176327 (583106), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В—В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одної о боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого — формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної системи. Однак слід розрізняти поняття "падіння економічної активності" та "криза", "рецесія". Так, сезонні коливання певних видів економічної діяльності (сільськогосподарське виробництво, будівництво) можуть характеризуватися тимчасовими падіннями виробництва, які, однак, не є кризовими за суттю. За визначенням Національного бюро економічних досліджень США рецесія — це повторюваний період зниження рівнів сукупного випуску, доходу, зайнятості та торгівлі, що триває від шести місяців до одного року і відзначений значним спадом у багатьох секторах економіки.

Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її ознаками є: стабільність виробництва, але на найнижчому рівні; призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси; зберігається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збільшується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма позикового відсотка висока; починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій. Розпочинається фаза пожвавлення. Серед її основних виявів слід назвати: початок оновлення основного капіталу, модернізації виробництва; відновлення інвестиційного процесу; активізацію сукупного попиту; підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття; зростання позикового відсотка, товарних цін. Застій змінюється економічним зростанням, пожвавлення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер економіки, зростають доходи населення, прибутки підприємців. Відновлюється докризовий стан економіки (точка С, на схемі 1, яка відповідає точці А — піку розвитку попереднього економічного циклу).

Економіка входить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку (точка Л(), параметри якого значно перевищують попередній. Піднесення характеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким зростанням прибутків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повною зайнятістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до "перегріву" економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, наступного витка соціально-економічного розвитку суспільства.

Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Основні з них:

• дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;

• посилюється державне регулювання циклічних процесів;

• підвищується роль соціальних аспектів у механізмі антициклічного регулювання;

• фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніші, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;

• розвиток незбігання (асинхронності) різних фаз циклу від країни до країни;

• науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10—14 до 5 — 7 років, а сьогодні кризові явища повторюються через 1—2 роки;

• нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);

• темпи піднесення невисокі — 2 — 3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних; основні економічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;

• суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різних країнах;

• зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока криза, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів,

• переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природно-економічних циклів;

• частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх

• кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі нематеріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).

Особливості сучасного економічного циклу потребують удосконалення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.

Внаслідок дії різноманітних груп факторів у сучасному економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення — з фазою піднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властиве сходження вниз, для другої — піднімання

Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю або накладаються на промислові кризи, або мають самостійний розвиток.

Ще К. Маркс розрізняв два види грошових криз: загальні та специфічні.

Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.

Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечностей, внутрішньо при­таманних грошовій системі, і утворюють власне джерело її саморозвитку. Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характерне кожної з них.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промислової о циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає розбухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зростання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного капітал " посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву її є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.

Як свідчить економічна практика, кредитно-грошові потрясіння відбувалися через 3 — 4 роки після кризи середньострокового циклу. Вони часто бували такими інтенсивними, що переривали промисловий цикл і призводили до його роздвоєння. Такої. була, наприклад, криза 1907 р., яка сталася лише через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900—1903 рр. Повоєнні кризи 1953—1954 та 1960—1961 рр. розпочався після промислових криз 1948—1949 та 1957—1959 рр. Отже, інтервал у 3 — 4 роки також мав місце.

У 80—90-х роках XX ст. — період, коли траплялися найбільш подовжені за всю повоєнну історію фази економічного піднесення, хоч і асинхронні та нетривкі, — вплив малих циклів на розвиток господарства і середньострокових циклів зберігся з усіма закономірностями.

У західній економічній літературі існує дві точки зору щодо характеру взаємозв'язку середньострокових циклів і економічних криз та малих циклів і грошових криз.

Їхня диференціація пов'язана з різними підходами до розуміння принципів формування ринкової рівноваги. У кейнсіанській теорії вихідним є положення про те, що порушення у циклі відтворення є наслідком внутрішньої недосконалості ринкових механізмів саморегулювання. З цього кейнсіанці роблять висновок про те, що грошові кризи не самостійні, вони є лише результатом диспропорцій, які виникають безпосередньо у виробничій сфері, зокрема в інвестиційній структурі.

Теорія монетаризму ґрунтується на так званій монетарній теорії циклу. Вона виходить з того, що ринковий механізм спроможний самостійно забезпечувати структурну рівновагу, а фактор, який викликає дестабілізацію системи і зумовлює циклічність розвитку, — це грошова система. Звідси кризи і депресії ринкової економіки — грошове явище. Вони пов'язані насамперед з функціональними порушеннями, що виникають у сфері кредитно-грошових відносин.

Розбіжності в методології кейнсіанського і монетаристського підходів до розуміння економічної природи циклів визначила неоднозначність їхніх рекомендацій щодо здійснення антициклічної політики.

Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кризи і піднесення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкладень, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно застарілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-друге, у погіршенні фінансового стану господарських оди­ниць, найчастіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші.

3. Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економіста-ми ще у другій половині XIX ст. Англійський економіст У.С. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в якому була обґрунтована наявність поряд із середніми та короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової активності. Про існування довготривалих циклів писали в своїх роботах М.І. Туган-Барановський, К. Каутський, В. Парето та ін. Створення наукової теорії довгих хвиль пов'язане з ім'ям російського вченого М.Д. Кондратьєва, який на початку 20-х років XX ст. опублікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що ввійшла у світову економічну літературу як видатне відкриття XX ст., суттєво вплинула на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки, хоч доля її автора, репресованого у 1931 р., була трагічною.

У наступні роки теорія довгих хвиль дістала своє продовження в роботах таких видатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон, П. Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кучинський та ін.

Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обґрунтування їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна. Деякі з них. виходять з того, що довготривалі цикли відбуваються під впливом зовнішніх факторів розвитку. У.С. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через це — на чергування фаз у підприємницькій діяльності.

На протилежність такому підходу в теорії М.Д. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми факторами економічного зростання. Вони безпосередньо пов'язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їхньою найреволюційнішою частиною — засобами праці. Близька до теорії М. Д. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що головну роль у механізмі довгих циклів відігра­ють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології; по-друге, революційно, коли відбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань.

Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюційний шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Технічні революції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революції стають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійснюються стрибки і в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та продуктивності її праці

Циклічне оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства періодично повторюється, але, врешті-решт, циклічний розвиток продуктивних сил здійснюється під впливом економічних факторів. Інтенсивність науково-технічних відкриттів і винаходів, писав з цього приводу М.Д. Кондратьєв, є функція запитів економічної дійсності й попереднього розвитку науки і техніки. Сам розвиток науки, підкреслював він, включається до закономірного процесу економічної динаміки. Це означає, що аналіз довгих циклів не може бути обмежений лише аналізом циклічності технічних коливань. Він обов'язково повинен включати в себе також аналіз змін в організаційно-економічній структурі суспільства та розвитку форм власності.

Починаючи з першої промислової революції кінця XVIII — першої третини XIX сі якісні стрибки у зміні базисних поколінь машин і технологій здійснюються у часових межах 40 — 50 — 60 років. У цих самих межах і під впливом тих самих матеріально-технічних і економічних факторів здійснюються і довготривалі економічні цикли. З часів першої промислової революції і до середини XX ст. було три довгих цикли. З початком сучасної науково-технічної революції розпочався четвертий цикл, який триває і тепер, набуваючи якісно нових характеристик для переходу в новий, п'яти цикл.

У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку — низхідну і висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.

Низхідна фаза великого циклу — період зміни базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства — триває 20 — 25 років. У цей час відбуваються гострі економічні: кризи" малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, яка адекватна технологічному оновленню виробництва

Характерною рисою такої кризи є невідповідність існуючої системи економічних зв'язків новій технології. Це криза 1873 р., яка завершила епоху так званої вільної конкуренції й поклала початок формуванню нової фази в розвитку підприємництва — монополістичної. Це й криза 1929—1931 рр., яка стала вихідним пунктом фронтального поширення державно-монополістичної структури підприємництва. Це також криза 1974 — 1975 рр., з якою пов'язаний розвиток транснаціонального підприємницького суспільства. Це й кризові явища 90-х років XX ст., що послужили на базі розвитку комп'ютеризації та становлення постіндустріального суспільства формуванню глобалізації світової економіки.

Висхідна фаза великого циклу — період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він триває від 25 до 30 років. У цей час невиключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон'юнктури.

Період "високого піднесення" — це період масового розповсюдження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)