35432 (587807), страница 57

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 57)

⁴³⁸ Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. — T. 1-3. — Lipsiae: Teubneri, 1877-1889. VШ.

⁴³⁹ Дружина стає поруч з чоловіком при жертвоприношеннях. Manou, IX, 96. Вона повинна бути однієї касти з чоловіком. Також і в Римі дружина допомагає чоловіку при жертвоприношеннях.

⁴⁴⁰ Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. — Lipsiae: Tauchnittii, 1829. — T. I. Romulus, - P. 22.: qui antem venderet uxorem, deis inferis immolari. Поp.: Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. — Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. — S. 94.

⁴⁴¹ Приклад індуського шлюбу Rakschasas, що здійснюється викраденням з на-сильством, за повної відсутності яких-небудь релігійних обрядностей, слу-жить яскравим підтвердженням сказаного. Тоді, як при інших формах вимога релігійних церемоній доходить до скрупульозності, тут про них зовсім не говориться.

⁴⁴² Звідси заборона чи, у крайньому випадку, невигідні наслідки холостяцького життя після відомого віку.

⁴⁴³ Див.: Rossbach А., ibid. P. 293-327.

⁴⁴⁴ Rossbach A., ibid.,p.207.

⁴⁴⁵ Пор.: Осипов П. Там само, с. 202.

⁴⁴⁶ Rossbach A., ibid. Чи була така заборона в Римі загальною, сумнівно. Скоріше слід вважати, що не було‚ і що купівля відпала сама по собі, ставши незгідною з релігійними і етичними поглядами народу.

⁴⁴⁷ Ibid, p. 97.

⁴⁴⁸ Tacitus, Annal. 4. 16. Gajus, Comment. I, 112. Rossbach А.; ibid. — P. 96, 97, 332-334. Пор.: Manou, III. 35.

⁴⁴⁹ У індусів шлюб через посередство купівлі дружини був взагалі заборонений; але ця заборона настала не відразу. На нашу думку, в параграфах 23—25 книги 3-ї законів Ману відобразилась історія заборони купівл дружин. § 23 говорить, що шість форм шлюбу (Вrаhmа, Devаs, Richis, Pradjapatis, Аsоurаs и Gandharbas) були доступні брамінам, чотири (Аsоurаs, Gandharbas, Rakschasas и Pisatchas) були доступні кшатріям, а вайсіям і шудра—те ж, за виключенням Rakschasas. Згідно з цим параграфом брамини ще могли здійснювати шлюб у формі купівлі-продажу (аsоurаs). § 24 говорить вже, що брамінам, внаслідок постанов закону, доступні тільки перші чотири форми; отже п’ята — купівля-продаж їм уже недоступна. Врешті § 26, який містить правило, що відноситься до часів Ману, забороняє купівлю (аsоurаs ) цілком і для всіх, називаючи її способом незаконним. Таким чином, вища каста — браміни, скоріше за всіх відхитнулась від історично виниклої форми шлюбу посередністю купівлі дружин. — Священне право заборонило купівлю дружин ще раніше Ману, як це можна бачити із Ваudhауаnа Dhаrmаcastа I, 11, 21, 2. 3: «відомо, що дружина, куплена за гроші, не є дружина (тобто не приймається до сімейного культу). Продавши дочку за гроші здійснює страшений гріх».

⁴⁵⁰ Це досить ясно виражено в індуському праві: «Lе mari nе fait guune meme persone aves son epouse». IX. 45.

⁴⁵¹ Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Servius, Ad Georg. I . 31 — P. 324).

⁴⁵² Так, у індусів засадами шлюбу релігійного служить передача нареченої батьком. Leist. B.W. Alt-arisches Jus Gentium. - Jena: Fischer, 1889. - S. 142.

⁴⁵³ Karlova O. Die Formen der romischen Ehe und Manus. Bonn: Cohen, 1868. - S. 10.

⁴⁵⁴ Rossbach A., ibid, — S. 106, 250.

⁴⁵⁵ Пор.: Karlova O., ibid. — P. 53.

⁴⁵⁶ Втім, на думку М. Ф. Владимирського-Буданова, проста передача ку-пленої нареченої уже в стародавні часи розвинулась у досить складні форми, які дуже нагадують римську форму шлюбу через соеmptiо.

⁴⁵⁷ Gaji, ibid, 1. III. Usu in manum conveniebat, quae anno continuo nupta perseverabat, quae enim veluti annua possessione usucapiebatur.

⁴⁵⁸ Rossbach A., ibid. — S. 243; Bluntschli J.C. Die verschiedenen Formen der romischen Ehe. — Schweizerl: Museum, 1837. Bd. 1. — S. 264. 94. Bernhoft F., ibid. — S. 175.

⁴⁵⁹ Цей погляд de jure зберігається і в той час, коли вже liberos homines usucapi non posse manifestum est. Gajus, ibid. II. — P. 48.

⁴⁶⁰ Usurpatio trinoctii. Поp.: Gellius, III, 2, 12. Macrobius A. A.T. Saturnalia: Trad., introd. si note de G. Tohaneanu, — Bucuresti, 1860. — P. 9: Quintum quoque Mucium jureconsultum dicere solitum legi: lege non esse usurpatam mulie-rem quae, cum Kalendis lanuariis apud virum matrimonii causa esse caepisset a. d. IV Kalendas lanuaris sequentes usurpatum isset: non enim posse impleri trinoetium quo abesse a viro usurpandi causa ex duodecim tabulis deberet, quoniam tertiae noctis posteriores sex horae alterius anni essent, qui inciperet ex Kalendis.

⁴⁶¹ Поp.: Picot A. Du mariage romain, chretien et francais. — Paris, 1849. — Р. 21.

⁴⁶² Taкий, наприклад, може бути випадок шлюбу між патрицієм і його клієнт-кою — Karlowa O., ibid. — P. 65, говорить, що usus є cypoгaт пропущеної чи порочної коемпції. Зазначимо тут до речі, що римський usus не є пробний рік, бо нічого не говориться про можлтвість для подружжя розлучитися і про долю дітей. Usus, таким чином, обов’язково приводив до шлюбу. Цікаву паралель, але вже у розумінні пробного року, становить стародавнє право Ютландії, за яким конкубіна стає законною дружиною, якщо вона залишається в домі три зими і у всьому цей час буде розділяти стіл і ложе господаря дому і буде завідувати ключами.

⁴⁶³ Ефимов В. Лекции по истории римского права. — СПБ.‚ 1898. — С. 83.

⁴⁶⁴ Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. — Lipsiae: Tauchnittii, 1829. — T. I. Romulus, — P. 22I, 111: Sed hoc totum jus patrim legibus sublatum est, partim ipsa desuetudine oblitteratum est.

⁴⁶⁵ Єфимов В. там само, справедливо заперечує Кунце, що пошуки в XII таблицях того урівнювання в правах, яке стало проникати в життя пізніше, несвоєчасні.

⁴⁶⁶ Думка ця вже була виголошена в літературі: див., напр., Voisin R. Etude critigue sur Lautorite maritale et la condition de Lepouse dans Lantuguite. — Paris: 1907. - 249 p. - P 37. На користь правильності цієї думки говорить багато чого. Так, наприклад, укладені в один і той же час bina sponsalia ведуть за собою безчестя (infamia), — покарання суворе у римлян. Цікаво, що той же самий наслідок настигав потім і тих, хто укладає в один і той же час два шлюби. Це вказує на виконання договору, а не на укладення у майбутньому нового шлюбного договору.

⁴⁶⁷ Доказом цієї спадковості може служи те, що sponsalia виконувались че-рез відведення нареченої в дім нареченого (deductio in domum mariti); при то-му, як ми зазначили вище, це відведення нареченої зображується в шлюбних обрядах у вигляді насильницького викрадення дівчини.

⁴⁶⁸ Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. 3-е Изд. — СПБ., 1884. Гл. XIII. — С. 14. З цього приводу зауважує Оршанский И. Исследования по русскому праву обычному и брачному. — СПБ., 1879. — С.274, що шлюб розглядався у нас як майнова угода і що в цьому випадку мова йде про найдревнішу форму шлюбу — продаж дружин їх родичами чоловікам.

⁴⁶⁹ Das Privatrecht und der Civilprozess der Romer. — Leipzig, 1858. — S. 391.

⁴⁷⁰ Pаtria роtеstаs, manus и mancipium спочатку вийшли із єдиної влади патріарха; це видно з того, що спочатку всі назви вживались однаково; так, Gellius A. Noctium Atticarum libri ХХ. Ex recensione M. Hertz. — Lipsiae, 1903. N. А. 4. 3. 3. говорить: matres familias in mariti manu mancipiogue. Згодом дружина виходить із рабського становище (Gaji, I, 123) і тому стосовно неї неможливо уже mancipium и manumissio. Пор. Marguardt J. Romische Priwatalterthumer. I. Abteilung. — Leipzig, 1864.— 238 s. — P. 33, і Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal — Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. — Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. — S. 325.

⁴⁷¹ Пор.: Bernhoft F. Ibid — S. 34. Dargun, ib.р. 20. Спорідненість влади батьківської і manus з правом власності на речі виявилася в тому, що по відношенню до дітей підвладним і підвладній дружині можливе було здійснення викрадення (furtum).

⁴⁷² Bernhoft F. Ibid. — S. 432. Так у індусів. Leist B.W. Ibid. — S. 124.

⁴⁷³ Пор.: Bernhoft F. Ibid. — S. 79. Втім, в Zeitschrift f. v. R. Вd. VIII. — S. 402, цей автор, нібито, схиляється на бік Лейста, говорячи з приводу гетеризму‚ що слід визнати спочатку існування відносин до обох з подружжя і що чистого материнства і батьківства ніде ще не знайдено.

⁴⁷⁴ Leist B.W. Ibid. — S. 115. Владу батьківську у римлян він вважає їх особливістю; якої не було у древніх аріїв. Римляни (латиняни), принісши з собою загальноарійські поняття про шлюб і сім’ю, — поняття м’які, виробили, ніби- то, згодом у себе суворі форми. Leist готовий навіть визнати ці форми ознакою не прогресу, а занепаду. Такий висновок вказує на невдалість його висновків взагалі. Релігія пом’якшила внутрішнє життя сім’ї; але зовнішній лад її залишався в Римі довгий час у первісному вигляді внаслідок того, що римляни, будучи взагалі схильними до правосвідомості і різкого визначення відносин, були разом з тим консервативними і не ставили релігію вище права. Східні ж арії ніколи не дійшли виділення права із релігії і тому їх правові погляди були поневолені релігійними, а правові визначення слабкими.

⁴⁷⁵ Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Вd. VШ. — S. 12, справедливо зазначив, що Leist, не визнаючи патріархальної влади за батьком у індусів, зхопив через край.

⁴⁷⁶ Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Bd. VIII. — S. 195., неправильно ототожнює шлюб, Gandharbas з конкубінатом.

⁴⁷⁷ Das Gesetz von Gortyn. Пор.: Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Bd. VI. — S. 281.

⁴⁷⁸ Bernhoft F. Ibid. — S. 433.

⁴⁷⁹ Bernhoft F. Zeitschrift f. v. R. Bd. VIII, s. 10, Anm.; Bd. VI, s. 430; Staat und Recht, s. 179, 182. Думка цього автора знайшла собі підтримку y Dargun L., ibid.- S. 12.

⁴⁸⁰ Сокольский В. К учению об организации семьи и родства. — СПБ., 1874. - С. 24.

⁴⁸¹ Dargun L. Mutterrecht und Raubene und ihre Reste im germanischen Recht und Leben. / Vide: Untersuchungen zur deutschen Staats-und Rechtsgeschichte. [Н] 16. - Breslau, 1883. — S. 23. — 247 s.

⁴⁸² Це визнає Kohler I. Zeitschrift f. v. R. Вd. VI, р. 321.

⁴⁸³ Bluntschli J.C. Die verschiedenen Formen der romischen Ehe. — Schweizerl: Museum, 1837. Bd. 1. — S. 271, і Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. — Gottingen, 1828. — S. 439, а також Bernhoft F. (Zeitsch. f. v. R. Bd. VIII. — S. 197). Rein W., ibid. — S. 391. Аnm. 3. Picot A., ibid. на с. 95 називає вільний шлюб природнім і говорить, що він не робить ніяких юридичних наслідків, а на с. 184 прирівнює його до конкубінату.

⁴⁸⁴ Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. — Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. — S. 95.

⁴⁸⁵ Моmmsеn Th. Romische Geschiсhte. Аufl. 7-te. Band 1-3, 5. — Berlin, 1881-1885. Band I. — S. 57. На підтвердження своєї думки Моmmsen Th. посилається на вислів у Cicero.Торiса 3, 14: uхоr tantummodo ets.

⁴⁸⁶ Вислів nupta одного кореня зі значенням nuptiae.

⁴⁸⁷ Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Servius, Ad Georg. I . 31 — P. 324).

⁴⁸⁸ Contra: Padelletti G. Lehrbuch der romischen Rechtsgeschichte. Deutsche Ausgabe. — Berlin: Habel, 1879. — S. 106.

⁴⁸⁹ Rossbach A. Ibid. — S. 44.

⁴⁹⁰ Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. — Libstae: Tenbneri, 1889. — S. 3.

⁴⁹¹ Пор.: Rossbach A., ibid. — S. 89.

⁴⁹² Натяк на існування вільного шлюбу можна бачити в часи, значно більш ранні. Саме таким уявляється шлюб між римлянами і латинянами ще в 257 р. аb urbe condita (Пор.: Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. — Lipsiae, 1774. Cap. 24. lib. VI). Але це не може мати значення для історії римського вільного шлюбу, оскільки в той час в Римі про нього не могло бути і мови, навпаки, всі шлюби були одноманітні, тобто сum mаnu mariti.

⁴⁹³ Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Fragm. V. 3.

⁴⁹⁴ Поp.: Arnold W. Gultur und Recht der Romer. — Berl., 1868. — S. 352.

⁴⁹⁵ Rossbach A. Ibid. - S. 49, 50. Karlowa O. Ibid. — S. 79.

⁴⁹⁶ Поp.: Esmein A. Melanges d’histoire du droit et de critique. — Paris: Larose, 1886. — P. 32.

⁴⁹⁷ Поp.: Marquardt I. Das Privatleben der Romer. — Leipzig, 1879. — S. 67.

⁴⁹⁸ Пор.: Voigt M. Die romische Alterthumer. Privatalterthumer und Kulturgeschichte. /Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft. Von. J. Muller. - S. 916.

⁴⁹⁹ Annales, IV, 16.

⁵⁰⁰ Див.: Bruns G. Fontes juris romani antiqui. Edidit Georgius Bruns. - Tubingae: Laupp, 1860. — P. 319.

⁵⁰¹ Пор.: Соколовский Л. О постепенном развитии идеи брака в древнем мире. — СПБ., 1843. — С. 95. Протилежну думку висловив Bernhoft F., який бачить у вільному шлюбі стародавню форму аборигенів Італії, підкорених арійськими прибульцями. Внаслідок такого погляду на походження вільного шлюбу, Bernhoft F. (ibid, s. 179) вважає впровадження його у римлян падінням більш високого, арійського погляду на шлюб (s. 179), Еsmein A. (ibid. s. 27) готовий визнати цю думку Bernhoft’a і нав’язує римському законодавцю неналежний йому погляд на суворий шлюб, як на шлюб нормальний. Шлюб сum mаnu був нормальною формою тільки спочатку, потім, він поступово залишає місце шлюбу вільному, як вищій формі шлюбних уз, як формі, що відповідала принципам juris gentium, які отримали уже на початку імперії перевагу над jus сivile. Думка Bernhoft’a про походження вільного шлюбу розглянуто вище; тут залишається тільки сказати, що неправильність у розумінні походження і характеру вільного шлюбу привели цього автора до невірного розуміння його значення в історії римської культури.

⁵⁰² Picot A. Du mariage romain, chretien et francais. — Paris, 1849. - Р. 182.

⁵⁰³ Веrnhoft Fr. Staat und Recht. — Stuttgart, 1881 — S. 44.

⁵⁰⁴ Livius T. Ab urbecondita libri. Iterum recognovit W. Weissenborn. T. 1-3. — Lipsiae: Teubneri, 1877-1889. — T.1. Pars. I. Lib. I-VI. — P. 33. Ancus .... secutusque morem regum priorum, qui rem romanam auxerant hostibus in civitatem accipiendis, multitudinem omnem romanam traduxit? t .... Aventinum novae multitudini datum.

⁵⁰⁵ Argum. Dionisius Ha1icarn. II. 8. Plutarchus, Romulus, c. 13. Поp.: .: Voigt M. Die romische Alterthumer. Privatalterthumer und Kulturgeschichte. /Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft. Von. J. Muller. — S. 916.

⁵⁰⁶ Livius T., ibid, IV. 3 ..... connubium petimus, quod finitimis extremisque dari solet.

⁵⁰⁷ Поp.: Веrnhoft Fr. Staat und Recht. — Stuttgart, 1881 - S. 141.

Характеристики

Список файлов ВКР