35432 (587807), страница 50
Текст из файла (страница 50)
3. Так спадкують після батька. Але ми були згадали, що звичай розрізняє успадкування після батька й успадкування після матері. Різниця ця полягає в тому, що геть усі діти, нехай як різниться їхнє родинне становище, тобто сини відділені та невідділені, дочки заміжні та незаміжні, — успадкують рівними частками. Не робиться різниці також і щодо майна, яке успадковується: рухоме та нерухоме майно — майно, що спадкодавець дістав як спадок, чи набув за свого життя — однаково підлягає одному порядкові.
Звичай не має підстави розрізняти успадкування цих осіб після матері. Чому ж ця різниця утворилася у порівнянні з успадкуванням після батька? Відповідь на це ми дамо згодом у звязку з іншими питаннями.
Позашлюбні діти одержують спадщину тільки після матері і з усякого майна. Діти зведені одержують спадщину тільки з майна своїх батьків. Таким чином, звичай бере за основу і зазначає покровність, як засаду для успадковування.
Діти усиновлені користуються всіма правами рідних дітей — Аdoptiо imitatur naturam. Різниці в успадковуванні немає ніякої. Чимало випадків такого успадковування спостерігалося в багатьох селах України, за цих часів917.
Різниця в успадковуванні виявляється ще в залежності від самого майна, а саме в грошових капіталах, що залишили батьки: всі діти одержують рівні частки. Це треба особливо підкреслити і відзначити. Гроші, порівняно досить рідкий майновий об’єкт у селянському господарстві, передаються у спадщину на інших засадах. Звичай встановлює для успадковування грошових капіталів іншу засаду, як для головного господарчого фонду — землі. За звичаєм, гроші ділять на рівні частини, залежно від кількості спадкоємців.
Переходимо до розгляду категорій успадкування нащадків у лінії побічній. Тут треба встановити такі три категорії: 1) між братами та сестрами; 2) між сестрами заміжніми та незаміжніми; 3) успадкування після братів та після сестер.
1. Коли у спадкодавця немає ані дітей, ані нащадків, а також нащадків їхніх дітей, тоді право успадковувати переходить до різних братів та сестер та їхніх нащадків. У цих випадках надто розрізняються права тих, хто успадковує — чоловіків та жінок, сестер та братів. А втім це питання доведеться ще розглядати тоді, як ми говоритимемо за ту різницю в успадкуванні, що встановлюється поміж заміжніми та незаміжніми сестрами.
Незаміжня сестра при братах незалежно від того, чи їх відділено, чи не відділено, одержує половину з того, що одержує її брат. І знов повторюється те саме, що зазначалося вже раніше — тільки доки вона виходить заміж. Коли ж вона виходить заміж, то її частка зменшується до 1/4, якщо є один брат.
Коли незаміжніх сестер та братів є кілька, спадкові частки залишаються рівні. Але ж коли якась із сестер одружується, її частка регулярно зменшується аж до половини того, що належало було їй, поки вона не виходила заміж. У побічній лінії, нагадаймо це зараз таки, повторюється правило, що діти одержують частку, яка була б належала їхнім батькам.
Заміжні сестри при братах, коли лишилася спадщина після братів, в успадкуванні не беруть участі: їх цілком усувають від спадщини. А коли братів немає і успадковують самі сестри, нехай і незаміжні, то з ними конкурують досить успішно і сестри заміжні. Всі сестри, як заміжні, так і незаміжні, одержують тоді спадщину після брата рівними частками918.
Як же успадковують після сестри? Після сестри спадщину, що вона залишила, хоч би в чому та спадщина полягала, успадковують усі брати та сестри рівними частками, нехай як різниться їхнє сімейне становище: заміжні та незаміжні, відділені та невідділені, — успадковують однаково‚ вони мають однакове на це право.
Тепер треба спинитись на успадкуванні подружжя. Із зазначеними категоріями спадкоємців конкурує той з подружжя, що залишився живий. Але отут треба підкреслити, щоб потім вже не повертатися до цього, що вдівець зовсім не успадковує. Що ж до вдови, то в неї становище неоднакове: воно залежить від того: а) чи вона бездітна, чи разом із нею залишаються і діти; б) чи має вона своє власне майно, чи такого власного майна не має.
а) Бездітна вдова одержує все майно свого чоловіка у споконвічне володіння та користування — «узуфрукт», або доки вона одружиться вдруге. Що ж до власності, то майно її чоловіка як власність одержують інші його нащадки.
Вдова, що має дітей, одержує майно чоловіка, доки одружиться чи то аж до своєї смерті — узуфрукт у частині, рівній з частками її синів.
б) Але всі ці умови виконується тільки тоді, коли її вдовине майно не перевищує вартістю та прибутковістю, а також господарчою його вагою часток її синів.
Коли майно вдови-матері буде однакове з часткою кожного з її синів, або ж перевищуватиме їх, то вдова не успадковує після чоловіка нічого. А втім звичай дає вдові ще одну спромогу: вона може відмовитися від узуфрукта і одержати так зване «відсипне», тобто відповідну кількість хліба — не меншу за тієї кількості, яка необхідна їй, щоб прогодуватись, і певну торбу грошей. Ось ці щорічні видачі зі спадщини покладаються на обов’язок спадкоємців, що одержали для себе спадкове майно. Розмір цього відсипного визначається відповідно до розмірів господарства, — його встановлює суд на підставі справедливих міркувань919.
А де ж як успадковує бездітна вдова чоловіка, якого не відділено? Її чоловік свого власного майна не мав. А за життя свекорового вона не має права вимагати, нехай би їй виділили ту частку, що її, як спадщину, був би одержав її чоловік.
Свекор повинен тільки утримувати вдову-невістку, доки вона одружиться вдруге, або ж помре. Сама вдова синова перебуває в становищі звичайного члена сім’ї: вона працює, користується з усіх доступних для інших членів сім’ї вигод, і на рівних із ними засадах. Аж ось помирає свекор, сім’я розпадається. Що залишається тоді для вдови-невістки? Вона одержує узуфрукт з тієї частки, яка належала, як власність, її чоловікові-небіжчикові. Мало не таке саме становище вдови-невістки і тоді, коли вона має дітей. Щоправда, вона не має спадкових прав, за спадкоємців стають її діти. Вона ж має право, як мати, одержувати узуфрукт на ту частку, що належить її дітям, як їхнє власне майно.
До цього ще додати треба, що приймаки‚ за звичай‚ ні з яких спадкових прав не користуються. Це робітники в господарстві: їм належить тільки те, що вони заробили, що вони могли заробити за той час, що прожили в тестевому господарстві (наші твердження стосуються тільки приймаків-зятів). Таким чином, права приймакові це не що інше, як обов’язкове обтяження спадщини та й годі. Ось таке становище приймакове тоді, коли з ним не було укладено угоди про успадковування. Оцю останню (угоду за спадщину) спостерігали-таки часто, і треба відзначити, що вона надто поширена.
Що ж до становища батьків, як спадкоємців, то треба сказати, що їм повертається те, що вони віддали дітям «як дар». Становище відоме колишньому законові (пер. Усе зб. Зак. Цив. ст. 1141)920. Успадковують же вони рівними частками тільки тоді, коли немає нащадків ні в прямій лінії, ні в побічній, і в цих нащадків також немає нащадків, або можна зазначити, що вони так що й ніде не успадковують.
Яку ж засаду спостерігають в звичаєво-спадкових нормах? Як відомо, в науці звичаєвого права висунуто багато гіпотез. Так, Пахман зазначає, як засаду, сімейні зв’язки. Інші дослідники (Єфименко, Оршанський, Тютрюмов, Качуровський) гадають, що трудовий принцип правити за момент, який треба вважати за основну засідку. Але ж ці теорії неспроможні охопити геть усі випадки. І ось саме в нашому розгляді мі повинні констатувати, що в звичаєвому праві червоною ниткою проходить різниця між спадковими правами жінок та чоловіків, між успадкуванням після жінок і після чоловіків. Жінкам — дочкам та сестрам звичай призначав інше, ніж чоловікам. Після жінок успадковування переводиться, порівнюючи з успадкуванням після чоловіків, за іншими правилами. Хіба ж жінки працюють менше або гірше за чоловіків? Коли б стати на трудовий принцип, то треба було сподіватися, що їх буде зрівняно у правах успадкування. Тим часом те, що ми дослідили, не є оригінальне для нашого звичаєвого права. Різноманітне становище дочок та синів щодо успадкування зафіксувало і право німецьке та французьке. Очевидно, причина тут інша. Ми гадаємо, що вона полягає в тому значенні, яке надавалося або надається господарству та дворові.
Коли у господарстві головує чоловік, коли він провадить цілком самостійне господарство, то жінка завжди входить у господарство ніби іншої особи, тобто чоловікове або свекрове. І тому основне значення, щоб утворити нове господарство чи-то продовжувати старе, має майновий фонд, який належить самим чоловікам. Жінки за таких умов завжди володіють другорядним з господарського погляду майном921.
Тим то на сім’ю, тобто кровну засаду — рrotesium sаnguіnіs — не має цілком самостійного впливу трудовий принцип‚ як такий, він не являє принципової підвалини для успадкування за звичаєм. Тут важить господарча цінність майнових комплексів і належність до двору, до тієї одиниці, що провадить господарство. Отож вона й набуває значення провідної керівної засади.
Безперечно, безсторонні умови господарювання, що дедалі змінюються, позбавляють такий порядок його раціональної підвалини. А тоді звичай, що перестарів та пережив причини, які викликали були його до життя, повинен буде поступитися новому звичаєві, або ще краще новому законові. Той бо повніше задовольнить нові життєві вимоги та те оточення, що їх було склало922.
Висновки
В результаті роботи над дисертацією автор прийшов до наступних висновків:
1. З виникненням майнової нерівності, тобто вже на вищому ступені варварства, поряд з рабською працею спорадично з’являється і наймана праця й одночасно як необхідний його супутник — професійна проституція вільних жінок поряд із примусом рабинь віддаватися чоловікам. Таким чином, спадщина, заповідана груповим шлюбом цивілізації, двоїста, як двоїсте, двулике, внутрішньо роздвоєне, суперечливе й усе, що породжене цивілізацією: з одного боку — моногамія, а з іншого боку — гетеризм разом з його самою крайньою формою — проституцією. Але разом з тим розвивається друге протиріччя усередині самої моногамії. Поруч з чоловіком, що скрашує своє існування гетеризмом, стоїть покинута дружина. Разом з одношлюбністю з’являються два незмінних, раніше невідомих характерних суспільних типи: постійний коханець дружини і чоловік-рогоносець. Поруч з одношлюбністю і гетеризмом непереборним суспільним явищем зробилося і перелюбство, заборонене, строго карне, але невикорінне. Вірогідність походження дітей від законного батька продовжувало, як і раніше, ґрунтуватися якнайбільше на моральному переконанні, і, щоб вирішити нерозв’язне протиріччя Кодекс Наполеона ввів статтю 312: «батьком дитини, зачатої під час шлюбу, є чоловік». Образно кажучи — хто останній той і батько.
Свобода розлучення збільшує (у надзвичайно здоровій формі) число шлюбів, вона, як це на перший погляд не парадоксально, зміцнює й оздоровлює шлюбні відносини і сприяє їх збереженню, вона зменшує кількість перелюбств і позашлюбних дітей, вона в дуже найвищим ступенем олюднює відносини між подружжям. Право на розлучення — ще не запрошення розлучатися.
3. Жінка не виходила заміж, а її видавали заміж. Цю життєву формулу юристи висловили так: жінка була правоздатна до шлюбу, але не дієздатна до його встановлення. Годі й говорити, що жінка, позбавлена цієї дієздатності, не могла визначати своїх прав і обов'язків стосовно чоловіка. Ці права й обов’язки визначалися не її волею; сукупність їх склала потім шлюбне право заміжньої жінки, що утворилося мимо її волі. Заміжня жінка не творила для себе сама об'єктивного права. Дивна, на перший погляд, відсутність у жінки права укладати шлюб і брати участь у створенні норм, що визначають її правове становище в сім’ї, пояснюється дуже просто. Найдавніший уклад життя покоївся на пануванні фізичної сили. Ця сила давала права людині. Сильній же людині не було потреби обтяжувати себе вирощуванням жінки. Зброєю він добуде собі дружину, коли буде в тому потреба (викрадення). Добути собі дружину він може й іншими засобами, як наприклад шляхом купівлі. Очевидно, той чи інший спосіб здобування жінки виключає для неї всяку можливість вступати в угоду з чоловіком, визначати особисто свої права й обов’язки стосовно нього, як чоловіка.
4. Обидва способи здобування жінки: викрадення і купівля розрізняються між собою в тому відношенні, що при викраденні немає угоди, як підстави шлюбу, будь із ким; при купівлі дружини угода складає вже сутність шлюбної угоди, але угода ця відбувається між чоловіком і родичами жінки. Таким чином, при викраденні правове становище заміжньої жінки винятково визначається волею чоловіка‚ саме визнання викраденої жінки дружиною залежить від викрадача. При купівлі жінки відкривається можливість для її продавця укладати угоду за відомих умов, як гарантією особистості жінки. Дотримання цих умов обов’язкове для покупця жінки.
5. Ідеї невільного і вільного шлюбу, як вираження протилежних матеріальних інтересів рідних сімей чоловіка і дружини, відіграють першорядну роль в організації особистого і майнового становища заміжньої жінки.
6. Договір був у стародавньому праві могутнім правовим фактором у справі поліпшення особистого і майнового становища заміжньої жінки.
7. В Індії, як у Китаї, діти всіх дружин вважаються повноправними і законними, тому що Схід, взагалі, не знає властивого Заходу своєрідного інституту незаконно народжених, інституту, що звалює всі негоди на третього безневинного (тобто незаконно народженого). Але тим часом, як у Китаї за байдужості державної єдності син може досягти вищих почесних посад тільки своїми знаннями і своїми власними заслугами — в Індії син уже народженням своїм пов’язаний з кастовою відособленістю. Отже в Індії важелем усього політичного життя служило народження‚ тільки на ньому тримається розходження каст.
8. За Руською Правдою‚ за звичаєвим правом України і законами Хаммурапі вдова не може бути змушена, проти свого бажання, залишити дім свого чоловіка. Те саме правило ми знаходимо й у Талмуді‚ таке положення характеризує поліпшення правового становища заміжньої жінки.
9. У давньоєгипетському праві маємо не одну визначену систему майнових відносин подружжя, а кілька систем: 1) систему поглинання майна дружини майном чоловіка; 2) систему роздільності, прикриту в деякій частині майном дружини «боргом чоловіка дружині»; 3) систему повної і явно вираженої роздільності (пробний шлюб) і 4) систему деякої спільності. Звідси, у єгипетському праві так само, як і в руському і за звичаєвим правом України, ми зустрічаємося з розвитком майнових відносин подружжя, а не з яким-небудь одним майновим відношенням.
10. У цивільному праві з питань про особисті і майнові права заміжньої жінки, французьке революційне законодавство привертає до себе особливу увагу. Тільки в історії французького законодавства ми зустрічаємося з рішучою спробою перебудувати докорінно сучасне правове становище заміжньої жінки.
11. Закріплене в російському праві законом підлегле становище заміжньої жінки послабляється на початку ХХ століття: 1) наданням суду права регулювати сімейне життя подружжя і 2) слабко вираженим прагненням юриспруденції і практики надати самим дружинам право визначати за договором свої особисті відносини.
12. Юридичні інститути чоловічої і батьківської влади, а рівно опіки над жінкою, далекі російському та українському праву.
13. Протиріччя в становищі російської і української жінки, вільної в майновому відношенні й у той же час підлеглої чоловіку в особистому відношенні, значною мірою зобов’язане своїм походженням у праві формальній творчості руського законодавця в XIX столітті.
14. Саме ж походження майнової свободи російської та української заміжньої жінки знаходиться у тісному зв’язку з різким розмежуванням у їхньому житті родових інтересів сімей чоловіка і дружини, несприятливим розвитком шлюбного договору і сильним впливом начал помісної системи на приватноправову організацію майнових відносин.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
