13403 (585238), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Витрати на виробництво і зміна собівартості 1 ц. молока по статтях

Основні резерви зниження собівартості молочного скотарства

До резервів, використання яких не потребує додаткових витрат (це по суті організаційні упущення), можна віднести втрати робочого часу, пов'язані з низьким рівнем технологічної і трудової дисципліни, не оптимальністю навантаження тварин на працівника галузі, марнотратством і безгосподарністю у витрачанні ресурсів і в першу чергу кормів, недотриманням кошторису накладних витрат тощо.

До резервів, використання яких потребує незначних інвестицій, найчастіше відносять організаційні заходи, пов'язані з ліквідацією яловості корів, із своєчасним введенням у продуктивне використання ремонтного молодняка, підвищенням інтенсивності використання тварин, скороченням до науково обґрунтованих технологічних перерв надходження продукції (наприклад, скорочення сухостійного і сервіс-періодів корів), впровадження нових прогресивніших методів організації виробництва і праці та ін.

Третя група резервів більш капіталомістка, тобто їх реалізація можлива лише при значних додаткових інвестиціях. До них можна віднести структурну перебудову тваринництва, витрати, пов'язані з поновленням стада, технологічними змінами, нарощуванням кормовиробництва і поліпшенням якості кормів, створенням належних санітарно-гігієнічних умов на фермах як для тварин, так і для обслуговуючого персоналу, реалізацією заходів екологічного характеру – придбання відповідного обладнання, будівництво гноєсховищ тощо.

Особливістю тваринництва є те, що вплив факторів має передбачуваний характер, отже, можна об'єктивніше розрахувати економічний ефект від їх реалізації.

Однак частіше собівартість формується під впливом кількох факторів, і для виявлення їх кількісного впливу застосовують виробничі функції. Результативною ознакою в них виступає собівартість одиниці продукції, а факторами можуть бути: продуктивність тварин, затрати праці і кормів на голову тварин, оплата відпрацьованої години, собівартість кормової одиниці, спеціалізація підприємства, концентрація виробництва аналізованого виду продукції тощо.

Щоб визначити зниження собівартості за рахунок виявлених резервів, у наведене рівняння підставляють очікувану величину факторів (з урахуванням можливої їх зміни, але щоб вона не виходила за межі варіації включених у рівняння відповідних факторів), а одержаний рівень собівартості порівнюють з фактичним, що покаже розмір економії.

Лише за таких умов можливе систематичне планомірне зниження собівартості сільськогосподарської продукції.

2.4 Конкурентоспроможність молока українського виробництва

Сільське господарство України є технічно і технологічно відсталим. У молокопродуктовій підгалузі України відсталість наскрізна – від виробництва молока до переробки і реалізації. Аналіз свідчить, що для розвитку сфери виробництва і переробки молока повинен бути ефективним весь ланцюг "виробництво – переробка – збут".

Основними причинами стримування виробництва молока є скорочення поголів'я корів, подорожчання кормів, випереджувальні темпи росту цін на пально-мастильні матеріали порівняно із закупівельними цінами на молоко. Усі ці фактори негативно позначаються на якості й конкурентоспроможності молока і молочної продукції.

Молокопереробним підприємствам сировина надходить із двох джерел – від акціонерних сільськогосподарських підприємств – 33 %, від індивідуальних власників – 67%. Розбіжностей щодо закупівельної ціни за молоко між сільськогосподарськими підприємствами і господарствами населення немає. У сільськогосподарських підприємствах здійснюється механічне доїння, охолодження молока, механічна очистка. Така сировина надходить переробним підприємствам першим і вищим ґатунками і, відповідно, оплачується по 1600 – 2000 гри. за тонну з дотацією, що загалом задовольняє сільгоспвиробника, але не в усіх регіонах країни.

А ось із якістю сировини, що надходить від населення, великі проблеми, У багатьох випадках молоко приймають неохолодженим з підвищеною кислотністю, забруднене, розбавлене. З такої сировини зробити високоякісну продукцію неможливо. Відповідно й оплачується вона набагато нижче – 1000 – 1500 гри, за тонну. Селянин не має ні умов, ні можливостей забезпечити механізоване доїння і відповідне охолодження молока. При дрібнотоварному виробництві, ручній праці така ціна не відшкодовує витрат селянина.

У зв’язку з невідповідною гармонізацією українського стандарту на молокопродукти з міжнародним стандартом ISO, Росія на певний період припинила поставки українських молочних продуктів від певних заводів на свою територію. Особливо відчутного удару зазнали малі приватні виробники молока. Ціна на молоко, яке приймають у населення, впала майже вдвічі. Причини такого швидкого падіння цін є різнопланові, проте основна причина – незадовільна якість молока, яке виробляється населенням.

Український стандарт на молоко самий ліберальний в Європі. Те, що в Україні вважається І сортом, в Росії – лише ІІ сорт, і це при тому, що більшість молока від населення – це молоко ІІ сорту за українським стандартом. Але чи так уже це важливо, наскільки український стандарт відрізняється від російського, якщо, за європейським стандартом, українське молоко вищого сорту не дотягує до сорту “середнє”, не кажучи вже про сорти “добре” та “екстра”. За європейським стандартом, українське молоко вищого сорту – це придатне для переробки молоко, І сорт, – непридатне для переробки молоко.

Виробництво молока за часів реформування з потужних молочних товарних ферм і молочних комплексів із можливістю застосування найновітніших промислових технологій та зооветеринарного захисту змістилося на подвір'я населення з примітивними умовами утримання худоби, відсутністю санітарних і гігієнічних умов.

Тому потрібно якнайшвидше, нарешті, подумати про те, як підняти якість молока українського виробництва.

Зменшення кількості дрібних виробників молока та збільшення кількості великих ферм – це неминуче майбутнє молочної галузі України. Це підтверджує й досвід країн-членів Європейського Союзу.

У Франції, наприклад, молоко для переробки закуповується від фермерських господарств з поголів'ям 50 корів і більше, в Польщі – при кількості 14 корів і більше. Ці господарства мають відповідні умови й дозвіл. Тому в Польщі ґатунком "екстра-клас" прийнято 95 % сировини, а в Україні вищим ґатунком – лише 48%.

Вартість переробки залежить від якості сировини та росту інфляційних процесів. Для виробництва високоякісної молочної продукції із молока другого ґатунку та неґатункового молока підприємства додатково проводять подвійну пастеризацію, охолодження й очищення на спеціалізованому обладнанні, що призводить до непродуктивного збільшення енергетичних і трудових затрат. Заводу економічно вигідніше купити сировину в підприємстві, де є механічний процес доїння та охолодження, за вищу ціну, ніж дешевше – у населення.

Молокопереробні підприємства України за рахунок низької якості сировини втрачають значні суми при реалізації молочної продукції на західному та російському ринках. На зовнішньому ринку за сухі молочні продукти українські підприємства одержують за тонну на 300–400 дол. США менше, тому що на Заході, через низькі якісні показники, ця продукція використовується на технічні й кормові цілі.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про молоко та молочні продукти", з метою стимулювання підвищення якості молока та виробництва конкурентоспроможної продукції, в проекті «Державного бюджету України» передбачено доплату до закупівельної ціни за молоко вищого та першого ґатунків, яке закуповується молокопереробними підприємствами від сільськогосподарських підприємств.

Доцільно здійснювати також інтеграцію сільськогосподарських і переробних підприємств, яка була б спрямована на використання резервів підвищення економічних показників розвитку багатогалузевого виробництва.

Особливо це спонукатиме досягненню міжнародних стандартів щодо рівня білка в молоці. Вихід на цей стандарт (3,4 %) потребує ведення селекційно-племінної роботи в скотарстві, організації моніторингу заготівлі зберігання, роздавання кормів тощо.

У нинішніх умовах посівні площі кормових культур скоротилися з 391,4 тис. га. у 1990 році до 206,8 тис га у 2004-му, мінеральні добрива вносяться в окремих агроформуваннях за залишковим принципом, а удобрюється лише 10 – 15% площі. З причин низької продуктивності й незначної частки в структурі посівних площ бобових культур формується низька якість кормів. Внаслідок цього проблема кормовиробництва потребує розв'язання на основі максимального використання біологічних факторів, включаючи потенціал рослинних ресурсів у поєднанні з економічно доцільними обсягами застосування матеріальних засобів. Тобто:

• відновлення площ кормових культур у структурі посівів до рівня 30% для забезпечення виробництва 45 – 55 ц. корм. од. на умовну голову тварин;

• збільшення частки бобових зернофуражних культур до 25 – 30%, багаторічних трав – до 40%, раціональне розміщення їх у системі сівозмін;

• застосування ресурсозберігаючих технологій вирощування, заготівлі та зберігання кормів.

Кормовиробництво має забезпечувати високу продуктивність, конкурентоспроможність, а отже, прибутковість тваринництва.

За науково обґрунтованими даними НДІ харчування Міністерства охорони здоров'я України, за рік людина повинна спожити 390 кг. молока і молокопродуктів (у перерахунку на молоко). У 2004 році цей показник в Україні становив лише 226 кг. на душу населення. Лише в окремих розвинених країнах (Франція, Фінляндія, Данія, Нідерланди й деякі інші) фактичний рівень споживання молока і молокопродуктів перевищує 400 кг. [30].

Характеристики

Список файлов ВКР