27327 (Державний лад СРСР в 1922-1992 рр.), страница 5

Смерть Сталіна в 1953 році тримали в таємниці майже дві доби . Із-за боязні можливих наслідків для партії , ЦК , Політбюро та країни в цілому. Як часто стається в умовах і демократії і диктатури, після смерті великого лідера розпочинається боротьба за владу. Різниця лише в тому, що в умовах демократії така боротьба йде мирним шляхом в відповідності з законом та правопорядком, через вибори, а в умовах диктатури вона приводить до змовницької кризи, коли декілька претендентів намагаються захопити владу чесним або нечесним шляхом . Після страти Берії, Маленков став на посаду голови правління, а Хрущов – на посаді Генерального Секретаря партії. Це було лише тимчасово. Хрущов грав керівну роль і найбільш помітну роль в Політбюро і партії завдяки своєму практичному відношенню до проблем, які стоять перед країною.

Він повинен був чекати три роки , до ХХ З’їзду в 1956 році , коли зміг виступити зі своїми заявами та викласти свої практичний , прагматичний і конкретний політичний курс народу і передусім партійного та державного апарату.

Закрите засідання з’їзду , що відбулося з 24 на 25 лютого. Було справді історичним, під час якого тодішній керівник компартії піддав нищівній критиці культ особи Сталіна . він процитував секретні документи, що свідчили про злочини диктатора, засудив сталінський терор, і всі судові процеси , сфабриковані за допомогою вибитих свідчень . Хрущов також проінформував делегатів, що переважна більшість членів і кандидатів у ЦК, обраних у 1934 році були пізніше розстріляні. Ця інформація справила приголомшливе враження на учасників ХХ З’їзду.

Такий суб’єктивний фактор як смерть Сталіна , призвів до серйозних змін в суспільному і державному житті, відкриваючи по суті справи новий період в історії. Змінилась зовнішня і внутрішня політика Радянської держави, форма державної єдності, державний механізм, галузі права, при чому в сторону демократизації, лібералізації, утвердження законності.

Перебудова державного апарату обумовилась прагненням демократизувати державні структури , подолати централізм. Але слід відмітити, що не всі здійснювані міри відповідали цій цілі, а інколи представляли собою відірвані від реального життя, непродумані проекти, не витримавши навіть короткого випробування практикою⁰.

Перебудова державного апарату зумовлювалась прагненням демократизувати державну структуру, подолати надмірний централізм. Однак необхідно сказати, що далеко не всі міри , які здійснювались відповідали вищевказаній цілі, а іноді представляли собою відірвані від реального життя , непродумані проекти, які не витримали навіть короткого випробування практикою.

Прагнення до демократизації державного життя знаходило своє вираження в мірах, націлених на подальше підвищення ролі Рад, активізації їх діяльності, укріплення зв’язків з народними масами. Це було необхідно тому, що в роботі Рад виявлялись серйозні недоліки – порушувався принцип колегіальності, сесії Рад скликались не регулярно, з порушенням строків, депутати не завжди звітували перед виборцями.

Слід відмітити, що починаючи з другої половини 50-х років почали проводитись компанії, які мали демократичний характер, а по суті були показними, декларативними, не справляли реальної дії на життя . до них відносились всенародні обговорення найважливіших законопроектів, результати яких навіть офіційно мали силу рекомендації.

Деякі реорганізації, проведені в ці роки, мабуть, не мали здорового глузду. До них можна віднести розділ в кінці 1962 року крайових, обласних Рад депутатів трудящих на промислові і сільські, яким були відповідно підпорядковані промислові та господарські райони. Повна недоречність такої реорганізації стала очевидною досить швидко: порушилось єдність влади, почалась плутанина в управлінні.

В 50-ті роки були здійснені міри по укріпленню правопорядку та законності. Перш за все був відмінений позасудовий виключний порядок розгляду справ та ліквідовано особливу Раду при МВС СРСР. Встановлювалось, що справи про контрреволюційні та інші злочини розглядалися в звичайному процесуальному порядку. Багато незаконно репресованих людей були реабілітовані.

Реорганізації підлягали і правоохоронні органи. В березні 1954 року за рахунок виділення з МВС СРСР відповідних підрозділів був створений Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР. Через деякий час була ліквідована надмірна централізація керівництво органами внутрішніх справ. В жовтні 1956 року управління МВС в областях і краях були реорганізовані в єдині управління внутрішніх справ при виконавчих комітетах відповідних Рад. Органи міліції в районах , містах та робітничих поселеннях були реорганізовані в відділи виконкомів Рад депутатів трудящих.

В кінці 50-х років отримала поширення практика передачі деяких державних функцій громадськості. Одною із сфер, де така практика широко застосовувалась, була сфера охорони громадського порядку.

В 1960 році було ліквідовано МВС СРСР. Однак як показала практика, це було непродуманим кроком. Ускладнилась координація роботи республіканських органів охорони громадського порядку, послаблений був міжреспубліканський обмін досвідом боротьби зі злочинністю, знизились можливості використання в цій роботі нових досягнень науки та техніки.

Суттєвій реорганізації були піддані органи правосуддя. Переглядалися повноваження та об’єм діяльності вищого судового органу країни. Наглядні функції Верховного суду СРСР були скорочені , а повноваження верховних судів союзних республік були розширені. Встановлювалось, що розгляд судових справ в порядку нагляду, як правило, повинно закінчуватись в судових органах союзних республік. Верховний суд СРСР міг витребувати справи, вироки та рішення по яким вступили в законну силу, тільки в тому випадку, якщо вони були розглянуті в порядку нагляду в Верховному суді союзної республіки.

Скорочення наглядних функцій давало можливість Верховному суду СРСР приділяти більше уваги вивченню та узагальненню судової практики, ще ретельніше розробляти керівні роз’яснення судовим органам, займатись питаннями вдосконалення законодавства та судочинства. Верховному суду належало право законодавчої ініціативи, а також право входити в Президію Верховної Ради СРСР.

В грудні 1958 року в відповідності з Основами законодавства про судоустрій СРСР, союзних та автономних республік дільнична система народних судів була замінена єдиним народним судом міста або району. Була встановлена підзвітність народних суддів безпосередньо виборцям, всіх інших судів – перед Радами, які їх обирали.

В цілях захисту прав та законних інтересів громадян профспілки і інші суспільні організації через своїх представників могли пред’явити позов в суд, брати участь в судовому розгляді повідомляти суду думку колективу по розглядуваній справі. В випадках передбачених законом справи громадян могли бути розглянуті товариськими судами.

З точки зору розвитку держави цей період характеризується великою чисельністю реформ, як розумних, так і надуманих. Загальною тенденцією являється прагнення децентралізувати управління державою, що приводить до розширення прав союзних республік і місцевих органів влади і управління.

3.2 Радянська держава в умовах уповільнення темпу росту суспільного розвитку

Після відсторонення в 1964 році Хрущова від влади на посаду Генерального секретаря було призначено Брежнєва. Косигіна було призначено прем’єр міністром, Підгорного – Президентом. Розділення трьох постів було необхідно, для того щоб створити враження колективного керівництва, на відміну від того положення, коли одна людина займала одночасно три пости.

Колективне керівництво могло діяти ефективно лише при умові, що це союз дійсно рівних, при якому хтось один вів за собою всю команду. У Брежнєва були свої ідеї , але реалізувати їх було не можливо не досягнувши верховенства в Політбюро. Пізніше йому вдалось відсторонити Підгірного з поста Президента та закрити його місце. З’явилися суттєві розбіжності з економічними реформами Косигіна, які були необхідними для успішного розвитку країни. Брежнєв призначав на важливі пости своїх однодумців, а також встановив попередню систему побудови партії по територіальному принципу.

Починається повернення до централізації Радянської держави, що приводить до оптимізації форм державної єдності.

Передусім процес централізації торкнувся сфери керівництва господарством. В 1965 році система управління промисловістю кардинально змінилася, перейшовши від територіального до галузевого принципу. Оскільки всі раднаргоспи були ліквідовані і управління промисловістю передано галузевим Міністерствам, створювались як загальносоюзні так і загальнореспубліканські органи .

Результати розвитку організації державної єдності були підведені Конституцією СРСР 1977 року і створеним на її базі Конституцій союзних і автономних республік. Необхідно сказати, що загальні принципи організації державної єдності, зафіксовані в нові Конституції, мало чим відрізнялись від тих, які були закріплені Основним законом Союзу.

Істотні зміни відбулись в системі Рад. “Хрущовська” конструкція розділення Рад на промислові і сільські була ліквідована. Одразу ж після звільнення Хрущова з керівних постів вже в 1964 році.

Після прийняття Конституції СРСР 1977 року по ініціативі і під керівництвом КПРС був здійснений комплекс важливих правових і інших заходів, направлених на реалізацію конституційних положень по розгорненню демократизму в організації і роботи Рад.

У відповідності з рішенням ЦК Рада Міністрів видала Постанову “Про заходи по укріпленню матеріально-фінансової бази виконкомів районних і міських Рад депутатів трудящих”. В 1981 році було видано Постанову ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР і Ради Міністрів про подальше підвищення ролі Рад в господарському будівництві.

Розвиваються форми діяльності Рад. Вони обростають різноманітними органами та самодіяльними організаціями, які пов’язували їх з населенням, з громадськістю, як це було до Конституції 1936 року, щоправда не з таким розмахом як раніше.

Розповсюдженою формою подібного зв’язку стали депутатські групи, які об’єднували депутатів різних Рад, що працювали на одному підприємстві, в одній установі або в учбовому закладі.

Розширяється коло постійних комісій Рад. До 1966 р. Рада Союзу Верховної Ради СРСР мала 4 постійні комісії, а Рада Національностей 5. У 1966 р. кожною палатою Верховної Ради СРСР було створено по 10, а в подальші роки ще по 6 постійних комісій. У їх числі в 1969 р. в Верховній Раді СРСР була створена постійна комісія з справ молоді. Комісії утворювалися у основних напрямах державного, господарського і соціально-культурного будівництва, а також з окремих питань діяльності Верховної Ради СРСР.

Положенням про постійні комісії Ради Союзу і Ради Національностей Верховної Ради СРСР передбачало широкі права постійних комісій. Вони могли контролювати центральні органи управління і місцеві органи влади. Зокрема, вони мали право заслуховувати представників Уряду СРСР, міністерств, відомств СРСР, інших загальносоюзних організацій, а також представників республіканських і місцевих державних органів і організацій.

Постійні комісії працювали в тісному зв'язку з громадськістю, співробітничали з громадськими організаціями, узагальнювали і обговорювали пропозиції громадян.

_У період між сесіям Верховної Ради СРСР діяльність постійних комісій Ради Союзу і Ради Національностей координував Президію Верховної Ради СРСР. Комісії в своїй роботі використали і технічний апарат Президії Верховної Ради.

Депутати всіх Рад були пов’язані з виборцями. Вони звітували в своїх округах, намагалися добитись позитивного рішення різних життєвих питань, які стосувались виборців. В 1976 році Президія Верховної Ради узагальнила цю практику та прийняла спеціальну постанову , яка зокрема, зобов’язувала всі державні органи оперативно реагувати на всі депутатські запити , вимоги , прохання⁰.

Конституція СРСР 1977 року та Конституції союзних республік не внесли принципових змін в систему Рад. Однак, було змінено саму назву органів влади. Ради депутатів трудящих були названі Радами народних депутатів, що було більш точним.

Серед інших змін можна відмітити відміну строку повноважень Рад. Строк повноважень Верховної Ради СРСР збільшений з 4 до 5 років, а місцевих Рад – з 2 до 2,5 років.

Конституція розширила повноваження Рад народних депутатів , відобразивши органічне поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів в їх діяльності. Вона закріпила за місцевими Радами право координації та контролю діяльності розташованих на її території підприємств, установ і організацій вищого підпорядкування в галузі землекористування, охорони природи , будівництва, виробництва товарів народного споживання , обслуговування населення, дотримання законодавства.

Певна реорганізація була проведена і в правоохоронних органах. Вона мала на меті відновлення централізованого управління. У 1966 р. було знову створене Міністерство правоохорони суспільного Союзу СРСР, що підпорядкувало собі аналогічні республіканські міністерства. Пізніше всі вони були знову перейменовані в міністерства внутрішніх справ. Така назва більше відповідала змісту роботи МВС, оскільки ті його компетенції відносилася не тільки охорона громадського порядку, але і деякі інші важливі функції, наприклад, пожежна охорона і