74714-1 (Використання новітніх інформаційних технологій для формування іміджу держави), страница 2

Сукупність даних, сформованими їхніми виробниками для подальшого поширення, являє собою інформаційний продукт, чи продукт інформаційної діяльності, що може існувати як у речовинній, так і в нематеріальній формі. Таким чином, інформаційний продукт відбиває інформаційну модель виробника, у якій втілені в першу чергу його власні представлення про деяку предметну область. Однак цінність інформаційного продукту для користувачів, а отже, і його комерційний успіх залежать від того, наскільки він зможе задовольнити потреби користувачів. При цьому одержувана інформація сприймається як первинні дані, яким ще тільки має бути стати інформацією, будучи сприйнятої в рамках інформаційних моделей користувачів (представлень користувачів про цікавлячу їхній предмет області).

Зрозуміло, виробники комерційних продуктів намагаються врахувати у своїх моделях також і моделі користувачів. Проте інформаційні моделі виробників і користувачів ніколи не можуть цілком збігтися, тому що користувачі часто не оформляють (явно чи неявно) свої досить неясні представлення про те, яка інформація їм потрібна, у чіткі інформаційні моделі, що перешкоджає обліку цих представлень у концепції продукту; якщо навіть такі моделі якимсь образом і існують, то, по-перше, виробник може про їх не знати і/чи невірно їх сприймати і, по-друге, ці моделі в різних користувачів можуть не збігатися один з одним, роблячи тим самим побудову абстрактної інформаційної моделі «користувача взагалі» важко вирішуваної, а нерідко — і не має практичного змісту, задачею.

Розбіжності інформаційних моделей виробників і користувачів виявляються головним чином у тім, що користувачу потрібні дані в іншому обсязі й в іншій структурі в порівнянні з тим, як це зроблено в інформаційному продукті. При традиційних інформаційних технологіях такі розбіжності звичайні, що може бути проілюстровано наступним прикладом. Допустимо, деякий користувач (читач), що вирішує кросворд, бажає довідатися назву озера в штаті Іллінойс (США) із семи букв (перша—“М”). Його інформаційної моделі найбільшою мірою відповідала б спеціальна брошура, що містить 51 розділ (по числу штатів США), у кожнім з який знаходився б алфавітний покажчик озер, розташованих у цьому штаті. Оскільки дана конкретна потреба нетипова, то такої брошури може не бути взагалі або вона є, але надійно похована під купою видань, що відповідають подібним потребам (типу «Пустелі США», «Гірські масиви США» і т.п.). У будь-якому випадку, якщо тільки подібної брошури немає під рукою, читачу нічого не залишається, як звернутися до енциклопедії, що втілює представлення її творців про світобудову (велика частина цих представлень гіпотетичного читача, природно, не цікавить). У результаті довгих пошуків читач зупиняється на статті «США», де після фактичного переструктурування даних (ігнорування усього, що не відноситься до озер, а не відноситься до них гнітюча частина статті) він, нарешті, не без праці знаходить відповідь («Мічиган»).

Нові інформаційні технології, на відміну від традиційних, припускають надання користувачу не тільки інформаційного продукту, але і засобів доступу до нього (засобів пошуку, обробки, представлення і т.п.). Ці засоби дозволяють користувачу не просто візуалізувати зміст комп'ютерних файлів, у яких втілений інформаційний продукт, але й одержати інформацію в обсязі і форматі, що релевантні саме його потребам.4⁴

В ідеальному випадку засобу доступу повинні забезпечити пошук і представлення інформації, що відповідає потребам користувача, де б вона не знаходилася. У термінах приведеного вище приклада це означає, що користувач інформаційного продукту (електронного аналога енциклопедії) повинний мати можливість знайти назву озера, оперуючи лише термінами «озеро» і «штат Іллінойс» і не знаючи, що в дійсності ця назва знаходиться в статті «США». Подібна можливість традиційно зв'язується з поняттям інформаційної послуги.

Поява інформаційних послуг розширило попит на інформаційні продукти, тому що сприяло індивідуалізації пропозиції його наближенню до індивідуальних переваг окремих користувачів, а також зближенню інформаційних моделей виробників і користувачів. Крім того, користувачу не обов'язково вже мати цілком інформаційний продукт, що за інших рівних умов здешевлює реально отриману інформацію.

Таким чином, інформаційна послуга є поряд з інформаційним продуктом найважливішою характеристикою нових інформаційних технологій (ця єдність відбивається абревіатурою «ІПП»—«інформаційні продукти і послуги»).

У найбільш загальному виді сучасні технології комерційного поширення інформації мають на увазі, що користувачі зі свого термінального пристрою «спілкуються» з інформаційними продуктами, основними з який є бази даних (БД) за допомогою спеціальних програмних засобів. Оскільки подібне «спілкування», чи сеанс, здійснюється за схемою «запит-відповідь» і протікає в реальному часі (тобто відгук на запити з'являється безпосередньо в ході сеансу, а не по його закінченні, як при пакетному (batch) режимі), про відповідні технологіях говорять як про діалоговий, чи інтерактивних (online). Основні їхні види – удалінні банки даних, ІПП на технічних носіях, відеотекс.

Вилучені банки даних. Цей вид технології припускає колективний доступ користувачів до інформаційних продуктів, зосередженим на єдиному комп'ютері, чи хост-ЄВМ (host computer), у діалоговому режимі по мережах передачі даних.

Інформаційними продуктами тут виступають БД по різних предметних областях, а також різні метадані: директорії, рубрікатори й інші дані, що полегшують користувачу пошук у БД. Інформаційні послуги надаються завдяки наявності різноманітних засобів пошуку, обробки і видачі інформації. Інформаційні продукти і програмні засоби є головними елементами банків даних чи автоматизованих банків даних (АБД) - основної організаційної форми, у якій розвиваються сучасні технології комерційного поширення інформації.

Відповідно до визначення Міжнародної конфедерації суспільств авторів і творців (International Confederation of Societies of Authors and Composers) банком даних називається сукупність (ensemble) наборів даних, а також зв'язаних і реляційних файлів. Однак не кожна сукупність даних, занесена в пам'ять комп'ютера, утворить АБД. Для цього необхідно виконання двох умов:

дані повинні складати деяке єдине ціле, тобто повинні бути відібрані на підставі стабільного класифікаційного критерію;

до відповідного інформаційного продукту повинний бути організований доступ визначеного числа користувачів.

У результаті АБД може бути визначена як система спеціальним образом організованих даних, програмних, технічних, мовних і організаційно-методичних засобів, призначених для централізованого нагромадження і колективного багатоцільового використання цих даних.

Базами даних називаються масиві машиночитаної інформації, що відносяться до визначеної предметної області й організовані на відповідному логічному і фізичному рівнях представлення. Доступ до АБД здійснюється з терміналів користувача, якими можуть бути яке-небудь спеціальне устаткування, але найчастіше персональні комп'ютери чи інші інтелектуальні термінали, що дозволяють користувачу робити післясеансову обробку знайденої інформації.

Основними особливостями даної технології, що визначають багато в чому і її достоїнства, і її недоліки, є:

надання користувачу тільки інформаційних послуг, а не безпосередньо інформаційних продуктів, у результаті чого він одержує (а часто й оплачує) тільки ту інформацію, що йому дійсно потрібна;

повнота інформації, зв'язана з завантаженням на хост-ЄВМ великих масивів даних;

висока швидкість відновлення інформації;

відносно розвите програмне забезпечення, що дозволяє не тільки знаходити й одержувати інформацію, але і при необхідності здійснювати її графічну, наукометричну і економетричну обробку.

Послуги АБД, чи інтерактивні послуги, можуть надаватися в локальному (local) і вилученому (remote) режимах. У першому випадку користувач працює з терміналами, прямо підключених до хост-ЄВМ (приклад: читачі бібліотеки, що здійснюють пошук в АБД, розташованому на її обчислювальному центрі, з терміналів, розкиданих по всьому приміщенню бібліотеки). Вилучений режим, навпроти, припускає, що АБД може фізично знаходитися як завгодно далеко від користувача, так що для їхнього з'єднання вимагаються спеціальні мережі ЕОМ (мережі передачі даних). Хоча останнім часом локальні послуги починають активно конкурувати з вилученими, останні продовжують залишатися найбільш популярним видом інтерактивних послуг.

Правове середовище інформаційної діяльності

Законодавча основа. Існуюча в Україні правове середовище в цілому може розглядатися як сприятлива для розвитку інформаційної діяльності і ринку інформаційних продуктів і послуг. Основою законодавчого регулювання інформаційної діяльності в Україні виступає її Конституція. Згідно з Конституцією Україні "Кожний має право вільно шукати, одержувати, передавати, робити і поширювати інформацію будь-яким законним способом. Перелік зведень, що складають державну таємницю, визначається федеральним законом". Зрозуміло, що таке конституційне формулювання, яке несе в собі максимальну волю інформаційної діяльності з обмеженням прагнень відомств до закриття інформації, створює гарне правове середовище для становлення і розвитку інформаційного ринку.

Серед основних законів, що визначають правовий режим баз даних можна назвати:

Цивільний Кодекс Україні;

Закон України "Про авторське право і суміжні права".

Наявні закони й інші правові акти по базах даних поки не вирішують багатьох проблем, висунутих практикою. Для України однієї з найбільш важливих є проблема якості і. насамперед, вірогідності інформації в базах даних, а також ступінь відповідальності за них різних учасників ринку.

Аналіз діючого законодавства показує, що в Україні в даний час не існує практично ніяк обмежень на передачу відкритої інформації з України й в Україні в будь-якій формі і на будь-якому носії. Відпрацьовані і відповідні механізми митного оформлення, хоча вони так само як і заходи для валютного контролю, часом здаються зайво твердими.

Визначені проблеми можуть виникнути в зв'язку з ростом трансграничних потоків інформації в майбутньому, однак, поки в Україні вони навіть не усвідомлені. На практиці для українських інформаційних служб найважливішими є не специфічно правові проблеми, а загальний правовий клімат, для якого характерні постійні зміни законодавства, що регулює господарську діяльність і. насамперед податкового.

На початку 90-х років на інформаційні служби як на інноваційні організації був розповсюджений режим пільгового оподатковування на прибуток. Однак дуже мало служб змогло скористатися цими пільгами, тому що процедура сертифікації підприємств у якості інноваційних виявилася вкрай складною. Те ж саме стосується пільг, отриманих у рамках законодавства про підтримку малих підприємств, число і частка яких в інформаційному бізнесі дуже велика. Правда, у даному випадку основною причиною не використання пільг стали їхнього скасування і відновлення в процесі численних змін законодавства.

Велике значення для розвитку українського інформаційного ринку мало те, що відповідно до діючого податкового законодавства витрати на придбання інформаційних послуг і продуктів цілком відносяться на собівартість підприємств і організацій, у відмінність, від витрат на рекламу чи навчання персоналу.

Важливою областю, недостатньо регульованої діючим законодавством, а також підзаконними і відомчими актами, є сфера закріплення прав володіння і розпорядження базами даних, створеними державними організаціями. Дотепер практично ніяк не вирішені питання закріплення в договорах прав на використання державних інформаційних ресурсів, зокрема, на їхнє використання при створенні нових баз даних, підготовці і наданні інформаційних послуг і продуктів.

Звідси випливає відсутність правового регулювання приватизації інформаційних ресурсів, створених державними організаціями. Застосування загальних норм оцінки майна при приватизації приводить до того, що реальна вартість баз даних у складі активів недооцінюється, тому що бази даних не входять до складу основних фондів і їхня вартість не переоцінюється на регулярній основі. У результаті національні інформаційні ресурси, створені за рахунок засобів платника податків, нерідко переходять у приватне монопольне володіння, і суспільство змушене знову викуповувати їх.

До недоліків діючого російського законодавства, що перешкоджає розвитку інформаційного ринку в Україні, варто віднести і практичну відсутність норм відповідальності за те, що називається "комп'ютерними злочинами", хоча іноді такого роду правопорушення, чинені українськими громадянами, носять міжнародних характер.

Авторські права

Питання правового регулювання авторських і суміжних прав знайшли відображення в Конституції України, Цивільному Кодексі, Законі України "Про авторське право і суміжні права", а також в інших правових актах, у тому числі окремих видів інформаційних продуктів, що стосуються, і послуг. Слід зазначити, що український закон про авторське право підготовлявся з обліком європейського модельного закону в даній області.

Особливості баз даних як об'єктів авторських прав у сполученні з їхній ведучою роллю в складі інформаційних ресурсів сучасного суспільства привели до того, що питання авторських прав у зв'язку з базами даних уточнюються і розвиваються Законом України "Про правову охорону програм для електронних обчислювальних машин і баз даних".

По українському законодавству на бази даних авторське право поширюється в повному обсязі. При цьому не має значення, чи вважається база даних випущеної чи не вилущеної і їхню якість. Правова охорона поширюється і на бази, що представляють собою результат творчої праці по підборі й організації даних.