25897 (Постанова В.Р,)

Постанова Верховної Ради України

«Про Державний герб України»

(витяг)

Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити тризуб як малий герб України, вва­жа­ючи його головним елементом великого герба Ук­раїни...

Голова Верховної Ради України І. Плющ

м. Київ, 19 лютого 1992 року

Державний прапор України

На пропозицію Президента України Л. М. Кравчу­ка 28 січня 1992 року сесія Верховної Ради біль­шіс­тю голосів прийняла постанову про Державний пра­пор України. Ним став національний синьо-жов­тий стяг.

Укрінформ, січень 1992 року

Указ президії Верховної Ради України

(витяг)

Президія Верховної Ради України постановляє:

1. Затвердити музичну редакцію Державного гім­ну України, автором музики якого є М. М. Вер­биць­кий...

Голова Верховної Ради України І. Плющ

м. Київ, 15 січня 1992 року

ГІМН УКРАЇНИ

Ще не вмерла України

Ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці,

Усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки

Як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття,

У своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим

За нашу свободу,

І покажем що ми, браття,

Козацького роду.

Станем, браття, всі за волю

Від Сяну до Дону.

В ріднім краї панувати

Не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться,

Дід Дніпро зрадіє,

Ще на нашій Україні

Доленька наспіє.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(витяг)

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демокра­тична, соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є ці­лісною і недоторканою.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гід­ність, недоторканість і безпека визнаються в Укра­ї­ні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держа­ва відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства Укра­ї­ни визначаються законом.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гід­но­с­ті та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та не­порушними.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний роз­виток своєї особистості, якщо при цьому не пору­шуються права і свободи інших людей, та має обов’­язки перед суспільством, в якому забезпечу­єть­ся вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні пра­ва і свободи та є рівними перед законом.

Стаття 25. Громадянин України не може бути поз­бавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за ме­жі України або виданий іншій державі.

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, жит­тя і здоров’я інших людей від протиправних пося­гань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гід­ності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстоко­му, нелюдському або такому, що принижує його гід­ність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути під­данна медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та осо­бисту недоторканість.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням су­ду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканість жи­тла.

Не допускається проникнення до житла чи до ін­шо­го володіння особи, проведення в них огляду чи об­шуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листу­вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої ко­респонденції. Винятки можуть бути встановлені ли­ше судом у випадках, передбачених законом, з ме­тою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час роз­слідування кримінальної справи, якщо іншими спо­собами одержати інформацію неможливо.

Стаття 35. Кожен має право на свободу сві­то­гля­ду і віросповідання. Це право включає свободу спо­ві­дувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, без­перешкодно відправляти одноособово чи колектив­но релігійні культи і ритуальні обряди, вести ре­лі­гійну діяльність.

Церква і релігійні організації в Україні від­ок­рем­ле­ні від держави, а школа – від церкви. Жодна релі­гія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’­яз­ків перед державою або відмовитися від виконання за­конів за мотивами релігійних переконань. У разі, як­що виконання військового обов’язку суперечить ре­лігійним переконанням громадянина, виконання цьо­го обов’язку має бути замінене альтернативною (не­військовою) службою.

Стаття 40. Усі мають право направляти ін­ди­ві­ду­аль­ні чи колективні письмові звернення або особис­то звертатися до органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звер­нення і дати обгрунтовану відповідь у встановле­ний законом строк.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користувати­ся і розпоряджатися своєю власністю, результата­ми своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конфіскація майна може бути застосована виключ­но за рішенням суду у випадках, обсязі та поряд­ку, встановлених законом.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджу­єть­ся.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або аль­тернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи ін­шим рішенням суду або відповідно до законів про во­єнний і про надзвичайний стан.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, ме­дичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фі­нан­суванням відповідних соціально-економічних, ме­дико-санітарних і оздоровчо-профілактичних про­грам.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина за­хищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в су­ді рішень, дій чи бездіяльності органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додер­жу­ватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність ін­ших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної від­по­відальності.

Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Ук­раїні є парламент – Верховна рада України.

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного сувере­нітету, територіальної цілісності України, додержан­ня Конституції України, прав і свобод людини і гро­мадянина.

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим ор­­ганом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керу­ється Конституцією і законами України, актами пре­зидента України.

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється ви­ключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Стаття 160. Конституція України набуває чинно­с­ті з дня її прийняття.

Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.

Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року

ВСТАНОВЛЕНА ЗАКОНОМ ЧАСТИНА СТРОКУ

1/3

1/2

2/3

ПІЛЬГИ ЗАСУДЖЕНИХ,
УМОВИ ТА ПОРЯДОК
ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ (ст. 52 Кримінального кодексу України) Умовно-дострокове звільнення від покарання або за­міна невідбутої частини покарання більш м’яким по­каранням може бути примінено до засудженого ли­ше в тому випадку, якщо він зразковою пове­дін­кою і сумлінним відношенням до праці довів своє ви­правлення.

До засуджених на строк до 3-х років за умисні зло­чини. До засуджених за злочини, що скоєні з необереж­но­сті

До засуджених за умисні злочини на строк біль­ше 3-х років. До засуджених які раніше відбували покарання за уми­сний злочин і до погашення або зняття судимо­сті знову скоїли умисний злочин, за який вони за­суджені до позбавлення волі. До засуджених, які скоїли під час відбування пока­рання в місцях позбавлення волі умисний злочин, за який вони засуджені до позбавлення волі

ВТК-ПОСЕЛЕННЯ (ст. 46 Виправно-трудового кодексу України) В порядку, встановленому ст. 410 КПК України, за­суджені, які твердо встали на шлях виправлення, мо­жуть бути представлені до переведення для подаль­шого відбуття покарання до колонії-поселення.

З ВТК загального та посиленого режиму.

З ВТК суворого режиму.

Перелічені у ч. 6 ст. 52 КК України, а саме: засуд­же­ні за статтями 79 ч. 2; 80 ч. 2; 861, крім скоєного шля­хом розбою; 117 ч. 3; 165 ч. 2; 166 ч. 2, 3; 168; 169 ч. 2; 170 ч. 2; 2283; 2291 ч. 2, 3; 2292 ч. 2; 2294 ч. 2; 22912 ч. 2; 22915 ч. 2, 3; 22917 ч. 2, 3; 22919 ч. 2, 3; 22920 ч. 2, 3; 254 п. «б», «в»; 2542 п. «б», «в», «г»; 2543 п. «б», «в».

3/4

До засуджеинх за статтями 79 ч. 2; 80 ч. 2; 861, крім скоєного шляхом розбою; 117 ч. 3; 165 ч. 2; 166 ч. 2, 3; 168; 169 ч. 2; 170 ч. 2; 2283; 2291 ч. 2, 3; 2292 ч. 2; 2294 ч. 2; 22912 ч. 2; 22915 ч. 2, 3; 22917 ч. 2, 3; 22919 ч. 2, 3; 22920 ч. 2, 3; 254 п. «б», «в»; 2542 п. «б», «в», «г»; 2543 п. «б», «в».

НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ (ст. 521 Кримінального кодексу України) До особливо небезпечних рецидивістів. До осіб засуджених за ст. 58–60, 62, 63, 631. До осіб засуджених за ст. 69; 691; 86 ч. 2; 142 ч. 2, 3; 811, скоєне шляхом розбою; 93, 94, 96, 234 п. «в», крім вбивства при перевищенні меж необ­хід­ної оборони або у стані сильного душевного хвилю­вання; 101 ч. 2, 3; 1894 ч. 2; 117 ч. 4; 1231; 1876; 1901; 206 ч. 3; 2172; 2173 ч. 3; 223 ч. 2; 2292 ч. 3; 22949 ч. 3. До осіб, яким покарання у вигляді страти за­мі­не­но позбавленням волі у порядку помилування або ам­ністії. До осіб, які раніше більше двох разів засуджували­ся до позбавлення волі за умисні злочини, якщо судимість за попередній злочин не знята або не погашена у встановленому законом порядку. До осіб, які раніше звільнялися з місць позбавлен­­ня волі до повного відбуття призначеного судом строку покарання умовно-достроково або умо­в­но з обов’язковим залученням до праці та зно­­ву скоїли умисний злочин протягом невідбутої час­­тини покарання або обов’язкового строку робо­­ти.

НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ПЕРЕВЕДЕННЮ ДО ВТК-ПОСЕЛЕННЯ (ст. 46 ч. 2 Виправно-трудового кодексу України) Особи, щодо яких не застосовується умовно-до­стро­кове звільнення від покарання, передбачене стат­тею 521 КК України. Особи, які не пройшли призначене судом примусо­ве лікування від алкоголізму або наркоманії, а та­кож ті, що не пройшли повний курс лікування ве­неричного захворювання, активної форми тубер­кульозу, психічного розладу. Особи, які раніше відбували покарання у коло­ні­ях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залучен­ням до праці, але за умисні порушення вимог режи­му були переведені у виправно-трудові колонії то­го виду режиму, який їм раніше був призначений судом.

ЗАКОН УКРАЇНИ