35432 (587807), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Підтвердженням того, що у греків і в азіатських народів дійсно існував до одношлюбності такий стан, коли, анітрохи не порушуючи звичаю, не тільки чоловік вступав у статеві відносини з декількома жінками, але і жінка — з декількома чоловіками; він довів, що при своєму зникненні звичай цей залишив після себе слід у вигляді необхідності для жінки викуповувати право на одношлюбність ціною обмеженого певними рамками обов'язку віддаватися стороннім чоловікам; тому що походження могло спочатку вважатися тільки по жіночій лінії — від матері до матері; що це виняткове значення жіночої лінії довго зберігалося ще й у період одношлюбності, коли батьківство зробилося достовірним, чи у всякому разі стало визнаватися; що, нарешті, це первісне положення матерів як єдиних достовірних батьків своїх дітей забезпечувало їм, а разом з тим і жінкам узагалі, таке високе суспільне становище, якого вони з тих пір уже ніколи не займали142.
Моногамна сім’я. Вона виникає з парної родини, на рубежі між середнім і вищим ступінем варварства; її остаточна перемога — одна з ознак настання епохи цивілізації. Вона заснована на пануванні чоловіка з чітко вираженою метою народження дітей, походження яких від визначеного батька не підлягає сумніву, а ця безперечність походження необхідна тому, що діти згодом в якості прямих спадкоємців повинні вступити у володіння батьківським майном. Вона відрізняється від парного шлюбу набагато більшою міцністю шлюбних зв’язків, які тепер уже не розриваються за бажанням будь-якої із сторін. Тепер уже, за звичай, тільки чоловік може їх розірвати і знехтувати свою дружину. Право на подружню невірність залишається забезпеченим за ним і тепер, у всякому разі, у силу звичаю (Соdе Naро1eоn)143 виразно надає таке право чоловіку, якщо тільки він не вводить співмешканку під сімейний дах, і в міру подальшого суспільного розвитку воно здійснюється усе ширше; якщо ж дружина згадає про колишню практику статевих зносин і захоче відновити її, то піддається більш суворій карі, ніж будь-коли раніше. В усій своїй суворості нова форма родини виступає у греків. У той час, як положення богинь у міфології малює нам більш ранній період, коли жінки займали ще більш вільне і почесне положення, у героїчну епоху ми застаємо жінку вже приниженою пануванням чоловіка і конкуренцією рабинь. Досить прочитати в «Одіссеї», як Телемах обриває свою матір і змушує її замовчати144. Захоплені у полон молоді жінки стають у Гомера жертвою плотської пристрасті переможців: воєначальники по черзі й у відповідності до свого рангу вибирають собі найкрасивіших з них; уся дія «Іліади», як відомо, розгортається навколо суперечки між Ахіллесом і Агамемноном через таку рабиню. При кожному скільки-небудь значному гомерівському герої згадується полонена дівчина, з якою він поділяє намет і ложе. Цих дівчат беруть також із собою на батьківщину й у подружній будинок, як, наприклад, у Есхіла Агамемнон поводиться з Кассандрою145; народжені від таких рабинь сини одержують невелику частку батьківської спадщини і вважаються вільними громадянами; Тевкр є таким позашлюбним сином Теламона і може називати себе по батькові. Від законної дружини вимагається, щоб вона мирилася з усім цим, сама ж строго дотримувалася цнотливості і подружньої вірності. Хоча грецька жінка героїчної епохи користується більшою повагою, аніж жінка епохи цивілізації, усе ж таки вона зрештою є для чоловіка тільки матір’ю його народжених у шлюбі законних спадкоємців, його головною домоправителькою і доглядачкою над рабинями, яких він за своїм розсудом може зробити, і фактично робить, своїми наложницями. Саме існування рабства поруч з моногамією, наявність молодих красивих рабинь, що знаходяться у повному розпорядженні чоловіка, додало моногамії із самого початку специфічного характеру, зробивши її моногамією тільки для жінки, але не для чоловіка. Такий характер вона зберігає і в даний час.
У греків більш пізнього періоду варто проводити відмінності між дорійцями і іонійцями. У перших, класичним зразком яких служить Спарта, шлюбні відносини багато в чому ще більш архаїчні, ніж навіть ті, які зображені Гомером. У Спарті існує парний шлюб, видозмінений відповідно до прийнятих там поглядів на державу й у багатьох відносинах який ще нагадує груповий шлюб. Бездітні шлюби розриваються: цар Анаксандрид (за 560 років до н.е.), що мав бездітну дружину, узяв другу і вів два господарства; майже в той же час цар Аристон, у якого були дві безплідні дружини, узяв третю, але зате відпустив одну з перших. З іншого боку, декілька братів могли мати спільну дружину; чоловік, якому подобалася дружина його друга, міг ділити її з ним, і визнавалося пристойним надавати свою дружину в розпорядження, як висловився б Бісмарк, здорового «жеребця», навіть якщо той не належав до числа співгромадян. З одного місця у Плутарха146‚ де спартанка направляє до свого чоловіка шанувальника, який домагається її любові, можна зробити висновок‚ згідно Шеману147‚ навіть про ще більшу свободу звичаїв. Дійсне порушення подружньої вірності — зрада дружини за спиною чоловіка — було тому нечуваною справою. З іншого боку, Спарта, принаймні в кращу свою епоху, не знала домашнього рабства, кріпосні ілоти жили відокремлено в маєтках, тому в спартіатів було менше спокуси користуватися їхніми дружинами148. Природно, що в силу всіх цих умов жінки в Спарті займали набагато більш почесне положення, ніж в інших греків. Спартанські жінки і краща частина афінських гетер були в Греції єдиними жінками, про яких древні говорять з повагою і висловлювання яких вони визнають такими, що заслуговують на згадку.
Зовсім інше положення ми знаходимо у іонійців, для яких характерні Афіни. Дівчата училися лише прясти, ткати і шити, якнайбільше — трохи читати і писати. Вони жили майже самітницями, користувалися товариством лише інших жінок. Жіночі покої знаходилися у відособленій частині будинку, на верхньому поверсі чи в глибині, куди чоловікам, особливо чужим, нелегко було проникнути і куди жінки йшли при відвідуванні будинку чоловіками. Жінки не виходили без супроводу рабині; удома вони буквально перебували під вартою; Аристофан згадує про молоських собак, яких тримали для залякування порушників подружньої вірності149‚ а, принаймні в азіатських містах, для нагляду за жінками тримали євнухів, які уже за часів Геродота фабрикувалися на острові Хіос для продажу і, згідно з Ваксмутом, не для одних тільки варварів150. У Євріпіда дружина позначається словом оikurema151‚ як річ для догляду за господарством (слово це середнього роду), і для афінянина вона дійсно була, окрім дітонародження, не чим іншим, як старшою служницею. Чоловік займався своїми гімнастичними вправами, своїми суспільними справами, від участі в яких дружина була відсторонена; він, крім того, мав ще часто до своїх послуг рабинь, а в період розквіту Афін — дуже поширену й у всякому разі таку, що знаходилася під заступництвом держави, проституцію. Саме на ґрунті цієї проституції виробилися єдині яскраві типи грецьких жінок, що так само піднімалися над загальним рівнем жінок античності своїм розумом і художнім смаком, як спартанки своїм характером. Але та обставина, що потрібно було спочатку зробитися гетерою, щоб стати справжньою жінкою, служить самим суворим осудом афінської сім’ї.
Ця афінська сім’я з плином часу зробилася зразком, за яким влаштовували свої домашні порядки не тільки інші іонійці, але поступово і всі греки як у самій країні, так і в колоніях. Однак, всупереч усьому цьому самітництву і нагляду, гречанки досить часто знаходили можливість обманювати своїх чоловіків, а останні, що соромилися знайти хоча б яке-небудь почуття любові до своїх дружин, розважалися всілякими любовними пригодами з гетерами; але приниження жінок мстило за себе і принижувало самих чоловіків, аж до того, що зрештою вони загрузли в протиприродній любові до хлопчиків і позбавили достоїнства своїх богів, як і самих себе, міфом про Ганімеда152.
Таке було походження моногамії, наскільки ми можемо простежити його в самого цивілізованого і найбільш розвинутого народу стародавності. Вона аж ніяк не була плодом індивідуальної статевої любові, з якою вона не мала абсолютно нічого спільного, тому що шлюби‚ як і раніше‚ залишалися шлюбами з розрахунку. Вона була першою формою сім’ї, в основі якої лежали не природні, а економічні умови — саме перемога приватної власності над первісною, стихійно сформованою спільною власністю. Панування чоловіка в сім’ї і народження дітей, які були б тільки від нього і повинні були успадковувати його багатство,— така була виняткова мета одношлюбності, відверто проголошена греками. В іншому ж вона була для них тягарем, обов’язком стосовно богів, держави і власних предків, який доводилося виконувати. В Афінах закон приписував не тільки вступ до шлюбу, але і виконання чоловіком певного мінімуму так званих подружніх обов’язків.
Таким чином, одношлюбність з’являється в історії аж ніяк не в якості заснованого на згоді союзу між чоловіком і жінкою і ще менше в якості вищої форми цього союзу. Навпаки. Вона з’являється як поневолення однієї статі іншою, як проголошення невідомого доти у всій попередній історії протиріччя між статями.
Маркс писав: «Перший поділ праці був між чоловіком і жінкою для виробництва дітей» 153. Одношлюбність була великим історичним прогресом, але разом з тим вона відкриває, поряд з рабством і приватним багатством, ту існуючу дотепер епоху, коли всякий прогрес водночас означає і відносний регрес, коли добробут і розвиток одних здійснюється ціною страждань і придушення інших. Одношлюбність — це та клітинка цивілізованого суспільства, за якою ми вже можемо вивчати природу цілком розвинених усередині останньої протилежностей і протиріч.
Стара відносна свобода статевих зв’язків аж ніяк не зникла з перемогою парного шлюбу чи навіть одношлюбності. «Стара система шлюбу, введена в більш тісні рамки в результаті поступового вимирання пуналуальних (puna - праця) груп, усе ще слугувала тим середовищем, у якому розвивалася сім’я, і гальмувала її розвиток аж до перших проблисків цивілізації... вона зникла, нарешті, перейшовши в нову форму гетеризму, котра і в період цивілізації йде за людьми, точно похмура тінь, що лежить на сім’ї» 154.
Під гетеризмом155 Морган розуміє існуючі поряд з одношлюбністю позашлюбні статеві зв’язки чоловіків з незаміжніми жінками, що, як відомо, процвітають у всіляких формах протягом усього періоду цивілізації й усе більше і більше перетворюються в неприховану проституцію. Цей гетеризм веде свій початок безпосередньо від групового шлюбу, від тієї жертви, ціною якої жінки, віддаючись стороннім, купували собі право на цнотливість. Віддаватися за гроші було спочатку релігійним актом; це відбувалося в храмі богині любові, і гроші йшли на початку в скарбницю храму. Гієродули156 Анаїтіс у Вірменії, Афродіти в Коринфі, а також релігійні танцівниці Індії, що перебували при храмах, так звані баядерки (перекручене португальське bailаdeira — танцівниця), були першими повіями. Віддаватися стороннім чоловікам — спочатку обов’язок кожної жінки — стало згодом долею тільки тих жриць, які немов би заміщали всіх інших. В інших народів гетеризм веде своє походження від статевої свободи, що надавалась дівчатам до шлюбу і, отже, також є пережитком групового шлюбу, що дійшов до нас тільки іншим шляхом.
Первинною формою статевого співжиття, на думку більшості соціологів, було безладне, позашлюбне спілкування, назване грецьким словом «гетеризм», а також невдалим висловлюванням: «комунальний шлюб» 157. Статеві стосунки серед відомої групи людей, які жили разом, були можливі для будь-якого чоловіка з будь-якою жінкою і нічим не утискувалися, а тому зав’язувалися і припинялися за бажанням, за примхою. Наскільки така група відособлювалася від інших подібних же їй об’єднань, за звичай вороже до неї налаштованих‚ і які вели з нею постійну війну, настільки лише вона була замкнута у відношенні до статевих зв’язків між її членами і членами іншої групи. Такий стан статевих відносин був чисто фактичним, а не правовим; не можна було сказати, що чоловік даної групи мав право на статеві стосунки з будь-якою жінкою цієї групи чи що цей чоловік поряд з іншими був у комунальному шлюбі з усіма жінками племені. Г. Спенсер158 правильно помітив, що початкове суспільне становище повино було представляти такий стан речей‚ за якого не існувало ще ніяких суспільних законів; унаслідок цього з самого початку не могло існувати такого закону, як закон про комунальний шлюб‚ у силу якого кожен чоловік і кожна жінка відомого маленького племені вважалися в однією мірою приналежними один одному, як чоловік і дружина; на самому початку не могло існувати ні найменшого уявлення про права, що випливають з комунального шлюбу. У таких статевих зносинах не було ознаки відносин шлюбних; ідея шлюбу, як побачимо далі, з’явилася пізніше, коли первинний ступінь статевих відносин було пройдено.
Гетеризм тісно пов’язаний з пануванням спорідненості по матері — материнством, за відсутності спорідненості по батькові — батьківщини. Таємничість моменту зачаття‚ що привела навіть висококультурних римлян до створення лише презумпції (раteеr еst guem nuрtiaе demonstrant) про ймовірне зачаття жінкою від певного чоловіка, була безсумнівно першою причиною відсутності в первісних народів родинних зв’язків дітей з батьком. Якщо навіть при сучасному розвитку знання, у випадку неміцності статевих відносин, не можна простежити кровного зв’язку батька з його дитиною, то тим більше це було неможливо для первісного людства, нездатного ще до абстрактного мислення і яке знало тільки такі факти, які видаються по своїй наочності. Дитя народжується матір’ю — ось ясний і достовірний факт, якого не можна не знати, не можна не визнавати; зв’язок же цієї дитини з її батьком є обставина‚ схована від очей людських‚ і тому недоступна для не розвинутого розуміння первісної людини. Не можна, звичайно, думати, що для первісної людини було недоступне поняття про участь чоловіка в дітонароджуванні159‚ — необхідність статевих відносин між чоловіком і жінкою повинна була навести на думку, що не одна жінка, а в поєднанні з чоловіком робить дітей. Але при повній безладності статевих зносин жінка не могла знати з вірогідністю, від якого з чоловіків вона зачала, а тому в неї не могло з’явитися й уявлення про зачаття саме від визначеного чоловіка. Унаслідок цих обставин у первісної людини могло виникнути уявлення тільки про споріднення єдиноутробне, тобто споріднення по матері. Для визнання споріднення по батькові, вочевидь, досить було появи поняття про зачаття від визначеного чоловіка, і поява батьківства таким чином повинна була б стояти в тісному зв’язку з появою постійного чи принаймні тривалого співжиття визначених осіб різної статі; але, як буде показано нижче, батьківство, внаслідок особливих обставин, з’явилося спочатку не у своєму власному понятті, як кровний зв’язок між батьком і сином, а у вигляді підпорядкування дитини чоловіку і пану його матері, який‚ за звичай‚ був його батьком, але міг ним і не бути, якщо його мати зачала від іншого чоловіка. Приналежність дитини батькові визначалася не зачаттям його від батька, а народженням від матері, підвладної його батькові. Якщо ж народжувала жінка непідвласна, то, хоча зв’язок її з чоловіком був індивідуальним і хоча в такий спосіб батько дитини був відомий, дитина йшла за матір’ю і між батьком і народженим не створювалося зв’язку по батькові. Цей останній вид материнства є явище наступного часу, і його не можна змішувати з материнством первісним, коли про індивідуальний зв’язок між чоловіком і жінкою і про батьківство не було навіть і поняття. Це материнсво є залишок первісного порядку речей, пристосований до ладу патріархального життя і діючий так би мовити субсідіарно у тих випадках, коли не дотримані всі умови, необхідні для встановлення батьківства.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
