Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Міністерство освіти і науки України

Гуманітарний університет

Запорізький інститут державного та муніципального управління

Контрольна робота з Економічної теорії

Запоріжжя 2005

Зміст

Вступ 3

1 Поняття національної економіки 4

2 Сутність національного відтворення 10

3 Результати національного відтворення та показники, за допомогою яких вони виміряються 14

Загальні висновки 21

Використана література 22

Вступ

Сьогодні на земній кулі нараховується понад 240 країн. Вони досить помітно відрізняються одна від одної як за розміром території й чисельністю населення, так і за економічною потужністю й, отже, місцем у світовий економіці. Проте національна економіка кожної країни є складовим елементом глобальної економічної системи. Навіть наймень розвинуті країни докладають свій внесок у світовий процес економічного розвитку — своїми природними чи людськими ресурсами, виробництвом (хай і незначним у глобальному вимірі), споживанням імпортної продукції. Економічні ресурси використовують у рамках національної економіки. Основне її завдання — виробництво і розподіл споживчих і капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства.

Людство упродовж своєї історії використовує різні системи господарювання. Деякі з них передбачають використання грошей, а в інших гроші не потрібні. Одні системи господарювання забезпечують добробут людей, а в інших більшість населення перебуває на межі фізіологічного виживання. У цій темі з’ясуємо суть економічної системи та її основні компоненти, а також ознаки товарного господарства. Це допоможе нам зрозуміти, чому на рубежі тисячоліть значна кількість країн вибрала шлях до ринкової економіки.

Розглянемо в цій роботі більш детально поняття і основні риси національної економіки, поняття та сутність національного відтворення та показники, за допомогою яких вони виміряються.

1 Поняття національної економіки

Національна економіка, або господарство країни — це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави. Вона характеризується певною галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію чи здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їхньої кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів (особливо корисних копалин і грунтово-кліматичних умов), обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури (транспорт, зв’язок, електромережі тощо), ступеня розвитку науки й техніки.

Ядром національної економіки є її галузі: промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв’язок, банківська система, охорона здоров’я, освіта тощо. Промисловість у свою чергу поділяється на обробну й видобувну; обробна — на важку й легку і т.д. Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевою структурою. Галузева структура відбиває суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій. Він дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси. Розрізняють поділ праці двох видів — усередині суспільства й усередині підприємства. Поділ праці всередині суспільства виявляється в існуванні різних галузей і виробництв, а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонів країни, окремих країн тощо. Всередині підприємства поділ праці відбувається між цехами, майстернями тощо. Поділ праці на підприємстві дає змогу розчленувати виробничий процес на багато дрібних спеціалізованих операцій чи завдань.

Великий поділ праці відбувся між племенами ще в умовах давнього суспільства. Одні племена спеціалізувалися на скотарстві, інші — на землеробстві. Спеціалізація обов’язково передбачає обмін продуктами праці. Спочатку обмін здійснювався у формі бартеру, або прямого продуктообміну. З поглибленням поділу праці виникають гроші, і обмін відбувається у вигляді торгівлі товарами і послугами.

Людство не випадково поглиблює поділ праці та розвиває спеціалізацію. Воно давно усвідомило, що ці процеси забезпечують неабияку вигоду — підвищують продуктивність праці.

Класичний приклад впливу поділу праці на зростання її продуктивності знаходимо в Адама Сміта, який аналізував виробництво голок. Один робітник упродовж дня міг виготовити кілька дюжин недосконалих голок, зазначив учений. Невелика ж група робітників, у якій кожен завдяки поділу виробничих функцій виконував прості повторювані операції, виготовляла тисячі голок за день.

Спеціалізація робітників на виконанні окремої операції підвищує продуктивність праці, бо дає змогу повніше використати здібності й майстерність людей. Крім того, спеціалізація сприяє навчанню у процесі праці. Навіть за однакових природних здібностей спеціалізація людей на різних видах занять підвищуватиме продуктивність їхньої праці.

Поділ праці відбувається не лише між окремими працівниками чи підприємствами, а також між регіонами країни та між країнами. Регіони країни спеціалізуються на виробництві різних видів господарської продукції чи виготовленні різних промислових виробів. Географічна спеціалізація виробництва дає змогу кожному регіону в межах країни чи різним країнам виробляти ті продукти, які за наявних ресурсів можна виготовляти найефективніше. Розвиток спеціалізації посилює взаємозалежність економічних одиниць і зближує народи.

Виготовлення будь-якого товару масового виробництва залежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціалізованих підприємств.

Наприклад, припинення з певних причин роботи на підприємстві, яке виготовляє двигуни для легкових автомобілів, тимчасово може зменшити не лише обсяг виробництва останніх, а й споживання бензину. Це у свою чергу може призвести до скорочення видобутку нафти у нафтовидобувних країнах.

Поглиблення поділу праці є важливою умовою нагромадження національного багатства споживчих і капітальних благ, інтелектуальної власності й професійної майстерності працівників. Водночас у господарське життя залучається дедалі більший обсяг ресурсів: корисних копалин, сільськогосподарських угідь, лісів, водоймищ, які є важливою складовою національного багатства. З розвитком економіки вони, на жаль, вичерпуються, а стан довкілля погіршується. Особливо гостро ця проблема постала наприкінці XX ст.

Трудові ресурси, природні ресурси й засоби праці складають продуктивні сили країни.

Потужність економіки країни в значної мірі залежить від обсягу та якості факторів (або чинників) виробництва — ресурсів, які необхідні для виробництва товару. Основними факторами є:

• праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів та послуг);

• технологія — наукові методи організації виробництва із застосуванням нотних процесів виробництва;

• природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності;

• капітал — накопичені кошти у виробничій, грошовій і товарних формах.

Країн, що у повній мірі забезпечені всіма факторами виробництва, небагато. Але виокремлюються країни, в яких один з факторів є провідним, і тоді їхня економіка орієнтується на ефективне використання цього фактора. Так, природний фактор відіграє чималу роль в економіці Росії, Канади, Австралії, Казахстану, нафтодобуваючих країн Перської затоки. Трудовий фактор є провідним для багатьох країн, що розвиваються, особливо регіону Південної та Південно-Східної Азії; в цих країнах дешева і чисельна робоча сила багато в чому сприяла досягненню конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках. Фактор технології і фактор капіталу обумовлюють спрямованість економічного розвитку розвинутих країн. В першу чергу, країн Західної Європи і Японії. Китай спирається на фактори природних ресурсів і трудовий; США практично забезпечені всіма факторами в повній мірі, хоча все ж таки визначальними є капітал і технологія¹.

Щодо України, то сьогодні провідним фактором є трудовий; ми ще маємо кваліфіковані кадри робітників, інженерів, науковців, незважаючи на їх зменшення за рахунок еміграції, природного вибуття і недостатнього відтворення в останнє десятиліття. Фактор природних ресурсів обмежується родючою землею й значними покладами руд чорних металів, деревини. Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на фактор природних ресурсів: в її експорті переважну частку займають руди, метали й продукція сільського господарства. Трудовий фактор задіяно мало за певних причин.

На сучасному етапі розвитку світової економіки саме капітал і технологія є вирішальним стимулом розвитку країни.

Відповідно до переважання кожного секторів виокремлюються такі стадії економічного розвитку країни (групи країн): аграрний, індустріальний і постіндустріальний.

На стадії аграрного розвитку перебувають найменш розвинуті країни, переважно африканські. У сільському господарстві тут зайнято до 70-80% працездатного населення.

Первинний сектор посідає чільне місце й в економіці деяких країн, що розвиваються, за рахунок гірничої промисловості.

Вторинний сектор посів чільне місце в економіці найрозвиненіших країн (Велика Британія, США, Франція, Німеччина, деякі інші) вже з середини ХІХ століття; в наступному столітті він територіально поширився й охопив практично всю Європу, Японію, значну кількість країн, що розвиваються. Основу економіки країни стала визначати кількість виплавленої сталі, вироблених верстатів, електроенергії, автомобілів, літаків, продукції органічної хімії. Процес деколонізації залежних країн, що набув бурхливих темпів після другої світової війни. Супроводжувався початком їхньої індустріалізації. Національні лідери нових незалежних країн головною метою економічної політики проголошували індустріалізацію.

Згадаємо, що й соціалістичне будівництво здійснювалося під домінуючим гаслом індустріалізації. У Радянському Союзі нагальною метою ставилося наздогнати США за виробництвом сталі, електроенергії, верстатів, видобутків вугілля, нафти, газу тощо. Аналогічні цілі ставив уряд Китаю в 60-х роках відносно Великої Британії. Багато в чому я мета була досягнута; СРСР перегнав США по виробництву сталі й видобутку палива, Китай перевищив усі показники промисловості Великої Британії. Проте цього виявилося недостатньо, щоб зрівнятися з розвинутими країнами по якісних показниках.

У 70-80-х роках низка країн, що розвиваються, розгорнула процес індустріалізації надзвичайно високими темпами. За короткий строк з аграрних чи аграрно-індустріальних вони перетворилися на „нові індустріальні країни” із розвиненою структурою промисловості. До цієї групи належать. Зокрема, Бразилія, Мексика, Республіка Корея, Сінгапур. Таїланд, Філіппіни та деякі інші.

Здавалося б, що у світовій економіці йде вирівнювання країн на індустріальній основі. Проте найрозвиненіші країни наприкінці ХХ століття перейшли до такої стадії розвитку, коли могутність країни визначається вже не площами верстатних парків, не кількістю виплавленої сталі, а обсягом і ефективністю надання послуг, в першу чергу, інформаційних. Слід зазначити, що й аграрний потенціал, і виробничі потужності в розвинутих країнах залишаються величезними. Так, США, Франція, Канада, Австралія належать до найбільших у світі виробників сільськогосподарської продукції. Проте агропромисловий комплекс не посідає провідного місця у валовому внутрішньому продукті (ВВП) цих країн. В європейських країнах і США скорочується виробництво чорних металів; чорна металургія, як раніше легка промисловість, виробництво нескладної техніки начебто переміщується із розвинутих країн в країни, що розвиваються.

З огляду на динаміку означених секторів в економічній науці поширилися уявлення про три типи економічного розвитку, що послідовно змінюють один одного: до індустріальний (аграрний), індустріальний і постіндустріальний (інформаційний).

Постіндустріальний тип економіки базується на економному використанні ресурсів, на задоволенні нематеріальних потреб населення (сфера послуг). У середині 90-х років більше половини ВВП розвинутих країн приходилося на продукцію інформаційних галузей — телекомунікації, комп’ютерні центри, програмне забезпечення, на фармацевтику. В економіці США ¾ доданої вартості, створеної у промисловості, складав інформаційний фактор. Швидкими темпами розвиваються світові інформаційно-фінансові ринки, страхові, інвестиційні, валютні ринки, які в багатьох випадках по обороту перевищують традиційні товарні ринки. Отже, сьогодні економічна потужність країни визначається не кількістю споживаної речовини й енергії для матеріального виробництва, а ступенем споживання інформатики².

2 Сутність національного відтворення

Національне виробництво як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об’єднання тощо) е виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії національного виробництва, по-перше, взаємопов’язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Для існування людського суспільства виробництво має постійно відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останнього — нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.

Обов’язковою складовою процесу національного відтворення є його натурально-речова частина у вигляді відновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває проблема пропорційності — певних кількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства суспільства та добробут його членів.

Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробництва, середовища існування здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов’язковою складовою процесу відтворення є його суспільний бік як форма існування продуктивних сил.

За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціально-економічні відносини виробництва, що відповідають цій економічній системі.

Вихідний пункт руху суспільного продукту — виробництво, кінцевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва.

Розподіл та обмін опосередковують зв’язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробництва і робочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією руху суспільного продукту, при якому визначаються частки різних соціальних верств та індивідуумів у цьому продукті. Принципи розподілу відповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. В свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція до зрівнялівки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим і споживання.

Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється в самому виробництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов’язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здійснюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробництву або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов ответов (шпаргалок)