35432 (587807), страница 49
Текст из файла (страница 49)
За життя жінки та тестя приймак не має ніякого права на їхнє майно. Коли жінка помре раніше від тестя, а приймак залишиться удівцем із дітьми, то жінчине майно йде дітям: коли дітей немає, то він теж не має ніякого права на жінчине та на тестеве майно, але він може жити з батьками померлої жінки, навіть одружитися вдруге, але жити він може тільки за згодою батьків першої жінки‚ якщо він догодує до смерті старих, то може одержати частину худоби‚ коли ж у них зовсім немає спадкоємців, то може одержати й усю їхню худобу.
Коли сім’я розділяється, то приймак не має права на це майно‚ право має тільки його жінка907.
Трапляється так, що приймак не може довести, що його було узято в приймаки, але він працював у жінчиному або тестевому господарстві‚ тоді він має право на платню за те, що він працював як робітник.
Коли виникають якісь непорозуміння щодо прав приймакових, то здебільшого звертаються до громади‚ коли ж і це не впливає на батьків, тоді удаються до суду908.
Вище зазначено, що старі часом приймають до себе кого-небудь із сім’єю. Старі можуть вигнати такого приймака за зневагу до себе‚ тоді приймак має право вимагати, нехай йому заплатять за відпрацьований час. Приймак повинен догодувати старих до смерті та поховати їх. Після їхньої смерті майно завжди залишається приймакові.
Сім’я це спілка владна. Влада в сім’ї належить найбільше батькові. Так дивиться громада. Але спостерігались випадки, коли влада в сім’ї не належить батькові й за його життя.
Це буває тоді, коли батько п’яниця, або ж він перебуває у безвісній відсутності. Влада переходить тоді не до матері, а до старшого сина‚ коли батько п’яниця і він не має дорослих дітей, то влада залишається в нього. Після батькової смерті влада переходить до старшого сина. Якщо батько старий, то господарює його старший син‚ коли його немає, то зять. Діти підпадають під його владу геть аж до того часу, коли вони заснують самостійне господарство. Але є приклади й іншого — і вони трапляються частенько — коли син живе нарізно, а проте перебуває під батьковою владою.
Щодо змісту цієї влади, то діти найперше повинні шанувати батьків та коритися їм. Якщо цих умов не дотримано, то батьки мають право не давати такій дитині того, що вони дають іншим дітям. Вони можуть виправляти дітей, та навіть бити їх. Сваритися дітям з батьками аж ніяк не можна було. Так саме і щодо скарг на батьків. Батько — це господар своїй дитині‚ коли діти живуть із батьками, то ніхто не має права втручатися в їхнє життя‚ звичай не зобов’язував батька дбати про освіту та виховання дітей. Батьки можуть складати угоди від імені дітей, та навіть продавати власне майно дітей, віддавати дітей у будь-яку науку на термін тощо; ніхто не може втручатися в ці справи, навіть родичі.
Щодо майнового становища дітей та впливу родинної влади на нього, треба зазначити, що звичай не дозволяв дітям, які разом з батьками перебувають, мати окреме майно за винятком хіба що незначних подарунків, того, що дівчата зароблять продажем горіхів, натчуть напрядуть, тощо, що може бути їх власністю; а втім бували випадки й протилежного: що заробить, мусить віддати батькові. Власним майном дітей (хтось подарував синові коня) управляє батько‚ він може порядкувати ним аж до того часу, коли син одружиться або дійде повноліття. Прибутки від такого майна йдуть на користь спільного господарства. Коли батько помер, а мати вийшла заміж удруге, то вона може порядкувати цим майном так само та до того ж терміну, що й батько. Вітчим може порядкувати й користуватися з майна пасинків та пасербиць, але він повинен за це утримувати їх. Батьки відповідають за ту шкоду, що її їхні діти роблять іншим людям. Батьки повинні сплатити борг дитини, що перебуває під їхньою владою, і тоді, коли дитина витратила на себе, що позичала909.
Розглянемо матеріали щодо аліментів, щодо права утримання. Утримувати повинні або батьки дітей, або діти батьків. Звичай не зобов’язує свекра та свекруху давати утримання невістці ані тоді, коди вона живе разом із ними, ані тоді, коли чоловік вигнав її без ніякої вини з її боку. Розглянемо перший випадок: батьки утримують дітей. Коли батьки живуть разом, то й утримувати повинні обоє разом, алі найбільше батько‚ коли ж батьки живуть нарізно, і діти живуть при матері, утримувати дітей повинен батько; коли ж діти живуть при ньому, то матір можна звільнити від обов’язку давати утримання, коли батьки старі й непрацездатні. Дочок утримують, аж доки вони повиходять заміж, синів — доки їх виділено. Той, хто дає утримання, повинен зодягати, взувати, годувати, вчити, давати приміщення тощо. Дають гроші і утримують натурою‚ ніяких обмежень щодо цього немає. Капіталізувати аліменти не можна. Розглянемо інший випадок: діти дають утримання батькам. Діти повинні утримувати своїх батьків, коли вони старі, непрацездатні або віддалені від господарювання. Найперше повинен давати утримання найменший син, що, як діляться, одержує батькове гніздо; коли сина немає, то дочка; якщо прийняли когось у прийми, то і приймак. Діти повинні давати утримання незалежно від того, що від батьків будь-яке майно одержано. Щодо тих дітей, які вийшли з господарства на заробітки, то той, хто вийшов на заробітки, повинен давати утримання тільки тоді, коли він один, коли ж є інші сини‚ то утримувати батьків мають вони. Діти повинні давати батькам усе потрібне так, щоб вистачило на прожиток; менший син повинен прийняти батьків до себе жити. Ніякого певного терміну видач звичай не знає. Хто не виконує своєї повинності утримувати батьків, того народ осуджує. В одному випадкові дітей звільняють від повинності утримувати батьків: а саме, коли батьки не хочуть жити ні з яким сином разом.
Тепер з’ясуємо, які інститути та окремі норми не могли повстати під впливом офіційного права т, X, ч. 1.
До таких інститутів та норм належать: ті, що не мають найвищого віку, до якого можна одружуватися (див. арт. 4 і 37, п. 4, т. X, ч. 1), відсутність свояцтва, як перешкоди до шлюбу (див. арт. 23 т. X, ч. І, Указ Св. Син. 7 травня 1903, 12 5, 20 червня 1904 № 13; 25 арт. 1841 р., 28 березня 1859), ті, що хрещені батьки (кум та кума) не можуть одружуватись (див. Синодську практику ІІ Т. К. Вормса-Ельяшевича, І, стор. 125—126), альтернативне примушення з боку громади до шлюбу (див. арт. 12, т. X, ч. 1); до цього ж треба додати і те, що батькова згода на шлюб має більшу вагу ніж материна, якщо погодитися з тими авторами давнього російського цивільного права (Мейер, Рус. Гражд. пр., изд. З, 680), які вимагали за арт. 6, т. X, ч. І, спільної згоди батьків; те910, що згоду батьків мають за акт поваги, але не за умову до одруження (див. вище; пор. арт. 6, т. X, ч. 1); 6 тижневий термін для шлюбу вдруге, або втретє, коли попередній чоловік або жінка померли; те, що встановлюється не певний термін, і як він мине, можна одружуватися знов, коли чоловік або жінка перебуває в безвісній відсутності; становище нового шлюбу, коли повернеться той, хто був відсутній; неможливість заперечувати шлюб, коли згоду на нього дано було під загрозою; передшлюбна угода та всі її наслідки; безчестя та злочинство як причини до розлуки (див. т. X, ч. І, арт. 45), відсутність цілковитої роздільності майна подружжя (т. X, ч. І, арт. 109); деякі випадки щодо долі посагу (див. вище та порівн. арт. 110 та НІ т. X, ч. 1; 118, т. X, ч. 1); те, що заперечують законність походження дитини (форма та умови) (арт. №, т. X, ч. 1); безумовне надання позашлюбній дитині материного прізвища (див. арт. 1323 т. X, ч. 1); те, що позашлюбних дітей утримує мати (див. раніше, пор. арт. 132 т. X, ч. 1); визнання позашлюбної дитини; контроль з боку родичів та сусідів, становище пасинків та пасербиць у новій сім’ї; форма усиновлення (обіжник М. В. С. 21, XII, 1902 № 27); усиновлення, коли є різні діти (дів. арт. 145, т. X, ч. 1); юридичне становище усиновленого; інститут забраних дітей; інститут приймацтва; перехід сімейної влади до старшого сина за життя та після смерті батькової; термін, коли кінчається ця влада над дітьми (див. арт. 172, 178, т. X, ч. 1); те, що немає цілковитої роздільності майна дітей та батьків (арт. 192, т. X, ч. 1); гурт осіб, що утримує батьків911.
Як бачимо, до цієї категорії належить низка інститутів та норм великого соціальноекономічного значення в селянському житті (прим., приймацтво, забрані діти, засади до розлуки, майнове становище подружжя тощо), що не могли повстати під впливом т. X, ч. І, — права офіційного; це своєрідні (для усього правопорядку — офіційного й неофіційного, за часів чинності т. X, ч. І, ред. 1914 долі) звичаєво-правні інститути та норми.
Другу категорію правил становлять ті правила т. X, ч. І та звичаєвого права, що їхній зміст тотожний. До неї належать шлюбне повноліття (арт. З, т. X. ч. ї), дозвіл батьків (див. раніш, арт. 6, т. X, ч. 1), правило, що не можна укладати новий шлюб, доки існує дійсний попередній (арт. 20, т. X, ч. 1), обмеження кількості шлюбів, що їх можна брати (арт. 21, т. X, ч. 1) однокровність, як перешкода до шлюбу (арт. 23 т. X, ч. 1), вінчання (арт. ЗІ, т. X, ч. 1)‚ принцип вини при розлуці (арт. 45, т. X, ч. 1), вимога, щоб жінка, яка самовільно залишила чоловіка, повернулася до нього (II. Т. К. І т. 257); аліменти подружжя (арт. 106, т. X, ч. 1), інститут посагу (арт. 110, III, 118 т. X, ч. Т); раter est guem nuptiае (арт. 149, т. X, ч. 1) право вимагати «домашніх виправних мір» (див. арт. 165, т. X, ч. 1); заборона скаржитись (арт. 168 т. X, ч. 1), аліментаційна повинність батьків та дітей (арт. 172, т. X, ч. 1), але ж не цілковитий зміст її; слухняність дітей (арт. 177 т. X, ч. 1), факт, що батьки порядкують власним майном дітей (арт. 180, т. X, ч. 1)912.
Вже з самого цього переліку видно, що не всі норми цієї категорії постали в звичаєвому праві під впливом офіційного права; приміром, арт. 111 т. X, ч. 1. узято з Литовського Статуту, отже можна припустити, що паралелізм змісту цих норм має однакове походження, а саме Литовський Статут, коли не вважати, що і у Литовський Статут цю норму узято з українського звичаєвого права913.
Третю категорію норм, що ми їх маємо як наслідок порівняння т. X, ч. І до звичаєвого права, становлять правила, зміст яких не дозволяє, щоб їх уживали кола людності, які вживали норми звичаєвого права. Приміром, до цієї категорії належить арт. 19, що регулює обмеження шлюбів ув’язнених.
Наведені матеріали свідчать про необхідність розуміти сьогочасність звичаю, тобто як часове, а не гентивне. Справді, немає жодної звичаєво-правної норми, що постала була б останніми роками. Зміни, що їх було зазначено, не набули чинності звичаю. Вони перебувають у стадії дій соціальних, а не правничих (див. вище — про обов’язок батьків виховувати дітей — про виховання дітей); або коли набувають правничої чинності, то це чинність офіційного права, а не звичаєвого, що змістом своїм іноді суперечить праву офіційному (див. про долю ехсерtiоnіs рlurium соnсиbеntіum, шлюб учетверте, обов’язок батька утримувати позашлюбну дитину, вінчання)914.
Спадкове право — це одна з тих царин, де право звичаєве здобуде можливість якнайширше розвинутись: як відомо, загальний закон у царині селянського успадкування чинності не мав.
Переважно спадкове право, спадкувати після батька, належить тим прямим нащадкам спадкодавцевим, які складають з ним один двір і ведуть одне спільне господарство.
За таких осіб уважають синів, які ще не відділилися від батька, живуть разом із ним і не склали свого власного господарства, а також і незаміжніх дочок спадкодавцевих.
Оці особи і успадкують після батька рівними частками його майно як рухоме, так і нерухоме — майно його, що він дістав у спадок, або набув за свого життя. При цьому онуки спадкодавцеві — діти тих синів, які ще не відділилися, одержують частку, яку був би здобув їхній батько, як би він дожив до часу‚ коли спадщина відкрилася.
Отут підкреслюється: сини, які не відділилися, і дочки незаміжні спадкують рівними частками. Це становище здійснюється дуже точно і послідовно. Отакого порядку успадкування додержують тільки щодо незаміжніх дочок і тільки доки вони повиходять заміж, тобто аж доти, поки дочки залишаються на батьківщині (у батьківському господарстві) разом із братами915.
Коли ж сестра, що живе при братові, одружується, то для неї виділяють одну четверту частину, а 3/4 лишається в господарстві на користь брата. Зате ж на брата покладається обов’язок приготувати посаг, потрібний одяг тощо (це спостерігалося в цілій низці випадків успадкування за звичаєм в Україні.).
Таким чином, ми бачимо, що дочки, які виходять з батьківщини і утворюють нове господарство, позбавляються в кількості їхніх спадкових прав: їхні початкові, рівні з братами, частки зменшуються до половини початкової їх кількості. Ось у цьому і полягає типова риса успадкування за звичаєм прямих спадкоємців, яких не відділено916.
Як же успадковують ті сини, котрих відділено, та заміжні дочки? Вони вже вийшли з батькового господарства, відділились, утворили своє власне окреме господарство, або увійшли в чуже господарство (тестеве, свекорове). Ось ці особи жодних спадкових прав не мають, коли в них є діти, що ще не відділені. Ті, що їх відділено (прямі) не можуть конкурувати з невідділеними (прямими). Коли ж невідділених синів і незаміжніх дочок не залишилось, то заміжні дочки та відділені сини успадкують разом, або одержують спадщину частками не рівними: всі дочки разом одержують четвертину усього майна, усе, що поза цим, залишається синам. І тільки тоді, коли синів немає, дочки одержують однаково рівні частки.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
