31664 (587300), страница 16

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 16)

Положення про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ висуває вимоги до сформування статутного капіталу ломбарду вже на дату подання документів для його реєстрації, а також до професійної придатності та ділової репутації його керівників, які встановлюються Професійними вимогами до керівників та головних бухгалтерів фінансових установ, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.07.2004 № 1590.

Для здійснення державної реєстрації ломбарду (а фактично - для розгляду та державної реєстрації документів з метою подальшої реєстрації самого ломбарду) необхідно подати такі документи:

• заяву про внесення відповідної інформації до Державного реєстру фінансових установ;

• реєстраційну картку встановленого зразка з загальною інформацією про юридичну особу;

• засвідчені у встановленому законодавством порядку копії установчих (засновницьких) документів;

• засвідчені у встановленому законодавством порядку копії документів, що підтверджують право власності або оренди приміщення за місцезнаходженням ломбарду;

• інформацію про наявність у ломбарді приміщення для зберігання заставленого майна та необхідних засобів безпеки, зокрема, охоронної сигналізації та /або відповідної охорони, завірену підписом керівника та печаткою ломбарду;

• інформацію про сформований статутний капітал, яка повинна містити: загальну суму заявленого статутного капіталу, частку кожного із засновників, форму внесків, внесену частку та граничний термін сплати невнесеної частки статутного капіталу кожним засновником, завірену підписом керівника, головного бухгалтера та печаткою ломбарду;

• інформацію про наявність спеціального технічного обладнання, облікової та реєструючої системи (у тому числі обладнання для оцінки майна, програмного забезпечення, комп’ютерної техніки, комунікаційних засобів, тощо) які використовуються в ломбарді, завірену підписом керівника та печаткою ломбарду.

Щодо вказаних положень виникає питання: який керівник (головний бухгалтер) та печатка може бути у ломбарду на стадії його державної реєстрації в якості фінансової установи? Це питання не має відповіді, тим більше, що наступним підпунктом 9.8. пункту 9 Положення про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ вимагається подача копії дипломів про освіту та витяг з трудових книжок керівника та головного бухгалтера ломбарду (у разі сумісництва – копії наказів про призначення та звільнення з відповідної посади), а також відомості про відсутність непогашеної судимості в керівника та головного бухгалтера ломбарду, завірені підписом керівника та печаткою ломбарду. Ці документи і подаються саме з метою визначення можливості керівника та головного бухгалтера ломбарду займати ці посади за умов їх відповідності Професійним вимогам до керівників та головних бухгалтерів фінансових установ, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.07.2004 № 1590. Аналогічне питання викликає і необхідність подання на цьому етапі засвідченої у встановленому законодавством порядку копії свідоцтва про державну реєстрацію ломбарду. Неприведення вказаних положень до елементарної логіки пояснюється відсутністю в останній час практики створення нових ломбардів: існуючі ломбарди набули статусу фінансових установ шляхом перереєстрації та внесення інформації про це до Державного реєстру фінансових установ, а нові пройшли процедуру реєстрації до набуття чинності Положення про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ, затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18.12.2003 № 170. Зі вказаного випливають висновки, що вимоги, про які йшлося вище, стосуються лише процедури внесення інформації про ломбард до Державного реєстру фінансових установ і що ця процедура не має нічого спільного з державною реєстрацією ломбарду, а нормативно-правовий акт, що регулював би останню процедуру відсутній. В такому разі питання викликатимуть інші пункти Положення, а саме: формування статутного капіталу, перевірка професійної придатності керівників ломбарду, перевірка наявності приміщення для забезпечення діяльності, тощо. Розв’язати ці проблеми допоможе лише прийняття відповідного закону, що регламентував би створення та діяльність ломбардів в Україні.

Документи, подані ломбардом, з метою його внесення до Державного реєстру фінансових установ, повинні бути викладені державною мовою, містити достовірну інформацію на дату складання заяви та надаватися у папках з внутрішнім описом.

Внесення ломбарду як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (державна реєстрація як юридичної особи) відбувається аналогічно описаній у розділі ІІ дисертаційного дослідження процедурі відповідно до вимог Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

Наступним елементом легітимації ломбарду є ліцензування. Оскільки базового закону, який регулював би діяльність ломбардів в Україні, ще не існує, то дослідити основи ліцензування діяльності ломбардів можна, виходячи з норм розділу VI „Ліцензування діяльності фінансових установ” Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, що встановлює загальні вимоги до ліцензування діяльності фінансових установ, та норм Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 26.04.2005 № 3981.

Згідно зі ст. 34 Закону Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України видає ліцензії, зокрема, для надання фінансовими установами фінансових кредитів за рахунок залучених коштів. Надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів є, як видно з описаного вище, є основним видом діяльності ломбардів, а тому здійснення цієї діяльності ломбардом можливе лише за умови отримання відповідної ліцензії. Ліцензія, яка надається певному ломбарду для здійснення діяльності з надання фінансових кредитів, за загальним правилом, не може передаватися третім особам.

Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами класифікує фінансові послуги ломбарду на такі:

• надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;

• надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

Саме надання фінансових кредитів ломбардами підлягає ліцензуванню.

Інші послуги, що надаються сучасними ломбардами (оцінка заставленого майна, надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі договору страхування на підставі агентського договору зі страховою компанією, реалізація заставленого майна) відносяться до супутніх послуг ломбарду.

Для того, щоб отримати право на надання фінансових послуг ломбард, згідно з Положенням про порядок надання фінансових послуг ломбардами має відповідати вимогам, які, в цілому, є ідентичними до вимог, що висуваються Держфінпослуг до інших видів фінансових установ.

Сучасне законодавство з питань легітимації ломбардів породжує проблему необхідності придбання ломбардами торгових патентів. Патентування діяльності також може бути включене у поняття легітимації суб’єкта господарювання у контексті визначення легітимації, що було надане у розділі І дисертації. Суть проблеми полягає в тому, що погляд Державної податкової адміністрації України⁸⁵ на обов’язок придбання патентів ломбардами відрізняється від поглядів на цей елемент легітимації ломбарду Держпідприємництва України та Держфінпослуг України. Якщо ДПА наполягає на необхідності придбання ломбардами торгових патентів, то Держпідприємництва та Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг заперечують таку необхідність.⁸⁶ Коментуючи цю проблему, слід виходити насамперед з того, що з моменту набрання чинності Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” ломбард визнається фінансовою установою, що докорінно змінює його функції. Діяльність сучасного ломбарду по-перше, однозначно не є торговою, по-друге, суть цієї діяльності не зводиться до надання побутових послуг у їх, так би мовити, “чистому розумінні”, а по-третє, фінансові послуги ломбарду підлягають ліцензуванню постільки, оскільки ломбард є фінансовою установою - суб’єктом сучасних ринків фінансових послуг, тому наявність у ломбардів торгових патентів, з нашого погляду, не є обов’язковою. За цієї причини немає необхідності включати патентування елементом легітимації діяльності ломбарду.

Підводячи підсумок, слід наголосити, що, незважаючи на наше твердження про те, що фінансові кредити, які надаються ломбардами є найбільш доступними для населення, необхідно на державному рівні сприяти розвитку ломбардного кредитування, а саме дещо спростити процедуру легітимації ломбардів (в частині, про що згадується вище), і особливо в частині ліцензування. Оскільки ломбардом здійснюється і оціночна діяльність, і окремі операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, які приймаються в заставу, а ці види діяльності потребують проведення окремої процедури ліцензування іншими органами (Фондом державного майна, Міністерством фінансів України), пропонуємо, якщо не скасування процедури отримання вказаних видів ліцензій, то пришвидшення процесу ліцензування цих видів діяльності ломбардів.

3.2 Особливості створення та ліцензування операцій страхових компаній

Фінансові установи, що здійснюють страхову діяльність в Україні мають загальну назву страховиків. Слово „страховик” є синонімом „страховій компанії” та „страховій організації”. Ці слова та словосполучення дозволяється використовувати лише тим юридичним особам, що мають ліцензію на здійснення страхової діяльності (ст. 2 Закону України „Про страхування”). Страховики в Україні створюються у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Особливістю Закону України „Про страхування”, що регулює діяльність страховиків в України, є те, що цей Закон взагалі не регламентує питань створення та державної реєстрації страховиків. Закон України „Про страхування” містить лише окремі норми, які визначають особливості формування страховиками статутного капіталу та обмеження у здійсненні страхової діяльності, а з питань створення страховиків відсилає до Закону України „Про господарські товариства” (ч.1. ст.2 Закону України „Про страхування”). Процес створення господарських товариств в Україні регулюється не тільки Законом України „Про господарські товариства” як актом спеціальним, але і нормативними актами загального регулювання – Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Таке регулювання створює передумови для дещо різного визначення видів господарських товариств, складу документів, які готуються в процесі створення господарського товариства, а потім подаються для проведення його державної реєстрації. Однак вказані факти загалом не викликають проблем у створенні господарських товариств і, зокрема, страховиків в Україні, крім того, що процедуру легітимації страховиків слід вивчати саме за принципом розгляду кожної з дозволеної для них законодавством організаційно-правової форми.

Страхову компанію, створювану у формі акціонерного товариства необхідно визначати як фінансову установу-господарське товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості та несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства в межах вартості акцій, які їм належать (ст.80 Господарського кодексу України, ст. 152 Цивільного кодексу України, ст. 24 Закону України „Про господарські товариства”). У зв’язку зі змінами, що набрали чинності відповідно до Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України” від 27.04.2007 пропонуємо у ст. 80 Господарського кодексу України слова „статутний фонд” замінити словами „статутний (складений) капітал”

Страхова компанія у формі акціонерного товариства може бути створена юридичними та (або) фізичними особами. Хоч законодавство України допускає створення окремих видів господарських товариств (зокрема, акціонерного) однією особою (ч.4 ст. 153 Цивільного кодексу України), однак ст. 2 Закону України „Про страхування” містить норму, що учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Засновники, які мають намір створити страхову компанію у формі акціонерного товариства (відкритого чи закритого типу), повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства (ст. 81 Господарського кодексу України, ст. 26 Закону України „Про господарські товариства”). Оскільки страхові компанії в Україні створюються декількома особами, то згідно зі статтями 153 Цивільного кодексу України, 81 Господарського кодексу України та ст. 26 Закону України „Про господарські товариства” в цьому випадку між засновниками страхової компанії укладається договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства (ст. 153 ЦК), або (як трактують ст. 81 ГК та ст. 26 Закону „Про господарські товариства”) який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо такий договір укладається фізичними особами, він підлягає нотаріальному посвідченню ( ч. 2 ст. 153 ЦК та ч. 6 ст. 81 ГК).

Характеристики

Список файлов ВКР