28962 (569471)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ

ОДЕССКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИМ. И.И. МЕЧНИКОВА

Контрольная по курсу: «Международное публичное право»

Студентки 3-го курса отделения международных отношений

Митинской Ирины

Одесса-2004

11. Международное право и международные отношения.

На каждом этапе развития международных отношений междуна­родное право отражает их особенности, является производным от международных отношений во всем их разнообразии. Являясь над­строечной категорией, оно как бы вырастает над экономическими, политическими, военными и другими международными отношения­ми и затем активно воздействует на все эти отношения, способствуя развитию одних и тормозя другие.

Под предметом международного права понимают как раз международные отношения, которые включают отношения между странами, между странами и межправительственными организациями, между странами и образованиями подобными государствам, между международными межгосударственными организациями.

40. Природа обязательной силы международного права.

Юридически обязательная сила — необходимое качество международного права, которое регулирует международные отношения присущим праву методом. Источник этой силы всег­да был предметом разногласий.

При создании нормы имеются как бы два соглашения. Одно — относительно содержания нормы, второе — о придании ей юридически обязательной силы. Это, в общем, теоретическое положение имеет практическое значение. Зачастую согласив­шись о содержании нормы, государства договариваются о при­дании ей не юридической, а политической обязательной силы и, следовательно, это уже не международно-правовая норма. И таких норм сегодня очень много.

Соглашение государств придает юридически обязательную силу не только отдельному договору, отдельной норме, но и международному праву в целом. Это находит выражение в принципе добросовестного выполнения обязательств по меж­дународному праву — в принципе pacta sunt servanda (догово­ры должны соблюдаться), который юридически обязывает со­блюдать международно-правовые нормы. Юридическая сила общепризнанных норм международного права порождается общим согласием государств. Эти положения не раз находили выражение в международной практике.

Свобода воли, соглашения государств не означает произво­ла. Они детерминированы условиями существования государств. Признание за международным правом обязательной силы оп­ределяется потребностями жизни международного сообщест­ва и коренными интересами государств. Правовое регулирова­ние международных отношений — абсолютная необходимость, и, следовательно, придание международному праву юридичес­кой и обязательной силы неизбежно.

98. Закон Украины «Про действие международных договоров на территории Украины» от 10 декабря 1991 года.

Закон України "Про дію міжнародних договорів па території Ук­раїни" від 10 грудня 1991 р. передбачає, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. В цьому випадку міжнародний договір, учасником якого є Україна, має таку ж юридичну силу, як і її національний закон.

„Виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, праг­нучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету і де­мократичних засад міжнародного співробітництва, Вер­ховна Рада України постановляє:

Встановити, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід ємну частину національного законодавства Ук­раїни і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.”

127. Особенности международной правосубъектности международных организаций.

Правосуб'єктність міжнародних організацій вторинна. Міжна­родні організації беруть участь у міжнародних правовідно­синах: володіють правосуб'єктністю в межах, установле­них міжнародними угодами — установчими актами цих організацій.

Міжнародні організації володіють спеціальною міжна­родною правосуб'єктністю. Спеціальна правосуб'єктність міжнародних організацій визначається їхніми функціями. Тому її інколи ще називають функціональною. Саме че­рез функції ООН Міжнародний Суд вивів у Консульта­тивному висновку її правосуб'єктність. Як правило, межа правосуб'єктності міжнародних організацій вказується в їхніх установчих актах.

Крім специфічних прав та обов'язків міжнародних організацій, їхні установчі акти формулюють і загальні типові права та обов'язки — складові міжнародної пра­восуб'єктності. Це: а) право укладати договори з дер­жавами та міжнародними організаціями; б) право виз­нання держав та урядів (через прийом в організацію); в) право на співробітництво з суб'єктами міжнародного права та ін.

Права та обов'язки міжнародної організації як суб'єкта міжнародного права не слід плутати з її правами та обо­в'язками як юридичної особи; а) право укладати контрак­ти, договори найму; б) право на придбання рухомого та нерухомого майна і розпоряджатися ним; в) право укла­дати договори про оренду; г) право бути стороною в су­довому розслідуванні та ін.

Міжнародні організації не можуть бути стороною у справі, яку розглядає Міжнародний Суд ООН. На їхні за­пити Суд дає лише консультативні висновки. Міжнародні організації не здійснюють юрисдикції щодо злочинів, ско­єних на території розташування організації. Це — функ­ція держави перебування організації, яка в той же час не може без згоди Генерального секретаря Організації про­водити обшуки, арешти тощо в межах розташування ор­ганізації.

Для міжнародних організацій характерне односторон­нє представництво; вони, як правило, не посилають своїх представників у держави-члени (виняток становить прак­тика діяльності ООН, ОБСЄ та місії деяких інших орга­нізацій).

Формально маючи право укладати міжнародні догово­ри, фактично (і юридично) міжнародні організації обме­жені щодо сфери реалізації цього права. В основному ус­тановчі акти міжнародних організацій передбачають їхнє право укладати договори про співробітництво з іншими міжнародними організаціями, про штаб-квартиру органі­зації, з адміністративних та фінансових питань, про надання технічної допомоги і з питань правонаступництва, і хоч Віденська конвенція про право договорів з участю організацій (1986) закріплює універсальне правило: «Пра­воздатність міжнародної організації укладати договори ре­гулюється правилами цієї організації», кількість таких до­говорів ще досить незначна.

Право на правонаступництво міжнародної організації має свої особливості порівняно з таким правом у державі. Воно не завжди пов'язане з припиненням існування дер­жави. Відомо, що право на майно Ліги Націй передавало­ся за угодою між цією організацією та ООН — останній. Випадки реалізації права правонаступництва відомі в практиці Ліги Націй, ООН, Всесвітньої метеорологічної організації та ін.

В Консультативному висновку від 11 квітня 1999 р. Міжнародний Суд ООН з'ясовував питання: чи володіє ООН міжнародною правосуб'єктністю? Позитив­на відповідь базувалася на Статуті ООН.

У цьому рішенні Суд торкнувся ще одного питання, відповідь на яке була підхоплена вченими: чи впливає кількість членів міжнародної організації на її правосу б'єктність? Суд відповів так: «П'ятдесят держав, складаю­чи значну більшість членів міжнародного спілкування, мають можливість відповідно до міжнародного права створювати організацію, що володіє об'єктивною міжнарод­ною правосуб'єктністю, а не лише правосуб'єктністю, яку визнають тільки вони». Цей висновок швидко знайшов своїх прихильників (М. Соренсен, А. Серені та ін.). Підтвердженням тому є укладання міжнародною організацією угоди з державами, які не є її членами.

156. Декларация прав национальностей Украины.

Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет України, з Акту проголошення незалежності України, керуючись Загальною декла­рацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи осо­бистості;

прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України;

беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з ук­раїнцями складають п'ятдесяти двохмільйонний народ Ук­раїни, приймає цю Декларацію прав національностей України:

СТАТТЯ 1

Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Представники народів та національних груп обирають­ся на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.

Дискримінація за національною ознакою заборо­няється й карається за законом.

СТАТТЯ 2

Українська держава гарантує всім національностям права на збереження їх традиційного розселення і забез­печує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур.

СТАТТЯ З

Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, вклю­чаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.

Верховна Рада України тлумачить статтю 3 Закону „Про мови в Українській РСР” таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова на рівні з державною мовою.

Українська держава забезпечує право своїм грома­дянам вільного користування російською мовою. В регіонах, де проживає компактно кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнятна для всього населення даної місцевості.

СТАТТЯ 4

Усім громадянам України кожної національності га­рантується право сповідувати свою релігію, використо­вувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів.

СТАТТЯ 5

Пам'ятки історії та культури народів та національних груп на території України охороняються законом.

СТАТТЯ 6

Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної куль­тури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, жур­налів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій.

СТАТТЯ 7

Національні культурні центри і товариства, пред­ставники національних меншин мають право на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною.

185. Метод создания юридических норм.

Міжнародна правотворчість — це активно творча діяль­ність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.

Сформована державна воля, якщо вона може бути за­доволена в національних умовах, формулює внутрішньо­державний правовий акт; якщо для її реалізації необхідні зусилля інших держав, то вказана воля формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з інши­ми державами.

Це відбувається в певному правовому порядку. Про­цесу міжнародно-правового нормоутворення властиві дві стадії: а) досягнення згоди інших суб'єктів міжнародного права (передусім держав) щодо змісту правил поведінки; б) досягнення згоди (на рівні волевиявлення) стосовно визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права.

Міжнародна правотворчість починається з правотворчої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб та інтересів держава формує власну позицію і ус­відомлює, що захист її без зусиль інших держав немож­ливий. Сформована позиція держави, як правило, бу­дується на трьох основних компонентах: а) власному ба­ченні механізму розв'язання проблеми; б) прогнозі пер­спективи її впорядкованого розвитку; в) можливості ви­користання потенціалу інших держав при вирішенні вка­заної проблеми.

225. Ієрархія норм у міжнародному праві.

Доктрина міжнародного права дає однозначну відповідь про існування ієрархічних зв'язків між нормами в системі міжнародного права. Чільне, з погляду юридичної сили, місце в системі посідають договірні та звичаєві основні принципи загального міжнародного права, які є імпера­тивними нормами загального міжнародного права, що містяться у певних універсальних міжнародних договорах. Імперативні норми визначають межі дійсності або не­дійсності інших норм як двосторонніх, так і багатосто­ронніх договорів. Доцільно наголосити на тому, що такі норми визначають не зміст інших норм, а їхню юридич­ну дійсність або недійсність у загальному міжнародному праві.

Щодо питання про спів­відношення і взаємозв'язок договірних та звичаєвих норм у системі міжнародного права, більшість теоретиків і прак­тиків міжнародного права вважають, що обов'язкова сила договірних та звичаєвих норм однакова. З погляду засобів створення і форм існування ці норми мають істотні роз­біжності, проте з огляду на юридичну чинність вони є рівними. Договірні та звичаєві норми одного ієрархічного рівня мають однакову юридичну силу. На випадок колізії між ними та відсутності певного взаємного рішення суб'єктів про вибір застосовної норми доктрина припус­кає використання відомого загального принципу права «lex posterior derogat priori» (наступний закон має пере­важну силу перед попереднім). У разі невідповідності до­говірних та звичаєвих норм різного ієрархічного рівня не­залежно від форми їх існування повинні застосовуватися ті, що мають більшу юридичну силу у міжнародно-пра­вовій системі.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов ответов (шпаргалок)