16847 (585719), страница 11
Текст из файла (страница 11)
Сільськогосподарський виробничий кооператив – юридична особа, утворена шляхом об’єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва сільського господарства на засадах обов’язкової трудової участі у процесі виробництва.
Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу.
Кооперативи створюються і здійснюють свою діяльність за такими принципами:
- добровільність членства фізичних і юридичних осіб в кооперативі та безперешкодний вихід з нього;
- обов’язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;
- відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає користуватися послугами цього кооперативу та у разі потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах, встановлених статутам кооперативу;
- демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом ”один член кооперативу - один голос”;
- обмеження виплат часток доходу на паї;
- розподіл доходів між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу;
- контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом цього кооперативу.
Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. СВК має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Відмова у державній реєстрації кооперативу може бути оскаржена в судовому порядку.
Статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його діяльність. У статуті визначається: найменування кооперативу та його місце знаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов’язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу. Зміни та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів. Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилається до органу, що зареєстрував кооператив, у тижневий термін з часу їх внесення. Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участі у діяльності. Відповідно до рішення загальних зборів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися грішми, товарами, цінними паперами, збільшенням паю тощо.
У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми, або за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки – в натурі. Термін та інші умови отримання паю встановлюються статутом кооперативу, при цьому термін отримання паю не може перевищувати двох років, а відлік цього терміну починається з 1 січня року, що наступає після моменту виходу із кооперативу. Право власності членів кооперативу на пай є спадковим.
Кооператив відповідно до свого статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування і реалізацію. Виробничі кооперативи реалізують свою продукцію за цінами, що встановлюються самостійно. Відносини кооперативу з іншими підприємствами, встановлюються на основі договорів (угод).
Доход розподіляється на : податки і збори до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу; кооперативні виплати.
Держава гарантує дотримання законних інтересів кооперативів і їх членів, максимально сприяє розвитку і зміцненню господарської самостійності кооперативів відповідно до цього Закону та інших Законів України. Контроль за окремою діяльністю здійснюють відповідні органи державної влади в межах своєї компетенції, встановленої законодавством України.
Оподаткування кооперативу здійснюється відповідно до податкового законодавства.
Кооператив здійснює бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, веде статистичну звітність у порядку встановленому законодавством України.
Трудові відносини членів кооперативу регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутом та правилами внутрішнього розпорядку кооперативу. Кооператив самостійно визначає форми і систему оплати праці членів кооперативу і найманих працівників з урахування норм і гарантій, встановлених законодавством.
Ліквідація кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією. Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю.
Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Метою ведення обліку та складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів господарства.
Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться господарством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних обліку.
Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтується на таких основних принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність.
Державне регулювання обліку здійснюється з метою: удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності; створення єдиних правил ведення обліку, які є обов’язковими для всіх господарств та гарантують і захищають інтереси користувачів.
Згідно Закону бухгалтерський облік у господарстві ведеться безперервно з дня реєстрації господарства до його ліквідації.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе керівник господарства. Для забезпечення ведення обліку господарство самостійно обрало форму його організації: введення до штату посади бухгалтера та створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо – безпосередньо після її закінчення.
Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів складаються зведені облікові документи. Документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного і аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов′язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції відображаються в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку несуть особи, які склали та підписали ці документи. Для забезпечення достовірності даних обліку та звітності господарство зобов′язане проводити інвентаризацію.
На основі даних бухгалтерського обліку господарство складає фінансову звітність, яку підписують керівник та головний бухгалтер. Фінансова звітність включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітності. Вона не становить комерційної таємниці. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс господарства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).
СВК „ Вільнянськ” здійснює облік витрат, згідно зі стандартом бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.
Цей стандарт визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Він не поширюється на витрати з виконання будівельних контрактів та надання послуг для їх виконання.
Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати, які не можливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами.
У даному П(С)БО розглядаються витрати якими користується господарство.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції. До складу загальновиробничих витрат включаються втрати на управління виробництва, відрахування на соціальні заходи та медичне страхування, витрати на оплату службових відряджень. Амортизація основних засобів і не матеріальних активів загально виробничого призначення.
Загально виробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що змінюється прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Вони розподіляються на кожен об’єкт витрат з використання бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
До постійних загально виробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управляння виробництвом, що залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності. Не розподілені постійні витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення. Витрати на збут включають такі витрати, пов’язані з реалізацією продукції: витрати на ремонт тари; витрати на пакування матеріалів; витрати на рекламу та дослідження ринку; оплата праці та комісійні винагороди продавця; витрати на транспортування, страхування готової продукції; витрати на гарантійних ремонт і гарантійне обслуговування.
Оскільки господарство отримує більш ніж 50 відсотків суми одержаної від реалізації власної продукції, воно є платником фіксованого податку, тобто воно користується Законом України „Про фіксований сільськогосподарський податок”.
Фіксований сільськогосподарський податок - це податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі.
Платниками фіксованого податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм , передбачених Законами України, які займаються виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітній (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. У разі, коли у звітному періоді валовий доход від операції з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 50 відсотків загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах. Зміна порядку сплати податків і зборів протягом звітного року не допускається.
Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди. У випадку коли у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, у зв’язку з набуттям права землекористувача, землекористувач зобов’язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки. Ставка фіксованого податку з одного гектара угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, яка проводиться відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,5: для багаторічних насаджень – 0,3.
Грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі необхідності може уточнюватися згідно із законодавством.
Платники податку визначають суму фіксованого податку на поточний рік у порядку і розмірах передбачених цим Законом, і подають розрахунок органу державної податкової служби за місцем знаходження платника до 1 лютого поточного року.
Сплата податку проводиться щомісячно до 20 числа наступного місяця у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:
у I кварталі – 10 відсотків;
у II кварталі – 10 відсотків;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
