він вірить, що вони в грецьку героїчну епоху здійснили диво: скинули материнське право, замінивши його батьківським. Зрозуміло, що подібний погляд, за яким релігія має значення вирішального важеля світової історії, зводиться в кінцевому рахунку до найчистішого містицизму.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
