13932 (585330), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Друге. З поступовим наповненням внутрішнього продовольчого ринку у країні активізувалась експортна діяльність. У 2001 році обсяги експорту продукції сільського господарства та продовольчих товарів зросли проти попереднього майже на третину і становили 2,1 млрд. дол. США. Перевищення обсягів експорту над імпортом досягло 830 млн. дол. США.
Вітчизняні продовольчі товари практично витіснили імпортні з внутрішнього ринку і сьогодні мають задовільний попит на зовнішніх ринках, насамперед завдяки формуванню відповідного ринкового середовища в Україні, освоєнню і врахуванню сучасних вимог міжнародної торгівлі.
Третє. Сільське господарство України вже другий господарський рік завершує з позитивнимифінансовимирезультатами. Рівеньрентабельностівиробництваза 2001 рік становив в межах 10%. Усі види сільськогосподарської продукції, за винятком м'яса та вовни, торік були прибутковими. Загальна маса прибутку сільськогосподарських підприємств досягла майже 1,3 млрд. грн.
Завдяки заходам, які вживались державою, поступово вирішується проблема паритету цін на продукцію сільського господарства та ресурси, які воно споживає.
У галузі вже сформована критична маса капіталу для започаткування розширеного відтворення. Наприклад, у минулому році було освоєно 1,3 млрд. грн. капітальних вкладень, у тому числі сільськогосподарськими підприємствами — 904 млн. грн., з них 96% - власні кошти.
Четверте. 3а останні роки підприємства АПК стали дисциплінованішими відносно сплати податків, а це ще одне свідчення значного пожвавлення їх економічної діяльності. За 2000—2002 роки загальна маса сплачених податків зросла в 1,5 рази і становила 5,6 млрд. грн. Крім того, обсяги надходжень від фіксованого сільськогосподарського податку збільшились майже вдвічі. Завдяки цьому маса платежів до бюджету та спеціальних фондів зросла на 2,6 млрд. грн. Отже, на нинішньому етапі розвитку галузі діючу систему оподаткування можна назвати стимулюючою. Необхідно сповна використати результати відродження сільського господарства для активізації функціонування підприємств хімічної і машинобудівної промисловості, транспорту, торгівлі та інших суміжних галузей економіки.
П'яте. Банки як наймобільніші ринкові структури повірили у позитивні перетворення, що відбулися на селі. Стимулом зростання довіри стали запроваджена приватна власність на землю та майно, а також відміна мораторію на банкрутство сільськогосподарських підприємств. Ці дії держави підвищили рівень захисту позичок та інвестицій у сільське господарство, гарантували своєчасне і повне повернення наданих кредитів.
У минулому році комерційні банки кредитували підприємства АПК на загальну суму 5,6 млрд. грн., у тому числі на пільгових умовах — 2,8 млрд. грн. Зростання цих обсягів проти 2000 року відповідно у 2,7 і 3,4 раза є яскравим свідченням високої довіри банків до новостворених суб'єктів аграрного сектора.
Підвищення відповідальності та зростання обсягів фінансування дали можливість підприємствам АПК 12 регіонів України у минулому році згідно з графіками повністю погасити кредити. В цілому ж по Україні рівень повернення пільгових кредитів досяг 92%.
В процесі перетворень регіони не приділили належної уваги збереженню цілісності і господарському використанню сформованих земельних і майнових комплексів колишніх КСП, особливо спеціалізованих господарств, як це було передбачено положеннями Указу Президента.
Необхідно широко використовувати вітчизняний досвід функціонування великих господарств. Адже світова практика має тенденцію до укрупнення суб'єктів сільськогосподарського виробництва. І це не випадково.
Там, де є потужний земельний і майновий комплекси та кваліфіковані кадри, успішно впроваджуються досягнення науково-технічного прогресу, застосовуються інноваційні технології. Підприємства (агрофірми, об'єднання тощо), як правило, виробляють і реалізують не сировину, а кінцеву продукцію, мають високий ступінь товарності виробництва, стають повноправними суб'єктами аграрного ринку.
З урахуванням цього Міністерству аграрної політики, Українській академії аграрних наук слід активніше вести пошук нових форм і механізмів підтримки суб'єктів великотоварного виробництва, ефективного кооперування їх з дрібнотоварними господарствами.
Посиленої уваги потребують процеси завершення формування юридично повноцінних суб'єктів аграрного ринку. Це стосується насамперед подальшого врегулювання питань приватної власності на майно і землю, дотримання вимог законодавства при орендних відносинах, створення високопрофесійних дорадчих служб.
Законодавча і нормативна база із зазначених питань на загальнодержавному рівні вже практично сформована або формується.
За державними органами залишаються контролюючі та регулюючі функції. Подальша демократизація державного управління вимагає створення і становлення дорадчої служби, якій має бути делегована значна кількість економічних, технологічних, правових та інших консультаційних питань.
Наступні важливі питання, на які повинні звертати особливу увагу органи виконавчої влади, — завершення формування інфраструктури аграрного ринку, організація і регулювання ринку зерна, цукру, продукції олієжирового та плодоовочевого підкомплексів, ринків продукції тваринництва. Цей блок питань надзвичайно важливий для створення умов і забезпечення ефективного пореформеного розвитку аграрного сектора.
Негативно вплинула на внутрішні ціни зерна недосконалість транспортної і складської інфраструктури, яка має надто високу вартість наданих послуг.
Не спрацювали на поліпшення цінової ситуації великі державні оператори на ринку зерна — ДАК "Хліб України" та Держрезерв, які не мали власних коштів, а кредитами, мотивуючи їх надмірною вартістю, не скористались.
Наведені та інші проблеми ринку зерна не були б такими гострими, якби Мінагрополітики своєчасно проаналізувало та взяло до уваги такі чинники, як неминучість різкого зниження цін при зростанні обсягів виробництва зерна в умовах недостатніх можливостей експортної інфраструктури та обмеженості державних фінансових ресурсів.
Крім того, відповідні міністерства здійснюватимуть заходи щодо моніторингу та визначення перспективних експортних ринків зерна в 2002 році на світовому ринку та запровадять широке інформування виробників зерна стосовно ринкової ситуації та прогнозів цінової кон'юнктури.
На місцях для цього слід широко використовувати кошти регіональних бюджетів.
Взагалі ж необхідно повною мірою використовувати маркетингові дослідження для якомога швидшого адаптування внутрішніх цін на зерно до світових.
Активнішого і потужнішого наповнення товарними та грошовими потоками потребують діючі торгові доми, аукціони худоби, аграрні біржі. Для підвищення їх дієвості потрібні ефективні механізми розвитку форвардної та оптової торгівлі.
Зазначені проблеми вимагають координованішої роботи не тільки Мінагрополітики, а й Мінекономіки, Мінфіну, Мінпромполітики, Держстандарту, Національної академії наук, Української академії аграрних наук, Національного банку, інших органів. Слід створювати системну законодавчу та нормативну базу, вирішувати інші важливі питання розвитку аграрного ринку.
Важлива складова ефективного розвитку аграрного ринку — створення державою умов для максимального просування вітчизняної продукції на зовнішні ринки, набуття членства у Продовольчій сільськогосподарській організації (FАО), Світовій організації торгівлі (СОТ) тощо.
На початку наступного десятиліття, як зазначив Президент України, наша держава має стати асоційованим членом Європейського Союзу, а перший визначальний крок здійснення цього — майбутнє членство України у Світовій організації торгівлі.
На Всеукраїнській нараді з питань стратегії розвитку аграрного сектора 7 лютого 2003 р. Прем'єр-міністр України В. Янукович підкреслив, що "аграрні реформи ще не виконали головного завдання - забезпечення сталого розвитку галузі, її розширеного відтворення, продовольчої безпеки держави, достойного рівня життя селян" . Доводиться констатувати, що Україна не зуміла використати своїх потенціальних можливостей, які дуже високо оцінювалися зарубіжними фахівцями. Так, за даними Дойче Банку, Україна мала найвищий рейтинг, а її сільськогосподарське виробництво дістало найвищу оцінку серед колишніх союзних республік. Перелічені обставини створюють проблему з'ясування незадовільних результатів аграрної реформи в Україні, першим кроком у вирішенні якої є порівняльний аналіз змісту аграрних перетворень у державах ЦСЄ та в Україні. Тому вивчення особливостей реалізації аграрних реформ у державах ЦСЄ становить для України істотний інтерес.
Щодо просування вітчизняної продукції на світовий ринок, то тут потрібно посилення роботи наших посольств, їх торгових місій, особливо в країнах — потенційних партнерах зовнішньоекономічних відносин. Слід приділяти більшу увагу удосконаленню двосторонніх відносин з країнами СНД, передусім з Росією. З цього приводу потрібно якомога ефективніше спрощувати, уніфікувати документацію, здешевлювати, оптимізувати й узгоджувати процедури, пов'язані з експортом, гармонізацією національних стандартів, фітосанітарних і ветеринарних вимог з міжнародною і європейською системою стандартизації та сертифікації.
Успішне втілення в життя другого і третього етапів пореформеного розвитку аграрної сфери значною мірою залежатиме від результатів господарювання вже в нинішньому році. Ці результати в свою чергу можуть бути досягнуті завдяки удосконаленню фінансово-кредитноготаресурсногозабезпеченнясільськогосподарських товаровиробників.
Фінансово-кредитне забезпечення потребує системніших підходів.На сьогодні доступність аграріїв до банківських кредитів ще досить обмежена, передусім через високі кредитні ставки.
Умови кредитування та інші процедурні питання потребують удосконалення, насамперед банківського регулювання, системи резервування, умов залучення депозитів та інших джерел нагромадження кредитних ресурсів, запровадження системи застави майна та землі.
Проблемою ще залишається довгострокове кредитування АПК та розвиток фондового ринку. Суттєва підтримка необхідна для розширення функціонування кредитних спілок, спрямованих на обслуговування дрібних товаровиробників та розвиток малого підприємництва у сільській місцевості.
Поряд з державною підтримкою АПК важливою умовою його ефективного розвитку є страхування ризиків у сільському господарстві, формування системи гарантій, мережі гарантійних установ, лізингових, інвестиційних, фондових компаній та інших фінансових посередників.
Одною з наболілих проблем аграрного сектора є нинішній стан технічного забезпечення, оскільки техніка на селі морально застаріла і фізично зношена.
За останні роки фондозабезпеченість сільськогосподарських товаровиробників знизилася у 4,5 рази.
Указ Президента щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для АПК став програмним документом сільськогосподарського машинобудування на найближчі роки. Верховна Рада прийняла Закон "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу", який визначає основні напрями пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування, створює сприятливі економічні умови для збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської техніки та устаткування для харчової і переробної промисловості, а також формування ринку та вдосконалення системи забезпечення АПК вітчизняною технікою і устаткуванням.
Для вирішення завдань технічного забезпечення сільськогосподарських виробників керівники обласних державних адміністрацій повинні вжити рішучих заходів щодо прискорення повернення кредитів, отриманих підприємствами для закупівлі імпортної техніки під гарантії Уряду. Ця заборгованість є головним джерелом наповнення державного лізингового фонду та здешевлення вітчизняної складної сільськогосподарської техніки.
Дійовими чинниками прискореного розвитку машинобудівних заводів, а також аграрної економіки повинні стати інноваційна діяльність, постійне оновлення технічних технологій широке використання новітніх наукових розробок. Особливу роль в активізації інноваційної діяльності мають відігравати аграрна наука і освіта.
На жаль, позитивні процеси реформування аграрного виробництва ще не супроводжуються поліпшенням стану соціального забезпечення жителів села. Рівень життя селян практично не підвищується, погіршується демографічна ситуація, а це створює складну і навіть напружену соціально-психологічну обстановку.
При викладі результатів дослідження, насамперед, необхідно зазначити, що ніякого загального "сценарію" або тим більше загальних "рецептів" аграрного реформування країни ЦСЄ не мали. Усі вони істотно різнилися за стартовими умовами, тобто загальним рівнем економічного розвитку, формами землеволодіння, землекористування і господарювання. Так, у Польщі та Югославії переважали приватна власність на землю та індивідуальне виробництво, були елементи ринку землі. Угорщина перед реформами мала розвинутий аграрний сектор, який характеризувався тісними горизонтальними і вертикальними інтеграційними зв'язками у рамках індустріально-виробничих систем. Сільське господарство Східної Німеччини (колишньої НДР) характеризувалося високою концентрацією вузькоспеціалізованого виробництва. Тут середній розмір господарства в суспільному секторі становив 4,9 тис. га землі (проти 19 га у розрахунку на 1 ферму у ФРН). Аграрне виробництво Румунії було менш продуктивним і відзначалося нижчим рівнем інтенсивності. Проте в усіх цих державах було єдине розуміння реформування не як удосконалення соціалістичної системи шляхом її поступового насичення елементами ринкових відносин, а як переходу до ринкової економіки з приватною власністю на левову частку суспільного багатства, економічною свободою товаровиробників і лібералізацією обмінних процесів. В основу реформаторської ідеології вони поклали посилення мотивації виробників за рахунок приватного інтересу.
У результаті приватизаційних процесів і добровільного вибору форм господарювання у державах ЦСЄ склалися такі структура земельних угідь за типами підприємств та середня площа землі у розрахунку на 1 господарство
Як показано найвідчутніші зрушення у структурі землевикористання відбулися в Болгарії, Румунії та Угорщині, де частка індивідуальних господарств у загальній площі сільськогосподарських угідь зросла в 1997 р. (порівняно з 1989 p.), відповідно, на 39, 55 і 48 процентних пунктів. У Польщі та Словенії цей показник і раніше був традиційно високим. Чехія, Словаччина та Східна Німеччина (Східні землі ФРН) віддали перевагу поєднанню приватного землеволодіння з колективним землевикористанням на базі великих сільськогосподарських підприємств у формі сільськогосподарських виробничих кооперативів, товариств з обмеженою відповідальністю і акціонерних товариств. В аграрному секторі цих трьох країн налічується 3100 товариств з обмеженою відповідальністю (середньою площею 763 га) і 572 акціонерних товариства, на кожне з яких припадає в середньому 878 га земельних угідь.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
