20309-1 (Демонология на Украине), страница 3

Місяць – сонце мертвих. На цьому древньому віруванні ґрунтується одне з найжахливіших дійств, що роблять сільські чаклуни. Щоб навести порчу, такий чаклун, ближче до півночі, обовязково при повному місяці, йде на кладовище, де поховані самогубці та утопленики. В руках у нього кругле мідне дзеркальце, загорнене в “смертний плат” (такими хусточками чарівники для своїх цілей накривали обличчя покійника). Розгорнувши дзеркальце, чаклун наводить місячне відображення на могилу, внаслідок чого встає мрець-упир. Невідривно дивлячись у дзеркало, він слідує за своїм зображенням до тієї хати, де мешкає жертва. В ту мить, коли чаклун наведе дзеркало на відчинене вікно чи двері, мрець проникає в житло. Тому здавна замикались всі двері та зачинялись всі вікна. Але лихо і самому чаклуну, якщо на шляху від кладовища до села він впустить дзеркало чи місяць зайде за хмарку. Розлючений упир повернеться в могилу, проте надалі, коли на небі сяятиме повний місяць, мрець відвідуватиме чаклуна, висмоктуючи з нього життєві сили.

Вампір від упиря відрізняється тим, що він не стільки живий покійник, як кровосос. І в переносному значенні вампіром називають жорстоку, садистичну людину, яка покращує свій настрій, спостерігаючи за муками інших. В Xl ст.. в Трансільванії (область на північному заході Румунії) правив відлюдькуватий князь Владос, за свою жорстокість названий Дракулою (“Дракончик”). Народ, спостерігаючи за тим, з якою готовністю він відправляє своїх підданих на страту і якою таємничістю оточене його життя, приписав йому контакти з темними потойбічними силами. Вважали, що для цього князь Владос пє ночами кров людей, приречених на смерть. Так народилась легенда про вампіра Дракулу, яку і відобразив у своєму романі англійський письменник Брем Стокер. Після екранізації роману граф Дракула став одним з найпопулярніших персонажів сучасної масової культури.

Відьми

Відьма (від древньоруського “ведь” – знання) – один з основних персонажів демонології східних і західних словян, який поєднує в собі риси реальної жінки і чорта.

За народними уявленнями звичайна жінка ставала відьмою, якщо в неї вселявся (за її бажанням чи проти волі) злий дух, диявол, або якщо вона вступала в змову з ним заради збагачення. Магічна сила могла бути як вродженою, яка дісталась жінці у спадок від матері-відьми, так і набутою, - наприклад, від відьми, котра перед смертю передала спадкоємниці свої знання. Вважалось також, що здатність жінки до відьмування могла бути викликана неправильною поведінкою її батьків: наприклад, якщо мати годувала її груддю “три Великі пятниці”, тобто більше двох років, або якщо її мати і вона сама були народжені поза шлюбом.

Співіснування у відьми людського і демонічного начал розглядається як наявність у неї двох душ: звичайної, людської, і злої, демонічної, котра покидає носами тіло жінки щоб, зашкодити людям.

Для образу відьми характерні, за народними повірями, деякі особливі риси чи прикмети : наявність хвостика, ріжок, крилець. Відьма видає себе незвичайним поглядом : у неї запалені, почервонілі очі чи дикий, похмурий погляд; її відрізняє звичка не дивитися прямо у вічі, в зіницях відьми можливо побачити перевернуте відображення людини. Зазвичай відьму уявляли собі старою та потворною, з сивим нечесаним волоссям, гачкуватим носом, кістлявими руками, інколи з тілесними недоліками (кульгавість). Відьмою також вважали будь-яку непривітну жінку, що мешкала одна.

Особливо небезпечними ставали відьми у великі річні свята. У східних словян часом їх активності вважались: ніч на Івана Купала, Благовіщення, Пасха, Трійця, Різдво, а у західних словян – дні св. Яна, Люції, Петра і Павла, Зелені святки, а також Вальпургієва ніч (напередодні першого травня). Нападаючи в такі дні на людей, лякаючи та переслідуючи їх, відьма перетворювалась на жабу, кішку, собаку, свиню, корову ; пташку (сороку, ворону, сову) ; комаху (муху, метелика, павука) ; могла набувати вигляду предметів (колеса, решета, копиці сіна, клубка ниток), або ставати невидимою.

Головною шкідливістю вважалась у відьми здатність псувати скотину і забирати у корів молоко. З цією метою відьма збирала росу на межах і пасовищах, волочучи по траві полотно (цідилку, сорочку, хустку), потім викручувала тканину і поїла водою свою корову, або просто вішала промоклу тканину вдома, і з неї рясно текло молоко.

За східнословянськими повірями, відьма могла “забирати” сало у свиней; в присутності відьми жінки ніяк не могли напрясти багато пряжі, оскільки вся нитка йшла на відьмацьке веретено.

Для захисту від відьом використовувались обереги. Щоб не дати відьмі проникнути у двір та хату, на воротах закріпляли свічку, освячену на Стрітення; в стовпи воріт засовували зубці борони, в дверні щілини – крапиву чи гілку осики ; на поріг клали ніж або інші гострі предмети. Виконували магічні дійства, що символізували зведення перешкоди : осипали дім та хлів маком, обводили косою на землі круг, малювали на дверях хрести.

Способи визначення відьми складають одну з найхарактерніших особливостей всього кола повірів про відьом. Оскільки шкодила односельцям реальна жінка, яка змінювала свою подобу, то головною метою звичаїв та ритуалів, присвячених небезпечним дням, була спроба вислідити відьму та знешкодити її.. Вважалось, наприклад, що купальське багаття притягує до себе відьму, викликаючи у неї фізичні страждання, і що вона змушена прийти до нього щоб зупинити свої муки. Намагались також підстерегти відьму в хліві, куди вона хотіла проникнути в подобі жаби чи будь-якої тварини. Побачивши біля корови жабу, господарі пробивали їй лапу чи око, а наступного дня зясовувалось, що одна з сусідок ходить з перевязаною рукою, кульгає чи осліпла– її і вважали відьмою. Відьму можливо було впізнати під час церковної служби : вона намагається доторкнутися до ікони, хоругви, ризи попа, ніколи не виходить хресним ходом.

За народними віруваннями, відьми перед смертю довго та сильно страждають. Щоб взнати, чому відьма перед смертю мучиться, треба взяти хомут, стати біля хатнього порогу і подивитись крізь нього на відьму. Тоді видно, що вона з усіх боків оточена бісами, які і катують її. Щоб позбавити відьму від тривалої передсмертної агонії, треба прорубати над нею стелю або ж покласти під голову ніж, тоді вона одразу помре.

Беручись до освітлення такої малознайомої, проте цікавої теми, я мала на меті наблизити до сучасників памятки української етнографічної спадщини. Сподіваюсь, що ви увійшли до таємничого світу народної уяви, звідки є лише один вихід – через збагачення власної духовності.

Список використаної літератури:

Антонович В.Б. Відьмарство: Документи. Дослідження. Москва., 1877;

Виноградова Л.Н. “Міфологічний аспект русальської традиції // Слов'янський та балканський фольклор.” Київ., 1986.

Воропай Олекса “Звичаї нашого народу”, Київ, 1991р., том,

Гнатюк В.М. “Знадоби до української демонології”, Львів, 1903р.

Дяченко Ю.П. “Українці: народні вірування, повіря, демонологія” Київ, 1992р.,

Зеленін Д.К. “Нариси російської міфології: Померлі незвичайною смертю та русалки.” Пг., 1916;

Злагода Н. “ Село Старосілля. Відділ монографічного дослідження села”, Київ, 1930р.,

Максимов С.В. “Нечиста і невідома сила.”Київ., 1993;

Померанцева О.В. “Міфологічні персонажі в українському фольклорі.” Київ., 1975:

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.ed.vseved.ru/