118535 (577418), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Об'єкт юридичного конфлікту часто має неподілений характер (право на будь-що) і вимагає в такому разі або принципово полярних рішень, або юридично закріплених процедур спільного володіння (користування) об’єктом. Нарешті, юридичний конфлікт може і не мати об'єкта, наприклад, коли склалася ситуація гострого теоретико-правового спору (когнітивний юридичний конфлікт) або йде боротьба за міжособистісне домінування, яка поступово набуває правових ознак. Типологія і класифікація юридичних конфліктів. Необхідність класифікацій виникає, як правило, у межах тих наук, що мають справу з множиною різнобічних об'єктів. В основу класифікації юридичних конфліктів можуть бути покладені, наприклад, системний, структурно-функціоналістський, біхейвіорістичний, аксіолопчний чи інші підходи. Зосередивши увагу на дисфункціональних явищах, що виникають як наслідок суперечностей і напруження в соціальній структурі, Р. Мертон виокремлює п'ять типів пристосування індивідів у суспільстві: конформізм, інновація, ритуалізм, ретретизм. заколот(бунт). Відхилення від кожного з цих типів поведінки спричиняє неминучий конфлікт, до того ж часто юридичного характеру. В. Кудрявцев та автори, що розробляли проект «Юридична конфліктологія» (1993-1995 рр., Москва. РАН), дійшли висновку, що доцільно виділяти саме «чистий» юридичний конфлікт (у вузькому розумінні) та змішані чи перехідні юридичні конфлікти (у широкому розумінні), «Чистим» юридичним конфліктом слід визнавати спір з приводу права, який у свою чергу може мати різні підстави щодо застосування, тлумачення або ігнорування норми закону. Отже, юридична конфліктологія завжди характеризує конфлікт з позицій права. Саме юридичні конфлікти В. Кудрявцев класифікує в такий спосіб:

а) конфлікт, породжений суперечностями між двома або декількома нормативними актами. Якщо різні закони містять суперечливі або взаємовиключні норми, то конфліктні відносини міждержавними органами і правозастосовними інстанціями стають неминучими, особливо між тими, що здійснюють правонагляд; б) конфлікт, спричинений суперечностями між нормою права і правозастосовною практикою. Він найчастіше виникає тоді, коли закон порушують безпосередньо носії виконавчої влади;в) конфлікт, який виникає внаслідок суперечності між двома або декількома правозастосовними актами. Типовий випадок такого конфлікту — протилежні або суперечливі рішення судів першої і другої інстанцій, що породжують новин або посилюють попередній конфлікт між сторонами процесуальної дії; г) нарешті, юридичний конфлікт може виникнути і у зв’язку з одним актом права в разі взаємовиключного його розуміння, тлумачення, застосування або виконання тими чи іншими суб’єктами.

Політичні та міжнаціональні конфлікти також часто переростають у політико-правові, адже їх учасники зберігають статус суб'єктів права, а конфліктна ситуація часто має шанси бути розв'язаною завдяки юридичним, зокрема конституційним, механізмам і процедурам. Це ж стосується виробничих, трудових, адміністративних і навіть сімейно-побутових конфліктів. Отже, ті конфлікти, що містять як правові, так і не-правові елементи, можуть або скінчитися юридичною процедурою, або їх слід кваліфікувати змішаними (перехідними) юридичними конфліктами. Мотивація змішаних юридичних конфліктів на початковому етапі далека від правової матерії, скоріше вона пов'язана з особливими громадськими чи груповими інтересами, потребами і цінностями. Слід відмітити, що найменш сприйнятливим для юридичних механізмів і рішень є конфлікти духовно-культурної сфери, інтелектуальні, релігійні, емоційно-міжособистісні. психологічні — внаслідок особливо мінливої та тонкої природи цих відносин.

Загасити такий конфлікт раціональними юридичними засобами нелегко а частіше — неможливо. В той же час конфліктологічна наука доводить існування когнітивного юридичного конфлікту. Він має зазвичай теоретико-правовий характер, бо відображує глибокі суперечності методологічного характеру між вченими-дослідниками. викладачами, юристами-практиками щодо тлумачення того чи іншого правоположення. Цей спір з приводу правознавства і напрямків розвитку юридичної науки вже минає рівень колізії та набуває сутності когнітивного юридичного конфлікту, до того ж відомо, що нерідко за науковими спорами в юридичній площині приховується політична, економічна ідейна та інша мотивація. Розглядаючи різновиди юридичного конфлікту, важливо відмітити, що може виникнути і так званий «помилковий» юридичний конфлікт, в якому збоченість конфліктної ситуації стосується не стільки змісту проблеми, скільки відсутності юридичного характеру і форми. Цей юридичний конфлікт виникає внаслідок помилки (або неправильної уяви) однієї (чи всіх) із сторін, що очікують проти себе агресивних, неправомірних чи інших небажаних дій. Виключна специфіка юридичних конфліктів полягає в тому, що вони мають особливі критерії, на підставі яких їх доцільно типологізувати. До цих критеріальних підстав належать: галузь права, у межах якої виник конфлікт, конфлікти нормотворчості та правозастосування; природа і структура норми, що полягають у мотивації конфлікту;різновид правозастосовної установи (інститут, орган), з якою пов'язана конфліктна ситуація. Досить плідною є класифікація юридичних конфліктів за системою державних правозастосовних або правоохоронних органів та установ. Вона дає необхідну уяву про компетенцію цих органів у разі виникнення конфліктних ситуацій і внаслідок цього є корисною для громадян, щоб одержати чітку інформацію про те, куди слід звертатися щодо вирішення конфліктних проблем. Ця компетенція чітко визначена чинним законодавством України стосовно правоохоронних органів (суду, господарського суду, прокуратури, міліції та ін.), якщо конфлікти виникають у зв'язку з діями інших державних установ (міністерств, відомств, управлінь, адміністрацій міст і областей, їх відділів і та ін.), ще нерідко провокуються адміністративна плутанина, затягнення по інстанціях тощо. Шляхи закінчення юридичних конфліктів. Розгляд механізмів управління конфліктом з метою його розв'язання передбачає врахування найбільш ймовірних версій його закінчення. В науковій літературі висуваються такі: припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін або його тимчасове призупинення з можливістю поновлення, скасування конфлікту шляхом його симетричного розв'язання («виграш — виграш» або «програш — програш») закінчення конфлікту, але за асиметричною формулою розв'язання («виграш — програш»); переростання конфлікту в інше протиборство; поступове загасання конфлікту. Отже, конфліктологія, визначаючи зміст і стратегії останньої стадії конфліктів, оперує здебільшого такими категоріями, як «загасання», «розв'язання», «врегулювання» чи «скасування» конфлікту. Юридичні конфлікти практично можуть закінчитися за будь-яким з цих «сценаріїв», але що стосується засобів їх розв'язання, але слід передбачити три: насильство, роз'єднання чи примирення. Насильство є характерним для багатьох юридичних (особливо кримінальних) конфліктів, його застосовують у разі, коли протилежна сторона наявне слабкіша і тому з'являється шанс швидко скінчити боротьбу. Але це, мабуть, чи не єдина перевага насильства, адже стратегічно силове розв'язання конфлікту частіше за все є малоефективним. Виняток становить лише застосування «легітимного насильства» уповноваженими органами держави, що закріплено в законі, але вони беруть участь у конфлікті як так звана «третя сторона» і їх дії спрямовані на відновлення правопорядку, справедливості і миру. Отже, конфліктуюча сторона, що перемогла завдяки силі, не тільки збирає лаври перемоги; вона вимушена постійно додавати зусиль і втрачати ресурси, щоб підтримувати стан перемоги, адже переможена сторона конфлікту лишається невдоволеною і прагне реваншу. А якщо її зовсім знищити у конфлікті, то не уповноважений законом переможець все одно підлягає моральному (або правовому) осуду. Роз'єднання сторін визначає, що конфлікт припинено шляхом скасування будь-якої взаємодії, розриву відносин між конфліктуючими сторонами (наприклад, розлучення подружжя, скасування угоди, договору).Шлях примирення, тобто мирного (політичного чи правового) улагодження спорів, як правило, здійснюється за свідомою згодою обох конфліктантів ними самими або за участю «третьої сторони». Примирення досягається лише за умов переговорів між конфліктуючими сторонами, які мають закінчитися прийняттям узгодженого рішення, що задовольнило б обидві протилежні сторони. Отже, переговори є головним і найбільш ефективним засобом розв'язання конфліктів (серед юридичних їх найчастіше застосовують у міжнародно-правових і змішаних політико-правових конфліктах).

Висновок

Отже, конфлікт виконує як позитивні, так і негативні соціальні функції. Існують об’єктивні та суб’єктивні наслідки конфлікту. Позитивний чи негативний вплив конфлікту багато в чому зумовлений соціальною системою. У вільно структурованих групах і відкритих суспільствах, де конфлікт вважається нормою і існують різні механізми його врегулювання, конфлікт, як правило, сприяє більшій життєспроможності, динамізму і сприйнятливості до прогресу. До позитивних функцій конфлікту належать такі як: а) конфлікт виявляє і вирішує протиріччя і тим самим сприяє суспільному розвитку; б) у відкритих суспільствах конфлікт відіграє роль стабілізатора та інтегратора внутрішньо групових і між групових відносин, знижує соціальну напругу; в) конфлікт значно збільшує інтенсивність зв’язків та відношень, стимулює соціальні процеси, надає суспільству динамічності, підтримує творчість та інновації; г) конфлікт сприяє отриманню інформації про оточення, співвідношення силового потенціалу конкуруючих угруповань; д) зовнішній конфлікт сприяє внутрішньо груповій інтеграції та ідентифікації, укріпляє єдність групи, нації, суспільства, мобілізує внутрішні ресурси. До негативних наслідків можна віднести більшість емоційних конфліктів, а саме: конфлікти, що виникають внаслідок соціально-психологічної несумісності людей. Негативним вважають також конфлікти, що утруднюють прийняття необхідних рішень. Негативні наслідки можуть мати і позитивний конфлікт, що надміру затягнувся. Соціальний конфлікт – це відкрите протистояння, зіткнення двох і більше суб’єктів і учасників соціальної взаємодії, причинами якої є несумісні інтереси, потреби, цінності людей. Суб’єкт конфлікту – це активна сторона, що зворотна створювати конфліктну ситуацію і впливати на хід конфлікту в залежності від своїх інтересів. Об’єкту – це один з обов’язкових елементів конфлікту, його причина, мотивація, рушійна сила. Класифікація конфліктів – це спірне питання. Поділ здійснюється за особливостями сторін, за сферами суспільного життя, за мотивацією конфлікту. Складні конфлікти – це нашарування конфліктів один на одного під час розвитку одного з них. Усі конфлікти розвиваються за загальною схемою конфліктів – у чотири стадії. Функції соціального конфлікту можуть бути як позитивні так і негативні.

Література

1. Алешин В. Социология политики. М., 1992.

2. Артемов Г.П. Политическая социология: Курс лекций,- С-Петербург,2000.

3. Бородкин Ф., Коряк Н. Внимание: конфликт! Новосибирск, 1984.

4. Введение в теорию международного конфликта. М., 1996.

5. Дружинин В. Введение в теорию конфликта. - М., 1989.

6. Ішмуратов А.Т. "Конфлікт і згода". - К., Наукова думка. 1996.

7. Здравомыслов А. Социология конфликта. М., 1995.

8. Козер Л. Функции социального конфликта. Социальный конфликт: современные исследования. М., 1991.

9. Конфликт и пути его разрешения. Куйбышев, 1990.

10. Лебедева М.М. Политическая урегулирование конфликтов: Учебн. Пособие.-2изд.-М.: Аспект Пресе, 1999.

11. Політологія. За ред. О.І.Семківа. - Лівів, 1993.

12. Політологія: Посіб. для студ. Вузів /За ред О.В. Бабкіної, В.П.Горбатенко. -К.,1998.

13. Черныш А.М., Коктусев А.А. Политика и политология: учебн.пособие для студ. вузов

8

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)