24281 (Історія земної кори: проблеми, закономірності, роздуми), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Історія земної кори: проблеми, закономірності, роздуми", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "география" из 3 семестр, которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "география" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "24281"
Текст 2 страницы из документа "24281"
Варто спробувати виявити суть або природу ритму у 234 млн років. Ця величина близька до прийнятого значення Галактичного року — інтервалу часу, упродовж якого Сонячна система здійснює свій повний оберт у межах Галактики. Розрахунки цієї величини, виконані в середині XX ст., становили 190-200 млн років (П..П. Паренаго, 1954; В. Г. Фесенков, 1953). Останнім часом частіше називається цифра 250 млн років. У такій ситуації пропонована величина у, 234 млн років стає цілком прийнятною. Тим більше що вона встановлюється на основі не абстрактних розрахунків, а точного датування певних історико-геологічних подій. Ми можемо припускати, що Сонячна система, яка переміщається в Усесвіті, на певних ділянках свого маршруту перетинає зони або пояси з епізодичним енергетичним впливом-імпульсом (квантом), що відбивається у відповідних структурно-геологічних перебудовах. Той факт, що подібне стійке явище простежується протягом всієї фанерозойської історії, дозволяє припускати саме неземну космічну природу цього ритму.
А якщо ми обґрунтували ритми у 26, 78 (75-80) і 234 млн років, то цікаво спробувати виявити можливість існування й особливості ще одного розрахункового повторення, що має відбуватися через 700 млн років. Найцікавіше, що така потроєна величина передбачуваної тривалості Галактичного року досить чітко виявляється в кам'яному літописі Землі. Імовірно, найбільш обґрунтованим репером у докембрійській геологічній історії може вважатися віковий рівень в 1,65 млрд років, який свого часу отримав назву "великого оновлення" та приймається як межа раннього й пізнього протерозою. У той час з'єднані материки, названі Панґеєю-1, почали розколюватися, що проявилося не лише інтенсивним виверженням базальтових лав, але й різкою зміною структур, що почали заново формуватися.
Аналогічне явище сталося 245 млн років тому. А віковий рівень у 3 млрд років —і це прийнята межа раннього й пізнього архею. Віковий рівень у 950 млн років є часом завершення гренвільської орогенії, що є найважливішою на Канадському щиті. Аналогічно проявлені події з віком 2,35 млрд років (селецька складчастість на Балтійськом щиті, кеноранська й пенокійська орогенії в Північній Америці та ін.). Слід нагадати, що Земля в цей час зазнавала грандіозного бомбардування залізними метеоритами, значення і роль якого поки що остаточно не розшифровані. Нарешті, віковий рівень у 3,7 млрд років може розглядатися як початок катархейського етапу, або давнього архею, що зазвичай окреслюється значеннями в 3,9-3,5 млрд років. Ми вже говорили про це, розглядаючи етапи та стадії розвитку земної кори.
Накреслена ритмічність у 700 млн років може бути покладена в основу ще однієї схеми історико-геологічної періодичності, запропонованої для всієї історії земної кори або навіть розвитку Землі. Розглядаючи головні стадії розвитку континентальної земної кори, ми говорили про відсутність єдиних положень з цього питання й про доцільність виділення двох основних етапів цієї історії — архейсько-ранньопротєрозойського й пізньопротерозойсько-фа-нерозойського. Можливість більш дрібного поділу цих етапів, існування своєрідних історико-геологічних еонів тривалістю 700 млн років дозволяє запропонувати ще одну принципово нову схему, що наводиться нижче. На наш погляд, вона заслуговує навіть на апробацію на прикладі історико-геологічного аналізу окремих материків чи великих територій.
Велика група ритмів пов'язана з проявом різноманітних фізико-географічних процесів минулого. Імовірно, найбільш виразними є повторення через 100 тис. років, форма яких може бути різною. Це проявляється у формуванні четвертинних річкових терас, коли приблизно через 100 тис. років відбувається стрибкоподібна зміна рівня Світового океану й починається глибинне ерозійне врізання річок. Ритмічність такого ж порядку фіксується в повторенні найбільш виразних зледенінь четвертинного періоду, що змінюються потепліннями. Урешті-решт, прикладом того ж ритму в більш давній історії може бути формування вугленосної товщі Донбасу, коли впродовж 25—30 млн років відбувалося накопичення близько 300 шарів вугілля й вапняків, що пояснюється епізодичним надходженням у басейн уламкового матеріалу, так званих каламутних потоків.
Більш складний ритм виявлений наступами й відступами морів, що відбуваються через 400 тис. років. Причому кількість і характер таких коливальних тектонічних рухів добре простежується для різних районів Землі. Ретельне вивчення їх дозволило В. О. Зубакову (1984) запропонувати 400-тисячний ритм як основу глобальної схеми кліматохронологічного поділу пізнього кайнозою. Ритми, близькі до розглянутих 100- і 400-тисячних, характерні й для палеозойського осадконакопичення інших регіонів, зокрема, Московської западини, Південного Уралу, Південного Тянь-Шаню й Західної Європи Ще один тип подібної палеогеографічної ритмічності зумовлює формування флішу. Ми вже розглядали його, розповідаючи про природні катастрофи в давній історії людства. Цікавим слід вважати чітку ритмічність таких повторень, що відбуваються в середньому через 6,5 тис. років, а також те, що подібні повторення відбувалися вже в період існування людини й характер їх прояву можна перевірити історичними й археологічними даними. Зокрема, 10 тис. років тому відбувалося бомбардування Землі малими космічними тілами (тектитами, невеликими метеоритами), а також спостерігалося танення великих льодовиків у Євразії. А 3,5 тис. років тому результатом сейсмо-вулканічної активізації стала загибель двох із трьох найдавніших цивілізацій — крітської й хараппської. Подібні прояви, що фіксують такий ритм, добре відомі для вікових рівнів у 23, 50, 74 тис. років тому й можуть припускатися для інших моментів цього інтервалу часу.
Причину такої ритмічності також можна пояснювати певними, не остаточно ще вивченими космічними процесами. Цей ритм близький до тієї тривалості часу, що характеризує явище, яке називають парадом планет (вони вишикуються в одну лінію відносно Сонця), а також становить чверть прецесії, або повного оберту осі нахилу Землі. Якщо це так, то не менш цікавим слід вважати той факт, що величина прецесії кратна ритму в 100 тис. років. Розглядаючи останні стадії четвертинного заледеніння, можна фіксувати чергування потеплінь і похолодань приблизно через 25 тис. років (схема М. Ф. Векліча, табл. 4), а отже, у цих групах ритмічності ми також можемо виявляти чітку співпідпорядкованість, але вже чотириразову. Вони становлять 100-26-6,5 тис. років. Співвідношення палеогеографічних ритмів з галактичними поки що неможливо встановити чітко, але певний взаємозв'язок можна припустити. Для цього потрібно спеціально вивчати умови осадконакопичення в депресіях, що формуються тривалий час.
Що дає вивчення історико-геологічної ритмічності? Використання цих даних насамперед може бути покладене в основу складання схем періодичності історйко-геологічного поділу — як для всієї історії земної кори, так і для фанерозойського часу. їх було наведено вище. Знадобиться певний час для їх апробації, деталізації й уточнення, а також для звикання до них і використання. Відзначимо лише, що якщо їх сприйме геологічна наука, то це буде відкриття, рівнозначне періодичній системі Д. І. Менделєєва в хімії. Важливими вони також є для здійснення певних прогнозів. З огляду на те що прояв ритму фіксує природні процеси, які можна назвати катастрофічними, ми можемо передбачати час прояву окремих із них. Поки що такі прогнози є цілком оптимістичними. Хоча в пресі панує інша думка.