2. Особи, які вчинили дво- або багатост.правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

В17 Недійсність правочинів.

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог,

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом - нікчемний правочин. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо нед. прав.прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільним законодавством передбачаються таки види недійсності:

Абсолютна- никчемний правочин

Оспорима недійсність( або відносна)- тягар доказу лягає на того, хто буде доводити недійсність правочину.

ЦК передбачає фіктивні та удавані правочини:

Фіктивні- правочин, який спрямований на інші наслідкі, ніж ті, що передбачені самим правочином

Удаваний правочин- це правочин, під яким приховується зміст іншого правочину (пр: договір купівлі-продажу, а насправді- дарування)

Недійсний правочин не породжує наслідків, передбачених законом. Наступає двостороння реституція (повернення кожного в той стан, в якому він був до цього), якщо інше не передбачене законом.

Цивільне законодавство регулює особливості недійсності правочину у випадках:

1.Недотриманя форми

2.Укладення правочину особою поза межою її дієздатності

3.правочинів, укладенних під впливом обману, помилки, насильства та іншими пороками волі.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

В18 Представництво в цивільному праві.

Представництво- це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вжити правочини від імені другої сторони, яку вона представляє.

Пр-во може виникати на підставі:

1.Договору

2.Закону

3.Акту органу юридичної особи

4.Інщі підстави, передбачені законодавством

Представник може бути уповноваженний на вчинення лише тих правочинів, на які має право особа, яку він представляє

Пр-ик не може вчиняти правочини, які відповідно до закону можуть вчинятися особою лише особисто.

Пр-ик не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або інтересах іншої особи, якуу він одночасно представляє, окрім випадків, передбачених законом (наприклад, комерційне представництво- особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.).Правочин, який вчинений пр-ом, створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.Пр-ик зобов’язаний діяти особисто. Він може передати свої повноваження іншой особі, якщо це передбачено договором або законом або він змушений до цього і в зв’язку з охороною інтересів особи, яку він представляє, негайно повідомивши про це її.В данноу випадку за дії замісника відповідальність несе представник.Пр-во за договором може здійснюватися за довіреністю:

Вимоги до форми довіреності:

1.Довіреність повинна відповідати тій формі, яку закон встановлює для правочину, який необхідно вчинити. Передорученя підлягає нотаріальному посвідченню.

ЦК встановлює коло осіб, посвідчення якими прирівнюється до нотаріального.

Строк дії довіреності:

Довіренность повинна містити дату її вчинення. Строк закінчується з припиненям дії довіреності.

Довіренность припиняється:

1.За закінченням строку, на який вона видана

2.Скасуванням довіреності особи, яка її видала

3.Відмова пр-ка від вчинення дії, передбаченої довіреністю

4.Припинення юридичної особи, яка видала довіреність

5.Припинення юридичної особи, якій видана довіреність

6.Смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, обмеження її дієздатності, визнання її недієздатною.

В19 Позовна давність.

Стаття 256. Поняття позовної давності

1. це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257. Загальна поз. дав.

1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 258. Спеціальна поз.дав.

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в 1 рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли ос. довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару

5) про розірвання договору дарування

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти

7) про оскарження дій виконавця заповіту

3. Поз.дав. у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

4. Поз. дав.у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Стаття 261. Початок перебігу поз. дав.

1. Перебіг поз. дав.починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг поз. дав. за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг поз. дав.за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Стаття 263. Зупинення перебігу поз. дав.

1. Перебіг поз.дав. зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого норм.-прав. акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг поз.дав. зупиняється на весь час існування цих обставин.

3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Стаття 264. Переривання перебігу поз. дав.

1. Перебіг поз. дав. переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2. Поз. дав. переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг поз.дав.починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Стаття 268. Вимоги, на які поз. дав. не поширюється

1. Поз. дав. не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади А.Р. Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

В20 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичних осіб.

Стаття 281. Право на життя

1. Фіз.ос.має невід'ємне право на життя.

2. Фіз.ос. не може бути позбавлена життя.

Фізична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фіз.о. за її згодою.

4. Забор. задов. прохання фіз.ос. про припинення її життя.

5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фіз.ос.

Стерилізація недієздатної фіз. ос. за наявності медичних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додержанням вимог, встановлених законом.

6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.

У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від 12 до 22 тижнів.

Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.

7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.

Стаття 282. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю1. Фіз.ос.має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю.

Стаття 283. Право на охорону здоров'я

1. Фіз.ос. має право на охорону її здоров'я.

2. Ох. здоров.забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій

Стаття 284 Право на мед.доп.

1. Фіз.ос. має право на надання їй медичної допомоги,

2. Фіз.ос., яка досягла 14 років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

3. Надання мед. допомоги фіз.ос., яка досягла 14 років, провадиться за її' згодою.

4. Повнолітня дієздатна фіз. ос., яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування

5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фіз.ос., медична допомога надається без згоди фіз. ос.або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

6. Надання фіз.ос.психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Стаття 285. Право на інформацію про стан свого здоров'я

1. Повнолітня фіз.ос. має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, утому числі на ознайомлення з відповідними мед.док., що стосуються її здоров'я.

2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.

3. Якщо інформація про хворобу фіз.особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фіз.ос., визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фіз.особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

4. У разі смерті фіз.ос. члени її сім'ї або інші фіз.ос., уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров'я

1. Фіз. особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фіз.ос..

3. Фіз.ос. зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

4. Фіз.ос. може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законод.

Стаття 287. Права фіз.ос., яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я