Порівняльні результати української звичайної та новітньої технологій, яка відпрацьована з врахуванням досвіду країн Європи, характеризується разючим результатом. В першому випадку - -5 ц/га, з другому - +25 ц/га [Дод. 8].

Конкурентоспроможність українських технологій з врахуванням і світового досвіду в значній мірі залежить від рівня створення та використання сортово-елітного насіння, що забезпечує підвищений рівень врожайності цукрових буряків потрібної якості, збільшення виходу цукру з кожної одиниці бурякової площі [Дод. 9; 10; 11].

Відпрацьовані ґрунтозахисні технології біологічного землеробства потребують, як показали дослідження, вдвічі менше пального, у 3 рази менше пестицидів, вдвічі менше металу на один метр захоплення ґрунтообробної техніки. Та й продукція одержується екологічно чиста, яка високо цінується у більшості країн світу, хоч і коштує дорожче. В Україні та обставина поки-що ігнорується. Для економічного обгрунтування технології з різним рівнем інтенсивності вирощування цукрових буряків пропонуються диференційовані нормативи цих витрат в основу яких покладені середні фактичні витрати в західноукраїнському регіоні та додаткові, які обумовлюють як вид технології, так і рівень урожайності [9, 6-7].

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Отже, на основі дослідження, проведеного в даній курсовій роботі, можна зробити деякі висновки і узагальнення. Проте однозначно охарактеризувати стан бурякоцукрового підкомплексу неможливо. Безперечно, ця галузь є перспективною, як і більшість інших, яким у попередні роки не приділялося достатньо уваги.

Проведені дослідження і зроблені розрахунки показують, що Україна має великі перспективи щодо розвитку бурякоцукрового виробництва – добре розвинуті традиційні технології у сферах вирощування цукрових буряків і виробництва цукру, достатню кількість наявних виробничих потужностей та трудових ресурсів, вигідне, з точки зору міжнародного поділу праці, територіальне розташування виробництва тощо. Вони зумовлюються також сприятливими природно-кліматичними умовами для вирощування цукрових буряків і їх переробки на цукор. Це єдина країна колишнього Союзу, яка може виробляти цукор не лише для задоволення потреб свого населення, а й для поставок його на експорт. Прогнозні розрахунки показують, що Україна може щорічно продукувати 6-7 млн. тонн цукру.

Отже, перехід вітчизняного товаровиробника від виробничо орієнтованого ведення господарства до ринкоорієнтованого може суттєво покрити дефіцит товарів, в основі якого лежало екстраполяційне планування, тобто „від досягнутого рівня”. Дбаючи про майбутній добробут свого виробництва, підприємець повинен вміти передбачити можливі потреби і вимоги своїх споживачів.

Крім того Україна має значні внутрішні резерви підвищення ефективності бурякоцукрового виробництва, як, наприклад, - поглиблення процесів агропромислової інтеграції і використання переваг інтегрованого виробництва (створення акціонерних товариств, регіональних формувань типу корпорації, холдінгових компаній, агропромислово-фінансових груп тощо).

Так само бурякоцукрова галузь має і значну кількість проблем, які потрібно вирішувати негайно, вживаючи якомога ефективніших заходів. Ці проблеми є як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.

Так вступ України у вільну міжнародну торгівлю ускладнюється тим, що ринок цукру у світі вже давно сформувався і на нього зорієнтовані загальнодержавні програми багатьох цукровиробних країн з квотування, ліцензування, дотування власного виробництва. В цих державах (переважно країни Європейського Союзу ) добре працює схема державного регулювання ринку цукру. Враховуючи собівартість та якість українського цукру, а також рівень захищеності ринку цукру Європейським Союзом перспектива експорту цукру з України в найближчий час нездійсненна. Значно дешевший імпортний цукор вільно проникає на внутрішній ринок і створює перешкоди для реалізації вітчизняної продукції та ускладнює регулювання ринку.

А вирішення проблеми розвитку бурякоцукрового виробництва та вдосконалення його ринку вимагає здійснення комплексу заходів з перебудови сировинної бази, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, проведення маркетингових досліджень внутрішнього та зовнішнього ринків цього продукту. Суттєва роль в цьому плані належить розробці довгострокової програми реструктуризації бурякоцукрового підкомплексу з тим, щоб, змінивши його форму власності, визначити перспективні цукрові заводи, оптимізувати їх сировинні зони, а неперспективні, технічно спрацьовані підприємства перепрофілювати чи вивести з експлуатації.

Досвід показує, що реструктуризацію підприємств галузі треба проводити з урахуванням розвитку буряківництва, реальних обсягів виробництва цукросировини і кінцевої продукції, встановлення відповідних нормативів, надання підприємствам довгострокових кредитів для вдосконалення технології виробництва і підвищення якості продукції. Це є одним із основних чинників утримання позиції нашої держави на традиційних ринках збуту кінцевої продукції.

Проаналізувавши з достатньою точністю сучасний стан бурякоцукрового виробництва, визначивши з низки існуючих проблем найголовніші та взявши до уваги запропоновані шляхи вдосконалення роботи галузі, керівництво нашої держави має шанс якщо не вивести Україну у першість країн по збуту цукру на світовому ринку, то принаймні забезпечити власні внутрішні потреби в цьому стратегічному продукті своїми силами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. „Чи варто пробиватися на світовий ринок через стіну?”. Виступ Президента України Леоніда Кучми на Всеукраїнській нараді з питань стратегії розвитку аграрного сектора 7 лютого 2003 р.// „Сільський час” від 12 лютого 2003 р.

2. Аналіз роботи цукрових заводів галузі при переробці цукрових буряків урожаю 2000 року станом на 21 грудня. Національна асоціація цукровиків України. // „Укрцукор”. К., 2001 р., с. 18.

3. Архипов Г. К. Сахарная промышленность и крестьянское свеклосеяние.// Харьков, 1993 г., с. 24-25.

4. Борисюк П. Г. Підсумки роботи бурякоцукрової галузі України у 2003 р. та завдання на 2004 р.// „Цукор України”, №6, 2003 р., с.2-5.

5. Борисюк П. Г. Стан і зав­дання бурякоцукрової галузі України.// „Цукор України”, № 4-5, 2003 р., с. 2-4.

6. Дані Держкомстату України.

7. Мелентьєв Б. О., Сорока О. О. Сучасний стан цукрової промисловості України та основні напрямки в роботі цукрових заводів в умовах переходу до ринкової економіки. Рекомендації семінару головних інженерів і головних технологів. // Ворзель, 1996 р., с. 1-3.

8. Михеев В.,Холилулин Л. Выход из кризиса в системном подходе.// „Сахарная свекла”, № 2, 1997 г., с. 3.

9. Мількевич В.М., Куянов В.В. та ін. Технологічна якість цукрових буряків та підвищення ефективності виробництва цукру.// „Фітосоціо-центр”, К., 2000 р., с. 6-7.

10. Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. Частина 4. Ціноутворення, інфраструктура аграрного ринку та виробничий потенціал в АПК. (За ред. П.Т. Саблука).// ІАЕ УААН, К., 2001 р., с. 4.

11. Основні показники виробничо-фінансової діяльності агропромислового комплексу України за 1998 р.// МінАПК, К., 1999 р., с. 64.

12. Рекомендації семінару головних спеціалістів цукрових заводів.// „Укрцукор”, К., 1999 р., 150 с.;

13. Рыбак С. Какие семена - такая и свекла .// „Агроперспектива”, № 62 (50)-2004 г., с.35-36

14. Сахар: два рынка, две цены, один кризис.// „Финансовая Украина” от 5 ноября 1996 г., с. 40.

15. Сеперович Н. Продовольче забезпечення і продовольча безпека.// ПАП, К., 1999 р., с. 10.

16. Сизенко Е. Й. Условия для устойчивого роста отрасли. // „Сахарная свекла”, №8, 2001 г., с.7.

17. Статистичний бюлетень за січень-вересень 2003 року. // Держкомстат України, К., 2003 р., с. 68.

18. Фурса А. В. Ціноутворення на цукросировину в умовах формування ринкових відносин.// „Економіка АПК”, № 7, 2000 р., с. 88.

19. Фурса А. Трансформація цін на цукрові буряки та цукор - основа стабіль­ного розвитку цукробурякового підкомплексу.// „Економіка України”, №8, 2002 р., с. 70.

20. Чернявская Л. Й., Хелемский М.З. К вопросу о потерях сахара при хранении свеклы. // „Сахарная промышленность”, № 1, 1996 г., с. 1-8.

21. Шпичак О., Стасіневич С. Гіркі ціни солодкої галузі.// „Урядовий кур'єр” від 9 вересня 2003 р.