30597 (587175), страница 4
Текст из файла (страница 4)
У пенсійному праві функціонує незначне число локальних нормативних актів, прийнятих підприємствами й організаціями в порядку стимулювання трудової діяльності громадян. Такі акти характерні для колективних сільгосппідприємств, творчих організацій (театрально-видовищних колективів об'єднань композиторів і письменників). Вони передбачені ст. 9 Кодексу законів про працю України, у якій записано, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові в порівнянні з законодавством, трудові і соціально-побутові пільги для своїх працівників.
Відповідно до Указу Президента України від 25 травня 1994 року «Про пенсійне забезпечення окремих посадових осіб», пільгові пенсії призначають колишній партійній і радянській номенклатурі, а також, за окремими рішеннями, особам, які мають персональні заслуги: від колишнього губернатора до шеф-кухаря престижної їдальні чи санаторію (так звані «персики»). Одне слово, це десь нагадує ситуацію. яка ще недавно була в одній з латиноамериканських країн, де пільгові пенсії призначались сенаторам, дружинам сенаторів, а також родичам сенаторів та родичам дружин сенаторів. До речі, питання пенсійного забезпечення окремих посадових осіб, за Конституцією України, не може регулюватись указами Президента. Отже. згаданий указ мусив би бути приведеним до вимог Конституції ще 5 років тому.
Найменший розмір пенсій був 66,23 грн. на початок 2000 року і 80,76 грн. на початок 2001го, натомість найвищий розмір пенсій у народних депутатів України – відповідно 506,69 грн. і 1103,53 грн., або, порівняно з простими смертними, перевищення пенсійних виплат у народних депутатів становило в 2000 році 7,6 і в 2001 -му майже 13,7 разу. Лише за один рік середня пенсія , народних депутатів України зросла більш як у два рази. Щодо інших категорій пенсіонерів, то це перевищення становило від 1,2 (учасники ліквідації Чорнобильської аварії до майже 5 разів (прокурори).
Ще більша амплітуда коливання між фактичними розмірами мінімальних пенсій, призначених за Законом України «Про пенсійне забезпечення», та максимальних пенсійних виплат відповідно до інших законодавчих актів.
У 1999 році розмір найменшої і найвищої пенсійної виплати коливався як 1 до 25, тобто від 46 (малозабезпечені) до 1161 гривні (чорнобильці), а в 2000-му – як 1 до 31, або від 58 до 1800 гривень (науковці) . Тобто з одного .суспільного «казана» один черпає чайною ложкою, а інший – великим черпаком. За світовою практикою, співвідношення між максимальною та мінімальною пенсіями за однакового періоду перебування в солідарній пенсійній системі не перевищує 3 – 4 рази.
Такий колосальний розрив у розмірах пенсійного забезпечення окремих категорій пенсіонерів, що склався в Україні, не може бути виправданий жодним трудовим внеском або особливими заслугами перед народом України чи якими іншими аргументами . Його можна лише пояснити наявністю, як було сказано вище великих пільгових умов щодо призначення пенсій окремим кастовим групам працівників, без урахування обмежень на максимальний розмір пенсій.
Отже, аналіз викладених фактів свідчить, що замість побудови пенсійної системи за однаковими для всіх громадян принципами, узаконено поділ українського суспільства за соціальною нерівністю на тих, хто ледь животіє, з одного боку, та купкою щасливчиків, з другого. Безперечно, така соціальна політика прямує до кланового панування та пригнічення одних соціальних груп іншими, вона не може сприяти – згуртуванню українського суспільства , скоріше навпаки – вона заповідає соціальну напругу в державі, а народові – занепад та тотальне зубожіння. За такий стан справ з пенсійним забезпеченням, а точніше – безладдя в проведенні пенсійної політики, мають нести відповідальність насамперед народні депутати України, оскільки за Конституцією України питання форм та видів пенсійного забезпечення віднесені до виняткової компетенції Верховної Ради України.
Як свідчить міжнародний досвід, пенсійна система має гарантувати громадянам пенсійного віку, які не в змозі більше працювати, компенсацію втраченого заробітку у вигляді адекватного розміру пенсії. Адекватний розмір пенсії означає, що вона прямо залежить від тривалості страхового (трудового) стажу та сплачених протягом усієї трудової діяльності внесків. Всі працівники, які сплачують однакові внески, мають отримувати й однакові пенсії. Це один, з найголовніших принципів соціальної справедливості. Одначе здійснена в минулому році диференціація розмірів страхових внесків залежно від заробітку для окремих категорій працівників лише символічно перекриває витрати на одержання надвеликих розмірів пенсій ) аж ніяк не відповідає принципу соціальної справедливості.
Одним із кроків до розв'язання соціальної справедливості в пенсійному забезпеченні можна розглядати подані народними депутатами України Н.Вітренко і В.Марченком пропозиції про внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення", які нині обговорюються у Верховній Раді України та готуються до другого читання. За цими, пропозиціями пропонується скасувати всі види пенсій, призначені на пільгових умовах. Натомість мінімальний розмір пенсій для всіх громадян пропонується встановити у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного для осіб які втратили працездатність (сьогодні це 248 гривень 77 копійок). Цей розмір пенсій має підвищуватись у зв'язку: збільшенням розміру прожиткового мінімуму.
Чи мають право на існування згадані пропозиції? Безперечно. В ідеальному варіанті рівень пенсійних виплат має, з одного боку, бути достатнім для запобігання бідності серед людей літнього віку, з другого – зберегти, якщо це можливо, такий рівень життя пенсіонерів, який у них був під час активно трудової діяльності. Безкоштовних пенсій, однак, як і безкоштовних обідів, не буває.
За розрахунками Пенсійного фонду, на реалізацію запропонованої програми Вітренко – Марченко потрібно відшукати додаткові кошти – 44 млрд. грн. або збільшити тариф збору на пенсійне страхування (соціальний податок на фонд заробітної плати) з 34 до 96 відсотків, або збільшити загальні податки в Державному бюджеті з 23,5 млрд. грн, (ця сума зафіксована в доходній частині Держбюджету на 2001 рік) до 67,5 млрд.грн. Звичайно, якщо виборці погодяться на триразове підвищення податків, тоді, можливо, пропозицій згаданих депутатів заслуговуватимуть на увагу. В противному разі це буде популізм, бо красивими обіцянками вимощена дорога в пекло. То який вихід із цього положення. Його запропоновано ще в квітнi 1998 року указом Президента України шляхом проведення структурної пенсійної реформи. У межах цієї стратегії Кабінет Міністрів України розробив та подав до Верховної Ради України два законопроекти з пенсійної реформи.
Безперечно, підвищення розмірів пенсій можна здійснити насамперед за рахунок поступового, крок за кроком, скасування обмеження максимального розміру пенсій одночасно з реалізацією заходів пенсійної реформи, а саме:
- завершення всього комплексу робіт щодо запровадження системи персоніфікованих даних для обліку трудового стажу і заробітної плати, які використовують для обчислення пенсій;
- завершення процесу розмежування джерел фінансування пенсійних виплат;
- поступового підвищення пенсійного віку і призначення вищих пенсій у разі пізнішого виходу на пенсію;
- зарахування трудового стажу лише за періоди, протягом яких сплачувались пенсійні внески;
- обчислення пенсій на основі середньої зарплати, визначеної за весь період трудового стажу;
- поступового припинення фінансування пільгових пенсій, які надалі будуть сплачуватись не за рахунок страхових внесків, а з інших джерел;
- спрямування частини внесків до загальнообов'язкової накопичувальної системи у разі створення відповідних умов.
Запровадження індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків (обов'язкових чи добровільних) означає додати до чинної солідарної системи ще одну підпору, завдяки якій вся пенсійна система твердо стоятиме на ногах. Це також означає диверсифікацію джерел фінансування пенсій та їх поступове підвищення.
За розрахунками, солідарна пенсійна система не спроможна забезпечити пенсію розміром навіть у 40 відсотків середньої заробітної плати. Отже, щоб майбутні пенсіонери стали не на словах, а на ділі заможними людьми, вже сьогодні потрібно дбати про проведення радикальної пенсійної реформи, яка змінила б саму структуру пенсійної системи та створила умови для поступового збільшення розмірів пенсій.
Однак у фахівців виникає багато сумнівів щодо здатності нинішнього складу Верховної Ради до радикальних кроків у проведенні пенсійної реформи.
1.2 Порівняння Пенсійної системи в країнах Європи та СНД.
На початку перехідного періоду (1990-1994 роки) всi країни Східної Європи та Середньої Азії мали відреагувати на тиск, спричинений скороченням пенсійних внесків та зростанням чисельності пенсіонерів. У багатьох країнах проблема несплати пенсійних внесків (внаслідок переходу економіки в тіньовий сектор) ще більше загострила финансовi та політичні проблеми. Ці економічні потрясіння були настільки глибокими, що всім країнам довелося вносити зміни до нормативно-правової бази, на яку спиралася солідарна пенсійна система. Причому тягар деяких змін покладався переважно на плечі пенсіонерів і літніх працівників.
Загалом, чим кращим був економічний стан країни на початку перехідного періоду, тим захищенiшими від змін виявилися пенсіонери. Однак усі країни мусили модифікувати правила розрахунку та підвищення пенсій для стримування зростання витрат, іншою важливою зміною стало підвищення пенсійного віку. Більшість країн зуміла розпочати поступове підвищення фактичного віку виходу на пенсію. Так, наприклад, Молдова поступово піднімає пенсійний вік до 65 років для чоловіків і 60 – для жінок, Литва – до 62 і 60 років, Латвія – до 60 і 60 років, Естонія – до 63 і 63 років, Вірменія – до 65 і 63 років, Казахстан – до 63 і 58 років, Угорщина – 62 і 62 років, Словенія – 65 і 60 років, Чехія – 62 і 61 років. В одному випадку – в Грузії – обставини вимагали дуже різкого підвищення пенсійного віку, тому Грузія підняла пенсійний вік для чоловіків до 65 і жінок до 60 років (тобто відразу на п'ять років) протягом однієї доби.
Деякі країни змогли вирішити проблему існування та фінансового забезпечення дострокових (пільгових) пенсій. До проведення реформ такі пенсії майже в усіх країнах виплачувалися пільговим категоріям громадян за рахунок інших громадян. При проведенні багаторівневої пенсійної системи фінансування стало здійснюватися за рахунок роботодавців через приватні пенсійні фонди третього рівня пенсійного забезпечення або за рахунок держави (окремо від фінансування звичайних пенсій, що виплачуються в солідарній системі). Деяким країнам вдалося використати початковий період проведення пенсійної реформи для внесення змін у формули нарахування пенсійних виплат. Інші почали руйнувати державну монополію солідарної системи, впроваджуючи добровільне приватне пенсійне забезпечення, яке заохочувало громадян до відкладання коштів.
Країни також приймали рішення про перехід від однорiвневої солідарної пенсійної системи, яка грунтується на тому, що теперішнє покоління працюючих утримує своїми внесками теперішнє покоління пенсіонерів, до багаторівневої пенсійної системи. Розглядаючи можливі шляхи реформування пенсійних систем, східноєвропейські країни мали продумати взаємодію між пенсійним забезпеченням, фіскальною політикою держави та економічним розвитком, а також переглянути соціальні пріоритети. Отож частина обов'язкових внесків із солідарної пенсійної системи була спрямована до приватних фінансових установ – пенсійних фондів, які відкривають для кожного працівника персональний рахунок обліку внесків (система пенсійного забезпечення, яку часто називають "другим рівнем") та інвестують нагромаджені кошти задля отримання прибутку. Таким чином, остаточна пенсія особи складається з виплат "першого рівня" (з солідарної пенсійної системи) і виплат "другого рівня" (за рахунок нагромаджених коштів у приватних пенсійних фондах та отриманого інвестиційного доходу).
Чому більшість країн обрала багаторівневу пенсійну систему? Бо персональні пенсійні рахунки другого рівня стимулювали трудову діяльність та сплату внесків на пенсійне забезпечення. Брався до уваги й той факт, що розмір трудових доходів, котрий впливає на розмір солідарної пенсії, та інвестиційний доход, який суттєво змінює розмір виплат другого рівня, є мінливими впродовж трудової діяльності конкретної особи. Тому багаторівневі пенсійні системи дозволяють зменшити ризик.
Кошти, заощаджені в нагромаджувальній пенсійній системі та розумно інвестовані у виробництво, можуть створити кращі умови для економічного розвитку країни.
Другий рівень пенсійної системи вже запроваджено в чотирьох країнах Центральної та Східної Європи. В Угорщині відповідне законодавство набуло чинності 1998 року. Частина пенсійних внесків (шість відсотків фонду заробітної плати) від 2,1 мільйона працівників, котрі здебільшого мають вік до 40 років і складають половину чисельності робочої сили, направляється в недержавні пенсійні фонди та інвестується далі приватними компаніями з управління пенсійними фондами. А от охоплення нагромаджувальною пенсійною системою працівників, котрі тільки починають працювати, є обов'язковим.
1999 року в Польщі працівникам у віці від 30 до 50 років надали можливість добровільно вирішити, чи направляти п'яту частину своїх загальних пенсійних внесків (7,2 відсотка фонду заробітної плати) новоствореним недержавним пенсійним фондам. Працівники у віці до 30 років автоматично стали учасниками нової пенсійної системи другого рівня. Зараз багаторівневою пенсійною системою у Польщі охоплено понад вісім мільйонів осіб.
У Латвії 2000 року запроваджено другий рівень з відносно меншим обсягом відрахувань – два відсотки фонду заробітної плати. А в Хорватії другий рівень (п'ять відсотків фонду заробітної плати) почне функціонувати з 1 січня 2002 року.
У деяких країнах другий рівень пенсійного забезпечення знаходиться у стадії впровадження або така можливість обговорюється. В Болгарії та колишній югославській республіці Македонія ухвалено закони щодо введення другого рівня в перспективі, але фактичне запровадження цього рівня і розмір внесків до нього залежатимуть від економічного розвитку країни.
Питання про можливість запровадження нагромаджувальної пенсійної системи активно обговорюється також в Естонії, Литві та Словаччині. В Румунії урядова робоча група, яка розробляє законопроект про введення другого рівня пенсійного забезпечення, запропонувала направляти до другого рівня 10 відсотків загального пенсійного внеску. А уряд Росії оприлюднив план реформи, котрий передбачає невеликий відсоток відрахувань до другого рівня пенсійного забезпечення.
Перша модель – повністю приватизованого пенсійного забезпечення – грунтується на тому, що внески до другого рівня спрямовуються і в недержавні пенсійні фонди, обрані самими застрахованими особами. Подальше адміністрування персоніфікованих пенсійних рахунків здійснюється приватними компаніями, які мають спеціальний дозвіл (ліцензії) та наймаються пенсійними фондами.
У другій моделі – напівприватизованого пенсійного забезпечення - кошти збираються державними органами та направляються у спеціальний державний фонд. Його адміністрування (зокрема ведення персоніфікованих пенсійних рахунків) здійснюється державною інституцією. Але інвестування накопичених коштів здійснюється приватними ліцензованими компаніями, обраними на відкритих конкурсах (тендерах).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
