28962 (569471), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

243. Національний інституційний механізм реалізації норм міжнародного права.

До внутрішньодержавного організаційно-правового (ін-ституційного) механізму реалізації норм міжнародного права належать державні органи, покликані здійснювати правову діяльність для розроблення та прийняття юридич­них актів з метою забезпечення виконання міжнародно-правових зобов'язань.

В Україні такими основними органами є:

Президент України, який як глава держави за Кон­ституцією України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжна­родні договори України, видає укази і розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України.

Верховна Рада України є законодавчим органом, упов­новаженим у галузі реалізації норм міжнародного права: розробляти і приймати законодавчі акти — як спеціаль­ного характеру, стосовно прийняття зобов'язань і реалі­зації конкретних міжнародних договорів, так і загального характеру.

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення зов­нішньої політики держави, виконання законів України і актів Президента України, прийнятих з метою гаранту­вання дії міжнародно-правових актів, вживає заходів до забезпечення виконання міжнародних пактів з прав і сво­бод людини, розробляє загальнодержавні програми забез­печення виконання міжнародних зобов'язань, організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та ін.

Міністерство закордонних справ України є органом виконавчої влади, на який покладено обов'язок здійснен­ня управління зовнішніми зносинами України з іншими державами та міждержавними організаціями.

Крім зазначених органів, суттєвими повноваженнями щодо забезпечення реалізації норм міжнародного права наділені спеціалізовані органи зовнішніх зносин, зокрема Міністерство економіки, інші міністерства, комітети та відомства України.

272. Склад міжнародного правопорушення.

Международное правонарушение - это действие или бездействие субъекта международ­ного права, в результате чего нарушаются нормы международного права и международные обяза­тельства этого субъекта, допустившего неправомерные действия или бездействие, наносящие дру­гому субъекту или группе субъектов международного права или всему международному сообще­ству в целом ущерб материального или нематериального характера (например, акты агрессии, не­законное ограничение суверенитета, посягательство на территориальную целостность, оккупация, вооруженное вмешательство, нарушение обязательств по договорам и др.) При этом ответствен­ность возникает как правило, только при наличии причинной связи между противоправным пове­дением (действием) субъекта международного права и причиненным ущербом

Таким образом, составными элементами международного правонарушения, влекущего за собой международно-правовую ответственность, являются действие или бездействие субъекта (субъектов) международного права, нарушающее действующие нормы международных соглаше­ний или международные обычаи, вменяемость правонарушения субъекту международного права, причинение ущерба или вреда другому субъекту (субъектам) международного права

Никакие ссылки государства на национальные законы и правила в оправдание своего пове­дения, приведшего к нарушению норм международного права и нанесению ущерба или вреда, не­допустимы Также недопустимы ссылки и на незнание норм международного права или на непра­вильное их толкование или применение должностными лицами государства. Практически все ме­ждународные правонарушения субъектами международного права совершаются сознательно, преднамеренно, виновно.

301. Материальная и нематериальная ответственность.

Міжнародно-правова відпо­відальність реалізується в конкретних видах і формах. Під видами відповідальності мають на увазі матеріальну і політичну. Іноді ці два види називають: матеріальний і нематеріальний. Серед немате­ріальної відповідальності розрізняють: моральну, політич­ну і морально-політичну. Але, по-перше, таке дроблення мало підтверджується практикою реалізації міжнародно-правової відповідальності. По-друге, зводити відповідаль­ність за порушення норм міжнародного права до мораль­ності не зовсім коректно. Безперечно, міжнародна мораль суттєво впливає на характер певних обмежень щодо по­рушення норм міжнародного права, але замінити собою юридичну відповідальність вона не може.

Коли йдеться про політичну відповідальність, то слід враховувати певну умовність цього терміна. Адже будь-яка відповідальність держави як політичного організму за своєю суттю є політичною, В такому разі говорять про умовність терміна, відсутність такого, який більше підходить, тощо. Висловлюється й така думка, що за політичної відпові­дальності можливі лише політичні наслідки.

Чіткої межі між політичною (нематеріальною) і мате­ріальною відповідальністю немає. Матеріальний збиток може тягнути тільки на політичну відповідальність, і, на-

впаки, нематеріальний збиток (порушення прав людини) може викликати матеріальну відповідальність за заподія­ну моральну шкоду.

Нематеріальна відповідальність може виступати в різ­них формах: сатисфакції, ресторації, обмеження сувере­нітету, обмеження юрисдикції держави та ін.

330. Законность во внутригосударственном праве.

Законность - явление многоаспектное и может выступать как принцип, метод, режим. Законность является принципом дея­тельности государственных органов, общественных организаций, коммерческих корпораций, должностных лиц, граждан. Прин­цип законности присущ только демократическим государствам, поскольку он является антиподом произвола и беззакония, пред­полагает связанность всех органов государства правовыми нор­мами, действия в их рамках и во имя их реализации. С другой стороны — со стороны деятельности государства законность вы­ступает как определенный метод государственного руководства обществом, т.е. оно осуществляется исключительно правовыми средствами. Как метод государственного руководства обществом законность означает, что:

1) органы государства и должностные лица при осуществле­нии своей деятельности, разрабатывая и принимая решения, опираются на принципы и требования законности.

2) при организации реализации принятых решений они не выходят за пределы своей компетенции.

3)при осуществлении контроля и надзора за законностью действий участников общественных отношений они придержи­ваются правовых процедур, используют правовые средства и способы.

Метод законности является основой применения иных ме­тодов государственного управления: организации, принуждения, воспитания, контроля и т.п. Он предполагает высокий уровень правовой культуры и одновременно является средством повы­шения уровня общей и правовой культуры.

Законность есть и режим реально действующего права, со­стояние (атмосфера) соответствия общественных отношений законам и подзаконным нормативно-правовым актам, которые, в свою очередь, призваны отражать принципы свободы и спра­ведливости, заложенные в праве.

Режим законности — непременный элемент демократии, ибо без законности демократия может перерасти в охлократию — власть толпы. Без законности как режима общественно-поли­тической жизни общество может быть ввергнуто в анархию и хаос, когда личность становится уязвимой для бесконтрольных действий со стороны государственной власти, незащищенной от ее произвола.

357. Функции международного правопорядка.

Для міжнародного правопорядку характерні три го­ловні функції: 1) збереження та вдосконалення правопо­рядку (через управління системою правопорядку; його за­хист від гнітючого впливу негативних чинників; зміцнен­ня цілісності та організованості системи, впорядкування координаційних взаємозв'язків, елементів, властивостей, відносин, підтримку властивостей стабільності, стійкості, впорядкованості, законності); 2) взаємодія із зовнішнім середовищем, іншими соціальними системами (через при­стосування до зовнішнього середовища, служіння право­вою основою для політичних систем, які взаємодіють у міжнародних відносинах, підтримання і захист тих із них, які відповідають системі міжнародного правопорядку; внесення впорядкованості в систему міжнародної демок­ратії, в структуру та функціонування важливих сфер су­часної системи міжнародних відносин, внесення впоряд­кованості у важливі внутрішні зв'язки міжурядових орга­нізацій); 3) відокремлення якісної визначеності міжна­родного правопорядку (через упорядкування наявної структури, координацію взаємодії компонентів правопо­рядку; впорядкування правових властивостей і стану кож­ного суб'єкта міжнародного права, програми його пове­дінки та функціонування; впорядкування правових відносин, процесів, зв язків у часі та просторі; досягнення внут­рішньо узгодженої системи міжнародного правопорядку).

388. Структура договора: наименование, преамбула, материальные положения, заключительные положения, подписи, дополнения.

Под структурой договора понимается его деление на состав­ные части. Конкретный договор в силу специфики его объекта и целей, процедуры принятия может иметь и специфическую структуру. Однако большинство международных договоров со­стоят из следуюobструктурных элементов: преамбулы, основ­ной части и заключительной части. В ряде современных между­народных договоров, например в области сокращения вооруже­ний или научно-технического сотрудничества, имеется также дополнительная часть — приложения. Все части международно­го договора являются юридически обязательными и подлежат добросовестному выполнению.

Преамбула является вступительной частью договора, в кото­рой стороны излагают цель договора и принципы ее дости­жения.

Основная (центральная) часть содержит взаимные права и обязанности сторон, т.е. правила поведения, которыми они должны руководствоваться при выполнении договора.

Заключительная часть включает в себя положения о порядке вступления договора в силу, его действии и прекращении.

В приложениях обычно содержатся какие-то технические сведения, например о сокращаемых вооружениях и описание процедур, связанных с выполнением договора, преимуществен­но технического характера, в частности технологии ликвидации ракет или порядок проведения инспекций на местах и т.п.

417. Обеспечение выполнения договоров.

Обеспечение выполнения международных договоров осуществля­ется самими субъектами международного права. Выполнение дого­воров может обеспечиваться с помощью международных гарантий, международного контроля, при поддержке международных органи­заций и т.д.

Международные гарантии. Под международными гарантиями понимается международно-правовой акт, предусматривающий поручительство или заверение государства или группы государств при­нять все необходимые меры, чтобы побудить участника либо участ­ников выполнить заключенный договор. Так, в 1925 году Германия, Бельгия, Франция, Великобритания и Италия заключили Локарнский договор о взаимной гарантии, в котором было указано, что его участ­ники гарантируют индивидуально и коллективно сохранение терри­ториального status quo и нерушимость границ между Германией и Бельгией и Германией и Францией.

Международный контроль может осуществляться в разнообраз­ных формах. Например, такой контроль осуществляется специаль­ными комитетами. Так, в соответствии с Международным пактом о гражданских и политических правах 1966 года создан Комитет по правам человека, осуществляющий контроль за соблюдением го­сударствами-участниками прав и свобод человека и гражданина, закрепленных в Пакте. Такие комитеты созданы в соответствии и с другими договорами в области прав человека (Комитет по правам ребенка, Комитет по ликвидации расовой дискриминации и др.).

Международные организации играют значительную роль в обеспе­чении выполнения договоров, поскольку их органы, согласно уста­вам, часто уполномочиваются рассматривать вопросы соблюдения их членами своих договорных обязательств.

Могут создаваться специальные организации для обеспечения соблюдения и исполнения положений договора. Например, Кон­венцией о запрещении разработки, производства, накопления и применения химического оружия и о его уничтожении 1993 года предусматривается создание организации для осуществления меж­дународной проверки соблюдения конвенционных положений ее участниками.

Обеспечению выполнения договоров содействует также сущест­вование института международной ответственности за правонару­шения.

Внутригосударственные меры. Применение международных договоров предполагает осуществление внутригосударственных мер по выполнению договорных обязательств. В ряде договоров прямо предусматривается, какие меры обязаны принимать их участники.

446. Договірно-правове управління Міністерства закордонних справ України: структура, функції і характер роботи.

Договірно-правове управління (ДПУ) є одним з найбільших у Міністерстві закордонних справ, воно відповідає за надзви­чайно важливий аспект зовнішньополітичної діяльно­сті — юридичний. З огляду на специфіку роботи дипло­матичних служб (згадаймо, що в епоху «традиційної дипломатії» вони практично повністю формувалися з-поміж юристів), це управління консультує інші дер­жавні установи з питань міжнародно-правового харак­теру. Воно курирує розвиток договірно-правової бази двосторонніх відносин України з іншими державами, готує тексти міжнародних договорів, тримає під конт­ролем питання державних кордонів і т. д.

533. Структура и персонал консульских представительств.

Как предусмотрено Конвенцией 1963 года, этот персонал делится на три категории: 1) консульские должностные, состоящие на консульской службе и выполняющие консульские функции; 2) консульские служащие, выполняющие административно-техническую работу, и 3) обслуживающий персонал.

593. Личные привелегии и иммунитеты персонала торгового представительства.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)