19672 (586394), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Господарська діяльність - це діяльність суб’єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначенність (на підставі ГК України від 16.01.2003 № 436-IV).
З наведених визначень виходить, що документами фінансово-господарської діяльності підприємства є документи, пов’язані з виготовленням і продажем продукції і товарів, наданням послуг, виконанням робіт, а також одержанням (здійсненням) оплати за них. Іншими словами, під такими документами варто розуміти первинні документи підприємства (рахунки-фактури, платіжні доручення, товарні, податкові і транспортні накладні і т.д.), на підставі яких здійснюється документування господарської і фінансової діяльності підприємства.
Фінансова звітність до документів фінансово-господарської діяльності підприємства не відноситься, тому що є накопичувальною (узагальнюючою), а не первинною документацією. Визначення фінансової звітності дане в ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" (далі - Закон "Про бухгалтерський облік") від 16.07.1999 р. № 996-ХІ у такий спосіб: фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності і рух коштів підприємства за звітний період.
Права державної податкової служби (далі - органи ДПС) регулюються ст. 11 Закону "Про ДПС". Відповідно до п. 2 ст. 11 цього Закону органи ДПС мають право: одержувати безоплатно від підприємств, установ, організацій…копії документів про фінансово-господарську діяльність [9, 103].
Таким чином, прямої вказівки на право вимагати від підприємства фінансову звітність Закон "Про ДПС" не містить. Раніше (в редакції до 21.12.2000 р.) п. 5 ст. 11 цього Закону містив таку пряму вимогу: органам ДПС надавалося право зупиняти операції платників податків у банку у випадку ненадання органам ДПС бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій (розрахунків). Однак вже в редакції Закону "Про ДПС" після 21.12.2000 р. необхідність надання податковим органам бухгалтерської звітності виключена. Така зміна в Законі позбавляє органи ДПС можливості вимагати бухгалтерську звітність у безперечному порядку.
Закон "Про бухгалтерський облік" також не включає податкові органи до переліку користувачів бухгалтерської звітності. Так п. 1 ст. 14 зазначеного Закону формулює обов’язковість надання бухгалтерської (фінансової) звітності в такий спосіб: підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких, вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом. Органам виконавчої влади й інших користувачів фінансова звітність подається відповідно до законодавства.
Статтею 18 Закону України "Про державну статистику" від 17.09.1992 р. № 2614-XII (далі - Закон № 2614) передбачена обов’язковість надання бухгалтерської звітності органам статистики. Однак податкових органів і в цьому Законі немає. Більш того, ст. 21 Закону № 2614 містить украй тверді вимоги до органів статистики із забезпечення конфіденційності отриманої інформації: первинні дані, отримані органами державної статистики від респондентів під час проведення статистичних спостережень, а також адміністративні дані щодо респондентів, отримані органами державної статистики від органів, що займаються діяльністю, пов’язаною зі збиранням і використанням адміністративних даних, є конфіденційною інформацією, що охороняється Законом і використовується винятково для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді [9, 33].
Поширення статистичної інформації, на підставі якої можна визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента, забороняється.
Статистична інформація, отримана органами держстатистики в процесі статистичних спостережень, не може вимагатися органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими юридичними особами, об’єднаннями громадян, посадовими й іншими особами з метою використання для прийняття рішень до конкретного респондента. Єдине виключення з наведеного правила сформульоване в ст. 22 Закону № 2614 у такий спосіб: cтатистична інформація, що дозволяє прямо чи опосередковано установити конкретного респондента чи визначити первинні дані щодо нього, може бути поширена за згодою цього респондента і відповідно до погоджених з ним умов, або якщо вона отримана із загальнодоступних джерел [8, 101].
Фінансова звітність підприємства може надаватися органам ДПС органами держстатистики лише за письмовою згодою і по добрій волі керівництва такого підприємства. У протилежному випадку, побоюватися фінансових санкцій з боку органів ДПС відносно підприємства не варто. Причому, якщо підприємство вже дало письмовий дозвіл, то воно вправі в будь-який момент відкликати (анулювати) такий дозвіл.
2.2 Склад і призначення фінансової звітності
Бухгалтерська звітність — це система узагальнення показників, що характеризують господарсько-фінансову діяльність підприємств за попередній період (місяць, квартал, рік).
Бухгалтерська (фінансова) звітність подається відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а також положень (стандартів) бухгалтерського обліку, нормативно-правових актів, що регламентують питання фінансової звітності.
Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визначення й розкриття її елементів.
Значення бухгалтерської звітності полягає в тому, що вона є джерелом інформації про результати господарсько-фінансової діяльності підприємства; за відповідними показниками підприємства аналізують свою діяльність, одержують інформацію для подальшого її планування в умовах ринкових відносин.
Основне завдання звітності полягає в пошуку резервів подальшого розвитку і вдосконалення діяльності підприємств, досягнення стабільності на ринку.
Вимоги до бухгалтерської звітності:
- гарантувати реальність і достовірність даних, що забезпечується документальним обґрунтуванням усіх записів, здійсненням інвентаризації, дотриманням правил оцінки статей балансу, розподілом прибутків і витрат за відповідними звітними періодами;
- забезпечувати своєчасність формування даних для оперативного управління господарською діяльністю організацій і підприємств.
За видами звітність організацій і підприємств поділяють на бухгалтерську (фінансову), внутрішньогосподарську (управлінську), статистичну та податкову.
За обсягом даних, які містяться у звітах, виокремлюють внутрішню та зовнішню звітність: внутрішня містить інформацію про роботу окремого підрозділу, а зовнішня відображає господарську діяльність підприємства в цілому [9, 84].
Залежно від періоду, що охоплює звітність, її поділяють на періодичну (за місяць, квартал) і річну (за рік).
Розглянемо, у чому полягає основний зміст звітності. Так, баланс показує зв'язок складу і розміщення господарських засобів у активі із джерелами їх формування й цільовим призначенням у пасиві; забезпечує контроль і аналіз наявності майна підприємств, його стану, розміщення і джерел формування, стану зобов'язань за розрахунками, фінансової стійкості, платоспроможності підприємств. Звіт про фінансові результати містить інформацію про формування фінансових результатів підприємств, зокрема від реалізації продукції, від інших видів реалізації та позареалізаційних операцій; про використання одержаного прибутку (платежів до бюджету). Звіт про фінансово-майновий стан містить інформацію про рух фондів підприємств протягом звітного року, спрямування коштів до цільових, позабюджетних фондів і на споживання, а також про наявність і рух основних засобів.
2.3 ПСБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»
Цим Положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.
Норми цього Положення (стандарту) слід застосовувати до фінансової звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі-підприємства) усіх форм власності (крім бюджетних установ) і консолідованої фінансової звітності.
Терміни, що використовуються у цьому Положенні (стандарті), мають таке значення:
Активи-ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.
Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.
Порядок надання фінансової звітності користувачам визначається чинним законодавством.
Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:
- придбання, продажу та володіння цінними паперами;
- участі в капіталі підприємства;
- оцінки якості управління;
- оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;
- забезпеченості зобов'язань підприємства;
- визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;
- регулювання діяльності підприємства;
- інших рішень.
Фінансова звітність повинна задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.
Фінансова звітність складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.
Фінансові звіти містять статті, склад яких визначаються відповідними положеннями (стандартами).
Стаття наводиться у фінансовій звітності, якщо відповідає таким критеріям:
- існує ймовірність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних з цією статтею;
- оцінка статті може бути достовірно визначена.
До фінансової звітності включаються показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємства.
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається накінець останнього дня звітного періоду.
Проміжна (місячна, квартальна) звітність, яка охоплює певний період, складається наростаючим підсумком з початку звітного року.
Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим за 12 місяців, але не може бути більшим за 15 місяців. Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку року до моменту ліквідації [6, 142].
2.4 ПСБО 2 «Баланс»
Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.
Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі - підприємства) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).
Особливості складання консолідованого балансу визначаються окремим положенням (стандартом).
Терміни, що використовуються в цьому Положенні (стандарті), мають таке значення:
Активи - ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.
Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.
Довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями.
Пов'язані сторони - особи, стосунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною.
Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.
У балансі відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства у тисячах гривень без десяткових знаків.
Згортання статей активів та зобов'язань є неприпустимим, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами).
Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу.
Форма балансу є додатком до цього Положення (стандарту). Для малих підприємств може передбачатися скорочена форма балансу.
Актив відображається в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена і очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з його використанням.
Витрати на придбання та створення активу, які, відповідно до пункту 10 цього Положення (стандарту), не можуть бути відображені в балансі, включаються до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати.
Зобов'язання відображається у балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.
Власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов'язань, які призводять до його зміни.
У статті "Нематеріальні активи" відображається вартість об'єктів, які віднесені до складу нематеріальних активів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті наводяться окремо первісна та залишкова вартість нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку сума накопиченої амортизації. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю і сумою накопиченої амортизації, яка наводиться у дужках.