61273 (573254), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Фронт захисту незалежності та демократичних свобод чехословацького народу розширювався та закріплювався. Від імені цього фронту Комуністичні партія Чехословаччини закликала уряд покінчити з політикою компромісів, примирення та переговорів з Гейленом. Комуністи заявляли урядам Берліна та Лондона: « Народ Чехословаччини рішуче відкидає спроби імперіалістів торгувати долею Чехословаччини. Він не допустить, щоб хто-небудь торкався кордонів Чехословацької Республік. Народ Чехословаччини вимагає від кожного поважати самостійність, незалежність та цілісність держави» ¹¹²⁹. До уряду вони звертались з наступними словами: « Від уряду своєї республіки народ чекає, що він твердо буде захищати позиції Чехословаччини на міжнародній арені та в даний момент, коли роблять нові спроби прийти до компромісу з метою умиротворення за наш рахунок гітлерівських фашистських вимагателів, покаже свою волю до опру» ²¹³⁰

Таким чином, Чехословацький уряд міг розраховувати на зростаючу єдність всіх демократів та патріотів Чехословаччини, на силу міжнародного антифашистського фронту та могло на них спиратися. Прогресивна громадськість західних країн була обурена наглістю та грубістю Гітлера. Вона чекало відповіді чехословацького уряду та готова була підтримати опір Чехословаччини гітлерівським вимогам шляхом тиску на уряди західних держав.

Радянський Союз був у стані бойової готовності. Він за своєю ініціативою проводив подальші заходи для того, щоб з воєнної точки зору у випадку нападу на Чехословаччину міг надати їй допомогу. Він поновив переговори з Румунією про пропуск радянських військ через територію Румунії. Ці перегони проводились не лише дипломатичним каналам між Москвою та Бухарестом, але й в Женеві між Литвиновим та міністром закордонних справ Румунії. Як раз в цей час відкрилась 19 –та Асамблея Ліги Націй. Тут Чехословаччина мала досить сильні моральні та політичні позиції. Радянський Союз сам хотів використати Лігу Націй, щоб розпочати спільні дії проти агресорів. І хоча радянська дипломатія не будувала ілюзії про можливості цієї організації, все ж таки вона намагалась з трибун активізувати народи, яким загрожувала фашистська агресія: Радянський Союз бажав привести в дію женевський механізм і тим самим паралізувати зрадницьку політику французького уряду та її негативні наслідки для радянсько-чехословацького пакту²¹⁴¹. Оскільки згідно з цим пакт радянська допомога могла бути надана лише за умовою виконання Францією її союзних обов’язків, Радянський Союз міг би надати Чехословаччині допомогу як член Ліги Націй, не чекаючи допомоги Франції. для цього треба було б щоб Чехословаччина звернулась в Лігу Націй та органи останньої констатували, що вона є жертвою агресії.

Але Чехословацький уряд не використав своїх позицій і в Лізі Націй. На Асамблею Ліги Націй, яка могла ати велике значення та під час якої потрібно було з максимальною енергією використовувати в інтересах оборони республіки всі зовнішньополітичні можливості, чехословацький уряд не послав жодного здібного делегата, уповноваженого самостійно вирішити окремі питання. Чехословацьку делегацію очолив Гейдрих, близький співробітник Бекеша. За вказівками чехословацької реакції та у повній відповідності з бажаннями та планами західних імперіалістів чехословацька делегація в Женеві вела себе дуже пасивно.

Чехословацький уряд сам нічого не робив, щоб забезпечити собі міцні міжнародні позиції. Не дивлячись на те, що громадська думка всього світу чекала, що Чехословаччина знову оголосить мобілізацію, чехословацький уряд виконав наказ з Лондону не повторювати 21 вересня. Оглядаючись на західних союзників, керівники держави знову відмовились від проведення заходів для забезпечення оборони. Слова « ми не бажаємо робити щось таке, що в Парижі та Лондоні могли б вважати перешкодою в їх намаганнях зберегти мир» ²¹⁵², доводять, чим вони керувались в своїх діях²¹⁶².

Так чехословацький уряд прямо працював на те, щоб втратити час та всі можливості для забезпечення позицій, які допомогли б Чехословаччині вдало оборонятись. Воно навіть сприяло тому, щоб ці позиції продовжували послаблятися далі. Недилячись на попередження народу, уряд продовжував дотримуватись лінії «четвертого плана» та намагались вести переговори з гейленовськими зрадниками.

У той час як проходили дні, години і коли можна було створити міцний фронт проти агресорів, ворог дарма часу не втрачав. Гітлер сипав погрози, а його агенти в Лондоні та Парижі намагались переконати всіх, що Чехословаччина повинна пасти. Вороги колективної безпеки активізувались і в Женеве. Англійська делегація відкрито виступала з пропозицією, щоб відповідні статті Устава Ліги Націй, на основі яких можна було б організувати колективні дії проти агресорів, не були обов’язковими для членів Ліги Націй. Одночасно англійська та французька делегації заключили між договір між собою, що навіть у випадку прямого нападу германії на Чехословаччину Франція не прийде їй на допомогу, доки не запросить Лігу Націй, чи дійсно тут має місце агресія. У свою чергу англійський уряд розпочав переговори з членами Ліги Націй про те, щоб у випадку нападу Німеччини на Чехословаччину вони не сприймали це як агресію і таким чином не саботували заходи, які приймав Радянський Союз в Лізі Націй для надання допомоги Чехословаччині.

В той момент, коли Німеччина перед усім світом викрила себе, як порушника миру, наглий та підлий агресор, англійський прем’єр-міністр надав їй нову дружню підтримку. Згідно з планом, який Гендерсон через Геринга узгодив з Гітлером, Чемберлен 15 вересня 1938 року вилетів в Мюнхен та відвідав Гітлера. Чемберлен прийняв пропозицію Гітлера яке зводилось до того, щоб змусити Чехословаччину предати Німеччині територію, на якій німецьке населення складало більше 50%. Чемберлен зобов’язався повідомити цю пропозицію урядам Англії та Франції та забезпечити її прийняття.

18 вересня в Лондоні відбулася зустріч прем’єр-міністрів та міністрі закордонних справ Англії та Франції. англійський народ вже здогадувався про вчинену зраду та на демонстраціях закликав міністрів покінчити з поступками Гітлеру та надати допомогу Чехословаччині. Але обидва уряди більш всього боялись, що якщо вони виконають свої зобов’язання , які витікали з Ліги Націй та чехословацько-французького договору, то тим самим допоможуть послабленню та навіть поразки гітлерівського фашистського режиму. Найбільш палким захисником вимог Гітлера був Чемберлен. Йому на допомогу прийшли не лише його уряд, але також і Бонне, який наговорював на Радянський Союз та фальсифікувавши навіть повідомлення генерального штабу французької армії, щоб мати можливість показати Франція та Англія у військовому відношенні не може протистояти гітлерівській агресії. Даладьє погодився з пропозицією Чемберлена та Гітлера. Коли ж Франція, намагалась пом’якшити свою зраду, , запропонували, щоб Чехословачинні поло обіцяно допомогу для відновлення економіки, порушеної в результаті виконання вимог Гітлера, Чемберлен відкинув цю пропозицію. Так як начебто кожний прояв доброї волі могло посилити опір чехословацького уряду.

Чемберлен отримав лист від Ренсімена, в якому він повідомляв його, що «значна більшість громадян бажає об’єднання з Німеччиною. неминуча відстрочка при проведенні плебісциту сприяла б лише хвилюванню народних мас, напевно з найгіршим результатом. Тому я вважаю, що ці прикордонні області повинні бути негайно передані Німеччині».²¹⁷¹ 19 вересня Англія та Франція на основі рішень лондонських переговорів передали чехословацькому уряду ноту, в якій лицемірно заявляли, що інтереси європейського миру в Чехословаччині начебто на допускають, щоб області, заселені німцями, залишались в межах Чехословацької Республіки, і вимагають приєднання їх до Німеччини. Уряди Англії та Франції у своїх нотах радили негайно без всякого плебісциту передати Германії райони, в яких німці складали більше 50% населення. Нові кордони повинна була встановити міжнародна комісія, у складі якої допускалось і представите лі Чехословаччини. Вони дали зрозуміти що в деяких областях можна буде обмін населенням. Тільки ці знову встановленні кордони обидві імперіалістичні держави готові були гарантувати міжнародною угодою від будь-якої агресії. На цю «пропозицію» яка по суті була диктатом, англійський та французький уряди вимагали дати відповідь швидко, щоб Чемберлен зміг продовжити перговори з Гітлером.

Це було кульмінаційним пунктом усіх попередніх «порад» та «рекомендацій» імперіалістичних союзників: обіцянка надати допомогу захисті чехословацьких кордон, якщо чехословацький уряд задовольнить зростаючі вимоги гейленовьких фашистів, вони створили таке становище, при якому вже могли вимагати знищення цих кордонів та передати стратегічно важливі області ворогу. Вони погрожували Чехословаччині, що якщо вона не поступитися, вони не зможуть гарантувати її існування взагалі. Це було порушенням не лише договірних зобо’язань, але й всіх обіцянок, які давались раніше підчас переговорів. Від уряд Чехословаччини вимагаю щоб воно погодилося те, що представляло собою початок загибелі незалежної держави. Західні імперіалісти та чехословацька реакція заявили, що відмова від цих вимог неможлива, так як Чехословаччина буде знищена ударом переважаючою германською армією.

Урядам західних держав та уряду Чехословаччині було добре відомо що навіть німецькі генерали не вважають німецьку армію здатною подолати чехословацькі прикордонні укріплення. Саме тому Чемберлен намагався передати ці укріплення Гітлеру без бою²¹⁸³

Чехословацький уряд, мав можливість, як цього вимагав народ спертися на надійного та могутнього союзника. Але воно досі саботувало усі заходи, які приймались Радянським Союзом з метою виконання обов’язків, які витікали з чехословацько-радянськогї угоди. Тепер ці заходи були безпосередньою умовою збереження Чехословаччини. Реакційні міністри в цей момент рішуче виступали проти просити Радянський Союз про допомогу. На сепаратних радах правих лідерів коаліційних партій з Прейсом та іншими фінансовими магнатами чехословацька реакція вирішила , що передача прикордонних областей Німеччині є неминучою и повинна бути проведена якомого раніше, а якщо комуністи будуть підбурювати народ,необхідно буде забезпечити порядок, і якщо треба буде навіть за допомогою Німеччини²¹⁹⁴.

Бенеш запросив до себе радянського посланника та поставив передним два питання:

1. Надасть радянський союз допомогу Чехословаччині, якщо Франція залишитися вірною чехословацька-французькому договору?

2. Якщо Чехословаччина звернеться до Ліги Націй, виконає Радянський Союз свої зобов’язання у відповідності зі статтями Статуту Ліги Націй?

Радянський Союз дав негайну відповідь: Радянський Союз надасть негайну допомогу, якщо Франція залишить вірною договору, і будь-якому випадку він виконає свої зобов’язання у відповідності зі статтями 16, 17 статуту Ліги Націй. Одночасно Радянський уряд приступив до розробки відповідних військових операцій» ²²⁰⁵.

Але чехословацький уряд лише хотів прикритися поставленими перед радянським урядом питаннями і взагалі не думала про те, щоб дійсно добиватися допомоги СРСР. Бенеш обіцяв Ренсімену та Чемберлену що він цього ніколи не зробить. Чехословацька буржуазія, як і західні імпереілісти, не хотіли робити нічого такого, що поставило б під загрозу позиції та наміри реакції в Європі в усьому світі. Для того, щоб захистити реакцію вона готова була пожертвувати свої власним народом, розчленити свою власну державу. Вона лише шукала форму для згоди, нехай навіть найпринизливішу, лише б зберегти її панування над чеським та словацьким народами. Тому перша відповідь на англо-французьку пропозицію була дуже ухильною. Ввечері 20 вересня міністр закордонних справ Крофта передав англійському та французькому посланникам ноті, в яких чехословацький уряд заявляло про своє бажання сприяти миру в усьому світі, тобто англо-німецькій імперіалістичній згоді., але вказувало на наслідки, які спричинило Чехословаччині прийняття англо-французьких пропозицій²²¹⁶. Він виправдовувався, вказуючи, що такі пропозиції він сам не може приймати, так як згідно з конституцією лише парламент повинен вирішувати про їх прийняття. Вночі 20-21 вересня французький та англійський посланники відвідали Бекеша з новою заявою своїх урядів, в яких вказувалось, що у випадку відмови прийняти англо-французькі пропозиції вони залишають Чехословаччини одну справлятися з гітлерівською агресією.

21 вересня чехословацький уряд в своїх нотах повідомив уряди Англії та Франції, що він приймає їх пропозиції, пропонуючи, щоб обидва уряди зробили все, щоб при здійсненні їх пропозицій були забезпечені життєві інтереси чехословацької держави. Разом з тим воно висловило надію, що обидва уряди не допустять вторгнення Німеччини на чехословацьку територію, доки міжнародна комісія не встановить нові кордони²²²⁷.

Про своє рішення уряд повідомив народу в заяві, в якому підкреслив ультимативний тиск Заходу та вказувало, що Радянська допомога не є дійсною, так як Радянський союз обумовлював її виконанням Францією своїх союзних зобов’язань чи рішенням Ліги Націй. Реакційна пропаганда намагалась обдурити народ, стверджуючи, що не лише західні держави, але й Радянський Союз зрадив Чехословаччину і тому будь-який опір був би безглуздим²²³⁸. Так маскувалось ганебна зрада, завершене до того ж антирадянською пропагандою.

22 вересня в Празі та інших містах відбулись бурні демонстрації протесту. Широкі маси чехословацького населення засудили тих, хто зрадив республіку. Уряд Годжи було усунено. Народ вимагав створення нового уряду, який виражав би його дійсну волю та рішучість захисту республіки від фашистської агресії та зрадництва західних імперіалістів. Він все більше прислуховувався до комуністичної партії- єдиної політичної партії, яка зрадила народ тому заслуговує довіру. Комуністи домагались утворення уряду оборони республіки, для підтримки якого вони хотіли мобілізувати всі патріотичні сили, а також окремі групи в буржуазних та реформаторських партіях та тих політичних діячів цих партій, які стали би на захист країни. Буржуазні та реформаторські політики на чолі з Бенешом, користуючись довірою яку вони не заслуговували, ще раз його зрадили. І хоча народ Чехословаччини мав достатньо сил скинути зрадницький уряд та показати свою волю до боротьби за свободу, він не мав достатнього опиту. В тому числі він не зрозумів ще справжній характер політики Бекеша. Його обдурили тим, що продажні коаліційні політики відійшли в сторону, а в якості уряду національної оборони висунули на перший план групу бюрократів та військових на чолі з генералом Сировим. Уряд генерала Сирова заявило, що перебирає всі міжнародні обов’язки , взяті на себе попереднім урядом, а відповідно і рішення , про передачу Германії прикордонних областей Чехословаччини³²⁴⁰.

22 вересня англійський прем’єр-міністр знову зустрівся з Гітлером. На цій зустрічі він вів мову про виконання висунутих Гітлером в Берхтесгадене вимог, хотів домовитися про технічне проведення цієї операції, а головне про майбутній англо-німецький імперіалістичний союз³²⁵¹. Але Гітлер, якого поступливість чехословацького уряду лише штовхала збільшувати свої вимоги, вимагав від Англії згоди на негайне захоплення прикордонних областей, в яких німці складали незначну меншину. Одночасно Гітлер вимагав, щоб були виконані і грабіжницькі територіальні вимоги Угорщини та Румунії. В той же час зі згодою з Німеччиною виступила Польща , яка вимагала негайно передати їй тушинську область. Угорці також стали погрожувати та посилювати тиск на неї.

По суті англійська та французька буржуазія були готові повністю виконати усі вимоги Гітлера. Але їй треба було закликати на свій бік громадську думку своїх країню. Тому перш за все треба було драматично посилити напруження та викликати страх безпосередньої військової загрози. При цьому уряди Англії та Франції хотіли скласти враження, що вони згодні виступити в захист Чехословаччини проти гітлерівського диктату.

Але навіть і цей фарс був досить небезпечним для буржуазії, так як вона могла втратити контроль над подіями. Мобілізація Чехословаччини зустріла велику підтримку всього народу, які бачили в ній вираження рішучості захищати кордони та свободу республіки та миру в усьому світі. Захоплення чехословацькими військами прикордонних укріплень відразу покінчило з гейленовським терором. Демократична громадськість усього світу вітали цю мобілізацію, ентузіазм та рішучість чехословацького народу. Свою симпатію до Чехословаччина висловив також польський народ. У Франції посилився опір політики Бонне. У самі Німеччині, серед народу та у вищих офіцерських колах зростала невпевненість та страх війни.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)