183169 (Політекономія як суспільно-економічна наука)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

На тему: "Політекономія як суспільно-економічна наука"

1. Зародження та еволюція політекономії

1.1 Визначення та сутність політекономії

Політекономія вивчає економічні відносини людей, їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства. Предметом є вивчення економічних виробничих відносин, їх взаємодія з продуктивними силами та організація управління і ефективне ведення господарства як чинників суспільного багатства. Вивчаючи свій предмет політекономія робить висновки, узагальнення, в результаті чого формується понятійний аппарат: економічні закони, економічна категорія. Сучасне розуміння західними економістами політекономії пов’язано з поняттям «економікс», що перекладається як економіка. Предметом «економікс» є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку. Деякі економісти (наприклад, С.Фішер) предметом вивчення в «економікс» називають ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг. Марксизм при з’ясуванні предмета політичної економії наголошує на виробничих відносинах між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матерільних благ. При зіставленні двох підходів до визначення предмета політекономії очевидними є розбіжності між ними. Економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтворення, а політекономія (марксистська) – на тому, що люди в процесі праці вступають між собою певні відносини.

1.2 Зародження та еволюція політекономії

Економічна наука як система поглядів, знань, законів, що відображають господарське життя людського суспільства склалася досить недавно – у XVIII-ХІХ ст. Однак важко уявити, що існували коли-небудь часи, в які людей не цікав б проблеми багатства: його одержання, нагромадження, використання тощо. Отже, розгляд певних економічних проблем ми знаходимо в найдавніших пам'ятках історії людства.
Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.
У найдавніших письмових джерелах Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю розглядаються в основному питання економічної політики і управління державою. Зокрема, в «Законах царя Хаммурапі» (Месопотамія, Вавілон, XVIII ст. до н.е.) заборонявся продаж за борги земельних наділів військових та деяких інших категорій підданих; боргове рабство обмежувалося 3 роками не залежно від суми боргу; обмежувався позичковий відсоток (20% по грошових позичках, 33% – по натуральних), захищалося право власності та інтереси сторін у господарсько-правових угодах.

У творах мислителів Стародавньої Греції зустрічаються вже ідеї, що стосуються власне економічної теорії (об'єктивні закономірності господарського життя). Зокрема, Ксенофонт (біля 430–355 рр. до н.е.) звертає увагу на залежність майстерності від рівня поділу праці, а сам поділ праці залежить від розміру (місткості) ринку. Гроші він розрізняє як засіб обігу і скарб.

Платон (428 або 427–348 або 347 рр. до н.е.) в творах «Держава» і «Закони» робить одну з перших спроб створити проекти ідеального суспільства. У «Політиці» або «Державі» Платон систематизує потреби людини і пов'язує їх задоволення з поділом праці, зазначаючи, що потреби і поділ праці є причинами виникнення міст. Гроші, на його думку, виконують не лише функції засобу обігу та скарбу, але і міри вартості. У трактаті «Закон» філософ торкається проблеми співвідношення багатства і бідності.

Найвищого рівня економічна думка античності досягла в творах Арістотеля (384–322 рр. до н.е.) «Нікомахова етика» та «Політика». Господарську діяльність, спрямовану на задоволення потреб, він назвав економікою (ойкос – дім, номос – закон). Ту ж частину господарської діяльності, що спрямована на збагачення, Арістотель називає хрематистикою (від хрема – майно, багатство) і зазначає, що жадоба наживи не знає меж. Філософ засуджує хрематистику і, відповідно, її основу – лихварство і торгівлю з метою збагачення. Торгівля задля задоволення власних потреб визнається необхідною. Арістотель одним з перших звернувся до аналізу суті процесу обміну. «Все, що бере участь в обміні, має бути певним чином зіставним», – пише філософ. І досі в економічній науці немає єдиного погляду на те, що ж саме робить товари сумірними. Одні (зокрема Д.Рікардо, К. Маркс) вважають, що основою сумірності є затрачена людська праця, інші (зокрема Тюрго, маржиналісти) – її вбачають у потребах, у товарах та їхній корисності.

Економічна думка середньовіччя переважно ґрунтувалася на господарських ідеях Біблії, Корану та інших релігійних джерелах. Пануюче натуральне господарство не вимагало глибоких теоретичних узагальнень.

Пожвавлення господарського життя і зародження нового способу господарювання розпочалося насамперед у торгівлі. Теоретичні узагальнення економічних проблем відповідно теж стосувалися у першу чергу проблем торгівлі. Цей напрямок економічної думки згодом (у XVIII ст.) одержав назву меркантилізм (від іт. «mercante» – купець, торговець). Розрізняють ранній (кінець XV–XVI ст.) і пізній (кінець XVI–XVII ст.) меркантилізм. Ранній меркантилізм називають ще монетарним, його представники виступали за заборону вивезення золотих грошей з країни, за сувору державну митну політику, а пізній меркантилізм – так званим торговим або балансовим. Ідеологи цього напрямку вважали, що гроші, вивезені з країни, дадуть змогу на зовнішньому ринку заробити торгівлею більше грошей і держава стежитиме не за тим, щоб не вивоз золото та срібло з країни, а за тим, щоб ввоз більше, ніж було вивезено. Спільні риси раннього і пізнього меркантилізму: а) основна сфера дослідження – торгівля, обіг; б) основною формою існування багатства вважається золото і срібло; в) конкуренція вважається шкідливою; г) необхідне втручання держави в економічне життя, зокрема проведення політики протекціонізму: захисту вітчизняного ринку і вітчизняних купців; д) приділяється певна увага ремісництву. З меркантилізмом пов'язане виникнення назви науки «політична економія». У 1615 р. Антуан де Монкретьєн видав «Трактат політичної економії», в якому пропонує королю Франції проводити економічну політику заохочення торгівлі, доводить, що остання є головною ціллю виробництва, тому що недостатньо виробити продукт, а його потрібно ще продати. Найвидатніші представники меркантилізму: Томас Мен, Уільям Стаффорд (Англія), Б. Даванзатті, Г. Скаруффі (Італія).

Згодом основна увага дослідження переноситься зі сфери обігу у сферу виробництва. Вперше об'єктом вивчення сферу виробництва зроб французькі економісти, які назвали себе фізіократами (від фр. «physiocrates», гр. «physis» – природа, «cratos» – влада). Очолив цей напрямок Франсуа Кене. Фізіократи запровад поняття чистого продукту (ціна виробленого продукту за відрахуванням витрат виробництва). Вони вважали, що саме чистий продукт визначає приріст народного багатства (що в цілому правильно). Але, на думку фізіократів, чистий продукт створюється тільки землею, тобто в сільському господарстві. Продуктивною, відповідно, визнається лише сільськогосподарська праця, а землероби – продуктивним класом. Будь-яка інша праця, на думку Кене, не продуктивна, і відповідно представники всіх інших видів діяльності утворюють безплідний клас. Окремо виділяється ще клас землевласників. Земля, на їхню думку, є найбільшою цінністю.

Основні ідеї, що об'єднували школу фізіократів: а) держава не повинна втручатися в економіку; б) продуктивною є тільки сільськогосподарська праця; в) необхідність введення єдиного земельного податку.

Особливою заслугою Ф. Кене є створення «Економічної таблиці» (1758 р.) – першої схеми процесу суспільного відтворення, де економіка вперше розглядалася як круговий потік продуктів і доходів.
Особливий вплив на розвиток світової економічної думки мала англійська класична політична економія. Найвидатнішим представником цього напрямку був Адам Сміт (1723–1790). Його «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) або «Багатство народів», як цю книгу найчастіше називають зараз, є взірцем глибокого, прискіпливого та неупередженого аналізу. Дехто з сучасних дослідників вважає, що в цій книзі в зародку існують усі сучасні підходи до аналізу економіки. Основні напрямки дослідження у Сміта:

1. Поділ праці: а) універсальність (від операцій до професій і далі до класів та поділу країни на міста і села); б) ступені поділу праці, відкриває таке явище як технічний прогрес (саме поділ праці дає простір створенню машин).

2. Поняття цінності: а) корисність речі («цінність» для споживання); б) мінова цінність (цінність у обміні»). А. Сміт звертає увагу на процес обміну як економію праці (віддаючи продукти своєї праці, кожен ремісник натомість одержує те, що він робити не вміє і на виробництво чого йому довелося би затратити значно більше праці, ніж спеціалісту. Тобто в обміні кожен одержує більше, ніж віддає). До Сміта завжди прибуток в обміні однієї з сторін розглядався як збитки для іншої.

3. Ціна будь-якої речі, на думку А. Сміта, складається з трьох частин: плати за працю, земельної ренти та прибутку на капітал. Відповідно до джерел доходу суспільство поділяється на три класи: наймані робітники, землевласники та капіталісти-підприємці.

4. Вплив на економіку вільної конкуренції та монополії.

5. Стани економіки: зростання, спадання та застій.

6. Досліджував процес нагромадження капіталу та суспільного відтворення.

7. Захищаючи принципи природної свободи, А. Сміт визначає досить суттєві функції держави: а) забезпечувати таку діяльність, яка не можлива або не вигідна для приватного капіталу (освіта, зв'язок, транспорт тощо); б) підтримувати режим природної свободи (правовий та економічний захист свободи конкуренції); в) захист життя, свободи та власності громадян.

8. Формулює поняття «невидимої руки», що спрямовує виробників, які мають на меті власні вигоди, піклуватися про потреби та інтереси суспільства. Тепер це називається система економічних законів

Найбільш відомим послідовником А. Сміта був Давид Рікардо (1772–1823). Він аналізував економічні процеси у період так званого промислового перевороту, коли був здійснений перехід від мануфактурного до великого машинного виробництва. Рікардо вважав, що джерелом вартості є тільки людська праця. Вчений приділив значну увагу проблемам грошей, зокрема паперових, заробітної плати й прибутку, земельної ренти, обороту капіталу та захищав принципи економічного лібералізму. Водночас розробив теорію зрівняльних переваг, яка і досі застосовується для досліджень у галузі взаємовигідної зовнішньої торгівлі та міжнародного поділу праці.
У 1817 р. вийшла у світ його основна праця «Засади політичної економії й оподаткування». В ній Рікардо розробляв кількісну теорію грошей, згідно якої вартість грошей встановлюється у сфері обігу і залежить від їх кількості. Він був прихильником заміни металевих грошей паперовими і вірив, що паперових грошей не буде випущено більше, ніж потрібно. Досліджуючи заробітну плату, вчений виділив також номінальну заробітну плату як грошовий вираз ціни праці і реальну заробітну плату як її натуральний вираз.

Д.Рікардо, як і А. Сміт, доводив, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Він вважав, що вартість товару завжди розпадається на заробітну плату і прибуток, які перебувають в оберненому співвідношенні: збільшення або зменшення заробітної плати викликає протилежні зміни прибутку.

Класиками англійської політичної економії А. Смітом і Д.Рікардо було започатковано трудову теорію вартості. Певний вплив на світовий розвиток економічної думки мали дослідження Карла Маркса (1818–1883). У «Капіталі» (1т. 1867 р.) він дав глибокий аналіз тогочасного процесу виробництва, зосереджуючи увагу на його недоліках та суперечностях. Особливу увагу дослідник звернув на проблеми створення прибутку, або додаткової вартості. К. Маркс довів до рівня наукової теорії ідею класиків політичної економії про двоїстий характер праці, розвинув трудову теорію вартості, обґрунтував прогресивну роль акціонерної власності, розкрив суть абсолютної ренти і т. п.

Вчення Маркса мало і серйозні недоліки. Зокрема, він недооцінив роль приватної власності, в тому числі приватної трудової у людському суспільстві, а абсолютизував роль державної власності. К. Маркс необґрунтовано вважав джерелом вартості тільки працю найманих робітників, ігноруючи при цьому працю підприємців. Марксистська теорія переоцінила роль великого виробництва в економіці суспільства. Маркс мало уваги приділив закону попиту і пропозиції і т.д. Ця теорія зазнала критики з різних позицій, але мала неабиякий вплив, зокрема, на вдосконалення процесу капіталістичного виробництва.

1.3 Сучасні напрями економічної теорії

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. супроводжувались значними змінами в соціально-економічному і політичному житті країн Західної Європи і США. На початку ХХ ст. монополія становить основу економіки і політики більшості розвинутих держав. Ця стадія неоднозначно трактувалась представниками різних напрямів і шкіл економічної теорії.