30398 (587154), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

д) родичі, друзі та інші особи, знайомі з порушником і знають про цю діяльність;

е) керівний, допоміжний персонал, технічні спеціалісти - робітники, що працювали на підозрюваного (продавець, кур’єр, бухгалтер, товарознавець, водій, експедитор та інші) – їх процесіальний статус може змінюватися по мірі збору інформації про деталі злочинної діяльності; представники правоволодільця і товариств захисту прав споживачів. Наприклад, продавців необхідно запитати як давно він працює на порушника, яка середня щоденна виручка та інше, а також допитати осіб, які не працювали у порушника, але якимось чином стали причетними до виробництва, перевезення, зберігання і реалізації контрафактної продукції з незаконним використанням знаку для товарів і послуг.

Під час допиту потерпілого (представника потерпілого) необхідно з’ясувати: чи є він володільцем відповідних виключних майнових прав у момент правопорушення; якими конкретно виключними майновими правами у відношенні даного знаку він володіє (відносно якої групи товарів чи послуг), чим все це підтверджується; яка вартість оригінального товару (послуги) і вартість прав на використання знаку у відповідності до закону; яка шкода і якими діями йому заподіяна, у чому полягає дана шкода і чим це підтверджується. Усі надані показання необхідно оцінити керуючись положеннями ст.67 КПК України та нормами інтелектуального права.

У допиті спеціаліста виникає необхідність, коли слідчому не вистачає спеціальних знань, наприклад, про предмет посягання, його властивостях. Так, при розслідуванні кримінальної справи за фактами тиражування контрафактної продукції виникає необхідність отримати відомості про те, яким способом проводиться тиражування оригінальної і контрафактної продукції, яке обладнання для цього необхідне, які типові відмінності може мати оригінальна продукція від контрафактної і т.п. Експерта допитують для пояснення зробленого ним висновку, а також з приводу відомостей, що стали йому відомі у зв’язку з провадженням судової експертизи. При необхідності треба долучати до протоколу допиту схеми, таблиці, які б наглядно демонстрували висвітлені питання, а також список термінів з поясненнями. Все дозволяє учасникам кримінального процесу краще сприймати значиму для справи інформацію [40, с.4-5].

Таким чином підсумовуючи вищесказане, слід сказати, що саме від того наскільки якісно було проведені слідчі та інші дії на початковому етапі розслідування даного злочину залежить повнота проведеного досудового слідства, притягнення до відповідальності винних осіб. важливим є під час даного етапу є врахування особливостей даного злочину: сфери і механізму вчинення, кола причетних осіб, проявом наслідків. Саме викладена вище послідовність дій дозволяє ефективно провести початковий етап розслідування незаконного використання знаку для товарів і послуг.

РОЗДІЛ 3. Подальший етап розслідування

Задача подальшого збирання, до­слі­джен­ня, оці­н­ки­ і ­ви­ко­ри­с­тан­ня­ до­ка­зів, уста­но­в­лен­ня­ в­сі­х е­ле­ме­н­ті­в­ п­ре­дмета доведення, тоб­то­ ро­з­го­р­ну­то­го­ до­ве­ден­ня, зва­жу­є­ть­ся­ на­ на­с­ту­п­но­му ­е­та­пі.

Та­к­ти­ка дій, од­но­ймен­них з ти­ми, ко­т­рі про­во­дя­ть­ся­на­по­ча­т­ко­во­му­е­та­пі,мо­же­бу­ти­зо­в­сі­мі­н­ший,оскі­ль­ки­з­мі­ню­ю­ть­ся­за­да­чі,об­ся­г­да­них,слі­д­ча­си­ту­а­ці­я­.­У­се це знов-­та­ки ви­ма­гає рі­шу­чо­ї від­мо­ви ­ві­д будь-якого ­ша­б­ло­ну в діяльності слідчого.

Роз­слі­ду­ван­ня зло­чи­нів про­цес тво­р­чий, у ньо­му не­має мі­с­ця схе­ма­ти­з­му, не­про­ду­ма­ни­м а­на­ло­гі­ям, на­слі­ду­ван­ням, ско­ро­сти­г­ли­м ­рі­шен­ня­м­.­ П­ри­ва­т­на криміналістична методика неповинна сковувати ініціативу слідчого, ви­клю­ча­ти ­не­с­та­н­да­р­т­ні­ рі­шен­ня­. Приватна методика – це завжди лише комплекс рекомендацій, але­ п­ри­ цьо­му­ не­ с­лі­д за­бу­ва­ти, що­ ці ­ре­ко­ме­н­да­ції - ­ре­зу­ль­та­т у­загальнення досвіду багаторічної слідчої практики, тво­р­ча­ ре­а­лі­за­ці­я­ я­ко­го ­до­з­во­ля­є уникнути помилок і недоглядів.

Підготовка складання обвинувального висновку. Конфіскація відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення – як міра покарання (ч.1-2 Ст.229 КК України).

3.1.Особливості призначення і проведення експертизи

Інтеграція України до ЄС і вступ до СОТ вимагає належного забезпечення права інтелектуальної власності – реформи законодавства у цій сфері відповідно до світових стандартів не лише формально, а й створення дієвого правового механізму їх реалізації, системи протидії піратству і набути відповідну практику захисту цих прав кримінальним законом (попередження, своєчасне виявлення та розслідування цих злочинів ПОО). При розслідуванні КС за фактом порушення цих прав у слідчого для доказування належності таких прав потерпілому і їх порушення виникає необхідність у застосуванні спеціальних знань у формі експертизи, яка прямо або побічно встановить фактичні дані, що сприятимуть цьому. Тому необхідно визначити: 1) вид експертизи (спірним є обов’язковість і потреба їх проведення у цих справах); 2) питання для експертного дослідження; 3) порядок його проведення при потребі проведення кількох досліджень (їх методика не чітко невідпрацьована через специфіку об’єкта дослідження) [18, 125-127]

1) Вид експертизи по справам про порушення прав на знак для товарів і послуг залежить від фактичних даних (предмету дослідження), що необхідно встановити у справі (звідси випливають і завдання експертизи):

- встановлення й оцінка властивостей знаку для товарів і послуг: а) чи є він об’єктом інтелектуальної власності (чи відповідає він критеріям охороноспроможності); оцінка власності прав на цей об’єкт інтелектуальної власності як нематеріальних активів підприємства тощо.

- розмір (незаконного доходу правопорушника) матеріальної шкоди, завданої потерпілому внаслідок незаконного використання цього знаку;

- фактичні ознаки контрафактності.

А також від способу вчинення злочину, тому це може бути як судова, криміналістична експертиза, так і з питань інтелектуальної власності.

2) Для визначення ознак технічної контрафактності товарів ставлять наступні запитання:

- чи є необхідні та достатні підстави вважати певну особу легальним правоволодільцем на знак для відповідних товарів і послуг;

- чи мають оригінальні екземпляри, надані право володільцем, специфічні ознаки, що дають змогу відрізнити їх від нелегально виготовлених копій (контрафактної продукції);

- чи містять надані екземпляри технічні ознаки контрафактності, відмінності від оригінальних;

- у чому полягають відмінності і чи дають вони можливість вважати, що надана на дослідження продукція виготовлена не право володільцем, з порушенням технології виробництва.

До питань, що виникають у зв’язку з цим і вимагають спеціальних знань, належать:

• відповідність зареєстрованого позначення критеріям надання правової охорони (розрізняльної здатності тощо), необхідного для його реєстрації як знака для товарів і послуг;

• визначення однорідності товарів і послуг, стосовно яких був зареєстрований товарний знак потерпілого та товарів і послуг, що маркуються тотожним позначенням порушника;

- наявність або відсутність подібності (тотожними або схожими) до ступеня змішування між товарним знаком і введеним у господарський оборот іншим комерційним позначенням визначення ступеня відомості торгової марки, на яку посягають, в Україні;

• чи може товарний знак ввести в оману щодо місця походження товарів, які маркуються цим знаком, чи вказувати на їхню якість тощо [6, с.78-83].

Для встановлення порушення прав власника знаку необхідно з’ясувати питання однорідності товарів, на які порушник наносив знак, і товарів, для яких він зареєстрований, а також визначити тотожність чи подібність знаку з позначенням порушника. Однорідний – це належний до того ж роду, розряду, однаковий, той, що виконує ту ж функцію [19, 382]. Під однорідними товарами і послугами слід розуміти товари і послуги, що відносяться до того ж самого класу і групи, зазначених у МКТП, мають однакові умови реалізації, одне коло споживачів та створюють у споживача уявлення про їх приналежність до одного виробника. Для встановлення однорідності товарів беруть до уваги рід (вид) товарів, їх призначення, вид матеріалу, з якого вони виготовлені та інші ознаки. До основних ознак однорідності товарів відносять: рід (вид) товарів, їх призначення та вид матеріалу, якого вони виготовлені. Ці ознаки можуть враховуватись як кожна окремо, так і в сукупності з іншими допоміжними ознаками, до яких відносяться всі інші:

• умови реалізації товару (наприклад, фарби, лаки у торгівлі супроводжують засоби для чищення, полірування), канали реалізації виробів (для виробників, які розповсюджують товари через роздрібну мережу, небезпека змішання знаків вища, ніж для тих, хто діє через укладання договорів;

• у залежності від кола споживачів: товари широкого вжитку і товари виробничо-технічного призначення. Визначати однорідності перших необхідно більш широко, оскільки споживачі цих товарів зіштовхуються з товарами конкретного виду рідко і можливість змішування знаків ними більш висока. Небезпека змішування для другої групи товарів менша, оскільки вони призначені для обмеженого кола споживачів, фахівців, яким, як правило, добре відомі виробники продукції у відповідній галузі;

• у залежності від ціни і тривалості користування: при придбанні дорогих товарів тривалого використання (автомобіль, побутова техніка, меблі і т. ін.) покупці особливо уважні і можливість змішання тут невелика, тоді як купуючи недорогі товари короткострокового користування (частина продуктів харчування, косметичних і гігієнічних засобів, канцелярські вироби) ступінь уважності покупців значно знижується і небезпека змішування збільшується.

Найчастіше підставою визнання товарів однорідними є їх належність до однієї родової групи (наприклад, пальто, блузка, спідниця, жакет, піджак відносяться до однієї родової групи „одяг”). При визначенні призначення товару варто брати до уваги сферу та мету його використання (наприклад, дезинфікуюче мило дезинфікуючі засоби особистої гігієни мають однакове застосування – дезинфекцію і можуть відноситись до однієї групи – хімічні товари).

Подібними є позначення, використовувані як знак, тотожні або схожі на стільки, що їх можна сплутати. Для вирішення питання про те, чи є такі знаки тотожними або схожими до ступеня змішування призначають проведення експертизи. При встановленні схожості словесних позначень або позначень, до складу яких входять слова, враховується звукова (фо­нетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична, за змістом) схожість, подібність і за якими конкретно ознаками відбувається їхнє змішання. Екс­перт описує всі елементи позначення, визначає домінуючі елементи та певні асоціації. При проведенні дослідження він враховує, що спо­живач не має можливості детально порівнювати обидва позначення, а керується загальним враженням, часто нечітким, про позначення, яке він колись бачив. У свідомості споживача, як правило, залишаються суттєві елементи позначення, а тому різниця в несуттєвих деталях не може бути підставою для визнання позначень несхожими [47, 81].

3.2. Допит обвинуваченого

Обвинуваченим є особа, стосовно якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення у якості обвинуваченого у вчиненні злочину. Пред’явивши обвинувачення, слідчий повинен негайно (не пізніше однієї доби) допитати обвинувачено­го після його з'явлення або приводу - на­дати йому можливість дати свої показання по суті пред'явленого обвинувачення. Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у по­станові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобо­в'язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний поря­док проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинува­ченому можливість детально викласти свої показання. Допит обвинуваченого проводиться з дотриманням вимог ст. 143-146 КПК України.

Готуючись до проведення допиту підозрюваного, необхідно: визначити предмет допиту; сформулювати запитання та визначити порядок їх послідов­ності; визначити, які докази та матеріали можуть бути використаними під час допиту для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення до­питів за наявності кількох підозрюваних. Тактика допиту залежить від моменту проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевіре­ні, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання - кого з них допитувати у першу чергу. Вирішую­чи це питання, слідчий повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваче­ними; які є докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отри­мання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливою умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Мета допиту — отримання та перевірка доказів, з'ясування ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, на­дання обвинуваченому можливості захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом давання своїх пояснень та показань.

Допит обвинуваченого — це один із засобів його викриття та встановлення об'єктивної істини в цілому. У процесі допиту слідчий остаточно з'ясовує наявність або відсутність фактів, які дають підстави для сумнівів у винності об­винуваченого, перевіряє зібрані у справі докази на міцність, виз­начається з питанням про можливість припинення кримінальної справи із застосуванням до обвинуваченого заходів громадського впливу або у зв'язку з амністією (амністії, як правило, піддягають особи, які визнають себе винними у вчиненні злочину і не супере­чать проти пред'явлення справи за даною підставою).

Допит обвинуваченого по справам даної категорії має наступні особливості. Якщо обвинувачений визнає свою вину або факт вчиненого діяння (коли він з якихось причин (наприклад, у випадку неправильної оцінки вчиненого) заперечує свою юридичну винуватість), не приховує обставин, пов’язаних з об’єктом та об’єктивною стороною вчиненого і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, перевіряється щирість такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведен­ням додаткового допиту, що здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину – він допитується по всім відомим йому обставинам справи, незалежно від повноти, об’єму раніше даних з цього приводу показів, але в іншому процесуальному статусі. Для цього з’ясовуються наступні обставини:

• у силу яких обставин, на якому ґрунті, заради досягнення яких цілей він вчинив злочин, чи розкаюється у вчиненому, що хотів і може зробити для пом’якшення своєї участі;

• де, коли, який, у результаті чого у нього виник умисел на вчинення цього злочину, мета. мотив, обставини протиправної діяльності;

• що було особисто чи іншими особами зроблено для готування до вчинення злочину;

• коли, яким способом розпочато злочин;

• яке він мав відношення до незаконно використовуваного знаку, відносини з його власником;

• які обставини і наслідки злочину, як довго він тривав, яким способом, з допомогою яких знарядь і засобів вчинено злочин, які конкретно діяння і у якій послідовності зроблено для вчинення злочину, чи була досягнута злочинна мета;

• як вчиняв приховання злочину, що робив до моменту притягнення до відповідальності за вчинене.

З’ясовується процес утворення слідів злочину, коло осіб, що сприяли у підготовці та вчиненні злочину, протидії розслідуванню:

- який спосіб життя вів до вчинення злочину, чим займався у господарській сфері, які мав джерела існування, які життєві плани, мета, інтереси, захоплення, відношення до алкоголю, наркотиків;

• чи притягувався раніше до відповідальності і які це мало наслідки;

• як характеризуються особи з його найближчого оточення, на якому ґрунті мав з ними зв’язки до і після вчинення злочину;

• звідки, коли дістав і як використовував знаряддя і засоби вчинення злочину і де вони знаходяться нині;

• як дійшов до сфери незаконного використання знаку для товарів і послуг чи передбачав настання шкоди і де знаходяться результати злочинної діяльності;

• як змінилася його діяльність, матеріальне становище після вчинення злочину, чи було про це відомо комусь іншому;

• що витратив на здійснення злочину, кому про це відомо;

• чи з’явилися нові або зникли у нього будь-які предмети під час і після вчинення злочину, хто знає щось з цього приводу;

• чи залишені виявлені сліди на місці події обвинуваченим;

• як опинилися у нього вилучені слідством об’єкти, чи не злочинного вони походження;

• як пояснює сліди на цих об’єктах, що свідчать про його причетність до цього злочину;

• кому, при яких обставинах і чому стало відомо, що даний злочин вчинений ним;

• чи діяв сам або у змові з іншими особами, його роль у груповому злочині.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шля­хом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактич­ними прийомами актуалізації забутого.

Характеристики

Список файлов ВКР