З метою забезпечення певного рівня освіти в Україні ст. 53 Конституції встановлює вимогу щодо обов'язкового отримання повної загальної середньої освіти. Держава бере на себе обов'язок щодо забезпечення доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої та професійної освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Це здійснюється шляхом створення різних типів дошкільних, середніх загальноосвітніх, професійно-технічних закладів, які в залежності від свого призначення падають можливість отримати освіту всім дітям незалежно від віку, фізичного і розумового стану, життєвого рівня сім'ї, а також забезпечують виховання і навчання дітей-сиріт, дітей і підлітків, що потребують соціальної реабілітації. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних і закордонних освітніх, культурних центрів і т. ін.)⁰.

До конституційних обов'язків держави відноситься забезпечення розвитку вищої і післядипломної освіти. Вищі заклади освіти незалежно від форми власності підрозділяються на чотири рівні акредитації, кожен з яких дає змогу готувати фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня. В державних і комунальних закладах громадяни згідно зі ст. 53 мають право безоплатно отримати вищу освіту. Прийом громадян в ці заклади здійснюється на конкурсній основі відповідно до здібностей.

Учні та студенти мають право на забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів.

Післядипломна освіта (одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніш здобутої у закладах освіти) здійснюється закладами післядипломної освіти (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації та ін.) на договірних засадах з підприємствами і організаціями з урахуванням державного контракту (замовлення).

Розвиваючи демократичні здобутки, відображені в чинному законодавстві, Конституція сприйняла положення Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 р., де гарантувалося створення належних умов для розвитку всіх національних мов і культур, право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, та закону “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 року, ст. 6 якого гарантує користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови представникам національних меншин у державних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Тобто Конституцією встановлено положення, яке можна розцінити більш демократичним у порівнянні з міжнародно-правовими угодами, що здебільшого містять тільки вимоги щодо забезпечення права національних меншин використовувати свою мову в приватному житті.

Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачено всі. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сімейним кодексом України передбачає обов'язок батьків у вихованні дітей, обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги.

Рівність жінки і чоловіка полягає в тому, що вони мають однакові за кількістю і змістом права та обов'язки. Але в одних випадках кожен з подружжя має права незалежно від прав іншого подружжя, в інших - можливість використання прав одним подружжям залежить від поведінки другого. Так, хоча подружжя має рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, яке є їх спільною сумісною власністю, кожен з подружжя розпоряджається спільною власністю за взаємною згодою.

У Сімейному кодексі України міститься ряд норм, які безпосередньо передбачають рівність кожного з подружжя у вирішенні питань життя сім'ї. Так, питання виховання дітей та інші подібні вирішуються подружжям спільно, кожен з подружжя має право на вільний вибір занять, професії і місця проживання. В інших випадках рівність чоловіка і жінки (батька і матері) забезпечується встановленням для них однакових прав і обов'язків.

Діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.

Утримання непрацездатних батьків (пенсіонерів, інвалідів І і II групи), які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей. При ухиленні від цього обов'язку кошти на утримання батьків стягуються в судовому порядку. Повнолітні діти, які сплачують аліменти на батьків, можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах, викликаних винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво, оплата праці осіб, які доглядають за батьками, та ін.). Діти можуть бути звільнені від обов'язків щодо утримання своїх батьків і стягнення витрат по догляду за ними, лише коли судом буде встановлено, що батьки свого часу ухилялися від виконання батьківських обов'язків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство перебувають під захистом держави. Держава виявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку широкої мережі пологових будинків, дитячих ясел і садків, шкіл-інтернатів та інших дитячих закладів. організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг одиноким матерям і багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї у відповідності із Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. Охорона інтересів матері і дитини забезпечується спеціальними заходами по охороні праці і здоров'я жінок: створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством: правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання відпусток по вагітності і пологах, по догляду за дитиною та інших пільг вагітним жінкам та матерям.

2.8 Сплата податків

Обов'язок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст. 67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку, визначеному законодавством.

Система оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів й інші питання податкового характеру регулюються Законом України «Про систему оподаткування».

Що стосується особливостей сплати податків громадянами, то вони визначаються законодавством України.

Одним з конституційних є обов'язок осіб, які отримують доходи від трудової, інтелектуальної і творчої діяльності, а також з інших джерел, брати участь у формуванні державного та місцевих бюджетів шляхом сплати податків і зборів.

Указом Президента України від 22 серпня 1996 р. на базі податкових інспекцій утворюються державні податкові адміністрації.

Загальнодержавний бюджет забезпечує необхідними коштами фінансування заходів у галузі економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети - заходів економічного і соціального розвитку, здійснюваного державними органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і місцевими державними адміністраціями.

Прибутковий податок з громадян, податок на фонд оплати праці членів колективних сільськогосподарських підприємств, плата осіб за патенти на зайняття індивідуальною підприємницькою діяльністю, плата з власників транспортних засобів, плата за землю та деякі інші податки і збори зараховуються повністю до місцевих бюджетів.

Громадяни сплачують прибутковий податок у відповідності з Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”. У його основу покладено принцип: рівні доходи - рівні податки. Декретом застосовується рівний підхід до оподаткування доходів громадян незалежно від того, з яких джерел їх було отримано. Досягається це шляхом обчислення податку з сукупного річного доходу за єдиною шкалою ставок податку. Декретом встановлені і пільги окремим категоріям громадян у сплаті податків. Ці пільги полягають у звільненні від сплати податків або ж у зменшенні їх розмірів⁰.

Контроль за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків, зборів та інших платежів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України, здійснюється державними податковими адміністраціями. Їх функції і компетенція, в тому числі у питаннях притягнення злісних неплатників податку до адміністративної відповідальності, визначені Законом “Про державну податкову службу в Україні”.

Відповідно до Конституції всі громадяни України зобов'язані здавати до податкових адміністрацій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи в минулому році. На підставі декларацій, документальних перевірок за місцем отриманих доходів податкові адміністрації в разі виявлення порушень податкового законодавства вимагають їх усунення, а за наявності підстав накладають адміністративні стягнення на громадян, винних у неподанні або несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи включенні до декларацій перекручених даних та в інших порушеннях податкового законодавства.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ

Закріплений обов'язок неухильного додержання Конституції і законів України тісно зв'язаний з визначенням і поняттям юридичної відповідальності - особливих, передбачених і врегульованих нормами права відносин між громадянами і державою, що виникають у разі і внаслідок правопорушення. Головна мета юридичної відповідальності - охорона правопорядку, правове виховання людей і покарання винних за скоєне.

Юридична відповідальність може бути (в залежності від правопорушення) кримінальною, адміністративною, цивільною та дисциплінарною, що передбачається нормами відповідного законодавства. При цьому усі види юридичної відповідальності становлять передбачені санкції за правопорушення, а правопорушник зазнає державного примусу (позбавлення волі, сплати штрафу, відшкодування збитків тощо).

Встановлення чинним законодавством норм про юридичну відповідальність пов'язано з незадовільним рівнем загальної правової культури, навіть з правовим нігілізмом, коли принижується абсолютна цінність державної організації суспільства та правової системи. Про це свідчать непоодинокі спроби ігнорування законодавчих вимог для досягнення певних особистих чи корпоративно-ідеологізованих цілей. Об'єктивні причини правового нігілізму лежать у відсутності глибоких демократичних традицій, в стійкому консерватизмі значної частини населення, поєднаному з негативним ставленням до права, юриспруденції взагалі, наголосом на вольові та інші позаправові дії.

У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається лише за діяння, що є протиправними:

1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості);

2) за суспільне шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою.

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності такі.

1. Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).

Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус — до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін.).

Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.

2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.

3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.

Акцентуємо увагу на тому, що юридична відповідальність настає за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60 Конституції України). Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик.