176327 (583106), страница 3
Текст из файла (страница 3)
У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві починають нагромаджуватися й протидіючі тенденції. Зростання органічної будови виробництва посилює дію тенденції норми прибутку до зниження. Зростає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Нагромаджуються Інші суперечності, які вже неможливо розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.
Поряд зі створенням наукових основ довгострокового прогнозування економічної структури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між зміною базисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою виробничих відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному циклу (довгій хвилі) відповідає домонополістичне підприємництво, засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі — монополістичне підприємництво з ринково-конкурентним господарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі — період державно-монополістичного підприємництва з державно-монополістичним конкурентно-ринковим механізмом господарювання; четвертій хвилі — період становлення соціально-орієнтованого ринкового господарства з формуванням основ світового регулювання; п'ятій, потенційній хвилі — період постіндустріального цивілізаційного суспільства з формуванням єдиного глобального ринкового господарства та регулювання.
Отже, урахування об'єктивної взаємозумовленості довгих циклів у розвитку технологічного способу виробництва і відповідного оновлення економічної структури суспільства дає можливість наукового обґрунтування етапу підприємницького виробництва. При цьому теперішній четвертий етап в економічній літературі називають транснаціональним, а потенційний п'ятий — глобальним.
Основою структурної перебудови виробничої бази транснаціонального капіталу є новий цикл науково-технічної революції, який розпочався після Другої світової війни й посилився наприкінці 70-х років XX ст. Цей цикл ґрунтується на широкій інтернаціоналізації структури відтворення, розвитку ресурсозберігаючих технологій, електронній автоматиці, біотехнології, інформатиці. За прогнозами вчених, він триватиме до другого десятиліття XXI століття. Вважається, що нинішній цикл завершить індустріальний тип розвитку загально-історичного процесу. На зміну йому прийде постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особлива складність (суперечливість) сучасної виробничої структури економічно розвинутих країн. Вона має перехідні від індустріальної до постіндустріальної структурні характеристики.
Останнім часом увагу теоретиків та практиків різних країн привертає дослідження суті та форм прояву структурних криз. Структурна криза за своїм характером є нециклічною, викликана порушенням збалансованості сфер та секторів національної економіки, неоптимальністю структури господарського комплексу. Вона є прямим наслідком диспропорційності відтворювальних процесів. Соціально-економічні наслідки структурних криз триваліші й тяжчі, ніж циклічних. Механізм їх виникнення та прояви недостатньо вивчені порівняно з циклічними коливаннями. Це ускладнює прогнозування розвитку процесів структуризації економіки та застосування упереджувальних заходів щодо їх можливих негативних наслідків.
Структурна криза може охоплювати декілька секторів, галузей національної економіки. Найбільшою мірою сьогодні це стосується енергетичної, сировинної, продовольчої сфер економіки. Розрізняють два типи структурних криз. По-перше, це структурні кризи відносного перевиробництва. Вони характерні для тих видів економічної діяльності, попит на продукцію яких зростає повільніше, ніж динаміка сукупного попиту. Наприклад, це стосується чорної металургії, бо хімічна, інші галузі промисловості сьогодні пропонують особливо стійкі полімери, пластмасові та керамічні матеріали, вироби з яких за своїми властивостями значно перевищують можливості продукції з чавуну або сталі. Тому світовою тенденцією стало скорочення частки чорної металургії у виробництві ВВП та чисельності зайнятих. По-друге, є структурні кризи відносною недовиробництва, коли динаміка попиту на продукцію окремих галузей економіки перевищує темпи зростання сукупного попиту. Сьогодні — це енергетична галузь, окремі сировинні виробництва.
Особливістю структурних криз, окрім їх нециклічності, є те, що вони мають світовий характер. Однак вплив їх на національні економіки не однозначний, може бути навіть і протилежним. Наприклад, світова криза 1973— 1975 рр. призвела до заміни нафти як основного енергоносія в світовому масштабі на природний газ. Це по-різному позначилось на відтворювальних процесах окремих країн залежно від того, експортерами чи імпортерами нафти вони були. Подібний неоднозначний вплив відчувають, а значить І вживають різних профілактичних заходів, національні економіки на початку XXI ст. внаслідок неодноразових стрибкоподібних коливань цін на нафту в межах 15 — 30 дол. США за барель.
Системний підхід до аналізу виникнення та розгортання структурних криз вимагає дослідження їх в поєднанні двох аспектів: структурного та регіонального. Це передбачає врахування питомої ваги галузі, що перебуває в кризовому стані, у виробленому ВВП, сфері зайнятості, її ролі в системі національного і міжнародного поділу пращ, взаємозв'язку товарних потоків з точки зору альтернативних товарів (субститутів) га супутніх товарів (компліментів).
Структурні кризи визрівають у процесі розвитку середніх циклів і тісно пов'язані з довгими, або великими, хвилями. Детальний аналіз великих хвиль дає змогу сьогодні виділити 3 фази їх динаміки: знижувальну (низхідну), що визначається структурною кризою; адаптаційну, суттю якої є структурна стабілізація; підвищувальну (висхідну), що характеризується структурним піднесенням.
Позитивне значення структурних криз полягає в тому, що подолання їх на основі впровадження якісно нових технологій, інноваційних зрушень оптимізує макроекономічні пропорції, підвищує ефективність функціонування національних економік через удосконалення їх структури.
Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнам командно-адміністративної системи. Глибина кризових потрясінь економіки колишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х - початок 90-х років XX ст., зумовлена не тільки деформаціями командно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з необхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної революції.
На відміну від промислове розвинутих ринкових країн, де циклічні фактори довгих хвиль з особливою силою виявилися в середині 70-х - на початку 80-х років, часові межі в країнах командно-адміністративної системи зсунулися приблизно на десятиліття. Головним фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку техніки І технології. Отже, існує й об'єктивна зумовленість спільності ряду перетворень механізмів управління, організаційно-економічних структур і форм власності у країнах з різним економічним устроєм. Питання не в самій проблемі, а у формах і методах її розв'язання.
Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: поперше, структурної трансформації народногосподарських пропорцій у зв'язку з розпадом колишнього єдиного виробничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх виробничих зв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге, трансформації економічної системи в цілому та, по-третє, з практичної некерованості цими трансформаційними процесами на макрорівні в умовах, коли національна держава тільки формується.
Сутнісною ознакою кризи, що супроводжує процес трансформації суспільства України на шляху до соціально-орієнтованої, демократичної, правової держави, є її системність. Системна криза характеризується глибокою динамічною трансформацією всіх сфер суспільного життя — економіки й ідеології, політики й моралі, психології та культури. Унікальність завдань, які намагається розв'язати суспільство в перехідний період, викликала довготривалість, суперечливий динамізм, соціальну гостроту та напруженість трансформаційних процесів.
4
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
