28963 (569472), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

5) функціональні принципи (а) співробітництва дер­жав; б) суверенної рівності держав; в) добросовісного ви­конання міжнародних зобов'язань; г) мирного розв'язан­ня міжнародних спорів);

6) нові статутні принципи — йдеться про принципи Статуту ООН (а) поваги прав та основних свобод люди­ни; б) рівності й самовизначення народів і націй; в) забо­рони застосування сили або загрози силою; г) мирного вирішення спорів);

7) нові (післястатутні) принципи {а) захисту навко­лишнього середовища; б) загального і повного роззбро­єння).

Така класифікація, мабуть, не задовольнила М. Ф. Філімонову, і вона згодом запропонувала нову: 1) за фор­мою закріплення (а) писані принципи — принципи те­риторіальної цілісності, непорушності кордонів; б) звичаєві принципи — принцип співробітництва держав з охорони довкілля); 2) за історичною ознакою — принципи, шо ви­никли в період: а) рабовласництва; б) феодалізму; в) ста­новлення капіталістичного способу виробництва; г) доста­тутні; д) статутні; є) післястатутні. Автор не зазначає, які принципи належать до певної епохи. Починає хроноло­гічний ряд принцип добросовісного дотримання міжна­родних зобов'язань, а завершує — принцип, який зобо­в'язує суб'єктів міжнародного права співпрацювати в за­хисті навколишнього середовища. Очевидно, що така «класифікація» мало допомагає при з'ясуванні сутності основних принципів; 3) за ступенем важливості відносин, що захищаються принципами (а) такі, що забезпечують загальнолюдські цінності, знищення яких призведе до знищення самої цивілізації: поваги прав та основних сво­бод людини, співробітництва держав у сфері охорони дов­кілля; б) пов'язані з інтересами держав — невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози си­лою, загальне і повне роззброєння тощо); 4) спеціальні та функціональні принципи.

Висловлювалися й інші пропозиції щодо класифікації основних принципів, а саме: а) принципи, б) принципи-ідеї, в) принципи-цілі тощо.

Нині, коли ще не вироблені взаємовизнані критерії формулювання основних принципів, доцільніше керува­тися в їхній класифікації міжнародно-правовими актами. А вони дають підстави поділяти всі основні принципи на: 1) універсальні; 2) регіональні (наприклад, непоруш­ності державних кордонів); 3) локальні чи партикулярні (див., наприклад, Принципи співробітництва СРСР і Франції 1972 р.; Основи взаємовідносин СРСР і США 1972 р. та ін.).

Можна також виокремити: 1) загальносистемні прин­ципи; 2) галузеві принципи; 3) принципи інституту між­народного права.

241. Национальный механизм реализации норм международного права.

Нормативно-правове забезпечення розпочинається із законодавчого визначення ставлення держави до норм міжнародного права. Це може проявитись у проголошенні переваги (примату) норм міжнародного права перед нор­мами національного законодавства, визнанні міжнарод­них договорів та звичаїв частиною національного законо­давства, невизнанні можливостей дії норм міжнародного права у внутрішньодержавній сфері, а відтак виробленні спеціальних правових механізмів переведення міжнарод­них зобов'язань у національно-правові та ін.

Незалежно від того, яке ставлення до норм міжнарод­ного права проголошують держави, на практиці вони пра­гнуть розробити додаткові правові механізми національ­но-правового забезпечення ефективності реалізації міжна­родно-правових актів.

У сукупності тих засобів, до яких удаються різні дер­жави, можна вирізнити такі: а) засоби забезпечення юридичної обов'язковості міжнародно-правових актів; б) за­соби інформування про зміст міжнародно-правових актів; в) засоби узгодження національно-правових актів з міжна­родно-правовими.

Найбільш уживаними засобами державно-правового забезпечення юридичної обов'язковості міжнародно-пра­вових актів є ратифікація, затвердження, прийняття (ак­цепт), приєднання та підписання міжнародно-правового акта, а також обмін документами.

Узвичаєними засобами інформування про зміст міжна­родно-правових актів є їх опублікування (безпосередньо або через повторення у формі внутрішньодержавного пра­вового акта). Деякі держави вдаються до такого засобу інформування, як проголошення. Це дещо об'ємніше по­няття, ніж опублікування. По-перше, проголошення може бути у формі опублікування у спеціальному збірнику. По-друге, воно може не відтворювати змісту міжнародного договору, а лише давати точну його назву й повідомляти про час його набрання чинності. Заінтересовані особи мають можливість у такому разі ознайомитися зі змістом договору у спеціальному виданні. По-третє, міжнародні угоди можуть бути проголошені по радіо, телебаченню або мережі Інтернету,

В деяких країнах практикується інформування про зміст міжнародних угод через видання спеціального зако­ну. Закон у таких випадках і оголошує зміст договору, і затверджує його від імені держави. Інформація про зміст міжнародних договорів передається здебільшого через ад­міністративно-правові акти.

304. Случаи, которые исключают международно-правовую ответственность.

Комиссия международного права ООН при разработке Проекта статей об ответственности государств разработала в 1980 г статьи об обстоятельствах, исключающих ответственность госу­дарств Эта ответственность исключается, по ее мнению, при следующих определенных условиях

1. В случае достижения государствами взаимного согласия относительно действий, кото­рые противоречат ранее принятым ими обязательствам или соответствующим нормам междуна­родного права Например, ввод иностранных войск на территорию государства обычно рассматри­вается как серьезное нарушение суверенитета государства, а зачастую как акт агрессии Однако подобная акция не может быть признала таковой, если она осуществляется по просьбе или с со­гласия государства (например, ввод индийских войск на территорию Шри-Ланки в 1987 г по вза­имному договору для борьбы против боевиков ТОТИ)

Исключение ответственности государства в данном случае наступает при наличии сле­дующих условий согласие государства должно быть международно-правомерным, согласие должно быть ясно выраженным (а не подразумеваемым), согласие должно предшествовать совер­шению действий Согласие может быть использовано в качестве обстоятельства, исключающего противоправность деяния только в тех пределах, которые имеет в виду государство, дающее такое согласие (речь идет о сфере действия и сроках) Однако согласие не может быть дано на соверше­ние действий, противоречащих императивным нормам международного права (например, согла­сие на использование территории для совершения агрессии в отношении третьего государства)

2. В случае, если действия государства вызваны противоправными действиями другого го­сударства и являются правомерными с точки зрения международного права мерами в отношении государства-правонарушителя, или, иными словами, когда имеется вина самой потерпевшей сто­роны Такие меры могут быть применены также по поручению или уполномочию компетентной международной организацией (например, ООН, соответствующей региональной организацией)

3. Если деятельность государства была вызвана непреодолимой силой или неподдающими­ся контролю непредвиденными внешними событиями Причем предполагается, что оба указанных события не позволили государству действовать в соответствии с ранее принятыми на себя обяза­тельствами или понять, что его проведение не соответствует этому обязательству В частности, речь может идти о ситуациях, вызванных явлениями природы (наводнение, землетрясение, эпиде­мия и т. п. ) или деятельностью людей, и обозначаются они терминами "форс-мажор" или "непред­виденный", "непреодолимый" случай Форс-мажор как основание для освобождения государства от ответственности предусмотрен, например, в cт. 14 Конвенции о территориальном море и при­лежащей зоне 1958 г., в ст. 18 Конвенции ООН по морскому праву 1982 г

4. Если субъект поведения, представляющий данное государство, в ситуации крайнего бед­ствия не имел иной возможности спасiи жизни или жизнь вверенных ему людей Например, капи­тан судна, терпящего бедствие, пытается у крыться от шторма в иностранном порту, не имея на то разрешения, или пилот летательного аппарата совершает без разрешения вынужденную посадку на иностранной территории с тем чтобы избежать неминуемой катастрофы и спасти пассажиров, или, наконец, капитан судна отказывается от спасания человека в воде, поскольку это может быть связано с реальной гибелью собственного судна и вверенных ему пассажиров. Во всех этих случа­ях формально имеет место нарушение границ другого государства и обязанности оказывать по­мощь в море всем терпящим бедствие, однако эти действия произошли в силу исключительных обстоятельств.

329. Понятие законности.

Законность — комплексное (принцип, метод, режим) соци­ально-правовое явление, характеризующее организацию и функ­ционирование общества и государства на правовых началах.

Термин «законность» является производным от термина «за­кон» и, будучи комплексным понятием, охватывает все стороны жизни права — от его роли в создании закона до реализации его норм в юридической практике. Законность отражает правовой характер организации общественно-политической жизни, орга­ническую связь права и власти, права и государства, права и общества. Требование законности в равной мере относится к высшим органам государственной власти, к иным государствен­ным органам, которые принимают в рамках своей компетенции подзаконные акты (сфера правотворчества), к непосредствен­ным исполнителям законов — должностным лицам, а также к общественным организациям, коммерческим корпорациям, граж­данам (сфера правореализации).

358. Принципы международного правопорядка.

Міжнародний правопорядок розвивається на загально-соціологічних засадах, загальних юридичних принципах, на яких формуються і функціонують міжнародно-правова надбудова, правова система, всі інститути міжнародного права — і безпосередньо на принципах міжнародного пра­вопорядку як цілісного утворення.

До загальносоціологічних засад міжнародного право­порядку належать: принцип наукової обгрунтованості; по-літико-правова основа — демократичні міжнародно-пра­вові відносини; економічна основа — справедливий між­народний економічний порядок; духовна основа — куль­тура світового співтовариства; цільова основа — зміцнен­ня миру й безпеки між народами.

До загальних юридичних принципів міжнародного правопорядку належать: принципи сучасного міжнарод­ного права; загальні принципи права; міжнародна закон­ність; верховенство міжнародного права над політикою; рівність усіх суб'єктів міжнародного права перед норма­ми міжнародного права; рівне і справедливе надання між­народно-правових можливостей (прав, свобод і законних інтересів) та вимоги шодо виконання обов'язків і реалі­зації міжнародно-правової відповідальності; об'єктив­ність, справедливість та істинність правових заходів; пе­реконаність суб'єктів у правильності і справедливості правових заходів; справедливість і невідворотність впливу на правопорушника, можливість застосування до нього заходів впливу; просторово-часові параметри застосуван­ня правових заходів та ін.

До принципів функціонування міжнародного право­порядку як системи належать: принцип законності, прин­цип цілісності і структурності, принцип субординації і співпідлеглості (підлеглість усіх норм міжнародного пра­ва функціям міжнародного правопорядку), принцип упо­рядкованості, узгодженості елементів і компонентів, прин­цип зв'язку та відповідності системі міжнародно-право­вого регулювання, принцип стабільності, принцип до­цільності, принцип простоти та ін.

387. Форма международного договора и ее значение.

Международный договор может быть заключен как в пись­менной, так и в устной форме. Устная форма международного договора именуется «джентльменским соглашением». К примеру, джентльменские соглашения практикуют спецслужбы США и России с аналогичными структурами в других государствах. В це­лом же данная форма международного договора используется довольно редко. Наиболее распространенной формой междуна­родного договора является письменная, позволяющая четко и определенно закрепить права и обязанности сторон по дого­вору.

Международной практике известны такие наиме­нования договоров, как конвенция, пакт, соглашение, договор, протокол, устав, статут, хартия и др. Международный договор может быть вообще безымянным. Например, обмен дипломати­ческими нотами может представлять собой разновидность международного договора. В соответствии с нормами обычного договорного нрава наименование международного договора не имеет какого-либо юридического значения. Важно, чтобы этот документ содержал правила поведения сторон, признаваемые ими в качестве юридических норм. Поэтому широко используемый в доктрине международного права термин «договор» должен рас­сматриваться в качестве родового понятия.

416. Действие договора в пространстве.

Каждый договор имеет территориальную или пространственную сферу действия. Общее правило, которое нашло свое закрепление в ст. 29 Венских конвенций 1969 и 1986 годов, заключается в том, что договор обязателен для каждого из его участников в отношении всей его территории, если иное не установлено этим договором. Ряд много­сторонних договоров предусматривает пространственную сферу дей­ствия иную, чем территорий государств. В качестве примера можно назвать Договор об Антарктике 1959 года, Договор о принципах дея­тельности государств по исследованию и использованию космическо­го пространства, включая Луну и другие небесные тела, 1967 года. Сложная территориальная сфера действия предусмотрена в Конвен­ции ООН по морскому праву 1982 года, которая охватывает прост­ранства, начиная от внутренних морских вод н кончая воздушным пространством за пределами государственной территории. Террито­риальная сфера действия Конвенции по охране и использованию трансграничных водотоков 1992 года имеет специфический харак­тер: она распространяет свое действие на трансграничные воды, под которыми понимаются любые поверхностные или подземные воды, пересекающие границы между двумя или более государствами или расположенные на таких границах.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)