27671 (Допит обвинуваченого), страница 3

Допит обвинуваченого є слідчою дією, спрямо­ваною на одержання від обвинуваченого показань по пред'явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих Йому обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. Загальними правилами будь-якого допиту є наступні:

— виклик особи на допит здійснюється ні шляхом направлення йому повістки, телеграми або телефонограми. Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового ув'язнення. Неповнолітні особи викликаються через законних представників. Обвинувачений, підозрюваний, підсуд­ний, свідок чи потерпілий, які не з'явилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддані приводу;

— місцем проведення допиту є місце провадження досудового слідства або місце перебування того, кого допитують;

— викликані в одній і тій же справі особи допитуються по­різно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою. Вони також не повинні знайомитися з матеріалами кримінальної справи та знати до початку судового слідства показання інших учасників процесу;

— як правило, допит не можна проводити в нічний час (з 22.00 до 6.00 годин), крім випадків, коли його неможливо відкласти;

— забороняється домагатися показань шляхом насильства, по­гроз, брехні, шантажу та інших незаконних заходів;

— будь-який допит починається з того, що слідчий насам­перед встановлює особу того, кого допитує, з'ясовує її взаємовід­носини з іншими учасниками процесу, роз'яснює допитуваному його процесуальні права і обов'язки та інформує, у якій справі і у зв'язку з якими обставинами особа буде допитана. Допитува­ному пропонується в довільній формі викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання. При цьому забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання);

— хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі фактичному ходу та резуль­татам допиту засвідчується підписом допитуваного, слідчого та осіб, які були присутніми при допиті. Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями повністю і підписує кожну сторінку про­токолу допиту. Показання допитуваного записуються від першої особи і по можливості дослівно;

— якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кіно­зйомка, відеозапис та інші технічні записи документування, то про це слідчий зобов'язаний сповістити допитуваного, повідо­мивши йому найменування, загальні технічні характеристики та мету застосування даного засобу фіксації показань. Після закін­чення допиту результати застосування технічних засобів нада­ються допитуваному для ознайомлення;

— допитуваний має право відмовитися давати показання щодо самого себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (батьків, чоловіка або дружини, дітей, братів та сестер, діда, баби, онуків);

— допитуваний має право заявити відвід особі, яка прова­дить допит, знайомитися з протоколом допиту, вимагати допов­нення до протоколу і внесення до нього поправок. Він також зобов'язаний засвідчити своїм підписом правильність записів у протоколі допиту.

Основною метою допиту обвинуваченого є одержання від нього правдивих показань. Допит є також важливим засобом забезпечення його права давати показання щодо пред'явленого обвинувачення і подавати докази з метою захисту від обвину­вачення.

Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відпові­дати вимогам законності, етичності, пізнавальної ефективності, вибірковості впливу, відсутності психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки) та спрямованості па встановлення об'єктивної істини. При допиті обвинуваченого слід мати на увазі, що давати показання — це його право, а не обов'язок. Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та Інших незаконних заходів (див. ч.З стп.22 КПК). Якщо обвинувачений відмовляєть­ся давати показання, слідчий повинен з'ясувати причини відмови і роз'яснити йому значення показань для встановлення істини у справі і захисту його законних інтересів. Наступний допит такого обвинуваченого в окремих випадках доцільно провести за участю прокурора.

Передбачені ч.і ст.143 КПК строки допиту обвинуваченого спрямовані на забезпечення швидкого, повного і об'єктивного розслідування справи. Одержані від обвинуваченого показання дають можливість слідчому перевірити обґрунтованість обвинувачення та визначити додаткові заходи по збиранню доказів для з'ясування обставин справи. Допит обвинуваченого відразу ік після пред'явлення обвинувачення сприяє одержанню від нього правдивих показань, бо обмежує можливість підготувати неправ­диві показання. Одночасно з цим такий допит надає останньому можливість захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом викладення своїх показань.

Допит обвинуваченого, як правило, повинен проводитися вдень. Слідчий має починати допит з таким розрахунком, щоб його можна було закінчити до настання нічного часу. Ця вимога спрямована на створення нормальних умов для допиту та ви­ключення можливості використання допиту в нічний час як засобу незаконного психологічного впливу на обвинуваченого для одержання від нього зізнання у вчиненні злочину. Лише в тих випадках, коли обвинувачений наполягає на негайному допиті або коли його відкладення до настання денного часу може призвести до втрати важливих доказів, допит може проводитися в інший час доби.

При допиті обвинуваченого може бути присутнім захис­ник, а у випадках, передбачених ч.і ст.45 КПК, його присутність при допиті є обов'язковою.

Питання про допит обвинуваченого в місці його перебу­вання (за місцем проживання, навчання, лікування тощо) вирі­шує слідчий, виходячи Із тактичних міркувань, стану здоров'я обвинуваченого та інших обставин.

Незалежно від того, чи могли обвинувачені в одній і тій же справі до їх допиту спілкуватися між собою, кожен з них допитується окремо від інших. Яких саме заходів треба вжити для того, щоб обвинувачені в одній справі не могли зноситися між собою, вирішує слідчий. Так, він може викликати їх для допиту на різний час, дати розпорядження адміністрації місця попереднього ув'язнення тримати їх роздільно (див. ч.4 ст.8 За­кону України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО червня 1993 р.) тощо. Виконання вимог, викладених у ч.5 ст.143 КПК, сприяє отри­манню правдивих показань від обвинувачених у справі групи осіб.

Допит традиційно починається з виконання вимог закону про роз'яснення учасникам слідчої дії їх прав та обов'язків. Про це робиться відмітка в протоколі, яка засвідчується підписами учасників.

На початку першого допиту слідчий відповідно до вимог ч. ст.143 КПК повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні і в якій мірі — повністю, частково, чи взагалі не визнає своєї вини. Цим відразу ж з'ясовується ставлення обвинуваченого до пред'явленого обви­нувачення, що враховується потім при допиті. Відповідь обви­нуваченого на поставлене запитання заноситься до проколу і засвідчується його підписом. Після цього слідчий пропонує обви­нуваченому в довільній формі викласти свої показання по суті пред'явленого обвинувачення. Якщо в подальшому показання обвинуваченого будуть серйозно суперечити висловленому ним на початку допиту ставленню до обвинувачення, слід ще раз повер­нутися до з'ясування цього питання.

У разі відмови обвинуваченого підписати протокол допиту це відмічається в протоколі і засвідчується під­писом слідчого (ч. 5 ст. 85 КПК).

До протоколу допиту обвинуваченого можуть дода­ватися різні схеми, замальовки та пояснення до них, виконані обвинуваченим у ході допиту І підписані обви­нуваченим і слідчим.

2. Тактичні особливості допиту обвинуваченого.

Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у по­станові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобо­в'язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний поря­док проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинува­ченому можливість детально викласти свої показання.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. ст. 143— 146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особли­вості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевіре­ні, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату. Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання - кого з них допитувати у першу чергу вирішую­чи це питання, слідчий повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваче­ними; які є докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отри­мання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливого умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допи­туваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого визначаєть­ся ставленням обвинуваченого до пред'явленого йому обвинувачення. Мож­ливі такі три ситуації: обвинувачений визнає себе винним повністю; обвинува­чений визнає себе винним частково; обвинувачений не визнає себе винним. Розглянемо їх більш детально.

1. Обвинувачений визнає себе винним

Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевір­ці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведен­ням додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шля­хом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактич­ними прийомами актуалізації забутого.

2. Обвинувачений визнає себе винним частково

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що супере­чать матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

- почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов'язану з розслідува­ним злочином;

- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;

- шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз'яснити їх суть об­винуваченому;

- поступово пред'являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріа­ли, що викривають його неправдиві свідчення.

Пред'явлення обвинуваченому доказів та даних, отриманих шляхом здійс­нення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначи­ти, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути ви­користані тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми пред'явлення доказів під час допиту можуть бути: згадування про докази; перелік доказів;

надання можливості допитуваному оглянути окремі докази; демонстрація дока­зів, яка може здійснюватися шляхом: а) пред'явлення доказів у порядку зро­стання їх важливості у справі; б) пред'явлення сукупності доказів; в) пред'яв­лення найбільш важливого (головного) доказу. Необхідно однак мата на увазі, що пред'явлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати таким чином, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень, слідчому до­цільно роз'яснити обвинуваченому зміст розділ IX ст. 45 КК України стосовно положення, що щире розкаяння та сприяння розкриттю злочину є обставина­ми, що пом'якшують кримінальну відповідальність.

3. Обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання. При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримі­нальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого мож­на застосувати такі тактичні прийоми:

- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;

- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправ­диві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схе­матично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викри­ває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для по­дальшої об'єктивної перевірки алібі;

- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;