35921 (Міжнародні неурядові організації як суб’єкти міжнародного екологічного права), страница 3

HCWH проводить дослідження і наполягає на застосуванні більш безпечних способів переробки відходів. HCWH займається просвітою населення щодо небезпеки діоксинів, ртуті та інших хімічних речовин, які впливають на здоров'я людини. Вона досліджує внесок сектора охорони здоров'я в збільшення забруднення навколишнього середовища. HCWH співробітничає з релігійними організаціями, профспілками, іншими групами населення, які стурбовані даними проблемами.

ВЕГО «МАМА-86» приєдналась до Коаліції HCWH в 2001 році.

Величезна робота проводиться Міжнародним науковим комітетом з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ). Він реалізує 7 великих проектів:

1. Вивчення біогеохімічних циклів.

2. Вплив людини на відновлювані природні ресурси.

3. Людські поселення та навколишнє середовище.

4. Токсикологія навколишнього середовища.

5. Моделювання.

6. Моніторинг навколишнього середовища;

7. Громадська оцінка інформації про навколишнє середовище.

В Україні важливу роль відіграє Українська екологічна асоціація «Зелений світ», «Національний екологічний центр України» та «Союз Чорнобиль». Асоціація «Зелений світ» була заснована у 1988 році і проводить велику роботу під загальним девізом «Виживання, демократія, гуманізм». На її рахунку моніторинг кислотних дощів в Україні, акції захисту природних об'єктів, громадська екологопросвітницька діяльність. Національний екологічний центр України реалізує довгострокову програму «Зелений німб України». Велику позитивну роль відігравали та відіграють суспільні організації в запобіганні ядерної війни та загальній демілітаризації економіки. Декларація Паугоського руху, що підписана 97 лауреатами Нобелівської премії, повністю заперечує будь-які види ядерної зброї. При загальній позитивній ролі екологічного руху треба відзначити, що в окремих випадках він страждає «ідеалізацією» екології, а іноді навіть і екологічним екстремізмом. Сучасному суспільству потрібні прагматичні рішення, що враховують не тільки екологічні' але і соціальні та економічні аспекти будь-якої проблеми. Фундаментальних рішень глобальних екологічних проблем можна очікувати лише на рівні національних уряди оскільки вони вимагають високої професійної кваліфікації в поєднанні з цивільною моральністю та відповідальністю.²⁴

3. Основні здобутки міжнародних неурядових організацій

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів - Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972), день відкриття якої — 5 червня — було оголошено Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинки, 1975); Глобального форуму з проблем виживання (Москва, 1990); Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД, або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992).

Під егідою ЮНЕП разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 році в Ризі, у 1981 році в Тбілісі, а в 1983 році в Талліні міжнародні симпозіуми з комплексного глобального моніторингу забруднення навколишнього середовища.

Історія міжнародної екологічної співпраці налічує понад 150 років. Так, перші міжнародні документи з охорони навколишнього природного середовища було прийнято в кінці ХІХ століття

У 1875 р. Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. У 1897 р. Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання та охорону морських котиків у Тихому океані. У 1900 році було прийнято Міжнародну угоду для збереження первісної фауни і флори в Африці. Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 році в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких видів «шкідливих» птахів. У 1913 роках відбулася Перша Міжнародна конференція із захисту природи. У 1950 році в Парижі було підписано нову Конвенцію про охорону всіх видів птахів.

Проте найбільшу кількість міжнародних природоохоронних документів було прийнято, починаючи з другої половини XX століття. Найвагоміші з них — програма ООН «Людина та біосфера» (1968), Програма з навколишнього середовища (1972), Європейська угода про збереження тваринного і рослинного світу та природних біотопів (1979), Всесвітня хартія природи, прийнята Генеральною Асамблеєю Об'єднаних Націй у 1982 р., Європейська Хартія про навколишнє середовище та здоров'я (1990), Конвенція із захисту видів (1993), Конвенція збереження біорізноманіття (1993), Конвенція із захисту клімату (1984), Декларація про ліс (1994), Порядок денний XXI століття (1992).²⁵

Важливими документами міжнародних природоохоронних відносин є Всесвітня хартія охорони природи, яка проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище; Декларація про середовище, яке оточує людину, що є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність; Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЄД, — «Порядок денний на XXI століття» — всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під яким слід розуміти таку модель соціально-економічного розвитку суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами — з іншого.

Вперше в історії міжнародного права в розробці, обговоренні і прийнятті Конвенції активну участь брала громадськість - в особі коаліції МНУО, яка мала право голосу на всіх переговорах і на IV Пан-Європейській Конференції Міністрів охорони навколишнього середовища в червні 1998 року в Оргусі, де й була прийнята Конвенція “Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища”.²⁶

Неофіційною кодифікацією на сьогодні займаються окремі вчені або їх колективи, національні інститути, громадські організації. Серед останніх головна роль належить створеному в 1948 р. Міжнародному союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП)²⁷.

Наслідками роботи МСОП є підготовка декількох проектів конвенцій (переважно про охороно тваринного світу), проекти Всесвітньої стратегії і Хартії охорони природи, видали міжнародну «Червону книгу». МСОП є одним з найактивніших партнерів ЮНЕП. Разом з Всесвітньою фундацією охорони дикої живої природи він бере на себе виконання більшої частини проектів, що відносяться до охорони живих організмів, допомагає організації заповідників та національних парків, займається збереженням генетичного фонду.

МНУО допомагали створенню та підготовці таких проектів як, Африканська конвенція про охорону природи і природних ресурсів (1968 р.),

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться на межі зникнення (1973) р., Угода про охорону білих ведмедів (1973 р.), Конвенція про охорону природи в південній частині Тихого океану (1976 р.), Конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин (1979 р.). Разом з тим МНУО консультують країни щодо підготовки природоохоронних законопроектів. Наприклад такі країни як Панаму, Малаві, Таїланд, Свазіленд, Йорданія, Папуа-Нова Гвінея.²⁸

Діяльність деяких організацій зосереджується в основному на фінансуванні природоохоронних заходів та проектів, наприклад така організація як WWF. Ще однією функцією МНУО є підготовка різноманітних досліджень, наприклад, «Правові та адміністративні аспекти управління навколишнім середовищем і природними ресурсами в країнах, що розвиваються».

Висновки

Отже, міжнародні неурядові організації екологічного напрямку спрямовують свою діяльність на вдосконалення міжнародного та національного законодавства. В світі існую достатня кількість МНУО, що займаються охороною навколишнього природного середовища.

Ще однією функцією міжнародних екологічних неурядових організацій є внесення до свідомості суспільством необхідності серйозно вирішувати проблеми, пов'язані зі станом природного середовища. Хоча в більшості випадків основні зусилля учасників екологічних організацій спрямовуються на боротьбу з наслідками екологічних порушень, а не на їхнє запобігання.

На сьогоднішній день серед найактивніших організацій знаходяться: Міжнародна рада ботанічних садів з охорони рослин, Міжнародна спілка лісових дослідницьких організацій, Міжнародна спілка охорони природи (до неї входить близько 800 неурядових організацій), Міжнародний суд екологічного арбітражу і примирення, Світова фундація дикої природи, Міжнародна спілка охорони птахів, Міжнародна спілка водно-болотних угідь, Грінпіс, Друзі Землі та інші.

МНУО допомагає багатьом країнам розробити та впровадити природоохоронні законопроекти. А також на міжнародному рівні стають незамінними консультантами в прийнятті різноманітних актів та розробці проектів щодо збереження та відновлення навколишнього природного середовища.

Серед пріоритетних напрямкіів екологічних МНУО є екологічна освіта та виховання, експертна діяльність, контроль за станом природних ресурсів, інформування та природоохоронна пропаганда, природоохоронні акції тощо.

Численні екологічні організації займаються екологічною журналістикою самі або взаємодіють зі ЗМІ. Значна кількість МНУО спрямовує свою діяльність на вирішення проблем збалансованого розвитку і раціонального природокористування, розвиток екологічного права, медичної екології, енергозбереження. Низка екологічних МНУО займається видавничою діяльністю. Недостатньо, поки що, екологічних МНУО правового спрямування; з екологізації виробництва, переробки вторинної сировини і відходів; екофілософії та впровадження морально-етичних засад збалансованого розвитку.

Список використаних джерел

1. Декларация Рио-де-Жанейро по окружающей среде и развитию (14 июня 1992 года);

2. Преамбула к Заключительному акту “Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе” (Хельсинки, 1 августа 1975 года);

3. Стокгольмская Декларация (16 июня 1972 года);

4. http://www.iucn.org/;

5. http://www.foe.co.uk/;

6. http://www.greenpeace.org/international/;

7. http://www.epl.org.ua/m_peregovory.htm;

8. http://jg.kiev.ua/pages/data/09/05.pdf;

9. Копылов М.Н. Международное экологическое право как отрасль современного международного права // Государство и право. 2007. № 1. С. 54-63;

10. Чернявська Л.Н. ООН і міжнародні неурядові організації (МНУО): нова якість взаємовідносин в умовах трансформації політичної системи світу // Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2005. Випуск 58 (Частина ІІ). С. 114-120;

11. Заверуха Н.М., Серебряков В.В., Скиба Ю.А. Основи екології. – К.: Каравелла, 2006. – 368 с.;

12. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. — М.: Дело, 1998. — 272 с.;

13. Шибаева Е.А. Право международных организаций: Вопросы теории. — М.: Междунар. отношения, 1986. — 160 с.;

14. Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. — К., - 276 с.;

15. Тускоз, Жан Міжнародне право / Київ-Будапешт: АртЕк, 1998. - 416с.

16. Міжнародне право. За заг. ред. М.В. Буроменського. – К.: Юрінком Інтер, 2005. - 336с.;

17. Черкес М.Ю. Міжнародне право – К.: Знання, 2001. - 284с.;

18. Международное публичное право / Под ред. К.А.. Бекяшева. – М.: Проспект, 2003. - 640с.;

19. Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Лібра, 1998. – 248 с.;

20. Екологічна енциклопедія: у 3-х томах / Всеукраїнська екологічна ліга; [ред. кол: Толстоухов А.В., Тимочко Т.В., Стєценко Є.І. та ін.]. Т. 1. А - Е. – К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2007. - 432с.;

21. Экология. Юридический энциклопедический словарь. Под. ред. проф. С.А.. Боголюбова. М.:НОРМА, 2001. - 448 с.;

22. Буткевич В.Г. Міжнародне право. Основи теорії. – К.: Либідь, 2002. - 608с.;

23. Чичварин В.А. Охрана природы и международные отношения. – М., 1970. - 288с.;

24. Колбасов О. С. Международно-правовая охрана окружающей среды. —М.: Междунар. отношения, 1982. —240 с.;

25. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник для вищих навчальних закладів / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького Нац. академії наук України; Київський університет права; За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Юридична думка, 2005. - 848с.;

26. Анцелевич, Г.О. Міжнародне публічне право.- К.:Алерта, 2005.- 424 с.;

27. Українська екологічна енциклопедія / Р.С. Дяків, А.В. Бохан, І.Й. Рибчич, П.О. Масляк, Р.П. та Федорищак; Дяків Р.С., Бохан А.В., Рибчич І.Й., Масляк П.О., Федорищак Р.П. та ін.- К.: Міжнародна економічна фундація, 2006. - 808с.;

28. Моравецкий В. Функции международной организации. -М., 1976.-384 с.

29. Муравьев В.И. Международные организации — специфические субъекты международного права. -К., 1990. 396 с.;

30. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании. -М., 1998. - 276 с.

1 Заверуха Н.М., Серебряков В.В., Скиба Ю.А. Основи екології. – К.: Каравелла, 2006. – С. 349

2 Нешатаева Т. Н. Международные организации и право. — М.: Дело, 1998. — 272 с.;

3 Шибаева Е. А. Право международных организаций: Вопросы теории. — М.: Междунар. отношения, 1986. — 160 с.

4 Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. — С. 148—163.

5 Тускоз, Жан Міжнародне право / Київ-Будапешт: АртЕк, 1998. - 416с.

6 Міжнародне право. За заг. ред. М.В. Буроменського. – К.: Юрінком Інтер, 2005. - 336с.