182164 (Держава та ринок), страница 2

За думкою Базилевича, конкуренція є найдавнішим стимулом економічного розвитку, але також може виступити і гальмуючим фактором, тому що породжує монополізм. У цьому заключна одночасно прогресивність і де градаційні її наслідки, неоднозначність цієї неодмінної складової ринкового механізму [2, с.190].

Система ринку діє цілеспрямовано, підкорюючись законам, що дають змогу робити її цілісною, повною, завершеною. Я згодна з вченим Рибалкіним у тому, що найголовнішими законами ринку є такі п’ять законів, як:

• закон вартості. Він визначає співвідношення між витратами на товар та його ціною у грошовому еквіваленті; ціна відображає коливання між попитом та пропозицією.

• закон попиту. У своїй основі він має обернено пропорційну залежність між ціною та попитом.

• закон пропозиції. Він обумовлює прямо пропорційний зв’язок між коливанням ціни на товар та зміною обсягу пропозиції.

• закон конкуренції. Цей закон встановлює пряму залежність між величиною витрат капіталу і прибутком. Досягнути максимального розвитку ринку можна тільки за допомогою здорової конкуренції, а якщо навпаки – це призведе до утворення монополії та зумовить занепад ринку.

• закони грошового обігу. Вони контролюють баланс між кількістю грошей та сумою товарів і послуг в обігу [10, с.364].

Недотримання законів ринку не буде мати ніяких позитивних наслідків, лише принесе дисбаланс в ринковий механізм та суміжні з ним сфери – економіку, політику.

Дія ринкового механізму має направлення на виконання визначених функцій, які я пропоную вивчити за теорією Базилевича. Таким чином функції ринку такі:

• функція регулювання. У ній зосереджений контроль за усіма економічними процесами, що відбуваються за допомогою ринкового механізму. Це виробництво. обмін, розподіл і споживання – ланцюжок, що виражає сутність товаровиробництва.

• функція стимулювання. Ринок створює дієвий механізм мотивації праці суб’єктів; підвищує ефективність діяльності, спонукаючи виробників до підвищення якості товарів та зниження витрат на них.

• розподільча функція. Вона виражає найголовнішу задачу, яку ставить перед собою ринок – справедливо розподілити матеріальні блага між тими, хто їх потребує. Однак, справедливість має дефективний характер внаслідок нерівного статку громадян.

• функція санації. Неупереджена та справедлива функція, що притаманна ринковому механізмові. Вона звільняє ринок від неконкурентоспроможних суб’єктів та надає простір для розвитку прогресивних підприємств.

• алокаційна функція. Важливість цієї функції полягає у тому, щоб створити найвигідніші комбінації ресурсів для виробництва оптимального за співвідношенням ціна/якість товару.

• інформаційна функція. Ці функція допомагає виробникові та споживачеві орієнтуватися на просторі ринку. Проінформований суб’єкт ринку може стати будівником прогресивної економічної системи, і тому треба бути завжди в курсі справ та нових тенденцій.

• функція інтеграції. Ринок потребує цілісності, об’єднаності, в одну систему, що створює сильний, життєздатний організм у економічній сфері. Поєднання різних секторів діяльності в ринковому механізмі допомагає в укоріненні нього самого[2, с.195].

Таким чином, ринок в політекономічному аспекті визначається як сукупність відносин щодо економічної власності. Економічна сутність ринку виражається через ринковий механізм, діючими важелями якого виступають попит, пропозиція та конкуренція, а функції, виконувані ринком, зумовлені законами ринку.

2 РОЛЬ ДЕРЖАВИ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Сьогодні поняття «держава» тлумачиться по-різному. Частіше за все цей термін порівнюють зі словами «країна», «народ», «суспільство». Вчені К.Гербер, П.Лабанд, А.Дайсі, А.Есмен – прихильники юридичного позитивізму – трактували це поняття як «правову форму для спільного життя народу, верховну юридичну особу, юридичне уособлення нації»[8, с.46]. Вчений Кельзен ототожнював державу з правом. На його думку, «держава являє собою систему відносин панування і підлеглості, де воля одних виступає мотивом інших»; цей вчений також вважав, що держава – це відносно централізований правопорядок, і у кожному елементі цієї системи повинна бути гармонія.

Таким чином, держава – це система відносин, як і ринок, схожі навіть їх характери – вони носять економічну спрямованість, правову природу. Зрозуміло, що ринок – це самостійний механізм, як і держава. Але чи можуть вони існувати окремо один від одного? Чи потрібний державний контроль у сфері ринку? На ці питання я відповім у подальшому.

Що представляє собою регулювання державними структурами? Це поняття можна розуміти у широкому та вузькому аспектах: або це безпосереднє втручання держави в економіку, або адміністративно – правова регламентація підприємницької діяльності. На думку вченого Швайка, державне регулювання – це комплекс заходів держави, спрямованих на скерування поведінки товаровиробника в напрямі, необхідному для досягнення поставлених органами державної влади цілей [12, с.37]. Іншими словами, держава передусім є керівним елементом у співвідношенні «держава-ринок»: у цьому я повністю згодні з вченим, тому що вважаю так: жодна структура не можу функціонувати правильно, якщо в неї нема чітко сформульованого завдання, курсу, на який треба спрямувати свою діяльність.

Отже, державний контроль має далеко не останню роль у загальній картині ринкової економіки. Але є також і інший компонент цієї системи – ринок. У першому питанні моєї курсової роботи було розглянуто поняття ринку, але я вважаю необхідним згадати його визначення за вченим Базилнвичем. На думку цього вченого, ринок – це система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно – грошових і фінансово – кредитних механізмів [2, с189].

На підставі матеріалу, розглянутого у першому питанні роботи та конкретно цього визначення, я можу стверджувати, що ринок – це самостійна система, яка у своїй основі приховує найголовніше – зацікавленість продавця у реалізації виготовленого товару, а покупця – у придбанні необхідного товару. Але чи є ця самостійність повною, цілою? Цим питанням я повертаюсь до тієї думки, що була наведена вище – чи можливе існування ринку без держави? Після того, як були розглянуті запропоновані вченими визначення двох складових, що разом утворюють ринковий сектор економіки, я вважаю доцільним приступити дол. цього важливого питання.

Вчений Адам Сміт називав ринок «вільною рукою», що є ліберальним поглядом на сумісне існування ринку та держави. Така політика почала активно розвиватися у XIX столітті, і отримала назву «економічний лібералізм» [1, с.348]. На мій погляд, ці ідеї, що мали таке кредо – “laissez faire”, у перекладі з французької «хай буде,як буде», є цікавими, але не тими, що розкривають спроможність ринку повноцінно розвиватися. Але перспективи окремого, самостійного прогресу у ринку досить невеликі, навіть якщо повністю дотримуватися доктрини «ліберальної свободи», тому що у ринкової системи є як плюси, так і мінуси.

Негативні сторони ринкового механізму, що мають місце у його діяльності, докладно описані вченим Гукасьяном.

• По-перше, ринок не гарантує прав на доходи або труд, більш за те, він підштовхує суспільство на розділення «бідні - багаті»;

• По-друге, ринок не надає стимулів для виготовлення суспільно – корисних благ та послуг, наприклад, медицина, освіта і т.д.;

• По-третє, ринок орієнтований лише на задоволення потреб тих верств населення, що мають гроші, а не соціально – ризикованих, малозабезпечених людей.

[4, с.100]

Наведені причини мають соціальну природу, і саме тому треба замислитись про сумісність ринку з державою.

Повернемось до визначення поняття «держава»: вчений Малий називає її юридичним уособленням нації, народу, отже, країна не може існувати без людей. А якщо ринок не задовольняє природні, соціальні потреби тих, хто уособлює продавця та покупця, як він може існувати самостійно? Отже, на підставі негативних факторів, що були розглянуті, я роблю висновок, що повністю окреме існування ринку та повне невтручання держави неможливі, бо така політика призведе до деградації ринкового механізму, що в своїй основі має людський інтерес.

У економічної свободи також є інший аспект – вона не повинна перетворювати ринковий сектор з того, що частково контролюється у той, що уособлює анархію

[1, с.348]. У цьому я згодна з вченим Амосовим, тому що не контрольованість справді не дає курсу на розвиток, а залишає будь-яку систему на тому рівні, на якому вона була раніше, а з часом призводить до її занепаду та повного руйнування.

Першим необхідність державного втручання в ринкову економіку всебічно дослідив та обґрунтував англійський вчений Дж.М.Кейнс, що було описано у його науковій праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936). На той час класична теорія ринку вичерпала себе та ще раз довела, що вона є ідеалістичним уявленням, і з’явилися потреби у нових, дієвих регуляторах ринкової економіки, але управління цими важелями може взяти на себе тільки держава [12, с.35].

На думку сучасних вчених, теорія Кейнса неодноразово підтверджується, тим самим вказуючи на негативні сторони теорії Сміта про економічний лібералізм. Наприклад, вчений Ясін вважає, що у корені державного регулювання ринкової економіки лежить мінімальний набір функцій держави, або «ліберальний мінімум»: сформоване законодавство, забезпечення законності та правопорядку, вирішення правових сутичок або судовий апарат, примус до виконання законів та судових рішень або правоохоронний апарат [13, с.21]. Вчений Ясін називає таку діяльність держави функціями «ночного сторожа», і таку думку підтверджують таку російську вчені – Садков та Греков, що за такою спрямованістю державної політики криється макроекономічна стабільність – той фактор, що веде до добробуту в усі країні.

Кейнс докладно розписав ті функції, що за його теорією, повинна виконувати держава. Мета державного втручання в ринкову економіку полягає у тому, щоб забезпечити:

• прибутковість капіталу;

• запобігання соціальній нестабільності, безробіттю;

• підтримання рівня життя народу;

• зникнення ризику проявів інфляції;

• відповідальність за стан виробництва;

• формування сукупного попиту;

• використання трудових ресурсів у максимально дозволеному обсязі;

• регулювання доходів населення.

[12 с.37]

Більшість цих функцій також має соціальне підґрунтя, як і негативні риси діяльності ринкового механізму, наведені вище. Вчений Ф.Хайєк каже про це так: «Конкурентний лад – єдиний, де людина залежить лише від самої себе, а не від милості сильних світу цього» {13, с.22].

Ця цитата підкреслює важливу роль держави у ринковій економіці, тому що саме вона виконує ті обов’язки, які спрямовані на розвиток та гідне існування народу країни.

Отже, ринок та ринкова економіка – продукт тривалої еволюції товарно – грошових відносин та держави - використовують саморегулювання для досягення таких цілей, як спрямування обмежених ресурсів суспільства на виробництво найбільш затребуваних товарів, застосування новітніх досягнень наукового прогресу у комбінації з робочою силою. Але вчений Федоренко вважає, що ідеальне функціонування «вільної руки» можливе лише за ідеальних умов [11, с.358]. Саме ті умови, що максимально наближені до ідеальних. може надати та підтримувати тільки держава.

Ринкова економіка розподіляє всіх учасників на три типи: держава, домогосподарства та підприємці. У кожної з цих груп є свої функції, які наведені за думкою вченого Базилевича.

Держава має такі функції:

• пред’являє попит на економічні ресурси для здійснення економічної діяльності у державному секторі економіки

• пред’являє попит на засоби виробництва для виробництва суспільних та інших благ

• пропонує гроші та пред’являє попит на гроші

• пропонує суспільні блага без безпосередньої їх оплати, що поліпшує продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на утримання домогосподарств

• здійснює урядове регулювання ринкової економіки

Домогосподарства виконують такі функції:

• як власники економічних ресурсів, пропонують на ринку ресурсів фактори виробництва

• отримують доходи від реалізованих ресурсів

• використовують доходи на придбання споживчих товарів та послуг для задоволення особистих потреб

Підприємства виконують такі функції:

• пред’являє попит на ресурси

• пропонують товари та послуги як для підприємницького, так і державного секторів, домогосподарств

• інвестують отримані доходи

[2, с.197]

Виходячи з цього, держава є повноправним суб’єктом ринкової економіки, як і підприємства та домогосподарства. Якщо хоча б один з цих трьох елементів системи не буде виконувати свої функції, то ринкова економіка не зможе існувати.

Я вважаю, що ринкова економіка не може бути реалізована у тому випадку, якщо вона не знаходиться під частковим або навіть мінімальним контролем держави, у якій вона впроваджується. Про це свідчать теорії вчених – економістів, що були наведені вище. Також я вважаю доцільним включення до цього питання таких висновків вченого Гукасьяна, що остаточно доводять необхідність, незамінність державного контролю у сфері ринкової економіки.

• По-перше, ринок являється найбільш ефективною формою організації економіки, але він не завжди та не і усьому здібний забезпечити саморегулювання та рівновагу економічної системи у цілому.

• По-друге, недосконалість ринку повинна компенсуватися відповідними функціями держави.

«Економічна свобода набагато ілюзорніша, ніж це видається на перший погляд, - казав вчений Р.Хейлбронер. – Кожен має право чинити на ринку так, як йому заманеться. Однак якщо хто-небудь визнає за краще робити те, що ринок не схвалює, ціною індивідуальної свободи виявляється економічне розорення». Ця цитата доводить могутність ринкової структури в її середині, але не висвітлює вразливості ринкової економіки зовні. Так, держава у цьому випадку – керівник, помічник та «нічний сторож» ринкової економіки.